Журнал «Травма» Том 14, №2, 2013

Постановка проблеми

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, щорічно в світі в результаті дорожньо-транспортних пригод (ДТП) гинуть до 2 млн чоловік, 20–50 млн отримують травми, стають інвалідами, що обумовлює високу актуальність даної проблеми, в тому числі її медико-соціальний аспект.

Питома вага ДТП серед причин закритої абдомінальної травми — понад 65–70 % [1]. Перебіг та результатах лікування даної категорії пацієнтів залежить від пошкоджень органів черевної порожнини, що характеризуються специфічністю ознак, зокрема ознакою участі в русі, високоенергетичним характером травмуючого агента [2, 4–6].

Залишаються недостатньо визначеними клініко-епідеміологічні характеристики пошкоджень органів черевної порожнини, отриманих унаслідок ДТП. Така характеристика дозволяє визначити реальні ризики, пов’язані з клініко-нозологічними та клініко-епідеміологічними факторами [3, 7, 8].

Вищевикладене обумовлює актуальність та необхідність даного дослідження.

Матеріали та методи

Під час дослідження нами було вивчено та піддано аналізу 163 випадки абдомінальної травми внаслідок ДТП, що становило масив дослідження. З метою проведення порівняння масив дослідження було розподілено за ознаками результату перебігу травматичного процесу.

Було вивчено деякі клініко-епідеміологічні характеристики, такі як вік, стать, участь у дорожньому русі.

Аналіз та розрахунки проводились згідно з критеріями та вимогами доказової медицини за допомогою комп’ютерних технологій.

Результати та обговорення

У результаті проведеного дослідження встановлено, що існує певна закономірність розподілу постраждалих за ознакою віку, яка наведена в табл. 1.

Зокрема, особи працездатного віку 20–40 років становлять 57,06 % загального масиву постраждалих, при цьому в масиві померлих вони становлять 54,54 %, а в масиві тих, хто одужав, — 60 %, що на 5,46 % більше в абсолютному значенні інтенсивного показника.

В осіб літнього віку (60 років і більше) питома вага в загальному масиві становить 17,18 %, тобто показник співвідношення — 3,32.

В осіб віком до 20 років питома вага в загальному масиві становить 4,91 %, при цьому питома вага тих, хто одужав, у даній віковій категорії — 6,67 %, а померлих — 3,41 %. Таким чином, показник співвідношення дорівнює 1,96, що може свідчити про більш сприятливий прогноз для вказаної категорії постраждалих.

Аналіз розподілу масиву за ознаками статі та віку вказано в табл. 2.

Згідно з даними табл. 2 спостерігаємо такі закономірності: по-перше, питома вага осіб працездатного віку в загальному масиві серед жінок становить 49,05 %, у той час як серед чоловіків — 60,9 %, що на 11,85 % більше в абсолютному значенні інтенсивного показника. Водночас питома вага осіб похилого віку в загальному масиві дорівнює 28,30 % серед жінок та 11,82 % серед чоловіків, що в абсолютному значенні інтенсивного показника на 16,48 % менше.

Питома вага осіб працездатного віку серед чоловіків, які одужали, становить 66,67 %, із них 42,86 % — особи віком 20–29 років. Водночас питома вага померлих чоловіків у даній віковій групі також є найбільшою — 30,88 %, а загалом питома вага померлих чоловіків працездатного віку становить 57,35 %.

Найбільшу питому вагу серед осіб жіночої статі, які одужали, становлять жінки у вікових групах 20–29 та 60 років і більше (27,27 %), ці ж вікові групи становлять і найбільшу питому вагу серед померлих — 30 %.

Показники ризику виникнення летального результату у статево-вікових групах у чоловіків та жінок наведені в табл. 3.

Таким чином, існують певні статево-вікові групи ризику виникнення летального результату у постраждалих із абдомінальною травмою внаслідок ДТП.

Як свідчать дані, наведені в табл. 3, показники ризику серед осіб чоловічої статі значно перевищують такі серед жінок, зокрема, незважаючи на більшу питому вагу жінок похилого віку в загальному масиві, показник летальності серед чоловіків даної вікової групи майже в 5 разів вищий.

Серед осіб чоловічої статі найбільший показник ризику виникнення летального результату у вікових групах 60 років і більше (3,33 — катастрофічний ризик), 40–49 років (2,4 — катастрофічний ризик) та 30–39 років (1,8 — катастрофічний ризик).

Серед жінок найвищий ризик становить вікова група 40–49 років (1,0 — катастрофічний ризик), а також групи 50–59 років (0,75 — критичний ризик), 60 років і більше, 20–29 років (0,67 — критичний ризик).

Порівняльний аналіз масиву вивчення щодо участі постраждалих з абдомінальною травмою внаслідок ДТП у дорожньому русі наведений у табл. 4.

Найбільшу питому вагу як у результативних групах, так і в загальному масиві має травма при ДТП у пішоходів (51,53 % у загальному масиві), але серед тих, хто одужав, вона становить 41,33 %, серед померлих — 60,23 %, що на 18,9 % більше в абсолютному значенні інтенсивного показника.

На другому ранговому місці в загальному масиві (19,02 %) стоїть травма серед пасажирів, але питома вага тих, хто одужав, перевищує на 19,1 % абсолютне значення інтенсивного показника, з показником співвідношення 2,87.

Питома вага травми у водіїв 4-колісних транспортних засобів становить 17,8 %, а водіїв 2-колісних — 12,27 % загального масиву постраждалих.

Аналіз ризиків за ознакою участі в русі наведений у табл. 5.

Отже, найвищий показник ризику виникнення летального результату — у пішоходів (1,71 — катастрофічний ризик), найменший — у пасажирів (0,4 — суттєвий ризик).

Висновки

1. Абдомінальна травма у постраждалих є суттєвою складовою багатокомпонентної полісистемної травми внаслідок ДТП та частіше зустрічається в осіб працездатного віку.

2. Існують ознаки статі та віку, що вірогідно впливають на перебіг травматичного процесу у постраждалих, які формують в інтегральному аспекті певні групи ризику виникнення летального результату, зокрема вік 60 років і більше у чоловіків (3,33 — катастрофічний ризик) та 40–49 років у жінок (1,0 — катастрофічний ризик).

3. Найчастіше пошкодження органів черевної порожнини при ДТП виникає серед пішоходів (51,53 %), у цієї ж категорії постраждалих спостерігається найвищий показник ризику виникнення летального результату — 1,71 (катастрофічний ризик).

4. Результати даного дослідження доцільно застосовувати для формування сучасної протокольованої схеми надання медичної допомоги.