Журнал «» 5 (31) 2013

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) широко увійшли в практику лікування артеріальної гіпертензії (АГ), серцевої недостатності, дисфункції лівого шлуночка, нефропатій та цукрового діабету [2, 4, 5, 13, 21, 28, 33, 37, 45]. Препарат раміприл, що належить до даного класу, все ще вважається новим для ринку України, незважаючи на те, що патент на виробництво раміприлу було одержано в 1991 році, а вже в кінці 90­х з’явилися результати дослідження НОРЕ, що дозволило FDA зареєструвати раміприл для лікування пацієнтів високого ризику виникнення серцево­судинних ускладнень у 2000 році [14, 19, 46]. На теперішній час існує чи не найбільша серед інгібіторів АПФ кількість багатоцентрових досліджень щодо ефективності раміприлу при різній серцево­судинній патології [6, 11, 12, 14, 24, 26, 27–32, 43, 44, 46, 47 55, 56]. Практично немає станів у кардіології, при яких би за відсутності протипоказань не можна було би призначати цей препарат.

З огляду на останні рекомендації з лікування АГ у більшої половини хворих доцільним є призначення комбінованої антигіпертензивної терапії [33]. Як правило, це пацієнти з рівнем артеріального тиску (АТ) 160/100 мм рт.ст. і вище або з високим ризиком виникнення серцево­судинних ускладнень. Найбільш популярною до недавнього часу була комбінація інгібітори АПФ + діуретик. Але два великих дослі­дження ACCOMPLISH і ASCOT продемонстрували переваги іншої комбінації — інгібітор АПФ + антагоніст кальцію (АК) [22, 23, 25, 34, 35, 57]. Причому якщо раніше вважалося, що з АК краще призначати недигідропіридинові, то тепер після цих та кількох інших (VALUE, ALLHAT) досліджень хвалебні слова звучать у бік саме дигідропіридинових. Причинами більшої ефективності в попередженні серцево­судинних ускладнень у дослідженні ASCOT комбінації амлодипін + інгібітор АПФ називають такі: комбінація сприяє більш жорсткому контролю артеріального тиску — краще знижується центральний АТ, краще контролюється нічний АТ, зменшується варіабельність АТ; сумується позивний органопротекторний ефект інгібіторів АПФ та АК; зменшується кількість побічних реакцій та, відповідно, покращується прихильність хворих до терапії.

Дуже цікавим залишається вивчення впливу різних препаратів та їх комбінацій на центральний АТ та пружно­еластичні властивості артерій. У дослі­дженні ASCOT показано, що існує різниця між препаратами у ступені зниження центрального АТ при однаковому зниженні офісного АТ [57]. За даними останнього метааналізу, всі класи антигіпертензивних препаратів зменшують жорсткість аорти при однаковому довготривалому зниженні АТ, але деякі препарати (інгібітори АПФ та сартани) роблять це значно раніше, що може вплинути на прогноз [39]. В Україні подібних досліджень мало, особливо з препаратами вітчизняного виробництва. Тому метою нашого дослідження було: оцінити антигіпертензивну ефективність та вплив раміприлу (препарат Рамізес компанії ВАТ «Фармак», Україна) у вигляді монотерапії або в комбінації з дигідропіридиновим АК амлодипіном (препарат Аладин компанії ВАТ «Фармак», Україна) на центральний АТ та швидкість поширення пульсової хвилі по артеріях еластичного та м’язового типів у пацієнтів із м’якою та помірною АГ.

Матеріали та методи

Матеріали. У дослідження було включено 39 пацієнтів із м’якою та помірною АГ. Проте дві пацієнтки відмовилися від участі в дослідженні через особисті причини і не прийшли на повторні обстеження. Тому в остаточний аналіз було включено лише 37 хворих. Критеріями включення були: вік понад 18 років, рівень АТ 140–179/90–109 мм рт.ст., згода пацієнта на участь у дослідженні, відсутність критеріїв виключення.

Критеріями виключення були: ангіоневротичний набряк в анамнезі, гіперкаліємія (> 5,5 ммоль/л) або гіпокаліємія (< 3,5 ммоль/л), стенотичне двостороннє ураження судин нирок, гостра серцева недостатність, порушення серцевого ритму (хронічна фібриляція передсердь, часта екстрасистолічна аритмія, шлуночкова або надшлуночкова тахікардія, тахікардія (частота серцевих скорочень (ЧСС) понад 100 уд/хв), порушення атріовентрикулярної провідності, або синусова брадикардія, або синдром слабкості синусового вузла, наявність вад серця, вагітність або лактація, злоякісний перебіг АГ, рівень АТ 180/110 мм рт.ст. і більше, вторинна артеріальна гіпертензія, виражена артеріальна гіпотонія (систолічний АТ (САТ) нижче 90 мм рт.ст.), бронхіальна астма, декомпенсовані захворювання печінки (рівень аспартатамінотрансферази (АСТ), аланінамінотрансферази (АЛТ) вище верхньої границі норми у 3 рази), гостра або хронічна ниркова недостатність (рівень креатиніну сироватки крові 133 мкмоль/л), серцева недостатність вища за II функціональний клас (згідно з Нью­Йоркською класифікацією), інфаркт міокарда в анамнезі, гостре порушення мозкового кровообігу в анамнезі у строк 6 місяців до скринінгу, наявність стенокардії напруги більше ІІ класу або вазоспастичної стенокардії, інфекційні та онкологічні захворювання, стани, що супроводжуються ендогенною депресією (чи наявністю депресивних станів у сім’ї), цукровий діабет, ожиріння, індекс маси тіла > 35 кг/м², виражені захворювання периферичних судин, синдром Рейно, стан після хірургічного втручання (менше одного місяця), прийом стероїдних та нестероїдних протизапальних засобів, контрацептивів, значні психічні розлади, неможливість відмінити попередню антигіпертензивну терапію, участь в іншому дослідженні.

Протокол дослідження наведений у табл. 1. Усім пацієнтам на початку дослідження та на етапах лікування проводили такі дослідження: вимірювання маси тіла та зросту, вимірювання офісного САТ, діастолічного АТ (ДАТ) та ЧСС, добове моніторування АТ (ДМАТ), визначення швидкості поширення пульсової хвилі по артеріям еластичного (ШППХе) та м’язового (ШППХм) типів, визначення центрального САТ, біохімічне дослідження крові (визначення рівнів калію, натрію, креатиніну, АЛТ, АСТ, глюкози, загального холестерину, тригліцеридів), ехокардіо­графія (ЕКГ).

Вимірювання САТ та ДАТ проводили на початку дослідження, після семиденної (в разі необхідності) відміни всіх антигіпертензивних препаратів та на етапах спостереження. Вимірювали АТ у положенні сидячи тричі з інтервалом 1–2 хвилини. Визначали середнє з трьох вимірів. ЧСС визначали після другого вимірювання.

Індекс маси тіла (ІМТ) визначали за формулою:

ІМТ = маса тіла/(ріст)², кг/м².

Реєстрацію ЕКГ проводили на шестиканальному самописці «Юнікард» (Україна). Визначали наявність загальноприйнятих ознак гіпертрофії лівого шлуночка (індекс Соколова (SV1 + RV5/RV6 > 35 мм), вольтажний індекс Корнела (R aVL + S V3 > 28 мм у чоловіків та > 20 мм — у жінок), індекс тривалості Корнела (вольтаж помножити на тривалість) > 2400 мм · мс, індекс Ромхілта — Естес > 5 балів) та порушення ритму [2].

ДМАТ проводили на портативному апараті АВРМ­04 (Meditech, Угорщина). При цьому вивчали такі показники: середньодобовий (24), денний (д), нічний (н) та максимальний (Макс.) САТ і ДАТ, ЧСС. При комп’ютерному аналізі ДМАТ для САТ і ДАТ розраховували індекс навантаження часом (Час.Ін.), що характеризує часове перевантаження тиском впродовж доби і визначається як відсоток вимірів АТ, що перевищує 140/90 мм рт.ст. удень і 120/80 мм рт.ст. уночі. Також визначали індекс навантаження площею (Ін.Пл.), що є площею між кривою підвищеного АТ та лінією границі норми, а також варіант (Вар.) обчислювали як стандартне відхилення величини АТ. Крім того, за допомогою програмного забезпечення вираховували добовий індекс (ДІ) — відсоток зниження нічного АТ порівняно з денним. ДМАТ проводили в такому режимі: у денний час — кожні 15 хв, уночі (з 22:00 до 6:00) — кожні 30 хв. Хворі вели звичайний спосіб життя, зі звичайними побутовими фізичними і психоемоційними навантаженнями [52].

ШППХ та центральний АТ визначалися на апараті Sphygmocor­PVx (AtCor Medical Pty Ltd, Австралія), з’єднаному з персональним комп’ютером, що дозволяє проводити аналіз пульсової хвилі та визначати ШППХе та ШППХм. П’єзодатчики встановлювали на загальній правій артерії, на стегновій артерії та на радіальній артерії правого передпліччя під візуальним (на моніторі) та автоматичним контро­лем якості, що здійснювався за відповідної програми приладу. Час запізнювання пульсової хвилі та ШППХ, центральний АТ визначалися автоматично за допомогою програмного забезпечення приладу після введення величини відстані між датчиками, що вимірювалася сантиметровою смужкою. Для оцінки пружно­еластичних властивостей артерій еластичного типу ШППХ визначали на сегменті «сонна артерія — стегнова артерія», для оцінки пружно­еластичних властивостей артерій м’язового типу — на сегменті «сонна артерія — радіальна артерія». Окрім ШППХ, визначали також центральний АТ за допомогою програмного забезпечення приладу на основі артеріального тиску на плечовій артерії та формі отриманої пульсової хвилі у висхідній аорті (формула визначена виробником та проведена стандартизація при інтрааортальному вимірюванні артеріального тиску).

Біохімічні аналізи виконувалися на автоматичному фотометрі Livia (Сormay, Польща) в лабораторії ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» АМН України. Визначали рівень креатиніну, електролітів (калію та натрію), глюкози, загального ХС, тригліцеридів (ТГ), сироватки крові. Кліренс креатиніну, що відображає ШКФ, визначали розрахунково за формулою Cockroft — Gault. Проводили також загальноклінічні дослідження крові та сечі.

Лікування. Якщо пацієнти не приймали ліки на момент скринінгу, то в день рандомізації пацієнтам призначали раміприл (препарат Рамізес, компанія ВАТ «Фармак», Україна) у дозі 10 мг. Перший при­йом ліків відбувався в офісі лікаря­дослідника. Оцінку антигіпертензивної ефективності проводили через місяць лікування. Якщо рівень АТ через 1 місяць лікування становив більше ніж 140/90 мм рт.ст., то до лікування основним препаратом додавали амлодипін 5 мг (препарат Аладин, компанії ВАТ «Фармак», Україна), дозу якого збільшували до 10 мг при не­ефективності терапії на 2­му місяці лікування. Схема лікування наведена на рис. 1.

Якщо пацієнт до включення в дослідження отримував антигіпертензивні препарати, то рандомізації передував період відміни, що становив 7 днів. У кінці періоду відміни оцінювали повторно критерії включення в дослідження. Якщо пацієнт відповідав критеріям включення і не мав критеріїв виключення, то відбувалася рандомізація пацієнта за наведеною вище схемою. Тривалість лікування становила 3 місяці.

Супутнє лікування включало модифікацію способу життя, прийом статинів та ацетилсаліцилової кислоти.

Статистична обробка. Статистичну обробку результатів проводили після створення баз даних у системах Microsoft Excel. Середні показники обстежених пацієнтів визначали за допомогою пакету аналізу в системі Microsoft Excel. Усі інші статистичні розрахунки проводили за допомогою програми SPSS 13.0. Порівняння динаміки показників на етапах лікування проводили за допомогою парного двовідбіркового t­тесту для середніх.

Результати дослідження та їх обговорення

Характеристика включених у дослідження пацієнтів подана в табл. 2. Як видно з табл. 2, середній вік становив 53,40 ± 2,35 року, чоловіки були в більшості (59,5 %), середній рівень АТ відповідав критеріям включення, більшість хворих мали надлишкову масу тіла або ожиріння. Раніше лікувалися лише 56,8 % пацієнтів. З них найчастіше отримували інгібітори АПФ 76,2 % пацієнтів.

Ефективність терапії за даними офісного вимірювання АТ. Динаміка офісного АТ і ЧСС наведена на рис. 2. Як видно з рис. 2, на першому місяці при­йому раміприлу спостерігалося вірогідне зниження офісних САТ/ДАТ із 152,7 ± 3,6/92,7 ± 2,2 мм рт.ст. до 142,2 ± 2,3/84,2 ± 1,6 мм рт.ст. (Р < 0,02), що продовжували знижуватися після додавання амлодипіну до 135,0 ± 2,2/82,9 ± 1,5 мм рт.ст. (Р < 0,001 порівняно з початком, Р < 0,05 порівняно з етапом 1 місяць) та 133,0 ± 1,9/80,9 ± 1,6 мм рт.ст. (Р < 0,001 порівняно з початком, Р < 0,005 — порівняно з етапом 1 мі­сяць) відповідно на етапах 2 та 3 місяці. Середнє зниження САТ/ДАТ в обстежених хворих становило 10,8 ± 0,9/8,8 ± 1,2 мм рт.ст. на монотерапії раміприлом та 19,8 ± 0,8/11,9 ± 1,0 мм рт.ст. при комбінації з амлодипіном. Цільовий офісний АТ було досягнуто на монотерапії у 21 (56,8 %) пацієнта. Додатково амлодипін у дозах 5 та 10 мг відповідно призначався 16 (43,2 %) та 6 (16,2 %) обстеженим. На комбінованій терапії цільовий АТ досягався у 31 (83,8 %) та 36 (97,3 %) осіб відповідно на етапах 2 та 3 місяці лікування.

Офісна ЧСС достовірно зменшилася на етапі 1 місяць монотерапії раміприлом, що підтверджує дані про те, що інгібітори АПФ мають симпатолітичні властивості. На етапах 2 та 3 місяці спостереження офісна ЧСС достовірно не відрізнялася від початкової, що, ймовірно було пов’язано з призначенням амлодипіну, який, як відомо, сприяє активації симпатоадреналової системи.

За даними метааналізу Cochrane Collaboration­2008 [18], у який увійшли результати 92 досліджень із ви­вчення ефективності монотерапії різними інгібіторами АПФ у 12954 пациентів із середнім віком 54,4 року, середнім рівнем АТ 157,1/101,2 мм рт.ст. та середньою тривалістю спостереження 6,2 тижня, середнє зниження САТ/ДАТ на раміприлі становило 6,29/4,14 мм рт.ст. Ця величина вираховувалася як різниця між зниженням АТ на фоні прийому препарату та на фоні плацебо. На фоні плацебо АТ, як правило, знижується на 3,2/3,7 мм рт.ст. Тобто якщо цей показник додати до отриманих 6,29/4,14 мм рт.ст., то можна сказати, що в середньому в групі хворих, які отримують раміприл, АТ знижується на 9,49/7,84 мм рт.ст., що є порівнянним із результатами нашого дослідження — 10,8 ± 0,9/8,8 ± 1,2 мм рт.ст.

Таким чином, призначене лікування раміприлом 10 мг/добу у вигляді монотерапії або комбінації з амлодипіном 5–10 мг/добу було ефективним щодо зниження офісного АТ у пацієнтів із м’якою та помірною АГ.

Ефективність за даними ДМАТ. Динаміка 24САТ/24ДАТ та середньодобових ЧСС (24ЧСС) наведена в табл. 3. Як видно з табл. 3, спостерігалося достовірне зниження середньодобових, денних та нічних САТ і ДАТ. Середнє зниження 24САТ/24ДАТ, дСАТ/дДАТ та нСАТ/нДАТ відповідно становило 14,1 ± 0,9/5,1 ± 0,2 мм рт.ст., 14,8 ± 0,4/7,4 ± 0,3 мм рт.ст. та 11,5 ± 0,3/3,2 ± 0,1 мм рт.ст. Цільовий середньодобовий САТ та ДАТ було досягнуто у 17 (45,9 %) на монотерапії раміприлом та у 29 (78,4 %) пацієнтів на комбінації раміприл + амлодипін. ЧСС, визначена при ДМАТ, достовірно не змінилася.

Ефективність терапії за даними ДМАТ була дещо нижчою, ніж за даними офісного вимірювання, що є порівнянним із даними літератури, згідно з якими частота досягнення цільового АТ за даними офісного вимірювання завжди вища, ніж при ДМАТ, адже офісне вимірювання — це лише частинка, яка характеризує підвищений протягом доби АТ [52].

Позитивний вплив терапії підтверджується динамікою інших показників ДМАТ (табл. 3). Так, достовірно знизилися варіабельність дСАТ, Макс.САТ, Макс.ДАТ, Час.Ін. для 24САТ, дСАТ, нСАТ, 24ДАТ, дДАТ, Ін.Пл.24САТ, Ін.Пл.24ДАТ. Окрім того, достовірно зменшився нПАТ, що може непрямо свідчити про покращення пружно­еластичних властивостей аорти. Зниження варіабельності дСАТ можна вважати позитивною рисою антигіпертензивного лікування. В останні роки з’явилося багато публікацій, що свідчать про те, що різним впливом препаратів на варіабельність АТ можна частково пояснити різницю у прогнозі. Вважається, що дигідропіридинові АК є найбільш ефективними у зниженні варіабельності [42, 51].

Таким чином, призначене лікування раміприлом у вигляді монотерапії або ж у комбінації з амлодипіном супроводжується позитивною динамікою показників ДМАТ.

Вплив призначеного лікування на центральний АТ та жорсткість артерій наведений у табл. 4.

Як видно з табл. 4, на початку дослідження центральний САТ був значно меншим за рівень офісного САТ, але вищим за нормальні показники для центрального АТ 120–125 мм рт.ст. [53, 54]. На фоні лікування спостерігалося достовірне зниження цСАТ.

Показники, що характеризують пружно­еластичні властивості артерій обох типів, також достовірно зменшилися під впливом призначеної терапії, що було наслідком як ефективного зниження АТ (зменшення АТ зменшує тиск розтягування), так і, можливо, позитивних структурних змін у стінках артерій. У попередніх наших дослідженнях було показано, що ШППХе достовірно зменшується під впливом будь­якого ефективного щодо зниження АТ лікування, але для цього повинен минути певний час — мінімум 6 місяців [1]. У даному дослідженні ми отримали позитивні результати вже на 3­му місяці терапії. Можливо, це пов’язано з більш легкою категорією включених у дослідження хворих — м’яка та помірна АГ без значних ускладнень (лише 3 пацієнти перенесли інсульт та 5 мали ішемічну хворобу без інфаркту міокарда в анамнезі) та цукрового діабету. У хворих із більш тяжкою АГ та супутніми станами потрібно більше часу для структурних змін у стінках артерій; зниження АТ в них не сильно зменшує тиск розтягування. Окрім того, не виключно, що застосування саме раміприлу у вигляді монотерапії або ж у комбінації з амлодипіном сприяло більш швидкому покращенню еластичності артерій, що раніше було показано в ряді досліджень [7, 8, 41].

Індекс приросту достовірно зменшився, що підтверджує позитивну дію терапії на центральний АТ. Це могло бути наслідком зменшення як жорсткості артерій, так і периферичного опору на фоні застосування вазодилататорів — інгібітора АПФ та АК.

Таким чином, отримані дані свідчать, що лікування раміприлом у вигляді монотерапії або ж в комбінації з амлодипіном призводить до достовірного зниження центрального САТ, індексу приросту та покращення пружно­еластичних властивостей артерій обох типів.

Влив призначеного лікування на біохімічні показники наведено в табл. 5.

Як видно з табл. 5, під впливом призначеної терапії достовірних змін показників, що вивчалися, не відбулося.

Таким чином, лікування на основі раміприлу було метаболічно нейтральним.

Оцінка переносимості. Призначене лікування добре переносилося хворими. Побічні реакції у вигляді кашлю виникли в однієї пацієнтки (2,7 %), у вигляді периферичних набряків — в одного пацієнта (2,7 %), якому було призначено амлодипін (6,3 % серед хворих, яким призначали амлодипін). Кашель виник на 3­му місяці спостереження, а набряки на гомілках були незначними, тому пацієнти не виключалися з дослідження. Таким чином, частота побічних реакцій становила 5,4 %.

Згідно з офіційною інформацією та даними рандомізованих досліджень частота виникнення периферичних набряків на фоні монотерапії амлодипіном у середньому становить 8,3 % [20, 15–17, 38, 40]. Це менше, ніж у нашому дослідженні. В інших дослі­дженнях також продемонстровано меншу частоту набряків при комбінації амлодипіну з інгібіторами АПФ. Одним із пояснень цього є те, що при раціональному комбінуванні окремі компоненти нівелюють побічну дію один одного. Набряки на фоні АК пов’язані з його вираженим периферичним вазодилатуючим ефектом. Місцем прикладання є прекапілярні судини. При цьому притік крові збільшується, а відтік не змінюється. При додаванні інгібіторів АПФ відбувається додаткове розширення посткапілярних судин, що зменшує внутрішньокапілярний тиск [9, 10, 16], і вірогідність виникнення набряків також зменшується.

Частота виникнення кашлю у нашому дослідженні становила 2,7 %, що менше, ніж в інших дослі­дженнях за участю раміприлу, — 3–7,3 % [31, 32, 44, 46–48]. Загальна кількість побічних явищ у нашому дослідженні була також дуже низькою. В інших дослідженнях вона коливалася від 31 до 6,2 % [5, 6, 11, 14, 19, 24, 26, 27, 29–31, 32, 36, 43–50, 56]. Найбільш часто серед побічних реакцій, за даними літератури, зустрічається кашель, слабкість, запаморочення/гіпотензія, гастроінтестинальні порушення, головний біль. Серед пацієнтів — жителів США з АГ при короткостроковому лікуванні раміприлом головний біль відмічався у 5,4 %, запаморочення — у 2,2 %, кашель — у 3 %, слабкість — у 2 %, імпотенція — у 0,4 %, що, за винятком слабкості, не відрізнялося від плацебо [21]. У більшості випадків ці побічні дії були слабкої вираженості та не потребували відміни препарату. У дослідженні HOPE припинили лікування 32,6 % пацієнтів на раміприлі та 30,7 % на плацебо [14, 46]. Основними причинами цього були: кашель (7,3 проти 1,8 % у групі плацебо), гіпотензія/запаморочення (1,9 проти 1,5 % у групі плацебо), ангіоневротичний набряк (0,4 проти 0,2 % у групі плацебо), неконтрольована гіпертензія (2,3 проти 3,9 % у групі плацебо), розвиток клінічно значущих подій (6,7 проти 9 % у групі плацебо). Малу кількість побічних явищ у нашому дослідженні можна пояснити тим, що більшість пацієнтів, які отримували раміприл, мали вже досвід застосування інгібіторів АПФ і, відповідно, було відомо, що вони добре переносили дані препарати. Цим же, частково, можна пояснити малу кількість побічних реакцій у вигляді кашлю. Окрім того, можливо, саме комбінування з амлодипіном також цьому сприяло. Адже в дослідженнях із використанням комбінації периндоприл + амлодипін також було показано, що частота кашлю була меншою, ніж при застосуванні периндоприлу у вигляді монотерапії [3].

Динаміка cуб’єктивних скарг хворих, які були включені в дослідження, наведена в табл. 6. Як видно з табл. 6, на фоні лікування достовірно зменшилася частка хворих із такими скаргами, як головний біль та запаморочення.

Таким чином, лікування раміприлом у вигляді монотерапії або в комбінації з амлодипіном добре переносилися хворими протягом 3 місяців.

Таким чином, у нашому досліджені комбіноване тримісячне лікування на основі раміприлу у вигляді монотерапії або в комбінації із амлодипіном дозволило ефективно знизити офісний, добовий та центральний АТ, що супроводжувалося зменшенням жорсткості артерій, суттєво не впливало на показники вуглеводного та ліпідного обмінів та добре переносилося хворими з м’якою та помірною неускладненою АГ.

Висновки

1. За даними офісного вимірювання АТ тримісячне лікування на основі раміприлу у вигляді монотерапії або ж у комбінації з амлодипіном ефективно знижувало офісний САТ/ДАТ зі 152,7 ± 3,6/92,7 ± 2,2 мм рт.ст. до 133,0 ± 1,9/80,9 ± 1,6 мм рт.ст. Цільовий офісний АТ було досягнуто на монотерапії у 21 (56,8 %) та на комбінованій терапії у 36 (97,3 %) пацієнтів.

2. На фоні призначеної терапії середнє зниження середньодобового САТ/ДАТ становило 14,1 ± 0,9/5,1 ± 0,2 мм рт.ст., дСАТ/дДАТ — 14,8 ± 0,4/7,4 ± 0,3 мм рт.ст. та нСАТ/нДАТ — 11,5 ± 0,3/3,2 ± 0,1 мм рт.ст. Цільового середньодобового САТ та ДАТ було досягнуто у 17 (45,9 %) на монотерапії раміприлом та у 29 (78,4 %) пацієнтів на комбінації раміприл + амлодипін. ЧСС, визначена при ДМАТ, достовірно не змінилася.

3. Позитивний вплив призначеної терапії підтверджувався достовірним зниженням варіабельності дСАТ, Макс.САТ, Макс.ДАТ, Час.Ін. для 24САТ, дСАТ, нСАТ, 24ДАТ, дДАТ, Ін.Пл.24САТ, Ін.Пл.24ДАТ та нПАТ.

4. Лікування на основі раміприлу у вигляді монотерапії або ж у комбінації з амлодипіном супроводжувалося достовірним зниженням центрального САТ з 129,5 ± 2,2 до 118,5 ± 1,5 мм рт.ст. та покращенням пружно­еластичних властивостей артерій еластичного типу, що проявлялося достовірним зменшенням ШППХе, ШППХм та індексу приросту.

5. Призначена терапія на основі раміприлу у вигляді монотерапії або ж у комбінації з амлодипіном добре переносилось хворими, призводячи до виникнення м’яких побічних реакцій, які не потребували відміни препаратів, лише у 5,4 % (2,7 % на монотерапії) хворих, та була метаболічно нейтральною.