Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Журнал «Артериальная гипертензия» 2 (40) 2015

Вернуться к номеру

Гендерні особливості контролю артеріального тиску у гіпертензивних пацієнтів

Авторы: Радченко Г.Д., Салащева Т.Г., Сіренко Ю.М., Муштенко Л.О. — ДУ «ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України, м. Київ

Рубрики: Кардиология

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

Метою нашого дослідження було порівняння контролю артеріального тиску у широкій українській популяції гіпертензивних пацієнтів жіночої та чоловічої статі та визначення факторів, що асоціюються з недосягненням цільового артеріального тиску протягом тримісячного антигіпертензивного лікування залежно від статі.
У дослідження були включені пацієнти (середній вік 58,90 ± 0,24 року) з артеріальною гіпертензією (n = 9821). Усі пацієнти залежно від статі були розподілені на дві групи: перша — 5944 жінки, друга — 3877 чоловіків. Лікарі (n = 531) на свій розсуд призначали хворим з артеріальною гіпертензією антигіпертензивні препарати у дозах, які вони вважали необхідними. Контроль ефективності лікування відбувався на 4 візитах протягом 3 місяців. Пацієнтам під час візитів вимірювали офісний артеріальний тиск, проводили електрокардіографію, оцінку прихильності до лікування за допомогою стандартної анкети, оцінку серцево-судинного ризику та опитування згідно з розробленою авторами дослідження анкетою. Мультифакторний регресійний аналіз застосовували для виявлення незалежних предикторів недостатньої ефективності терапії.
Під час дослідження у жінок артеріальна гіпертензія асоціювалася з більшою частотою виявлення, ніж у чоловіків, таких ускладнень, як серцева недостатність (48,4 проти 45,8 %, Р = 0,02) та інсульт (17,8 проти 15,8 %, Р = 0,02), супутніх станів (цукровий діабет — 15,2 проти 12,1 %, Р < 0,001, ураження нирок — 23 проти 20,4 %, Р = 0,005) та факторів ризику (ожиріння — 37,1 проти 21 %, Р < 0,001, обтяжена спадковість — 65,6 проти 63,3 %, Р = 0,02, старший вік — 60,1 ± 0,23 року проти 58,5 ± 0,3 року, Р < 0,001, високий систолічний артеріальний тиск — 166,40 ± 0,24 мм рт.ст. проти 165,20 ± 0,27 мм рт.ст., Р = 0,001). У чоловіків частіше зустрічався інфаркт міокарда в анамнезі (15,6 проти 6,2 %, Р < 0,001). Чоловіки з артеріальною гіпертензією частіше мали шкідливі звички (куріння, зловживання алкоголем та сіллю). Проте додаткова фізична активність достовірно була у більшої частки пацієнтів чоловічої статі (57,2 проти 47,7 %, Р < 0,001). На початку дослідження лише 23,6 % пацієнтів першої групи та 20,9 % другої групи (Р < 0,01) мали високу прихильність до лікування. На фоні терапії спостерігалося достовірне покращення прихильності хворих до лікування в обох групах: достовірно зменшилася частка пацієнтів із низькою прихильністю та збільшилася частка з високою та помірною прихильністю. Проте наприкінці дослідження більше чоловіків, ніж жінок, характеризувалися як пацієнти з низькою прихильністю — 27,1 проти 31,4 % (Р < 0,001). У жінок контроль артеріальної гіпертензії на фоні проведення тримісячної антигіпертензивної терапії був гіршим, ніж у чоловіків, — 50,6 проти 58,3 % (Р < 0,001). Спільними для обох статей факторами, що незалежно та достовірно асоціювалися з гіршим контролем артеріального тиску, були вік, початкові рівні систолічного та діастолічного артеріального тиску, низька прихильність до лікування як на початку, так і наприкінці дослідження, відсутність статусу «працюючий». На відміну від чоловіків у жінок більший індекс маси тіла підвищував ймовірність недосягнення цільового ­артеріального тиску (β = 1,025, Р = 0,003), а високе споживання свіжих овочів, навпаки, зменшувало (β = 0,63, Р = 0,002). У чоловіків наявність додаткової фізичної активності зменшувала ймовірність недостатнього контролю артеріальної гіпертензіїї (β = 0,78, Р = 0,02).
Таким чином, контроль артеріального тиску у нашому спостереженні був кращим у чоловіків, незважаючи на кращу прихильність до лікування у жінок. У зв’язку з тим, що дещо різні фактори у чоловіків та жінок асоціюються з недостатньою ефективністю терапії, заходи, спрямовані на покращення контролю артеріального тиску серед гіпертензивних пацієнтів, мають відрізнятися для чоловіків та жінок. Поряд із покращенням прихильності до лікування у жінок необхідно проводити модифікацію способу життя для зниження маси тіла та збільшення споживання свіжих овочів. У чоловіків значну увагу слід приділяти збільшенню фізичної активності та прихильності до лікування. Пацієнтів обох статей із більш високим рівнем артеріального тиску, більш старшого віку та тих, які не працюють, необхідно виділяти у групу більш ретельного спостереження.

Целью нашего исследования было сравнение контроля артериального давления в широкой украинской популяции гипертензивных пациентов и определение факторов, ассоциирующихся с недостижением целевого артериального давления на протяжении трехмесячного антигипертензивного лечения в зависимости от пола.
В исследование были включены пациенты (средний возраст 58,90 ± 0,24 года) с артериальной гипертензией (n = 9821). Все пациенты в зависимости от пола были распределены на две группы: первая — 5944 женщины, вторая — 3877 мужчин. Врачи (n = 531) на свое усмотрение назначали больным с артериальной гипертензией антигипертензивные препараты в дозах, которые они считали необходимыми. Контроль эффективности лечения проводили на 4 визитах в течение 3 месяцев. Пациентам во время визитов измеряли офисное артериальное давление, проводили электрокардиографию, оценку приверженности к лечению с помощью стандартной анкеты, оценку сердечно-сосудистого риска и опрос согласно разработанной авторами исследования анкете. Мультифакторный регрессионный анализ применяли для выявления независимых предикторов недостаточной эффективности терапии.
Во время исследования у женщин артериальная гипертензия ассоциировалась с большей частотой выявления, чем у мужчин, таких осложнений, как сердечная недостаточность (48,4 против 45,8 %, Р < 0,02) и инсульт (17,8 против 15,8 % Р = 0,02), сопутствующих состояний (сахарный диабет — 15,2 против 12,1 %, Р < 0,001, поражение почек — 23 против 20,4 %, Р = 0,005) и факторов риска (ожирение — 37,1 против 21 %, Р < 0,001, отягощенная наследственность — 65,6 против 63,3 %, Р < 0,02, старший возраст — 60,10 ± 0,23 против 58,5 ± 0,3 года, Р < 0,001, высокое систолическое артериальное давление — 166,40 ± 0,24 мм рт.ст. против 165,20 ± 0,27 мм рт.ст., Р = 0,001). У мужчин чаще встречался инфаркт миокарда в анамнезе (15,6 против 6,2 %, Р < 0,001). Мужчины с артериальной гипертензией чаще имели вредные привычки (курение, злоупотребление алкоголем и солью). Однако дополнительная физическая активность достоверно была у большей части пациентов мужского пола (57,2 против 47,7 %, Р < 0,001). В начале исследования только 23,6 % пациентов первой группы и 20,9 % второй группы (Р < 0,01) имели высокую приверженность к лечению. На фоне терапии наблюдалось достоверное улучшение приверженности к лечению в обеих группах: достоверно увеличилась доля пациентов с высокой и умеренной приверженностью. Однако в конце исследования больше мужчин, чем женщин, как и в начале исследования, характеризовались низкой приверженностью — 27,1 против 31,4 % (Р < 0,001). У женщин контроль АД на фоне проведения трехмесячной антигипертензивной терапии был хуже, чем у мужчин, — 50,6 против 58,3 % (Р < 0,001). Общими для обоих полов факторами, которые независимо и достоверно ассоциировались с худшим контролем артериального давления, были возраст, начальные уровни систолического и диастолического артериального давления, низкая приверженность, как в начале, так и в конце наблюдения, отсутствие статуса «работающий». В отличие от мужчин у женщин больший индекс массы тела увеличивал вероятность недостижения целевого артериального давления (β = 1,025, Р = 0,003), а высокое потребление свежих овощей, наоборот, уменьшало (β = 0,63, Р = 0,002). У мужчин наличие дополнительной физической активности уменьшало вероятность недостаточного контроля артериальной гипертензии (β = 0,78, Р = 0,02).
Таким образом, контроль артериального давления в нашем исследовании был лучше у мужчин, несмотря на лучшую приверженность к лечению у женщин. В связи с тем, что несколько разными у мужчин и женщин были факторы, которые ассоциировались с недостаточной эффективностью терапии, меры, направленные на улучшения контроля артериального давления среди гипертензивных пациентов, должны отличаться для разного пола. У женщин необходимо проводить модификацию образа жизни для уменьшения индекса массы тела и увеличения потребления свежих овощей. У мужчин значительное внимание следует уделять увеличению физической активности и приверженности к лечению. Пациентов обоих полов с более высоким уровнем артериального давления, более старшего возраста и тех, кто не работает, следует выделять в группу более тщательного наблюдения.

The objective of our study was to compare blood pressure control in wide Ukrainian population of hypertensive female and male patients and to define the factors associated with failure of blood pressure control during three-month antihypertensive therapy, depending on gender.
The study included patients (mean age 58.90 ± 0.24 years) with hypertension (n = 9,821). All patients depending on gender were divided into two groups: the first — 5,944 women, the second — 3,877 men. Doctors (n = 531) in its sole discretion administered to patients with hypertension antihypertensive drugs in doses that they see fit to prescribe. The effectiveness of treatment has been controlled at 4 visits within 3 months. During a visit, patients underwent measurement of office blood pressure, electrocardiography, evaluation of adherence to treatment using standard questionnaire, evaluation of cardiovascular risk and surveys according to the questionnaire worked out by the authors of the research. Multifactorial regression analysis was used to identify independent predictors of lack of treatment efficacy.
During the study, hypertension in women was associated with a higher incidence than in men of such complications as heart failure (48.4 vs. 45.8 %, P = 0.02) and stroke (17.8 vs. 15.8 % p = 0.02), comorbidities (diabetes mellitus — 15.2 vs. 12.1 %, P < 0.001, kidney disease — 23 vs. 20.4 %, P = 0.005) and risk factors (obesity — 37.1 vs. 21 %, P < 0.001, family history — 65.6 vs. 63.3 %, P = 0.02, older age — 60.10 ± 0.23 years vs. 58.5 ± 0.3 years, P < 0.001, high systolic blood pressure — 166.40 ± 0.24 mmHg vs. 165.20 ± ± 0.27 mmHg, P = 0.001). Men more often had myocardial infarction in past medical history (15.6 vs. 6.2 %, P < 0.001). Hypertensive males more often had bad habits (smoking, alcohol and salt abuse). However, additional physical activity was significantly in most male patients (57.2 vs. 47.7 %, P < 0.001). At baseline, only 23.6 % of patients in the first group and 20.9 % in the second group (P < 0.01) had high adherence to treatment. Against the background of therapy, there was a significant improvement of patients’ adherence to treatment in both groups: the proportion of patients with low adherence significantly reduced and the proportion with high and moderate adherence increased. However, at the end of the study more men than women were characterized as those with low adherence — 27.1 vs. 31.4 % (P < 0.001). In females, control of hypertension on the background of a three-month antihypertensive treatment was worse than in men — 50.6 vs. 58.3 % (P < 0.001). Common to both sexes factors independently and significantly associated with poorer control of blood pressure were age, initial levels of systolic and diastolic blood pressure, poor adherence to treatment both at the beginning and at the end of the study, the absence of status «working». Unlike men, in women greater body mass index increased the likelihood of failure to achieve target blood pressure (β = 1.025, P = 0.003), and high intake of fresh vegetables, on the contrary, reduced it (β = 0.63, P = 0.002). In men, additional physical activity reduced the likelihood of inadequate control of hypertension (β = 0.78, P = 0.02).
Thus, blood pressure control in our study was the best in men, in spite of better adherence to treatment in women. Due to the fact that different factors in men and women are associated with lack of effectiveness of therapy, measures to improve blood pressure control in hypertensive patients should be different for men and women. Along with improved adherence to treatment in females, it is necessary to modify lifestyle for weight loss and to increase consumption of fresh vegetables. In men, great attention should be paid to increasing physical activity and adherence to treatment. Patients of both sexes with higher levels of blood pressure, older patients and those who do not work, should be allocated to the group of more closely monitoring.


Ключевые слова

артеріальна гіпертензія, чоловіки, жінки, контроль артеріального тиску, антигіпертензивна терапія.

артериальная гипертензия, мужчины, женщины, контроль артериального давления, антигипертензивная терапия.

hypertension, men, women, blood pressure control, antihypertensive therapy.

Статья опубликована на с. 45-56

Неконтрольована артеріальна гіпертензія (АГ) — одна з найбільш значущих проблем охорони здоров’я в усьому світі, що пов’язана з виникненням таких ускладнень, як інсульт, інфаркт міокарда, серцева та ниркова недостатність, які зумовлюють високу інвалідизацію людей та значні економічні витрати [19, 31]. За даними популяційних досліджень, понад 30 % дорослого населення України мають підвищений артеріальний тиск (АТ) [1, 2]. Щодо офіційної статистики МОЗ України, то на 1 січня 2011 року в країні зареєстровано 12 122 512 хворих на АГ [3]. Поширеність АГ збільшується з віком і у жінок, і у чоловіків [9].

Сучасні настанови рекомендують однакові підходи до лікування АГ незалежно від статі пацієнта [5]. Проте деякі дослідження показують існування відмінностей між чоловіками та жінками у контролі АТ і наголошують на необхідності формування різного підходу до ведення пацієнтів з АГ жіночої та чоловічої статі [8, 15–18, 20, 25]. При цьому в одних спостереженнях стверджується, що жінки мають гірший контроль АТ, в інших, навпаки, кращий [21, 22, 27]. Перші дослідження говорять про те, що у жінок після менопаузи відбувається значне підвищення АТ через різке погіршення еластичних властивостей артерій [7, 15, 30]. Збільшена жорсткість судин обумовлює труднощі з контролем АТ [12, 23, 24]. Сучасні антигіпертензивні препарати не відрізняються за своїми антигіпертензивними ефектами у жінок та чоловіків. Тому, можливо, причиною різного контролю АТ можуть бути особливості поведінки та способу життя пацієнта, його здатності сприймати поради та засвоювати освітні програми щодо лікування АГ, різний соціальний статус [11].

Метою нашого дослідження було порівняння контролю АТ у широкій українській популяції гіпертензивних пацієнтів жіночої та чоловічої статі й визначення факторів, що асоціюються з недосягненням цільового АТ потягом тримісячного антигіпертензивного лікування, залежно від статі.

Матеріали та методи

Клінічна характеристика хворих. У дослідження включено 10 158 пацієнтів з АГ, які мешкали у 62 містах України [4]. Жінки становили більшість — 6248 осіб (61,5 %). У 3066 (30,2 %) пацієнтів АГ була вторинною. У 8870 (87,3 %) пацієнтів АГ існувала в середньому 112,30 ± 0,93 місяця. У 1288 (12,7 %) хворих АГ була виявлена вперше; 1579 (15,5 %) пацієнтів із тих, хто знав про наявність в них АГ, приймали ліки для контролю АТ нерегулярно або зовсім не приймали; 6810 (67 %) осіб мали досвід прийому інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ).

У 341 хворого не було інформації щодо статі. Тому в остаточний аналіз включено дані лише 9821 пацієнта (середній вік 58,90 ± 0,24 року). Усі пацієнти залежно від статі були розподілені на дві групи. До першої групи увійшло 5944 жінок, другу групу становили 3877 чоловіків. Характеристика груп пацієнтів наведена у табл. 1.

У дослідження включалися пацієнти віком від 18 років із рівнем АТ 140/90 мм рт.ст. і більше, які були спроможні регулярно відвідувати лікаря. Не включалися жінки, які були вагітними або збиралися завагітніти, хворі з декомпенсованими хронічними захворюваннями, які б могли зашкодити оцінці результатів лікування, пацієнти з онкологічними захворюваннями, психоневрологічними розладами, не спроможні відвідувати лікаря регулярно. Діагноз ішемічної хвороби серця (ІХС) встановлювався лікуючими лікарями, які заповнювали спеціальні форми обстеження пацієнта, на підставі наявності інфаркту міокарда в анамнезі, позитивної проби з навантаженням, даних коронарографії або наявних клінічних ознак стенокардії напруження.

Методи лікування. Дослідження проводилося у 62 містах України. Загалом був залучений 531 лікар, які на свій розсуд призначали хворим з АГ антигіпертензивні препарати переважно вітчизняних фармацевтичних компаній у дозах, які вони вважали за потрібне призначати. Лікарі мали можливість проводити як монотерапію, так і комбіновану терапію, вибирати дози препаратів згідно зі своїм баченням тактики ведення хворого, а також призначати немедикаментозне лікування. Проте обов’язковим було намагання лікарів досягнути цільового рівня АТ (< 140/90 мм рт.ст.), і вони знали, що наприкінці дослідження буде проводитися оцінка ефективності лікування.

Методи дослідження. Загалом пацієнт, включений у дослідження, робив 4 візити. Протокол дослідження наведено у табл. 2. Збір анамнезу проводили згідно зі свідченнями пацієнтів та даними медичної документації.

Офісний АТ вимірювався в положенні сидячи вранці, між восьмою та десятою годинами. Реєстрацію систолічного (САТ) та діастолічного (ДАТ) АТ проводили на одній і тій же руці три рази з інтервалом у дві хвилини, якщо величини АТ не різнилися більше як на 5 мм рт.ст. При виявленні більшої різниці між отриманими величинами проводили четверте вимірювання та обчислювали середнє значення з трьох послідовних вимірювань. Частоту серцевих скорочень (ЧСС) визначали після другого вимірювання.

Реєстрацію електрокардіограми (ЕКГ) проводили на початку лікування. Визначали загальноприйняті ознаки гіпертрофії лівого шлуночка (індекс Соколова (SV1 + RV5/RV6 > 35 мм), вольтажний індекс Корнелла (R aVL + S V3 > 28 мм у чоловіків та > 20 мм — у жінок), порушення серцевого ритму, динаміку ЕКГ (наявність патологічного зубця Q, зміни сегмента ST, зміни хвилі Т).

Визначення серцево-судинного ризику проводили на початку та наприкінці дослідження згідно з рекомендаціями Європейського товариства кардіологів та Європейського товариства артеріальної гіпертензії (2013) [5]. На розсуд лікаря пацієнтам проводили й інші, окрім указаних, інструментальні та лабораторні дослідження для визначення ураження органів-мішеней.

На початку дослідження всім пацієнтам було запропоновано відповісти на запитання анкети: чи палите ви? Якщо палите, то скільки цигарок? Скільки років палите? Чи вживаєте алкоголь регулярно? Скільки порцій на тиждень? Якому алкогольному напою ви надаєте перевагу? Яку освіту ви маєте? Чи працюєте ви зараз? Чи займаєтесь ви фізичною активністю? Якщо так, то скільки часу ви приділяєте виконанню фізичних навантажень? Чи вживаєте ви солону їжу? Чи вживаєте ви свіжі овочі? Як часто ви вживаєте свіжі овочі?

Прихильність до антигіпертензивної терапії визначалася за допомогою спеціальної анкети на підставі бальної системи [13, 14]. Пацієнт мав відповісти на 6 запитань. Якщо пацієнт ствердно відповідав на 3 і більше запитань, вважалося, що прихильність такого пацієнта дуже низька (менше 50 % призначених ліків приймається). Якщо він набирав 1–2 бали, прихильність визначалась як помірна (50–79 % призначених ліків приймається), і якщо жодного бала, то прихильність дуже висока (80 % і більше призначених ліків приймається).

Методи статистичної обробки. Статистичну обробку результатів проводили після створення баз даних у системах Microsoft Excel. Середні показники обстежених пацієнтів визначали за допомогою пакета аналізу у системі Microsoft Excel. Усі інші статистичні розрахунки проводили за допомогою програми SPSS 13.0. Достовірність різниці середніх між групами визначали методом незалежного t-тесту для середніх за допомогою програми SPSS 13.0. Порівняння динаміки показників в одній і тій же групі на етапах лікування проводили за допомогою парного двовибіркового t-тесту для середніх. Порівняння достовірності різниці між групами з непараметричним розподілом (відсоткові показники) проводили за тестом Mann — Whitney. Фактори, що були пов’язані з ефективністю терапії, визначали після проведення кореляційного аналізу за Spearman та мультифакторного регресійного аналізу.

Результати та їх обговорення

Як видно з табл. 1, жінки були дещо більш старшого віку, в них частіше виявлялися такі ускладнення, як перенесений інсульт, серцева недостатність та супутні стани (цукровий діабет, ураження нирок). За частотою діагностування ІХС групи достовірно не відрізнялися, але інфаркт міокарда в анамнезі частіше зустрічався у чоловіків. Такі фактори ризику, як ожиріння, дисліпідемія та обтяжена спадковість, частіше реєструвалися у жінок. Рівень САТ та індекс маси тіла були достовірно вищими у пацієнтів жіночої статі. На початку дослідження за рівнем ДАТ та ЧСС групи достовірно не відрізнялися.

До включення у дослідження більшість пацієнтів обох груп регулярно приймали антигіпертензивні препарати. Серед призначених класів антигіпертензивних препаратів найчастіше застосовувалися інгібітори АПФ, діуретики (в основному у складі фіксованих комбінацій) та бета-адреноблокатори. Жінки дещо частіше отримували інгібітори АПФ та рідше діуретики. За середньою кількістю препаратів, які отримували пацієнти у дослідженні, групи достовірно не відрізнялися.

Показники, що характеризували спосіб життя пацієнтів та їх соціальний стан на момент включення у дослідження, наведено у табл. 3.

Як видно з табл. 3, жінки рідше споживали алкоголь, рідше курили та зловживали сіллю. Вони дещо частіше споживали свіжі овочі або фрукти понад один раз на день. Додаткову фізичну активність частіше мали чоловіки. Жінки дещо рідше мали спеціальну освіту, рідше були працюючими та частіше на пенсії, ніж чоловіки. Проте на інвалідності частіше були чоловіки (можливо, за рахунок більшої частоти наявності інфаркту міокарда в анамнезі).

Таким чином, у жінок АГ асоціювалася з більшою частотою виявлення таких ускладнень, як серцева недостатність та інсульт, супутніх станів (цукровий діабет, ураження нирок) та факторів ризику (ожиріння, обтяжена спадковість, старший вік, високий САТ). У чоловіків частіше зустрічався інфаркт міокарда в анамнезі. Чоловіки з АГ частіше мали шкідливі звички (куріння, зловживання алкоголем та сіллю). Проте додаткова фізична активність була у переважної більшості пацієнтів чоловічої статі.

На фоні призначеного лікування спостерігалася достовірна позитивна динаміка рівня АТ та ЧСС в обох групах (табл. 4). Наприкінці дослідження групи достовірно не відрізнялися за середнім рівнем САТ, ДАТ та ЧСС. Цільового АТ (менше 140/90 мм рт.ст.) було досягнуто у 50,6 % пацієнтів першої групи та у 58,3 % пацієнтів другої групи (Р < 0,001). За кількістю призначених препаратів та дозами цих препаратів групи достовірно не відрізнялися.

На початку дослідження лише 23,6 % пацієнтів першої групи та 20,9 % другої групи (Р < 0,01) мали високу прихильність до лікування. Частка хворих із низькою прихильністю серед чоловіків була достовірно більш високою, ніж серед жінок. На фоні терапії спостерігалося достовірне покращення прихильності хворих до лікування в обох групах: достовірно зменшилася частка пацієнтів із низькою прихильністю та збільшилася частка із високою та помірною. Проте наприкінці дослідження більше чоловіків, ніж жінок, характеризувалися як пацієнти з низькою прихильністю.

Тобто, як і за даними інших досліджень, в яких стверджується, що у жінок контроль АТ є гіршим [8, 15–18], у нашому дослідженні жінки також рідше досягали цільового АТ, незважаючи на більш високу прихильність до лікування як на початку, так і наприкінці дослідження.

На початку дослідження групи майже достовірно не відрізнялися (рис. 1) за часткою хворих, які характеризувалися як пацієнти низького, помірного та високого додаткового ризику виникнення серцево-судинних ускладнень, який розраховували на підставі рекомендацій Європейського товариства кардіологів та Європейського товариства гіпертензії (2013) [5]. Лише частка пацієнтів дуже високого ризику була більшою серед чоловіків.

На фоні лікування в обох групах достовірно зменшилася кількість пацієнтів високого та дуже високого ризику. Наприкінці дослідження жінки та чоловіки не відрізнялися за розподілом залежно від ризику виникнення серцево-судинних ускладнень. Таким чином, ефективна щодо зниження АТ антигіпертензивна терапія сприяла зменшенню серцево-судинного ризику незалежно від статі пацієнта з АГ.

Для виявлення факторів, що асоціювалися з поганим контролем АТ, групи були розподілені на підгрупи: ті, хто досягли цільового АТ (< 140/90 мм рт.ст.), і ті, хто не досяг цільового рівня АТ на фоні тримісячного лікування. Показники, за якими відрізнялися підгрупи, наведені у табл. 5.

Як видно з табл. 5, в обох групах ті пацієнти, хто не досяг цільового АТ, були старшого віку, частіше мали ускладнення в анамнезі, вищі рівні АТ, ЧСС на початку дослідження, вищі індекс маси тіла та індекс Соколова.

Вони частіше характеризувалися як неприхильні до лікування як на початку, так і наприкінці дослідження, рідше мали статус працюючих, частіше були на пенсії, рідше мали вищу освіту, додаткову фізичну активність і рідше вживали свіжі овочі та фрукти частіше ніж один раз на день. При цьому тим пацієнтам, які через три місяці не досягли цільового рівня АТ, лікарі призначали більш інтенсивне лікування, адже середня кількість препаратів в них була більшою.

Для виявлення незалежних предикторів виникнення труднощів із досягненням цільового рівня АТ спочатку було проведено кореляційний аналіз за Spearman. За результатами, поданими у табл. 6, показники, що достовірно корелювали з відсутністю контролю АТ, були майже однаковими для жінок і чоловіків. Рідше вдавалося досягти цільового рівня АТ у людей більш старшого віку, при ренопаренхімній АГ, при більшому індексі маси тіла, з наявністю ускладнень в анамнезі (інсульт, серцева недостатність) або супутніх станів (цукровий діабет, ішемічна хвороба серця, ураження нирок), із більш високим рівнем САТ, ДАТ, індексом Соколова та ЧСС. У зв’язку з цим більш високий загальний ризик серцево-судинних ускладнень також асоціювався з меншою вірогідністю досягнення цільового АТ. Такі соціальні фактори, як наявність вищої освіти та роботи, а також ті, що характеризували спосіб життя (додаткова фізична активність, споживання свіжих овочів) в обох групах, збільшували шанси на успіх в лікуванні АГ.

Прихильність хворих обох статей як на початку, так і наприкінці дослідження, високодостовірно та обернено корелювали з відсутністю контролю АТ через три місяці спостереження.

Для виявлення незалежних факторів, що асоціюються з поганим контролем АТ, були сформовані регресійні моделі. Оцінку зв’язку таких факторів, як частота вживання свіжих овочів та фруктів, проводили після кодування характеристик у міру збільшення ступеня — від 0 до 2. Для оцінки впливу освіти всі пацієнти були розподілені на підгрупи: 1 — мали вищу освіту, 0 — мали іншу освіту. Для оцінки впливу характеру зайнятості всі пацієнти були розподілені на дві підгрупи: 0 — не працюють, 1 — працюють. Для оцінки впливу рівня САТ і ДАТ на початку дослідження пацієнти були розподілені на підгрупи: 1 — САТ ≥ 160 мм рт.ст., ДАТ ≥ 100 мм рт.ст.; 0 — САТ < 160 мм рт.ст., ДАТ < 100 мм рт.ст. Результати регресійного аналізу наведено у табл. 7.

Як видно з табл. 7, у жінок та чоловіків поганий контроль АТ асоціювався з більш старшим віком, рівнем САТ і ДАТ на початку дослідження, прихильністю до лікування як на початку, так і наприкінці дослідження, а також із статусом «працюючий». Окрім того, у жінок вживання свіжих овочів зменшувало вірогідність недосягнення цільового АТ на 37 %, більший індекс маси тіла, навпаки, збільшував імовірність. У чоловіків індекс маси тіла та вживання свіжих овочів не асоціювалися з меншою ефективністю терапії. Проте наявність додаткового фізичного навантаження зменшувала вірогідність недосягнення цільового АТ на 22 %.

Як зазначалося вище, не існує однозначної позиції щодо різниці контролю АТ у жінок та чоловіків. Так, у дослідженні L. Svetkey зі співавторами жінки похилого віку на 52 % краще контролювали АТ, ніж чоловіки відповідного віку [28]. У спостереженні S.L. Daugherty зі співавторами також чоловіки мали гірший загальний показник ефективності лікування — 41,2 проти 45,7 % у жінок [10]. Проте, коли провели стандартизацію за віком, виявилося, що старші жінки (≥ 65 років) та молоді чоловіки (< 49 років) становлять групу з найменшою часткою тих, хто досяг цільового АТ. У нашому дослідженні середній вік жінок був дещо більшим, ніж у чоловіків. Окрім того, вік був незалежним фактором, що асоціювався з поганим контролем АТ. Тому, можливо, і контроль АТ у жінок у нашому дослідженні був гіршим — 50,6 проти 58,3 % у чоловіків.

За даними епідеміологічних досліджень в Україні, жінки мають кращий контроль АТ, ніж чоловіки, — 25 проти 10 % у міській популяції та 15 проти 3 % у сільській популяції [1]. Проте ці дані не стандартизовані щодо терапії. У нашому дослідженні групи чоловіків та жінок не відрізнялися суттєво за призначеною терапією та дозами антигіпертензивних препаратів.

В американському епідеміологічному дослідженні, що включало 3475 пацієнтів з АГ, жінки достовірно не відрізнялися від чоловіків за часткою тих, у яких був досягнутий цільовий рівень АТ, — 45 проти 49,2 % [21]. Жінки, як і в нашому дослідженні, частіше мали дисліпідемію, страждали від ожиріння та в них частіше виявлялися ускладнення та/або супутні стани. Відсутність різниці у контролі офісного АТ між жінками та чоловіками була відзначена і у дослідженні J. Banegas зі співавторами, проте контроль середньодобового АТ був гіршим у чоловіків [6].

За даними М. Thoenes зі співавторами, у жінок на відміну від чоловіків спостерігався, як і в нашому дослідженні, більший рівень САТ та гірший контроль АТ — 30,6 проти 33,6 % (Р < 0,001) [29].

У недавно опублікованому корейському спостереженні Sang Hui Chu зі співавторами виявили, що жінки достовірно не відрізнялися від чоловіків за контролем АТ [26]. Вони, як і в нашому дослідженні, рідше споживали алкоголь, рідше палили та рідше мали статус «працюючий». Фактори, що асоціювалися з поганим контролем АТ, були дещо різними у чоловіків на жінок. У чоловіків вірогідність контролю АТ знижувалася при більшому індексі маси тіла та наявності цукрового діабету; у жінок — при наявності цукрового діабету та більш низькій (менше 6 років) освіті. У нашому дослідженні індекс маси тіла мав незалежне значення лише у жінок, а статус наявності цукрового діабету не асоціювався з вірогідністю досягнення цільового АТ ні у жінок, ні у чоловіків. Наявність вищої освіти зменшувала ймовірність недостатньої ефективності терапії в обох групах.

Таким чином, контроль АТ у нашому спостереженні був кращим у чоловіків, незважаючи на кращу прихильність до лікування у жінок. Фактори, що асоціювалися з високою вірогідністю недосягнення цільового АТ були дещо різними у жінок та чоловіків. Якщо більш високий початковий рівень САТ, ДАТ, низька прихильність, більший вік, статус «працюючий» збільшували ймовірність недостатньої ефективності в обох групах, то індекс маси тіла та низьке споживання свіжих овочів мали значення лише в групі жінок, а недостатня фізична активність — у групі чоловіків. У зв’язку з цим заходи, спрямовані на покращення контролю АТ серед гіпертензивних пацієнтів, мають відрізнятися для чоловіків та жінок. У жінок необхідно проводити модифікацію способу життя для зниження маси тіла та збільшення споживання свіжих овочів. Прихильність до лікування, як правило, у жінок вища, ніж у чоловіків, але вона, як і у чоловіків, значно впливає на ефективність терапії. У чоловіків значну увагу слід приділяти збільшенню фізичної активності та прихильності до лікування. Пацієнтів обох статей із більш високим рівнем АТ, більш старшого віку та тих, хто не працює, необхідно виділяти у групу більш ретельного спостереження.

Висновки

1. У жінок АГ асоціювалася з більшою частотою виявлення, ніж у чоловіків, таких ускладнень, як серцева недостатність та інсульт, супутніх станів (цукровий діабет, ураження нирок) та факторів ризику (дисліпідемія, ожиріння, обтяжена спадковість, старший вік, високий САТ). У чоловіків частіше зустрічався інфаркт міокарда в анамнезі. Чоловіки з АГ частіше мали шкідливі звички (куріння, зловживання алкоголем та сіллю). Проте додаткова фізична активність була у достовірно більшої частки пацієнтів чоловічої статі.

2. На початку дослідження лише 23,6 % пацієнтів першої групи та 20,9 % другої групи (Р < 0,01) мали високу прихильність до лікування. На фоні терапії спостерігалося достовірне покращення прихильності в обох групах: достовірно зменшилася частка пацієнтів із низькою прихильністю та збільшилася частка з високою та помірною. Проте наприкінці дослідження більше чоловіків, ніж жінок, характеризувалися як пацієнти з низькою прихильністю — 27,1 проти 31,4 % (Р < 0,001).

3. У жінок контроль АТ на фоні проведення тримісячної антигіпертензивної терапії був гіршим, ніж у чоловіків, — 50,6 проти 58,3 % (Р < 0,001).

4. Спільними для обох статей факторами, що незалежно та достовірно асоціювалися з гіршим контролем АТ, були вік, початкові рівні САТ і ДАТ, низька прихильність до лікування як на початку, так і наприкінці дослідження, відсутність статусу «працюючий».

5. На відміну від чоловіків у жінок більший індекс маси тіла збільшував вірогідність недосягнення цільового АТ (b = 1,025, Р = 0,003), а високе споживання свіжих овочів, навпаки, зменшувало (b = 0,63, Р = 0,002). Лише у чоловіків наявність додаткової фізичної активності зменшувала ймовірність недостатнього контролю АГ (b = 0,78, Р = 0,02).


Список литературы

1. Горбась І.М. Контроль артеріальної гіпертензії серед населення: стан проблеми за даними епідеміологічних досліджень // Укр. кардіол. журнал. — 2007. — № 2. — С. 21–26.

2. Коваленко В.М., Лутай М.І., Свіщенко Є.П., Сіренко Ю.М., Смирнова І.П. Рекомендації Українського товариства кардіологів з профілактики та лікування артеріальної гіпертензії. — К.: Віпол, 2004. — 84 с.

3. Настанова та клінічний протокол надання медичної допомоги «Артеріальна гіпертензія». Наказ МОЗ України № 384 від 24.05.2012. — К., 2012. — 107 с.

4. Сіренко Ю., Радченко Г., Марцовенко І., від імені учасників дослідження. Результати тримісячного спостереження за лікуванням пацієнтів з артеріальною гіпертензією лікарями загальної практики в Україні // Артеріальна гіпертензія. — 2009. — № 4. — С. 3–14.

5. 2013 ESH/ESC Guidelines for the management of arterial hypertension The Task Force for the management of arterial hypertension of the European Society of Hypertension (ESH) and of the European Society of Cardiology (ESC) // Journal of Hypertension. — 2013. — Vol. 31. — P. 1281–1357.

6. Banegas J., Segura J., Sierra A. et al. Gender Differences in Office and Ambulatory Control of Hypertension // The American Journal of Medicine. — 2008. — Vol. 121. —P. 1078–1084.

7. Chou A.F., Scholle S.H., Weisman C.S., Bierman A.S., Correa-de-Araujo R., Mosca L. Gender disparities in the quality of cardiovascular disease care in private managed care plans // Womens Health Issues. — 2007. — Vol. 17(3). — P. 120–130.

8. Chou A.F., Wong L., Weisman C.S., Chan S., Bierman A.S., Correa-de-Araujo R., Scholle S.H. Gender disparities in cardiovascular disease care among commercial and medicare managed care plans // Womens Health Issues. — 2007. — Vol. 17. — P. 139–149.

9. Cutler J.A., Sorlie P.D., Wolz M., Thom T., Fields L.E., Roccella E.J. Trends in hypertension prevalence, awareness, treatment, and control rates in United States adults between 1988–1994 and 1999–2004 // Hypertension. — 2008. — Vol. 818. — P. 827–852.

10. Daugherty S.L., Masoudi F., Ellis J. et al. Age-dependent gender differences in hypertension management // Journal of Hypertension. — 2011. — Vol. 29. — P. 1–7.

11. Deeks A., Lombard C., Michelmore J., Teede H. The efects of gender and age on health related behaviors // BMC Public Health. — 2009. — Vol. 9. — P. 213.

12. Gee M.E., Bienek A., McAlister F.A., Robitaille C., Jofres M., Tremblay M.S. et al. Factors associated with lack of awareness and uncontrolled high blood pressure among Canadian adults with hypertension // Can. J. Cardiol. — 2012. — Vol. 28(3). — P. 375–382.

13. Girerd X., Fourcade J., Brillet G. et al. The compliance evaluation test: a validated tool for detection of nonadherence among hypertensive treated patients // J. Hypertens. — 2001. — Vol. 19. — P. 74 S.

14. Girerd X., Hanon O., Anagnostopoulos K. et al. Evaluation de l’observance du traitement antihypertenseur par un questionnaire: mise au point et utilization dans un service specialize // Presse Med. — 2001. — Vol. 30. — P. 1044–1048.

15. Gu Q., Burt V.L., Paulose-Ram R., Dillon C.F. Gender diferences in hypertension treatment, drug utilization patterns, and blood pressure control among US adults with hypertension: data from the National Health and Nutrition Examination Survey 1999–2004 // Am. J. Hypertens. — 2008. — Vol. 21(7). — P. 789–798.

16. Gu Q., Paulose-Ram R., Dillon C., Burt V. Antihypertensive medication use among US adults with hypertension // Circulation. — 2006. — Vol. 113. — P. 213–221.

17. Hicks L.S., Fairchild D.G., Horng M.S., Orav E.J., Bates D.W., Ayanian J.Z. Determinants of JNC VI guideline adherence, intensity of drug therapy, and blood pressure control by race and ethnicity // Hypertension. — 2004. — Vol. 44. — P. 429–434.

18. Keyhani S., Scobie J.V., Hebert P.L., McLaughlin M.A. Gender disparities in blood pressure control and cardiovascular care in a national sample of ambulatory care visits // Hypertension. — 2008. — Vol. 51. — P. 1149–1155.

19. Lawes C.M.M., Hoorn S.V., Rodgers A. Global burden of blood-pressure related disease // Lancet. — 2001. — Vol. 371. — P. 1513–1518.

20. Majernick T.G., Zacker C., Madden N.A., Belletti D.A., Arcona S. Correlates of hypertension control in a primary care setting // Am. J. Hypertens. — 2004. — Vol. 17. — P. 915–920.

21. Ong K., Tso A., Lam K., Cheung B. Gender Difference in Blood Pressure Control and Cardiovascular Risk Factors in Americans With Diagnosed Hypertension // Hypertension. — 2008. — Vol. 51. — P. 1142–1148.

22. Ornstein S., Nietert P., Dickerson L. Hypertension management and control in primary care: a study of 20 practices in 14 states // Pharmacotherapy. — 2004. — Vol. 4. — P. 500–507.

23. Os I., Oparil S., Gerdts E., Hoieggen A. Essential hypertension in women // Blood Press. — 2004. — Vol. 13(5). — P. 272–278.

24. Ostchega Y., Hughes J.P., Wright J.D., McDowell M.A., Louis T. Are demographic characteristics, health care access and utilization, and comorbid conditions associated with hypertension among US adults? // Am. J. Hypertens. — 2008. — Vol. 21(2). — P. 159–165.

25. Ostchega Y., Dillon C.F., Hughes J.P., Carroll M., Yoon S. Trends in hypertension prevalence, awareness, treatment, and control in older U.S. adults:data from the National Health and Nutrition Examination Survey 1988 to 2004 // J. Am. Geriatr. Soc. — 2007. — Vol. 55. — P. 1056–1065.

26. Sang Hui Chu, Ji Won Baek, Eun Sook Kim et al. Gender Diferences in Hypertension Control Among Older Korean Adults: Korean Social Life, Health, and Aging Project // J. Prev. Med. Public Health. — 2015. — Vol. 48. — P. 38–47.

27. Stockwell D.H., Madhavan S., Cohen H., Gibson G., Alderman M.H. The determinants of hypertension awareness, treatment, and control in an insured population // Am. J. Public Health. — 1994. — Vol. 84. — P. 1768–1774.

28. Svetkey L., George L., Tyroler H. et al. Effects of Gender and Ethnic Group on Blood Pressure Control in the Elderly // Am. J. Hypertens. — 1996. — Vol. 9(6). — P. 529–535.

29. Thoenes M., Neuberger H., Volpe M. et al. Antihypertensive drug therapy and blood pressure control in men and women: an international perspective // J. Human Hypertension. — 2009. doi: 10.1038/jhh.2009.76

30. Yu H.T., Kim K.J., Bang W.D., Oh C.M., Jang J.Y., Cho S.S. et al. Gender-based diferences in the management and prognosis of acute coronary syndrome in Korea // Yonsei Med. J. — 2011. — Vol. 52(4). — P. 562–568.

31. Yusuf S., Hawken S., Ounpuu S., Dans T., Avezum A., Lanas F. et al. Effect of potentially modifiable risk factors associated with myocardial infarction in 52 countries (the Interheart study): case-control study // Lancet. — 2004. — Vol. 364. — P. 937–952.


Вернуться к номеру