Журнал «Вестник Ассоциации психиатров Украины» (05) 2013

У Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 25 червня 2013 року відбулось засідання круглого столу за темою: «Застосування примусових заходів медичного характеру як різновиду державного примусу». Захід був ініційований Департаментом з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини спільно з Українським науково­дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.

Засідання круглого столу було відкрито доповіддю представника Уповноваженого — керівника Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Юрія Леонідовича Бєлоусова на тему: «Результати моніторингу стану забезпечення прав та свобод осіб, які хворіють на психічні розлади, в місцях несвободи». У доповіді було представлено звіт «Моніторинг місць несвободи в Україні: стан реалізації національного превентивного механізму». Доповідач повідомив, що у 2012 році цим Департаментом було обстежено 15 психіатричних лікарень та низка слідчих ізоляторів. За результатами моніторингу було виявлено випадки, коли психічно хворі особи перебували в СІЗО після проведення судово­психіатричної експертизи та до винесення ухвали суду про призначення примусових заходів медичного характеру. Департаментом було відзначено, що ці дії можуть бути визнано катуванням та жорстоким поводженням стосовно осіб, які хворіють на психічні розлади. Крім того, в доповіді було окреслено питання охорони відділень, в яких застосовуються примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу з посиленим наглядом. Представником Уповноваженого було повідомлено присутнім, що за даними одного з психіатричних закладів, вартість послуг Державної служби охорони України сягає 300 тис. гривень на рік. У психіатричній лікарні, в якій застосовуються примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом, охорона взагалі здійснюється Державною пенітенціарною службою України. Серед найактуальніших питань, які стоять перед суспільством щодо дотримання прав і свобод осіб, було зазначено відсутність порядку забезпечення виконання запобіжних заходів, передбачених ст. 508 КПК України.

Наступний доповідач — представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, керівник Департаменту з питань дотримання соціально­економічних та гуманітарних питань Іванова Наталія Іванівна — торкнувся питань госпіталізації військовослужбовців у психіатричні заклади та наслідків встановлення психічного розладу на конкретному прикладі. Серед проблем, що було оговорено, актуальним є порядок перегляду діагнозу психічного захворювання в системі Міністерства оборони України та участь у цьому процесі Міністерства охорони здоров’я України.

Доповідь головного спеціаліста відділу конвойного підрозділу спеціальних установ і судової міліції Департаменту громадської безпеки МВС України Олександра Анатолійовича Малого «Співробітництво підрозділів МВС України та ДПтС України із закладами охорони здоров’я при застосуванні ПЗМХ у вигляді поміщення особи до психіатричного закладу» була присвячена особливостям взаємодії співробітників МВС із Державною пенітенціарною службою України, але проблемам взаємодії із закладами охорони здоров’я належної уваги приділено не було. Доповідач зазначив, що невирішеним є питання, хто саме повинен забезпечувати безпеку при переміщенні особи із зали судового засідання до закладу охорони здоров’я, у випадку, коли стосовно особи скасовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та застосовуються запобіжні заходи, передбачені ст. 508 КПК України. Співробітники ДПтС України сьогодні не мають для цього правових підстав.

Директор Українського науково­дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, головний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «психіатрія» Ірина Яківна Пінчук у своїй доповіді «Труднощі у взаємодії закладів охорони здоров’я із судом та підрозділами Міністерства внутрішніх справ України при застосуванні примусових заходів медичного характеру» взаємодію закладів охорони здоров’я із судами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ України розділила на два рівні: догоспітальний та госпітальний. На догоспітальному рівні існують проблеми щодо примусового огляду осіб, який передбачено ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», та недосконалості механізму взаємодії закладів охорони здоров’я із судами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, а також при наданні особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (ст. 12 Закону України «Про психіатричну допомогу»). На госпітальному етапі основною проблемою є різна оцінка лікарів­психіатрів і суддів щодо можливості припинення застосування примусових заходів медичного характеру. Так, лікарі­психіатри оцінюють психічний стан особи, а судді його розцінюють у сукупності з іншими обставинами, зокрема тяжкістю вчиненого суспільно небезпечного діяння. Відсутня єдина практика стосовно перебування особи у судовому процесі: так, у декількох регіонах відбуваються виїзні судові засідання, які проходять в закладах охорони здоров’я; прогресивним є досвід Івано­Франківської області, де судові засідання відбуваються в онлайн­режимі; але в деяких регіонах суди наголошують на обов’язковій присутності особи у залі суду.

Завідувач відділу судово­психіатричної профілактики та амбулаторних судово­психіатричних експертиз Україн­ського науково­дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України Сергій Сергійович Шум у доповіді «Застосування запобіжного заходу до осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді поміщення до психіатричного закладу, в умовах, що виключають їх небезпечну поведінку (ст. 508 КПК України)» звернув увагу на відсутність посилань у КПК України на обов’язкове лікування зазначених осіб на відміну від ст. 92 КК України, відповідно до якої примусові заходи медичного характеру мають за мету обов’язкове лікування особи. В такому разі, як зазначив доповідач, не зовсім зрозумілою є мета застосування таких заходів, адже вказане у ст. 508 КПК України «поміщення до психіатричного закладу» не становить терапевтичного ефекту. Таким чином, у разі відсутності усві­домленої згоди особи на лікування, механізм надання їй медичної допомоги відсутній. Доповідачем було повідомлено учасникам, що на даний момент відсутня нормативно­правова база, яка регламентує порядок застосування запобіжного заходу, передбаченого ст. 508 КПК України. Український на­уково­дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України не лише підтримав пропозицію Генеральної Прокуратури України стосовно розробки пакета міжвідомчих нормативно­правових актів щодо порядку застосування запобіжних заходів, передбачених ст. 508 КПК України, але й самостійно, за власною ініціативою, провів обговорення даного питання з головними позаштатними спеціалістами регіонів України зі спеціальності «психіатрія». Також доповідачем було наведено випадок щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння під час тимчасового психічного розладу та була визнана судом неосудною і яка починаючи з 2005 року до цього часу перебуває у психіатричному закладі із суворим наглядом, незважаючи на відсутність для цього медичних показань.

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Наталія Олегівна Марчук виступила з доповіддю «Судова практика застосування примусових заходів медичного характеру». Пані суддя повідомила присутнім, що матеріально­технічне забезпечення судової влади є недостатнім, лише 10 % приміщень суду мають умови для окремого розгляду справ стосовно осіб, які хворіють на психічні розлади. Доповідач повідомила, що в КПК України немає положення стосовно обов’язкової доставки психічно хворого до суду (ст. 512). Особа користується своїми правами через законного представника, захисника. Крім того, доповідач повідомила, що Івано­Франківська область є модельним регіоном, де окремі справи розглядаються в онлайн­режимі вже близько 5 років. Пані суддя зазначила, що розгляд справ стосовно осіб, які хворіють на психічні розлади, є специфічним та потребує особливого підходу. Виходячи з цього, доповідач виступила з ініціативою розробки відповідної навчальної програми Українським НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України сумісно з Національною школою суддів України.

Директор Київського міського центру судово­психіатричної експертизи Світлана Володимирівна Опейда у доповіді «Актуальні питання організації стаціонарної судово­психіатричної експертизи» навела приклад застосування до особи, яка захворіла на психічний розлад після скоєного злочину, примусових заходів медичного характеру. Після відміни цих заходів заклад охорони здоров’я неодноразово звертався до працівників міліції з метою забезпечити доставку особи до зали судового засідання, оскільки особа скоїла тяжкий злочин та перебувала під вартою у момент виникнення психічного розладу. В результаті допомога співробітників міліції у зазначеному випадку надана не була.

Президент Всеукраїнської громадської організації інвалідів — користувачів психіатричної допомоги «Юзер» Руслан Едуардович Імереллі виступив із доповіддю «Реальний стан дотримання захисту прав психічно хворих при застосуванні примусових заходів медичного характеру». Доповідач повідомив, що у даний час не існує порядку застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку та механізму дії при загостренні психічного захворювання. Крім того, доповідач зазначив, що особи, які захворіли на психічний розлад та перебувають у СІЗО, не отримують належну медичну допомогу, оскільки психіатрична служба в закладах ДПтС України розвинена недостатньо. На думку доповідача, ст. 512 КПК України суперечить правам людини, і присутність особи в судовому засіданні, в якому вирішується її доля, є обов’язковою. Вирішити цю проблему доповідач пропонує шляхом виїзних судових засідань.

Президент Асоціації психіатрів України Семен Фішелевич Глузман зазначив, що обговорення проблем примусових заходів медичного характеру на міжвідомчому рівні, за ініціативою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, є історичною подією, яка започатковує взаємодію між органами державної влади, у період реформування психіатричної служби. Примусові заходи медичного характеру суттєво обмежують права і свободи особи, тому їх регламентація повинна бути чіткою та виключно з дотриманням прав людини. Відсутність порядку застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до різного тлумачення даного виду державного примусу. Серед іншого, Семен Фішелевич наголосив, що суддя, коли позбавляє особу дієздатності, повинен подивитись їй в очі, тому відсутність особи в залі судового засідання є недопустимою.

За результатом обговорення учасники круглого столу звернулися до органів виконавчої влади з рекомендаціями щодо вдосконалення порядку застосування примусових заходів медичного характеру.