Журнал «Травма» Том 15, №2, 2014

Статья опубликована на с. 114-116

Деформуючий остеоартроз (ДОА) належить до дегенеративних захворювань опорно-рухового апарату. В основі захворювання лежить первинне руйнування гіалінового хряща суглобових поверхонь, що призводить до погіршення функції суглобів. Поширеність ДОА велика, становить 23–38 % патології колінного суглоба, а за даними деяких авторів, у хворих із хронічними пошкодженнями колінного суглоба в усіх випадках мають місце явища остеоартрозу [3, 5].

Пусковими факторами виникнення та розвитку дистрофічного процесу можуть бути різні агенти: травма, інфекція, професійні особливості тощо. Прогресування дегенеративного процесу веде до стійкої втрати функції суглоба. У соціальному плані це призводить до втрати працездатності та інвалідності.

Розроблено велику кількість методів консервативного та оперативного лікування хворих із деформуючим артрозом різних стадій. Основним у лікуванні артрозу є запобігання дегенерації суглобового хряща. Хрящ зберігається протягом усього життя в ділянках скелета, витримуючи статичне та динамічне навантаження. Особливості структури хряща на молекулярному та морфологічному рівні забезпечують його здатність до зворотної деформації з одночасним збереженням можливості активного метаболізму. Не діючи на механізм дегенерації суглобового хряща, протибольова терапія не дає можливості зупинити процес прогресування захворювання. Умовою досягнення ремісії є лікування, що складається з інактивації аналгетичних зон та стабілізації дегенеративно-дистрофічного процесу суглобового хряща [2–4].

Оперативні методики, що застосовують при гонартрозах, включають відкриті сануючі внутрішньосуглобові операції, пластику зв’язкового апарата, корегуючі остеотомії. Однак частота незадовільних результатів після них залишається високою.

В останні роки для лікування хворих даної групи стали застосовувати артроскопічну техніку, що відзначається малою інвазивністю та дозволяє під контролем відеомонітора провести всі необхідні маніпуляції в суглобі. Ендоскопічна техніка дає можливість більш точно порівняно з артротомією оцінити ушкодження хряща та провести економну резекцію при мінімальній травматизації суглоба.

Однак залишаються до кінця не вирішеними багато питань оперативної тактики, і одне з них таке: треба вилучати тільки пошкоджений відшарований хрящ у вогнищі хондромаляції або й хрящ поблизу нього?

Матеріали та методи

Нами було обстежено та проаналізовано наслідки лікування 24 хворих, які звернулися в клініку зі скаргами на різке посилення болю в колінному суглобі, 14 з них мали травму в анамнезі й проходили курси консервативного лікування, а 4 було виконано меніскектомію понад 5 років потому. Вік хворих — від 36 до 50 років, серед них було 16 чоловіків та 8 жінок, 12 осіб займались спортом професійно.

Під час об’єктивного обстеження хворих визначались клінічні ознаки внутрішньосуглобового пошкодження, однак блокади або нестійкості суглоба не було. При проведенні стандартної рентгенографії колінного суглоба у 2 проекціях патологічних змін не виявили.

Обстеження хворих проводили на комп’ютерному томографі Esprit (Siemens, Німеччина). Протокол передбачав використання аксіальних зрізів завтовшки 1,5 мм. Проводили реконструкцію у фронтальній та сагітальній проекціях. За 30 хвилин до дослідження у верхній заворот колінного суглоба вводили 30 мл суміші водорозчинного контрасту (тріомбраст) та фізіологічний розчин у співвідношенні 50/50.

Після дослідження протягом одного місяця всім хворим проводили артроскопію, результати якої порівнювали з даними спіральної комп’ютерної артрографії.

У роботі використовували артроскопічну класифікацію Outerbridge [1], нормальний суглобовий хрящ відповідав ступеню 0; розволокнення без поверхневого дефекту — 1-й ступінь; дефект до 50 % товщі хряща — ступінь 2А; якщо дефект проходив через всю товщу суглобового хряща — ступінь 2В; 3-й ступінь — це пошкодження не тільки хряща, а й субхондральної кісткової пластинки.

На артрограмах 1-й ступінь пошкодження візуалізувався помірно вираженими хвилями або нечіткою границею хряща. При 2-му ступені пошкодження відмічали, що контрастною речовиною виповнюється поверхня дефекту. При 3-му ступені — локальна відсутність суглобового хряща з поширенням контрасту до субхондрального шару.

При проведенні артроскопічного втручання ревізію колінного суглоба виконували з нижньолатерального артроскопічного доступу. Маніпулятори вводили через нижньомедіальний артроскопічний доступ.

Абразивна артроскопічна хондропластика полягала в зрівнянні краю дефекту за допомогою рашпіля, після чого моторизованим шейвером обробляли зону пошкодження. Товща видаленого шару становила від одного до трьох міліметрів. При пошкодженні 3-го ступеня проводили тунелізацію шилом на глибину до 20 мм. Особливу увагу приділяли ревізії краю дефекту, зону відшарованого хряща вилучали повністю.

Після проведення абразивної хондропластики суглоб ретельно промивали фізіологічним розчином та вилучали всі вільні фрагменти хряща. Трубку-дренаж залишали протягом однієї доби. Після операції іммобілізацію проводили ортопедичним брейсом.

Висновки

1. Пусковими факторами виникнення та розвитку дистрофічного процесу можуть бути різні агенти: травма, інфекція, професійні особливості тощо.

2. Не діючи на механізм дегенерації суглобового хряща, протибольова терапія не дає можливості зупинити процес прогресування захворювання. Умовою досягнення ремісії є лікування, що складається з інактивації аналгетичних зон та стабілізації дегенеративно-дистрофічного процесу шляхом проведення абразивної пластики суглобового хряща.

3. Візуалізація на спіральному комп’ютерному томографі підвищує ефективність планування оперативного втручання.