Газета «Новости медицины и фармации» 9-10 (503-504) 2014

Статья опубликована на с. 3-4 (Укр.)

Життєва трагедія породжує психологічні та медичні проблеми, вирішення яких потребує програмної психотерапевтичної допомоги та реабілітації. Невипадково ці запитання аналізуються окремим розділом психіатрії, так званою психіатрією катастроф.

Екстремальною вважається ситуація, пов’язана із без–посередньою загрозою для життя, фізичного здоров’я та матеріального добробуту людини.

У будь-якої людини ця ситуація супроводжується напруженням адаптаційних механізмів організму, що визначається як стан стресу. Якщо на людину діє зовнішній несприятливий чинник занадто великої сили і тривалості, виникає розлад адаптації, що визначається як дистрес.

Психологічні проблеми, що виникають внаслідок психічної травми особистості в екстремальній ситуації, мають певну закономірну динаміку із послідовним розвитком і зміною психопатологічних станів.

Під впливом надзвичайної екстремальної ситуації (природні та техногенні катастрофи, взяття в полон як заручника) виникає тяжке порушення, відоме як гостра реакція на стрес, тривалістю кілька годин, із розладом свідомості, психомоторним збудженням або загальмованістю. Стан завершується сном із наступною амнезією психотичного епізоду.

Наступним етапом розвитку психопатологічних порушень є так звана реакція адаптації з менш тяжкими психологічними проблемами у вигляді депресивної симптоматики, тривоги, порушеннями поведінки із агресивністю та конфліктністю. Такий стан зазвичай триває до двох місяців.

Надалі результатом дії тяжкої психічної травми, якою була катастрофічна екстремальна ситуація, може бути розвиток характерного симптомокомплексу, відомого як посттравматичний стресопохідний розлад. Цей стан характеризується похмурістю, пригніченням, буркотливістю, відчуттям ізольованості, самотності, покинутості. Специфічною ознакою розладу є так звані флешбеки — яскраві спогади та сновидіння із відтворенням обставин пережитої екстремальної ситуації. Зазвичай потерпілий уникає будь-яких розмов або обставин, що нагадують про пережиту екстремальну ситуацію.

Послідовний розвиток цих станів супроводжується вегетативними порушеннями із розвитком так званих психосоматичних хвороб внутрішніх органів: гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, виразкової хвороби дванадцятипалої кишки.

Небезпечним ускладненням стресопохідних психопатологічних станів є зловживання алкоголем і психоактивними речовинами. Сучасною проблемою у цих осіб є залежність від комп’ютерних і азартних ігор.

Людина, що пережила екстремальну ситуацію, реалізує певні стратегії подолання наслідків дії психічної травми. Ці поведінкові реакції можуть мати як адаптивний, так і дезадаптивний характер (Юр’єва Л.Н., 2001).

Так, порушують суспільні відносини постраждалого стратегії протистояння із проявами агресії до оточуючих, дистанціювання, коли постраждалий бажає відокремитися від психотравмуючої ситуації й забути її. Близькою є стратегія уникання із намаганням відійти від проблеми. Нарешті в разі стратегії пошуку соціальної підтримки людина не покладається на власні сили, а сподівається отримати зовнішню допомогу.

Відповідно до конструктивних стратегій подолання наслідків екстремальної ситуації слід віднести прийняття на себе відповідальності із визначенням своєї особистої ролі у вирішенні нагальних проблем. Стратегія планового вирішення проблеми передбачає створення певного конкретного плану власних і спільних дій. Нарешті значущою є стратегія позитивної переоцінки ситуації, що передбачає спроби надати позитивне значення тому, що відбувається.

Узагальнюючи ці стратегії, слід відокремити активну соціальну стратегію поведінки, що передбачає протистояння ситуації, глобалізацію притягань, підвищення самооцінки, поширення меж соціальної діяльності, підвищення цілеспрямованості. Таким чином, долаючи наслідки екстремальної ситуації, особистість самореалізується.

У той же час пасивна соціальна стратегія поведінки передбачає дистанціювання від ситуації, уникання, звуження меж соціальної взаємодії, зменшення рівня притягань, зниження самооцінки, пригнічення особистісних якостей.

Надання психотерапевтичної допомоги особам, що перенесли екстремальні ситуації, передбачає наявність відповідної програми соціальних заходів та медичної інтервенції, включно із застосуванням спеціальних психокорекційних технологій, що послідовно проводяться на етапах надання допомоги.

Так, в період соціальних кризових явищ вкрай необхідною є загальна робота з населенням щодо підвищення рівня готовності до перенесення екстремальних ситуацій.

Зокрема, роз’яснювальна діяльність засобів масової інформації повинна бути скерована на зниження загального напруження, створення альтернативи апокаліптичним настроям безнадійності в свідомості краян. Важливим є постійне протистояння тенденціям сатанізації політичних опонентів, подолання агресивності, формування розуміння того, що фізичне насильство не може бути шляхом конструктивного вирішення проблем у міжособистісній взаємодії.

Під час масових катастроф першочерговим завданням є недопущення масової паніки, що може виникнути під впливом на оточуючих осіб із порушенням свідомості внаслідок гострої реакції на стрес. Рятувальні служби повинні нагально провести елімінацію хворих із цими розладами, що впродовж розладу свідомості потребують стороннього догляду із обмеженням рухового збудження.

Суттєвим завданням допомоги людині, яка тільки що перенесла екстремальну ситуацію, є досягнення релаксації із блокадою вегетативних реакцій. Це може бути проведено лікарями загонів Міністерства надзвичайних станів шляхом застосування методів сугестивної терапії, зокрема ефективною буде загальнодоступна технологія швидкої гіпнотизації.

На етапі адаптаційних реакцій проводиться корекція тривоги, м’язового та психічного напруження, порушень сну та вегетативних розладів. Допомога може надаватися як лікарями психіатрами та психотерапевтами, так і лікарями загальної практики.

Ефективними є методи так званої психотерапії нової хвилі, включаючи технології ериксонівської терапії. Основою цих методів є так звана візуалізація — цілеспрямоване відтворення в уяві певних сюжетних картин.

Для усунення напруження ефективно застосовується прогресуюча м’язова релаксація за Джекобсоном. Подолання нав’язливих страхів та спогадів, пов’язаних із перенесеною екстремальною ситуацією, проводиться за допомогою численних методів десенситизації.

У зв’язку із домінуванням у клінічній картині реакцій адаптації симптоматики депресії значущою проблемою є притамана цим хворим песимістична оцінка своїх можливостей та перспектив, власних моральних та вольових якостей і соціальної цінності. Завданням психотерапевтичної допомоги стає зміна депресивного змісту мислення на раціональне усвідомлення реальності із конструктивним ставленням до наслідків екстремальної ситуації, власного значення та своїх можливостей. Ці проблеми вирішуються за допомогою технологій так званої когнітивної психотерапії.

Хворі на стресопохідний посттравматичний розлад потребують складного і тривалого лікування із комплексним психотерапевтичним втручанням.

Організація програмної допомоги передбачає наявність лікаря, що буде координувати реалізацію різноспрямованих технологій. Першочерговою функцією цього спеціаліста стане індивідуальна психотерапія постраждалого із досягненням терапевтичного альянсу. Між психотерапевтом та постраждалим досягається компроміс у розумінні сутності проблем та напрямків їх вирішення.

Зокрема шляхом раціональної психотерапії із пацієнтом буде проведено аналіз наявних порушень міжособистісної взаємодії та розпочато формування активних стратегій соціальної адаптації.

Проте на перший план в програмі психотерапевтичної інтервенції висуватимуться численні технології групової психотерапії. Під час сеансів учасники групи під керівництвом психотерапевта проводять колективне послідовне обговорення спільних актуальних проблем внутрішньої оцінки пережитих страждань та наступних порушень міжособистісної взаємодії.

Терапевтичними чинниками групової психотерапії стають альтруїзм, групова з’єднаність, соціалізація, спільна залученість до вирішення цих проблем, імітація, інтерперсональне навчання.

Поновлення комунікативних можливостей постраждалого із формуванням активних соціальних установок реалізується під час реконструктивної психотерапії.

Формування поведінкових патернів соціальної адаптації є кінцевою метою технологій біхевіоральної психотерапії та тренінгів соціальних навичок.

Суттєве значення для поновлення активної соціальної позиції цих осіб має нормалізація родинних відносин шляхом терапевтичної інтервенції із застосуванням технологій сімейної психотерапії, включаючи залучення членів родини до відповідних сеансів групової психотерапії.

Важливим заключним етапом реабілітації осіб, які постраждали внаслідок екстремальних ситуацій, є опанування навичок саморегуляції емоційних та вегетативних реакцій шляхом засвоєння технологій самонавіювання та автотренінгу.

Для осіб, що перебували в екстремальних ситуаціях, шляхом соціотерапії, спрямованої на мікросоціальні умови, повинно бути створене терапевтичне середовище, що включатиме соціальну підтримку в доброзичливому оточенні родини та виробничих колективів.

Доцільним буде активне залучення постраждалих до культурно–розважальних та спортивно-масових заходів, застосування індивідуальних програм бібліотерапії та музикотерапії. Суттєвою загальною рекомендацією є обмеження часу перегляду телепередач із наданням переваги читанню.

Показником ефективності психотерапевтичної допомоги буде заміна емоційного ставлення до життєвих обставин раціональним і конструктивним.

Організація психотерапевтичної допомоги особам, які перенесли екстремальні ситуації передбачає участь лікарів загонів Міністерства надзвичайних станів, спеціалістів психіатрів та психотерапевтів, лікарів загальної практики — сімейної медицини, психологів-консультантів та соціальних працівників.

Відповідно доцільно проведення медичними академіями та факультетами післядипломної освіти медичних університетів згідно із затвердженими уніфікованими навчальними програмами курсів тематичного удосконалення для опанування задіяними фахівцями належних психотерапевтичних технологій.