Журнал «Вестник Ассоциации психиатров Украины» (05) 2013

Новим Кримінальним процесуальним кодексом (КПК) України, що набрав чинності 19.11.12 року, впроваджено низку новел. Зокрема, відповідно до ст. 508 КПК України, до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходи: 1) передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом; 2) поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку. Зазначені запобіжні заходи застосовуються судом до особи з моменту встановлення факту розладу психічної діяльності чи психічної хвороби.

Практика застосування вимог ст. 508 КПК України продемонструвала наявність ряду проблем під час реалізації даної законодавчої новели, що в основному пов’язано з відсутністю нормативно­правового акта щодо порядку застосування запобіжних заходів у вигляді поміщення особи до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку. Так, за даними Генеральної Прокуратури, з часу набрання чинності нового КПК України до 01.06.13 року зазначений запобіжний захід судами було застосовано до 84 осіб.

Українським НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології 04.02.13 року було ініційовано проведення обговорення з головними позаштатними фахівцями зі спеціальності «психіатрія» регіонів України та головними лікарями психіатричних закладів відносно проблем застосування запобіжного заходу у вигляді поміщення особи до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку, та шляхів вирішення даних проблем. Обговорення стосувалося необхідності та доцільності розробки та затвердження «Порядку застосування запобіжного заходу у вигляді поміщення особи до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку», «Порядку проведення лікарського нагляду щодо особи, до якої застосовано запобіжні заходи у вигляді передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом» та внесення відповідних змін до Закону України «Про психіатричну допомогу», у зв’язку з прийняттям нового КПК України.

В обговоренні взяли участь 19 регіонів України.

На питання щодо необхідності та доцільності розробки порядку застосування зазначених у ст. 508 КПК України запобіжних заходів, точки зору серед регіонів, які надали відповіді, розподілилися так:

— за — 11 (58 %);

— проти — 3 (16 %);

— конкретно не вказана — 5 (26 %).

На питання стосовно необхідності та доцільності внесення змін до Закону України «Про психіатричну допомогу» у зв’язку з прийняттям нового КПК України точки зору серед регіонів, які надали відповіді, розподілилися так:

— за — 10 (53 %);

— проти — 4 (21 %);

— конкретно не вказана — 5 (26 %).

Варто окремо навести деякі коментарі та рекомендації регіонів України стосовно питань, які обговорювалися.

Так, серед інших була надана пропозиція щодо проміжного варіанта вирішення питання про перебування зазначеного контингенту осіб після завершення проведення судово­психіатричної експертизи, а саме у вигляді внесення наступних змін до наказу № 397 від 08.10.2001 р.: «Особи, які вчинили суспільно небезпечні діяння та пройшли судово­психіатричну експертизу, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, в тому числі ті, що знаходяться під вартою, можуть залишатися в умовах психіатричного стаціонару, де їм була проведена судово­психіатрична експертиза, до моменту винесення рішення суду щодо застосування до них того чи іншого примусового заходу медичного характеру».

Також надійшла пропозиція віднести запобіжні заходи у вигляді поміщення особи до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку, до примусових заходів медичного характеру та внести необхідні зміни до відповідних нормативно­правових актів.

Інша точка зору наголошувала на необхідності обов’язкового врахування рекомендацій судово­психіатричної експертизи щодо режиму тримання особи, під час застосування до особи запобіжних заходів, указаних у ст. 508 КПК України. Зазначалося, що перевагою такого варіанта є те, що він не потребує внесення суттєвих змін до нормативної бази та дозволить виконувати рішення суду за допомогою механізмів, які вже затверджені наказами МОЗ та інших відомств, що дозволить забезпечити тримання осіб у відділеннях, які технічно пристосовані до конкретного контингенту, та мають підготовлений персонал, а також дозволить захистити персонал та інших пацієнтів шляхом утримання в умовах, що виключають небезпечну поведінку.

Ще одна точка зору свідчить про необхідність призначення зазначеному контингенту осіб, після проведення судово­психіатричної експертизи, госпіталізації в примусовому порядку (відповідно до ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Звісно ж, вищеперераховані точки зору обумовлені певними внутрішніми переконаннями та ґрунтуються на законодавчій базі, що існувала до прийняття нового КПК України. Однак перебування особи у спеціалізованій державній експертній установі після закінчення строку проведення судово­психіатричної експертизи чинним законодавством не передбачено та є грубим порушенням прав людини. Віднесення зазначеного запобіжного заходу до примусових заходів медичного характеру також є неможливим, оскільки це буде суперечити самій його суті та суті примусових заходів медичного характеру. Поява в КПК України запобіжних заходів (передбачених ст. 508) викликана необхідністю охорони прав свобод та інтересів учасників кримінального провадження. Необхідність призначення зазначеному контингенту осіб госпіталізації в примусовому порядку також неможливо реалізувати, бо до особи не може бути застосовано одночасно два різних види державного примусу, пов’язаних із госпіталізацією до психіатричного стаціонару.

Кількома пропозиціями регіонів України було рекомендовано виділити у психіатричних стаціонарах спеціально обладнані палати для надання медичної допомоги особам, які хворіють на психічні розлади, щодо яких обрано запобіжні заходи у вигляді поміщення особи до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку. Зазначалося, що охорона таких осіб має забезпечуватись працівниками міліції.

Серед регіонів України, які брали участь в обговоренні перерахованих питань, 4 регіони дали негативні відповіді стосовно необхідності внесення змін до чинного законодавства у зв’язку з прийняттям нового КПК України, у тому числі змін до Закону України «Про психіатричну допомогу» та розробки порядку застосування зазначених у ст. 508 КПК України запобіжних заходів.

Першим серед зазначених регіонів було висловлено думку щодо відсутності на час проведення обговорення досвіду застосування зазначених запобіжних заходів, що вимагає проведення протягом 2013 року детального вивчення практики застосування таких запобіжних заходів і на основі проведеного аналізу — внесення необхідних змін дочинного законодавства.

Другим регіоном України було висловлено точку зору щодо відображення порядку застосування запобіжних заходів, передбачених ст. 508 КПК України, у ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», у зв’язку з чим внесення змін до чинного законодавства, на думку регіону, є недоцільним.

Третій регіон наполягав на тому, що регламентація застосування вказаних у ст. 508 КПК України запобіжних заходів здійснюється інструкцією, затвердженою наказом МОЗ України та МВС України № 346/877 від 19.12.2000 р. «Про заходи та організацію взаємодії закладів охорони здоров’я й органів внутрішніх справ щодо запобігання небезпечним діям з боку осіб, які страждають на тяжкі психічні розлади» та наказом МОЗ СРСР № 225 від 21.03.1988 р. «О мерах по дальнейшему совершенствованию психиатрической помощи».

Четвертим регіоном було висловлено переконання щодо наявності регламентації застосування запобіжних заходів у вигляді поміщення особи до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку, у наказі МОЗ України № 397 від 08.10.2001 р. «Про затвердження нормативно­правових документів з окремих питань щодо застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні розлади». Також даним регіоном було зазначено, що така норма діяла і раніше, механізм практично відпрацьований, тому з цього питання недоцільне внесення будь­яких змін до чинного законодавства.

Серед перерахованих негативних відповідей тільки перша ґрунтується на конструктивній пропозиції щодо можливості та доцільності розробки порядку застосування запобіжних заходів, передбачених ст. 508 КПК України, а саме лише після проведення дослідження практики застосування таких заходів. Три інші регіони недостатньо аргументовано дійшли висновку про відсутність необхідності внесення змін до нормативно­правових актів та необхідності розробки порядку застосування вказаних запобіжних заходів, у зв’язку з прийняттям нового КПК України, помилково обґрунтовуючи власну точку зору наявністю таких механізмів у деяких нормативно­правових актах, які набули чинності задовго до прийняття нового КПК України. Крім того, не можна враховувати позицію регіону України, що відображена в наступній редакції: «…дана норма діяла і раніше, механізм практично відпрацьований, тому з цього питання немає доцільності внесення будь­яких змін до діючого законодавства…», оскільки в українському законодавстві ніколи (до прийняття нового КПК України) не передбачалось окремих запобіжних заходів при розгляді справ про застосування примусових заходів медичного характеру. Тому виникає питання: який саме механізм та на яких підставах було відпрацьовано в зазначеному регіоні?

Підсумовуючи результати проведеного обговорення, ініційованого УНДІ ССПН у лютому 2013 р., необхідно додати, що на розширеному засіданні колегії Генеральної Прокуратури України дане питання розглядалось у квітні 2013 р. — через призму дотримання конституційних прав затриманих, ув’язнених та засуджених. За результатом розгляду, оцінивши відсутність правової регуляції застосування запобіжних заходів, передбачених ст. 508 КПК України, Генеральна Прокуратура України виступила з ініціативою розробки міжвідомчого нормативного­правового акту про порядок виконання застосованого судами запобіжного заходу у вигляді поміщення особи до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку.

Окремо варто звернути увагу, що у ст. 508 КПК України, якою регламентовано застосування двох видів запобіжних заходів, відносно осіб, які захворіли на психічні розлади, йдеться про «поміщення до психіатричного закладу» та «лікарський нагляд». Відсутні вказівки щодо обов’язкового психофармакологічного лікування під час застосування до таких осіб запобіжних заходів, що зобов’язує лікарів­психіатрів отримувати усвідомлену згоду осіб, до яких застосовуються вищезазначені запобіжні заходи, щодо лікування. Ці та інші проблемні аспекти застосування запобіжних заходів у вигляді поміщення особи до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку, потребують якнайшвидшого урегулювання. Необхідність розробки та затвердження «Порядку застосування запобіжного заходу у вигляді поміщення особи до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку», «Порядку проведення лікарського нагляду щодо особи, до якої застосовано запобіжні заходи у вигляді передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом» та внесення відповідних змін до Закону України «Про психіатричну допомогу», у зв’язку з прийняттям нового КПК України, зазначається більшістю регіонів України, що свідчить про значну актуальність даної проблеми та потребу в її вирішенні.