Журнал «Травма» Том 9, №4, 2008

Первинне ендопротезування при через- та міжвертельних переломах стегнової кістки у хворих похилого та старечого віку

Авторы: М.В. Полулях, С.І. Герасименко, В.С. Сулима, Л.М. Юрійчук - Інститут травматології та ортопедії АМН України, Київ, Івано-Франківський медичний університет, Івано-Франківська обласна клінічна лікарня, Івано-Франківськ, Україна

Рубрики: Травматология и ортопедия, Геронтология

Разделы: Справочник специалиста

Проаналізовано результати лікування 36 пацієнтів із через- і міжвертельними переломами стегнової кістки, яким був проведений металоцементний остеосинтез перелому вертельної ділянки з ендопротезуванням кульшового суглоба тотальним протезом із цементною фіксацією компонентів. Вік хворих був у межах від 72 до 90 років, середній вік 78 років. Жінок - 27, чоловіків - 9. До травми хворі вели активний спосіб життя. Металоцементний остеосинтез вертельної ділянки із цементним ендопротезуванням кульшового суглоба виступає альтернативою традиційному металоостеосинтезу для лікування через- і міжвертельних переломів у хворих літнього й старечого віку. Ця методика дозволяє: одержати опорну кінцівку, активізувати хворого в ранньому післяопераційному періоді, створити умови для самообслуговування, поліпшити результати лікування через- і міжвертельних переломів стегнової кістки.

Проанализированы результаты лечения 36 пациентов с чрес- и межвертельными переломами бедренной кости, которым был проведен металлоцементный остеосинтез перелома вертельной области с эндопротезированием тазобедренного сустава тотальным протезом с цементной фиксацией компонентов. Возраст больных был в пределах от 72 до 90 лет, средний возраст - 78 лет. Женщин – 27, мужчин 9. До травмы больные вели активный образ жизни. Металлоцементный остеосинтез вертельной области с цементным эндопротезированием тазобедренного сустава выступает альтернативой традиционному металлоостеосинтезу для лечения чрес- и межвертельных переломов у больных пожилого и старческого возраста. Данная методика позволяет: получить опорную конечность, активизировать больного в раннем послеоперационном периоде, создать условия для самообслуживания, улучшить результаты лечения чрес- и межвертельных переломов бедренной кости.

We analysed the results of surgery treatment of 36 patients with intertrochanteric fractures. Surgery treatment included metal-cemented osteosynthesis of the trochanteric fracture with total hip arthroplasty by total prothesis with a cemented fixation of the components. Thirty-six patients (twenty-seven women and nine men) with a mean age of seventy-eight years (ranges 72-90) were treated with total hip arthroplasty. All patients were in good walking conditions and active in everyday life before fractures. Total hip arthroplasty with metal-cemented fixation of the trochanteric fracture is the reliable alternative to traditional metal osteosynthesis for treatment of intertrochanteric fractures for elderly patients. The given methodic allows to gain early walking with full unrestricted weight-bearing, to make the patient active in early post-surgical period, to better the treatment results of intertrochanteric hip fractures in older patients.

Ключевые слова

через- і міжвертельні переломи, тотальне ендопротезування

чреc- и межвертельные переломы, тотальное эндопротезирование

intertrochanteric fracture, arthroplasty

Протягом останніх десяти років на Україні, як і в багатьох країнах світу, відмічається збільшення кількості населення старших вікових груп і відповідно збільшується кількість переломів проксимального відділу стегнової кістки, які характерні для людей старшого віку [3]. Найбільш важкими і потенційно складними в лікуванні є переломи вертельної ділянки [1,9]. У вертельній ділянці стегнової кістки втрата кісткової маси до 85 років може сягати у жінок 50%, у чоловіків - 35%. Остеопороз є причиною близько 1 млн. переломів на рік, включаючи 250000 переломів стегна, 500 000 переломів хребта, 125 000 переломів зап’ястка та 125000 інших переломів [4,5]. Різниця в частоті остеопоротичних переломів у жінок і чоловіків пояснюється: швидшою втратою кісткової маси у жінок і тим, що більша кількість жінок доживає до старечого віку.

Найбільша частота остеопоротичних переломів стегна припадає на 80 років. За даними американських дослідників, смертність від перелому стегна в жінок після 50 років становить 2,8%, що дорівнює летальності від злоякісних пухлин молочної залози [5]. Смертність у пацієнтів після остеопоротичних переломів стегна впродовж 1 року збільшується з віком і становить приблизно 20%, ще 13% помирають наступного року. У пацієнтів, які залишаються живими протягом 18 місяців, смертність така ж, як у тих, що не мали переломів [10].

Остеосинтез з метою зрощення, збереження кульшового суглоба і отримання добрих результатів застосовується для пацієнтів молодого віку.

Постає питання про адекватність традиційного підходу до лікування через- та міжвертельних переломів стегнової кістки у пацієнтів похилого та старечого віку, оскільки остеопороз не завжди дозволяє досягти стабільної фіксації відламків, особливо при багато відламкових переломах, навантаження оперованої кінцівки можливе лише після зрощення перелому [2,6,7,8], крім того, у більшості хворих старших вікових груп діагностується артроз кульшового суглоба.

Матеріал та методи

Нами проаналізовано результати лікування 36 пацієнтів з між- і черезвертельними переломами стегнової кістки, яким було виконано металоцементний остеосинтез перелому вертельної ділянки з ендопро-тезуванням кульшового суглоба тотальним протезом з цементною фіксацією компонентів. Вік хворих коливався від 72 до 90 років і становив в середньому 78 років. Жінок було 27 і чоловіків - 9. До травми хворі вели активний спосіб життя. Переломи виникали внаслідок низькоенергетичної травми в побуті. Один пацієнт оперований з приводу несправжнього суглоба після міжвертельного перелому стегнової кістки і двох невдалих спроб металоостеосинтезу. На рентгенограмах кульшового суглоба в усіх пацієнтів відмічалися зміни, що характерні для деформуючого артозу різного ступеня.

Результати та обговорення

Операцію проводили під регіональним знеболенням, шийку стегнової кістки перерізали, як при ендопротезуванні, головку видаляли, проводили фіксацію основних відломків перелому вертельної ділянки серкляжним дротом і гвинтами, формували канал в проксимальному відділі стегнової кістки, ніжку протеза фіксували на цемент. Ніжка протеза виконувала функцію інтрамедулярного фіксатора, а фрагменти між собою скріплювались з допомогою цементу та серкляжного дроту.

У післяопераційному періоді хворих вели активно, як після ендопротезування: на другий день піднімали на милиці, вчили ходити з частковим навантаженням на оперовану кінцівку в межах 50% ваги, самостійно себе обслуговувати. За місяць-півтора хворим дозволяли повне навантаження на оперовану кінцівку.

Результати первинного ендопротезування при через- та міжвертельних переломах стегнової кістки простежені у всіх хворих в терміни від 3 місяців до 2 років.

Оцінка проводилася з врахуванням клінічних і рентгенологічних даних за такими критеріями:

відсутність больового синдрому;
можливість активних рухів в оперованому суглобі;
обсяг рухів у суглобі;
опірність кінцівки;
однакова довжина нижніх кінцівок;
рентгенологічні ознаки консолідації перелому і стабільності ендопротеза.

В післяопераційному періоді ускладнення мали четверо хворих. В однієї хворої мав місце вивих ендопротеза через 7 днів після операції, який був вправлений закрито під рентгенконтролем. У однієї хворої утворилась лігатурна нориця, яка була пролікована і не вплинула на результат ендопротезування. Ще одна хвора через 5 тижнів після операції впала зі стільця, внаслідок чого отримала перелом стегнової кістки нижче ніжки ендопротеза і вивих ендопротеза – прооперована повторно: металоостеосинтез перелому накісною пластиною і відкрите вправлення вивиху ендопротеза.

Віддалені результати прослідковано у 36 хворих. В усіх хворих наявні рентгенологічні ознаки консолідації перелому і стабільності ендопротеза, відновлена опорність кінцівки. Двох хворих турбує незначний біль під час і після навантаження, у чотирьох хворих є незначне обмеження рухів в кульшовому суглобі, яке не обмежує самообслуговування.

Клінічний приклад. Хвора Р., 82 років, історія хвороби 471232, надійшла до клініки з діагнозом черезвертельний перелом правої стегнової кістки зі зсувом відламків (рис. а).

Травму отримала внаслідок падіння з висоти свого росту. Хворій виконано оперативне втручання - металоцементний остеосинтез черезвертельного перелому стегнової кістки з тотальним ендопротезуванням кульшового суглоба (рис. б).

Наступного дня після операції хвора змогла підніматись з ліжка, стояти з допомогою ходунків, частково навантажувати оперовану кінцівку. Рана загоїлась первинним натягом і через 9 днів хвора виписана на амбулаторне лікування.

Висновки

Металоцементний остеосинтез вертельної ділянки з цементним ендопротезуванням кульшового суглоба є альтернативою традиційному металоостеосинтезу для лікування через- та міжвертельних перломів у людей похилого та старечого віку. Дана методика дозволяє: отримати опорну кінцівку, активізувати хворого в ранньому післяопераційному періоді, створити умови для самообслуговування, покращити результати лікування через- та міжвертельних переломів стегнової кістки.

Список литературы

1. Анкин Л.М., Анкин М.Л. Практическая травматология. Европейские стандарты диагностики и лечения – М.: Книга-плюс, 2002. – 480 с.

2. Гайко Г.В., Л.П. Кукурудза, В.П. Торчинський, В.М. Підгаєцький, О.М. Сулима, Т.І. Осадчук. Ендопротезування кульшового суглоба у хворих похилого віку при переломах проксимального відділу стегнової кістки. // Тотальне і ревізійне ендопротезування великих суглобів: Мат. Наук.-практ. конф. з міжнар. участю. – Київ–Львів, 2003. – С. 11-15.

3. Герцен Г.І., Проник А.І., Остапчук М.П., Малаві Амір. – Київ, «Сталь» 2003. – 170 с.

4. Травматология и ортопедия. Руководство для врачей в 3 томах. Т 2. Под ред. Ю.Г. Шапошникова. М.: Медицина, 1997. – 592с.

5. Поворознюк В.В., Нейко Є.М., Головач І.Ю. Глюкокортикоїд-індукований остеопороз. – Київ: «ТМК», 2000. – 208 с.

6. Berend KR, Hanna J, Smith TM, Mallory TH, Lombardi AV. Acute hip arthroplasty for the treatment of intertrochanteric fractures in the elderly. - Journal Surgery and Orthopedy Adv. 2005 Winter; 14(4):185-9.

7. Haidukewych G.J., Berry D.J. Hip arthroplasty for salvage of failed treatment of intertrochanteric hip fractures. – Journal of Bone and Joint Surgery America. 2003 May; 85-A(5):899-904.

8. Haentjens P, Casteleyn PP, Opdecam P. Primary bipolar arthroplasty or total hip arthroplasty for the treatment of unstable intertrochanteric and subtrochanteric fractures in elderly patients. - Acta Orthopedic Belgium. 1994;60 Suppl 1:124-8.

9. Haentjens P, Casteleyn PP, De Boeck H, Handelberg F, Opdecam P. Treatment of unstable intertrochanteric and subtrochanteric fractures in elderly patients. Primary bipolar arthroplasty compared with internal fixation.–Journal of Bone and Joint Surgery America.1989 Sep; 71(8):1214-25.

10. White B.L., Fisher W.D., Laurin C.A. Rate of mortality for elderly patients after fracture of the hip in the 1980’s.// Journal of Bone and Joint Surgery.-1987.- 69A.- P.241-248.