Статтю опубліковано на с. 57-62
Актуальність
Синусит — запальне захворювання навколоносових пазух бактеріальної, вірусної, грибкової або алергічної природи. Це одне з найбільш частих захворювань, з якими мають справу лікарі загальної практики й оториноларингології [6, 7]. Гострий бактеріальний синусит є найбільш частим ускладненням гострих респіраторних вірусних інфекцій і з однаковою частотою зустрічається в усіх вікових групах [14, 18, 19]. Щорічно кожна дитина хворіє 6–8 разів на гостру респіраторну вірусну інфекцію (ГРВІ). У 5–13 % випадків ГРВІ у дітей ускладнюється синуситом [5]. Синусит посідає п’яте місце серед захворювань за потребою в призначенні антибіотиків [17]. Рівень поширеності гострого синуситу в даний час не знижується, навпаки, є тенденція до збільшення числа хворих, зокрема дитячого віку. Захворюваність на гострий синусит за останні 10 років збільшилася у 2 рази, а питома вага госпіталізованих із цього приводу зростає щорічно на 1,5–2 %. У лор-відділеннях лікувальних установ пацієнти із захворюваннями додаткових пазух носа (ДПН) домінують, становлячи 62 % [4].
У запальний процес може бути залучена будь-яка з навколоносових пазух, проте найчастіше в дорослих і дітей віком понад 7 років уражається верхньощелепна, потім решітчаста, лобова пазухи, не так часто — клиноподібна. Процес може розвинутися одночасно у двох і більше пазухах однієї або обох сторін: гаймороетмоїдит, гемісинусит, пансинусит або полісинусит [8]. Приблизно в 10–15 % хворих риносинусит, що виник на тлі ГРВІ, набуває хронічного перебігу [9].
Отже, враховуючи все вищевикладене, особливого значення набуває комплексний підхід до терапії гострого й підгострого синуситу в дітей, що повинен забезпечувати не тільки ерадикацію збудника (відновлення стерильності синуса), а й запобігання розвитку ускладнень і переходу захворювання в хронічну форму.
Оскільки основними компонентами кожного запалення є альтерація з виділенням медіаторів, судинна реакція з ексудацією та проліферація, призначення загальної протизапальної терапії гострого синуситу є доцільним. При наявності лихоманки та больового синдрому, а також при бактеріальних формах доцільно використовувати нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). Ефект від їх прийому настає швидко, хворий відчуває полегшення, але ненадовго, і ліки доводиться приймати знову й знову. У цей час організм сам намагається впоратися із запаленням. Слід також враховувати, що при тривалому прийомі НПЗП підвищується ризик розвитку побічних ефектів [27–31]. У людей, організм яких досить міцний і здоровий, запальний процес у тканинах поступово завершується. У решти ж, як правило, повного завершення запального процесу не настає, і він набуває хронічного перебігу, що характеризується періодичними загостреннями.
З метою зміни підходу до лікування запалення, забезпечення комплексної терапії та зниження ризику розвитку несприятливих реакцій використовуються препарати біологічної медицини [2, 3, 10, 13, 33]. З погляду біологічної медицини процес запалення — це в першу чергу доцільна захисна реакція, спрямована на усунення шкідливого фактора й викликаних ним наслідків. І тому так важливо підтримувати фізіологічний перебіг процесів запалення з метою природного його завершення, а не пригнічувати запальний процес, що зазвичай відбувається при використанні традиційних протизапальних препаратів та антибіотиків.
Препарат Траумель С, широко відомий в Україні та світі, є комплексним біорегуляційним препаратом із доведеними регуляційними протизапальними механізмами дії [25, 26]. Уже понад 60 років його широко застосовують у лікуванні пацієнтів із запальними процесами різної етіології та локалізації. В Україні накопичений великий досвід його клінічного застосування [2, 3, 10, 12].
Мета дослідження: вивчення впливу застосування комплексного біорегуляційного препарату Траумель С виробництва компанії «Біологіше Хайльміттель Хеель ГмбХ» на клінічну ефективність терапії гострого синуситу на фоні базисного лікування.
Матеріали й методи
На базі лор-відділення КУ «Сумська міська дитяча клінічна лікарня Св. Зінаїди» було проведено відкрите контрольоване дослідження ефективності препарату Траумель С у 52 пацієнтів віком від 6 до 18 років із верифікованим діагнозом гострого синуситу. Препарат Траумель С застосовували як доповнення до базисної терапії, його дози не змінювалися впродовж усього періоду спостереження.
Діагноз гострого синуситу встановлювався на підставі клінічних проявів та використання методу передньої риноскопії, за допомогою якої визначалися патологічні виділення в ділянці середнього або верхнього носових ходів. Для уточнення діагнозу та встановлення поширеності ураження на додаткові пазухи носа застосовувалися такі неінвазивні методи дослідження: рентгенологічне дослідження ДПН, ендоскопічне дослідження порожнини носа й носоглотки, пальпація стінок ДПН, ультразвукове дослідження ДПН. У діагностичний алгоритм гострого синуситу в 7 (13,5 %) дітей була включена лікувально-діагностична пункція верхньощелепної пазухи з наступним мікробіологічним дослідженням виділень.
Комплексне обстеження проводилося при госпіталізації хворих (до початку курсу лікування — 1-й день), на 7-й день захворювання і на 14-й день — після проведеного лікування.
Залежно від методу лікування пацієнтів шляхом рандомізації розділено на дві групи, що були порівнянними за клінічною картиною захворювання та віком: 25 хворих (основна група), які на фоні базисної терапії гострого синуситу отримували лікування препаратом Траумель С, і 27 дітей (контрольна група), які отримували тільки базисну терапію.
При виборі методики лікування основна увага була приділена протизапальному ефекту препарату Траумель С. Траумель С містить комплекс речовин, що мають протизапальну, знеболюючу, імунокоригуючу та репаративну дію. Цей препарат у розчині вводили щоденно внутрішньом’язово 1 раз на добу по 2,2 мл перші 7 днів, потім через день до виписки зі стаціонару — ще 3 рази. Переносимість препарату оцінювали на підставі даних про побічні реакції або побічні явища, вивчення динаміки зазначених лабораторних показників і шляхом оцінки суб’єктивних скарг пацієнта.
Статистичну обробку результатів дослідження проводили з використанням прикладного пакета комп’ютерних програм Microsoft Excel. Розраховували й аналізували середні величини (М) та їх стандартні похибки (m). Вірогідність розбіжностей середніх величин оцінювали за t-критерієм Стьюдента.
Критерії оцінки
З метою комплексної оцінки активності запального процесу, ступеня прояву інтоксикації були вивчені показники лейкоцитарної формули й швидкості осідання еритроцитів з подальшим розрахунком інтегральних гематологічних показників, зокрема таких:
1) індекс зсуву лейкоцитів крові (ІЗЛК) [1];
2) лімфоцитарний індекс (ЛІ). або індекс відношення лімфоцитів до нейтрофілів [11];
3) індекс імунореактивності (ІІР) [15];
4) індекс реактивної відповіді нейтрофілів (РВН) [16];
5) модифікований лейкоцитарний індекс інтоксикації Б.А. Рейса (ЛІІр) [20];
6) індекс резистентності організму (ІРО) [21];
7) гематологічний показник інтоксикації (ГПІ) [22];
8) індекс загальної інтоксикаційної активності (ЗІА) [23, 24].
Крім того, усім хворим проводилося біохімічне дослідження крові з визначенням загального білка та його фракцій, рівня аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази та С-реактивного білка (СРБ).
Результати
Обстежені хворі на момент госпіталізації скаржилися на утруднене носове дихання (100 %), гіпосмію (76,9 %), головний біль (73,1 %), слизово-гнійні (71,15 %) або слизові (28,85 %) виділення з носових ходів, кашель (67,3 %), загальну слабкість (63,4 %), закладеність вух (51,9 %), біль у ділянці гайморових пазух (63,5 %), підвищену втомлюваність (48,1 %), зниження апетиту (42,3 %). Дані симптоми однаково часто виявлялися як у хворих основної групи, так і в дітей групи контролю (табл. 1).
/59.jpg)
Показники ЛІІр до початку лікування свідчили про наявність у хворих обох груп інтоксикації середнього ступеня тяжкості (5,86 ± 0,92 ум.од. і 5,78 ± 1,10 ум. од., р > 0,05) зі сформованим інфекційним процесом. У динаміці лікування ЛІІр зменшувався в дітей обох груп, але у хворих основної групи зниження показника було швидшим і більш значним. На 7-й день лікування в дітей основної групи він становив 3,22 ± 0,31 ум.од. (р1 < 0,01), а в дітей контрольної групи — 4,89 ± 1,84 ум.од. (р > 0,05). На 14-й день захворювання показники ЛІІр продовжували знижуватися — 2,69 ± 0,86 ум.од. (р < 0,05) і 3,64 ± 0,36 ум.од. (р > 0,05) відповідно. Це свідчило про швидке завершення запального процесу, хоча за період спостереження показники не досягли норми (табл. 2).
ІЗЛК у дітей обох груп на початку захворювання знаходився в межах норми (1,90 ± 0,20 ум.од. і 1,95 ± 0,98 ум.од., р > 0,05), що свідчило про відсутність значних порушень імунологічної реактивності в дітей із гострим синуситом. На 7-й день лікування ІЗЛК у дітей основної і контрольної груп знижувався (1,13 ± 0,12 ум.од. і 1,15 ± 0,30 ум.од. відповідно, р < 0,05), хоча вірогідно й не відрізнявся від показників при госпіталізації. На 14-й день даний показник у дітей основної групи вірогідно знижувався і становив 1,11 ± 0,19 ум.од. (р3 < 0,01), а в дітей контрольної групи — 1,13 ± 0,20 (р > 0,05) (табл. 2).
ЛІ відображає співвідношення лімфоцитів і нейтрофілів, у нормі становить 0,5–0,65. Збільшення показників ЛІ вказує на підвищення відносного вмісту лімфоцитів і є сприятливою ознакою. В основній групі відзначалося більш швидке і значне підвищення показників ЛІ, що поєднувалося з позитивною динамікою клінічного статусу. У дітей контрольної групи зміни ЛІ не були вірогідними.
Індекс імунореактивності в дітей основної групи в динаміці захворювання збільшувався, що свідчило про підвищення імунологічної реактивності організму дітей (р < 0,05) (табл. 2).
ГПІ у хворих із гострим синуситом, які отримували Траумель С, у процесі лікування зменшувався в 2 рази (р < 0,05), а в дітей, які отримували тільки традиційне лікування, — в 1,5 раза (р > 0,05), що свідчить про більш повільне завершення запального процесу в останніх.
ЛІІр у хворих на гострий синусит у динаміці хвороби поступово зменшувався: на 7-й день обстеження й при виписці зі стаціонару в пацієнтів основної групи він був вірогідно меншим, ніж при госпіталізації до стаціонару. У дітей контрольної групи була лише тенденція до зменшення цього показника (р > 0,05) і навіть на 14-й день лікування він вірогідно не відрізнявся від показника при госпіталізації (табл. 2).
За даними індексу РВН, ступінь ендогенної інтоксикації на початку лікування в дітей обох груп був компенсованим. У процесі лікування він знижувався майже у 2 рази (р < 0,05) і досягав норми, тобто прояви ендогенної інтоксикації у хворих на гострий синусит при виписці з лікарні були відсутні в обох групах хворих.
При оцінці стану неспецифічного захисту організму за індексом резистентності організму встановлено, що даний показник на 1-шу добу після госпіталізації в пацієнтів обох клінічних груп був низьким і вірогідно не відрізнявся. У процесі лікування спостерігалася позитивна динаміка: на 7-му добу після госпіталізації ІРО в дітей контрольної групи зріс незначною мірою порівняно з першою добою та становив 0,21 ± 0,02, тоді як в основній групі він зріс до 0,24 ± 0,04. Від 7-ї до 14-ї доби ІРО в обох групах зріс і становив 0,23 ± 0,04 у дітей контрольної групи та 0,28 ± 0,10 — у хворих основної групи. У процесі лікування зменшувались явища інтоксикації, стан хворих покращувався, що зумовило зростання ІРО на 14-ту добу після госпіталізації, але показник у хворих основної групи був на 14,3 % більшим, що свідчить про вищий неспецифічний захист організму після перенесеного гострого синуситу (табл. 2).
Індекс ЗІА у хворих на гострий синусит був високим у 1-й день після госпіталізації та поступово знижувався в процесі лікування. У хворих, які на фоні базисної терапії отримували Траумель С, даний показник до 14-го дня зменшився майже в 2 рази і був вірогідно нижчим, ніж при госпіталізації. У дітей контрольної групи виявлялася тільки тенденція до зниження даного показника (р > 0,05).
У хворих обох груп при госпіталізації до стаціонару відмічалося підвищення рівня СРБ у сироватці крові понад 6 мг/л (72,0 ± 9,17 % і 63,0 ± 9,47 % відповідно), що свідчило про наявність гострої запальної реакції. СРБ належить до білків гострої фази запалення, а рівень його у сироватці відображає інтенсивність запального процесу, і контроль за ним важливий для моніторингу захворювання. У процесі лікування у хворих основної групи вже на 7-й день рівень даного показника опустився нижче від 6 мг/л, тоді як у дітей контрольної групи він все ще залишався вищим. При виписці зі стаціонару (на 14-й день) концентрація СРБ у дітей обох груп нормалізувалася.
Отже, призначення препарату Траумель С як доповнення до базисної терапії гострого синуситу призводило до більш швидкого оборотного розвитку гострої інфекційно-запальної реакції у дітей.
При госпіталізації до стаціонару у хворих обох груп виявляли підвищення рівня α1-глобулінів, що свідчило про гостру фазу захворювання. На 7-й день лікування рівень даного показника знижувався, при виписці зі стаціонару у хворих основної групи він нормалізувався (р < 0,05), а в дітей контрольної групи продовжував знижуватися (р > 0,05). Отримані результати свідчать про те, що включення до комплексу лікування препарату Траумель С пришвидшує завершення запального процесу (табл. 3).
Крім того, використання в схемах лікування Траумелю С не супроводжувалося виникненням побічних ефектів.
Отже, можна стверджувати, що включення до традиційної терапевтичної схеми лікування гострого синуситу препарату Траумель С суттєво зменшує прояви ендогенної інтоксикації, особливо у перші 7 днів лікування, коли препарат вводили щоденно. Останнє має важливе значення для подальшого прогнозу щодо сприятливого наслідку лікування.
Отримані результати свідчать про ефективність, добру переносимість і безпеку препарату Траумель С у лікуванні гострого синуситу в дітей.
Висновки
1. Додаткове призначення препарату Траумель С суттєво покращує динаміку перебігу гострого синуситу в дітей.
2. Перші ознаки покращення клінічної картини гострого синуситу в пацієнтів, які додатково отримували препарат Траумель С, у цілому з’являлись раніше, ніж у хворих, які отримували тільки базисну терапію.
3. Ефективність лікування в групі, що отримувала Траумель С, за всіма показниками перевищувала таку в дітей контрольної групи або ж була порівнянною з нею.
4. Комплексна оцінка гематологічних індексів є більш інформативною, ніж вивчення простої гемограми. Вона дозволяє оцінити розвиток, тяжкість, перебіг запального процесу й ендогенної інтоксикації, оцінити ефективність призначеної терапії.
5. Включення до схеми терапії препарату Траумель С приводить до більш швидкого й більш суттєвого зменшення гематологічних показників інтоксикації.
6. У дітей, які отримували Траумель С, не виявлено побічних ефектів.
7. Отримані результати свідчать на користь більш широкого застосування препарату Траумель С у дітей з гострим синуситом з метою прискорення зменшення запалення й симптомів інтоксикації, запобігання подальшому хронічному перебігу синуситу.
Список литературы
1. Андрейчин М.А. Методи дослідження ендогенної інтоксикації організму: Методичні рекомендації / М.А. Андрейчин, М.Д. Бех, В.В. Дем’яненко, А.З. Ничик, Н.А. Ничик. — К., 1998. — 31 с.
2. Биологише Хаймиттель Хеель Гмбх, Баден-Баден, Германия. Результаты исследования TAASS при остром растяжении связок голеностопного сустава // Биологическая терапия. — 2012. — № 3–4. — С. 30-32.
3. Ван Брандт Б., Хайне Хартмут. Регуляторная блокада: определение, значение и терапия // Биологическая медицина. — 2006. — № 2. — С. 4-5.
4. Гаращенко Т.И., Радциг Е.Ю. Особенности ведения больных с риносинуситами в амбулаторных условиях // Мат-лы XVII съезда оториноларингологов России. — Нижний Новгород, 2006. — 432 с.
5. Wald E.R. Sinusitis. Pediatric Infectious Diseases Principles and Practice / Ed. by H.B. Jenson, R.S. Baltimore. — 1st ed. — 2002. — V. 1. — P. 760-70.
6. Каманин Е.И., Стецюк О.У. Инфекции верхних дыхательных путей и ЛОР-органов: Практическое руководство по антиинфекционной химиотерапии / Под ред. Л.С. Страчунского, Ю.Б. Белоусова, С.Н. Козлова. — Смоленск: МАКМАХ, 2007. — С. 58-248.
7. Крюков А.И. Рациональная антибиотикотерапия при ангине и хроническом тонзиллите/ А.И. Крюков, Ю.В. Лучшева, А.В. Баландин // Сonsilium medicum. — 2005. — № 4. — С. 297-300.
8. Лучихин Л.А. Диагностика и лечение острого синусита / Л.А. Лучихин, Т.С. Полякова // Рус. мед. журн. — 2004. — Т. 12, № 4. — С. 199-203.
9. Богомильский, М.Р. Актуальные вопросы оториноларингологии детского возраста в фармакотерапии болезней ЛОР-органов / М.Р. Богомильский, Л.С. Страчунский. — М., 2001. — 21-3.
10. Монография по препарату Траумель С: Пер. с англ. — М.: Арнебия, 2011. — 53 с.
11. Кобец Т.В., Некрасов В.Н., Мотрич А.К. Роль лейкоцитарных индексов в оценке адаптационно-компесаторных возможностей чукотских детей, больных рецидивирующим бронхитом, на этапе санаторно-курортного лечения // Вестник физиотерапии и курортологии. — 2003. — С. 47-48.
12. Хайне Хартмут. Регуляторная блокада: определение, значение и терапия / Хартмут Хайне // Биологическая медицина. — 2006. — № 2. — С. 4-5.
13. Фразе Вернер. Воспалительные процессы и альтернативные методы лечения / Вернер Фразе // Биологическая терапия. — 1998. — № 3. — С. 60-61.
14. Янов Ю.К. Практические рекомендации по антибактериальной терапии синусита / Ю.К. Янов, С.В. Рязанцев, Л.С. Страчунский, О.У. Стецюк, Е.И. Каманин, А.А. Тарасов, И.В. Отвагин, А.И. Крюков, М.Р. Богомильский // КМАХ. — 2003. — № 2. — С. 167-174.
15. Шабалова Н.Н., Иванов Д.О., Курзина Е.А. Лейкоцитарные индексы клеточной реактивности при двух вариантах сепсиса. — Режим доступу: http://www.medicina-online.ru/articles/40841/
16. Хабиров Т.Ш. Уровень реактивного ответа нейтрофилов как показатель степени тяжести эндогенной интоксикации при абдоминальном сепсисе // Труди IX Конгресу СФУЛТ. — Луганськ, 2002. — С. 223.
17. Piccirillo J.F. Impact of first-line vs second-line antibiotics for the treatment of acute uncomplicated sinusitis / J.F. Piccirillo, D.E. Mager, M.E. Frisse, R.H. Bophy, A. Goggin // JAMA. — 2001. — № 286. — Р. 1849-56.
18. Sinus and Allergy Health Partnership. Antimicrobial treatment guidelines for acute bacterial rhinosinusitis // Otolaryngol. Head Neck Surg. — 2000. — № 123. — S.132.
19. Sinus and Allergy Health Partnership. Antimicrobial treatment guidelines for acute bacterial rhinosinusitis // Otolaryngol. Head Neck Surg. — 2004. — № 130. — S. 1-45.
20. Рейс Б.А., Полуэктов Л.В. Выделение токсичного полипептида средней молекулярной массы при экспериментальном разлитом перитоните // Бюл. эксп. биол. мед. — 1983. — № 7. — С. 128-130.
21. Кочнев О.С. Лимфологические принципы лечения перитонита / О.С. Кочнев, Н.А. Велиев, Р.И. Литвинов, Б.Ф. Ким // Современные методы диагностики и лечения при острой хирургической патологии органов брюшной полости: Респ. сб. науч. труд. — М., 1991. — С. 668-669.
22. Васильев В.С., Комар В.И. Критерии оценки тяжести болезни и выздоровления // Здравоохранение Белоруссии. — 1983. — № 2. — С. 38-40.
23. Островский В.К., Мащенко А.В., Янголенко Д.В., Макаров С.В. Показатели крови и лейкоцитарного индекса интоксикации в оценке тяжести и определении прогноза при воспалительных, гнойных и гнойно-деструктивных заболеваниях // Клин. лаб. диагностика. — 2006. — № 6. — С. 50-53.
24. Сперанский И.И., Самойленко Г.Е., Лобачева М.В. Общий анализ крови — все ли его возможности исчерпаны? Интегральные индексы интоксикации как критерии оценки тяжести течения эндогенной интоксикации, ее осложнений и эффективности проводимого лечения // Здоровье Украины. — 2009. — № 6 (19). — С. 51-57.
25. Хайне Хартмут. Запуск иммунологических вспомогательных реакций при проведении антигомотоксической терапии воспалений суставов // Биологическая терапия. — 1998. — № 4. — С. 12-14.
26. Хайне Хартмут. Иммунологическая вспомогательная реакция, вызванная антигомотоксической терапией воспалительных заболеваний суставов // Биологическая медицина. — 1999. — № 1. — С. 5-8.
27. Laine L. GI risk and risk factors of NSAIDs // J. Cardiovasc. Pharmacol. — 2006. — 47, Suppl. 1. — S60-6. Review.
28. Laine L., Smith R., Min K., Chen C., Dubois R.W. Systematic review: the lower gastrointestinal adverse effects of non-steroidal anti-inflammatory drugs // Aliment. Pharmacol. Ther. — 2006 Sep 1. — 24(5). — 751-67. Review.
29. Rostom A., Muir K., Dube C., Jolicoeur E., Boucher M., Joyce J. et al. Gastrointestinal safety of cyclooxygenase‑2 inhibitors: a Cochrane Collaboration systematic review // Clin. Gastroenterol. Hepatol. — 2007 Jul. — 5(7). — 818-28.
30. Leong R.W., Chan F.K.. Drug-induced side effects affecting the gastrointestinal tract // Expert Opin. Drug Saf. — 2006 Jul. — 5(4). — 585-92. Review.
31. Fortun P.J., Hawkey C.J. Nonsteroidal antiinflammatory drugs and the small intestine // Curr. Opin Gastroenterol. — 2007 Mar. — 23(2). — 134-41.
32. Клименко В.Г. Основные положения патогенетического биорегуляционного подхода в общей терапевтической практике // Биологическая терапия. — № 1. — 2013. — С. 8-11.
33. Татарчук Т.Ф., Сольский Я.П. Эндокринная гинекология. — К.: Заповіт, 2003. — С. 136-137.
/60.jpg)
/61.jpg)