Журнал «Почки» Том 6, №2, 2017
Вернуться к номеру
Фізіотерапія в нефрологічній клініці — забута, занедбана чи непотрібна?
Авторы: Пиріг Л.А.
Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна
Рубрики: Нефрология
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Резюме
Подано підсумок огляду літератури щодо застосування різних методів фізіотерапії в лікуванні хвороб нирок, їх корегуючого впливу на патофізіологічні порушення в організмі хворого. На підставі анкетування наведена думка лікарів нефрологів і фізіотерапевтів про місце фізіотерапії у нефрологічній клініці.
Представлен обзор литературы о применении различных методов физиотерапии в лечении заболеваний почек, корригирующем влиянии на патофизиологические нарушения в организме больного. На основании анкетирования приведены мнения врачей нефрологов и физиотерапевтов о месте физиотерапии в нефрологической клинике.
A literature review presented based on the application of various physiotherapeutic modalities in the treatment of kidney diseases, their corrective impact on the pathophysiological disorders in the patient. Based on the questionnaire, the opinion of nephrologists and physiotherapists about the place of physiotherapy in the nephrology clinic is given.
Ключевые слова
ренальна патологія; фізіотерапія; хронічна ниркова недостатність; огляд
ренальная патология; физиотерапия; хроническая почечная недостаточность; обзор
renal pathology; physical therapy; chronic renal failure; review
Останніми десятиліттями ХХ ст. і на початку ХХІ ст. у лікуванні хвороб нирок досягнуто значних успіхів завдяки глибшому розумінню патогенезу захворювань, функції і морфології нирок. На підставі отриманих даних клінічно-лабораторного обстеження формується диференціальний підхід до вибору тактики лікування (симптоматичне, етіотропне, патогенетичне, нирковозамісне). Домінуючим у нефрологічній клініці є медикаментозне лікування надзвичайно широкого вибору (зокрема, залежно від місцевого стану медичної допомоги, матеріальних можливостей пацієнта). Лікування переважно ефективне (отримання, ремісія, стабілізація перебігу, сповільнення прогресування), але з постійною загрозою небезпеки побічної дії медикаментів, ускладнень із смертельним кінцем. Дедалі частіше публікуються дані про ускладнення медикаментозної терапії, частота якої в різних країнах залежить не тільки від особливостей медикаменту, але й від стану державної системи охорони здоров’я, забезпечення медикаментами, доступності їх використання пацієнтами та й від кваліфікації лікаря.
У зв’язку з цим слід більше уваги приділяти санаторно-курортному лікуванню, фізіотерапії патології нирок, які рідко знімають потреби у застосуванні медикаментів, але уможливлюють їх обмеження, сприяють підвищенню терапевтичного ефекту. На сьогодні в Україні збережені широкі можливості санаторно-курортного лікування інфекційно-запальних уражень сечової системи –(пієлонефрит), ендокринно-обмінної патології нирок на бальнео-питних курортах. Щодо кліматотерапії, то, на жаль, відпала можливість використовувати її (сподіваємося, тимчасово) на Південному березі Криму. Ширше слід використовувати апаратну фізіотерапію, що майже не застосовується в комплексі лікування у нефрологічних клініках і відділеннях України.
Фізіотерапія — це спеціалізована галузь клінічної медицини з використанням фізіологічно-лікувальної дії на організм природних і штучних (преформованих) чинників [15]. Лікувальні фізіотерапевтичні чинники природні: клімат, прісні та мінеральні води, лікувальні грязі, озокерит та ін.; преформовані — електричні струми, електромагнітні поля, лазер тощо.
Використовуються у фізіоелектротерапії постійні, змінні струми, дія яких викликає механічний, електромагнетичний, термічний ефект з реакціями з боку організму: знеболювання, стимуляція обмінних процесів, трофіки, кровообігу, дегідратація.
Магнітотерапія викликає седативний, антигіпертензивний, протизапальний, протинабряковий, знеболюючий, трофічно-регенеративний ефект, активацію клітинного та гуморального імунітету.
Лазеротерапія сприяє поліпшенню мікроциркуляції, дегідратації, індукції репаративних і регенераторних процесів, підвищенню фагоцитарної активності нейтрофілів, стимуляції глюкокортикоїдної функції надниркових залоз.
Лазеротерапія викликає метаболічний, трофічно-регенераторний, судинно-регуляторний, протизапальний, аналгетичний, імуномодулюючий, десенсибілізуючий, бактерицидний ефект.
Механічною та фізико-хімічною дією проявляється вплив ультразвукової терапії.
Застосування кожного з вищезазначених методів має свої протипоказання.
Ефекти впливу фізичних чинників є дозозалежними (стимулюючий ефект малих доз і гальмівний — високих). Значення також мають сезон року, вихідний стан організму, вік пацієнта [10].
У цілому загальна теорія фізичної терапії повинна базуватися на такому рівні спільності, що відображає інтегральну властивість організму як біологічної системи в її відношеннях з різноманітними чинниками середовища. Таким рівнем спільності є поняття «адаптація» (пристосування) [53].
Застосуванню фізіотерапії найчастіше не підлягають патологічні процеси в гострій стадії, в тому числі й уражень нирок. Тому місце їм більше у позастаціонарному режимі й особливо в умовах санаторіїв [43, 52]. Вважають, що застосування фізіотерапії в умовах курорту сприяє адаптації хворого, підвищує вплив курортних чинників (синергізм), продовжує результативність лікування.
Найпопулярнішим фізіотерапевтичним методом, освоєним медиками в лікуванні патології нирок, є аерогіпертермія, дія якої на організм вивчалася і в експерименті. Доведено, що температура тіла при перебуванні в умовах високої зовнішньої температури може підвищуватися на 1,2–2,5 °С. При цьому знижується ефективність фосфорилювання, Na+-, K+-АТФ-активність у ниркових клітинах (більше — в зовнішньому мозковому шарі) [1]. Повторне перегрівання призводить до зниження екскреції натрію, підвищення азотемії [24, 26]. Це підтверджено і доповнено: настає зниження швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ), ниркового плазмотоку, хлоремії та хлорурезу [46].
Не втрачає своєї популярності в нефрологічній практиці використання сауни з уточненням показань: інтерстиціальний нефрит (помірне зниження функції нирок, фаза ремісії), хронічний гломерулонефрит (ХГН, фаза ремісії, діастолічний артеріальний тиск (АТ) — до 120 мм рт.ст.) [44]. Користування сауною — це своєрідний захід профілактики хвороб у випадках артеріальної гіпертензії, схильності до застуд, при ожирінні [58, 59, 62]. Користування сауною сприяє підвищенню імунної реактивності [60]. Мають місце успішні спроби сеансів сауни у випадках ниркової недостатності [63], а також дітям із хронічним пієлонефритом (ХПН) (60–80 °С, до 15 хвилин) [64].
Аерогіпертермія проводиться у спеціально споруджених приміщеннях при температурі 55–62 °С, відносній вологості 20–35 %, тривалістю 20–60 хвилин [47]. Найчастіше пацієнтам із ХГН зі збереженою функцією нирок або у фазі ремісії з незначним зниженням її. Деякі автори досягали поліпшення стану у 88,1 % пацієнтів, упродовж року в них удвічі зменшувалася кількість днів непрацездатності [46]. Під впливом високих температур у нирках підвищується енергетичний обмін [1].
На фоні зниження діурезу, відхилень у водно-сольовому обміні [48] після аерогіпертермії підвищується активність катехоламінів, реніну, ангіогензину ІІ, АКТГ, кортизолу, АДГ [44, 59]. Інші автори [61] не знаходили змін активності реніну, але виявили підвищення секреції альдостерону.
Вважають, що аерогіпертермія ефективна при хронічній нирковій недостатності завдяки збільшенню виділення поту [63[.
Дуже рідко з’являються публікації, присвячені аерогіпертермії у хворих на ХПН [2].
Досягають гіпертемічного впливу на хворого з ХГН за допомогою інфрачервоного опромінення тривалістю 20–40 хвилин, із прогріванням повітря до 45–60 °С.
Позитивний ефект після 10 сеансів опромінення досягнуто у 46 % хворих [35]. Спроба використання інфрачервоного опромінення у 3 хворих на хронічну хворобу нирок V стадії (ШКФ — 10 мл/хв) виявилася неуспішною [64].
Гіпертермія з сеансами фінської лазні виявилася неефективною [62].
Клініко-лабораторного ефекту досягнуто при застосуванні регіональної термотерапії. Хворий приймає сеанс у сидячому положенні в термокамері-бочці. Тулуб і нижні кінцівки зігріваються при температурі 70 °С три рази на день по 15 хвилин, двічі на тиждень. Встановлено зниження артеріальної гіпертензії, азотемії [5].
Широко застосовують у світі аерогіпертермію в умовах курортного лікування [37, 66].
Гіпертермія призводить до підвищення активності всіх чинників гемокоагуляції [67].
У 50–60-х роках ХХ ст. популярним було призначення при ГН діатермії нирок, під впливом якої підвищується ШКФ [7, 51].
Індуктотермія ділянки нирок також сприяє підвищенню ШКФ, покращенню біохімічних показників крові [49, 56].
Поліпшення кровообігу в нирках, протимікробним ефект [29], поліпшення показників перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) [54] викликає застосування інтерференційних струмів у хворих на пієлонефрит (ПН).
Позитивні зміни патологічних показників у хворих на ХПН встановлено після лікувального застосування мікрохвильової резонансної терапії [17], квантової терапії [31].
Локальна дія струмів високої частоти, дециметрового діапазону на ділянку селезінки [45], цього ж діапазону — на поперекову ділянку тіла [9, 20], електромагнітних полів надвисокої частоти (експеримент) [38], на думку дослідників, може викликати лікувальний ефект.
Лазеротерапію застосовують при гострому і хронічному ПН [6, 29, 33], включаючи вагітних хворих [30], при ХГН із порушенням функції нирок [12], у дітей [8]. Шляхи лазеротерапії різні: внутрішньосудинне опромінення [6[, через точки акупунктури [8], біологічно активні точки [30]. При цьому спостерігається гіпопротеїнуричний, гіпотензивний, гіпоазотемічний, протирецидивний, імуномоделюючий ефект лікування.
Встановлено, що магнітотерапія сприяє зниженню активності ПОЛ і підвищенню активності антиоксидантної системи у хворих на ХГН [16]. Застосування низькочастотного змінного магнітного поля у хворих на ХГН сприяє зниженню артеріальної гіпертензії, підвищенню ШКФ [23].
Застосування гіпербаричної оксигенації в комплексі санаторно-курортного, стаціонарного лікування хворих на ХГН, хронічну ниркову недостатність сприяє поліпшенню клініко-лабораторних, обмінних, імунологічних показників [11, 13, 32, 35, 40–42].
Встановлено, що інтервальна нормобарична гіпокситерапія сприяє нормалізації ліпідного обміну у хворих на ХГН [18].
Згідно з публікаціями, терапевтичного ефекту в лікуванні ХГН можна досягнути електрофорезом на ділянку нирок нікотинової кислоти, вітаміну Е [26], за наявності артеріальної гіпертензії — обзидану [27], при уремії — натрію бікарбонату; у хворих на ХПН — електрофорез хлорофіліпту [19].
Ультрафіолетове опромінення у хворих з нирковою недостатністю може припинити свербіж [14]. В експерименті доведено, що ультрафіолетове опромінення призводить до зниження водовидільної функції нирок внаслідок зменшення ШКФ і підвищення канальцевої реабсорбції [36], запобігає розвитку дистрофії і некробіозу ниркової тканини, сприяє її регенерації [39].
Спроби залучення голкорефлексотерапії до комплексного лікування гострого і хронічного ГН з метою зняття свербежу у хворих із нирковою недостатністю підтвердили доцільність її застосування [3, 4, 65].
Опубліковано результати клінічного дослідження про сприятливий вплив на перебіг гострого та хронічного ГН УВЧ-терапії [52], застосування ультразвуку [55, 57].
На базі нефрологічних санаторіїв Південного берега Криму (Ялта) детально опрацьовано застосування в лікуванні ХГН геліотерапії [21, 22].
У публікації 1951 р. підбито підсумок дослідження ефективного лікувального застосування (від 1935 р.) у хворих на ХГН, ХПН віддзеркаленого сонячного проміння [34].
Отже, існує широкий вибір фізіотерапевтичних методів лікування, які з науково доведеною ефективністю можуть застосовуватися в нефрологічній клініці.
З метою з’ясування причин зменшення популярності фізіотерапії в лікуванні хвороб нирок зроблена спроба шляхом анкетування отримати оцінку фізіо–терапії, ставлення до неї в нефрологічній клініці з боку лікарів-нефрологів і фізіотерапевтів м. Києва та деяких областей України. Відповідь отримано від 52 нефрологів та 34 фізіотерапевтів.
Виявилося, що у київських та 12 обласних нефрологічних відділеннях фізіотерапія в лікуванні хворих не застосовується. Чому? Невпевненість в ефективності її застосування відзначили 18 лікарів; у неорганізованості її впровадження, включаючи фінансування, — 15 лікарів; некомпетентність, брак освіти в цій галузі — 19 лікарів. Згадано і відсутність її в стандартах протоколів лікування. Із 52 лікарів-нефрологів 32 були спеціалістами вищої категорії, 10 — першої, 4 — другої і 6 лікарів — не атестованих. Віком до 40 років було 19 лікарів, 41–60 років — 22, понад 60 років (один — 78 років) — 11 лікарів. Стаж лікаря-нефролога понад 20 років — у 24 лікарів, 11–20 років — у 16, 6–10 років — у 4, до 5 років — у 8. На підставі попереднього досвіду застосування фізіотерапії високо оцінювали 11 лікарів, попередньо оцінили 30 лікарів, 11 лікарів сумнівалися в ефективності або не наважувалися оцінювати (незнання). Незалежно від віку і стажу жодний лікар не заявив про непотрібність впровадження фізіотерапії в нефрологічно-лікувальну практику, маючи на увазі і можливість її застосування у разі супутніх патологічних станів у нефрологічних хворих.
Серед патологічних станів, при яких доцільно застосовувати фізіотерапію (названо лазеротерапію, гіпербаричну оксигенацію, магнітотерапію, інфрачервоне опромінення, електрофорез нікотинової кислоти, вітаміну Е, хлориду кальцію), згадали хронічний гломеруло- та пієлонефрит, у тому числі I і II ст. хронічної ниркової недостатністі (ХНН).
Усі лікарі-нефрологи заявили, що впровадження фізіотерапії в комплекс лікування хворих нефрологічного профілю потрібне.
Серед 34 фізіотерапевтів, які відреагували на опитування, 25 були віком понад 40 років. У фізіотерапії понад 20 років працювали 16 лікарів. Заявили, що хворих нефрологічного профілю їм доводиться лікувати дуже рідко. Про високу оцінку застосування методів фізіотерапії в лікуванні хворих нефрологічного профілю заявили 7 лікарів, решта оцінили посередньо. Якщо з нефрологів ніхто не заявив про необхідність фізіотерапії в клінічній нефрології, то з фізіотерапевтів — 11 (інші заявили про потрібність). Зрідка у хворих виникали місцеві реакції на процедури, так само рідко загострювався перебіг захворювання, підвищувався АТ. Серед контингенту нефрологічних хворих на першому місці фізіотерапевти назвали хворих на ПН, а також хворих урологічного профілю, із ХНН ІІІ–IV стадії. Перелік названих терапевтами-нефрологами процедур доповнили: солюкс, оксигенотерапія, акупунктура, лікувальна фізкультура.
Фізіотерапія в нефрологічній клініці заслуговує на реабілітацю як комплекс методик, що стимулюють фізіологічні реакції організму та сприяють оптимізації перебігу патологічних уражень нирок, одужанню, можуть сприяти підвищенню ефективності медикаментозного лікування зі зменшенням ризику токсичного впливу медикаментів. Фізіотерапія повинна зайняти належне їй місце в стандартах лікування хвороб нирок, у навчальних програмах підготовки лікарів-нефрологів.
Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.
Список литературы
1. Энергетический обмен в почках при действии высоких температур / [Бабаева А.Х., Сеферова Р.И., Маненкова И.Д. и др.] // Мат-лы VI Всесоюз. конф. по физиол. почек и водно-сол. обмену. — Новосибирск, 1981. — С. 17.
2. Лечение больных хроническим пиелонефритом в сухожаровой бане / [Борисова-Хроменко В.М., Малетин А.Г., Неймарк А.М. и др.] // Вопр. курортологии. — 1982. — № 6. — С. 57-58.
3. Брагіна-Куроєдова Т.І. Вплив голкорефлексотерапії на порушення сольового обміну у хворих на гломерулонефрит / Т.І. Брагіна-Куроєдова // Мат-ли конф. «Перв. пієлонефрит. Інтерстиціальний нефрит. Дисметаболічні нефропатії». — К., 1995. — С. 89-90.
4. Брагіна-Куроєдова Т.І. Застосування голкорефлексотерапії у комплексному лікуванні гломерулонефриту: Інформ. лист / Т.І. Брагіна-Куроєдова. — К., 1996.
5. Региональная термотерапия в комплексном лечении больных гипертонической формой хронического гломерулонефрита / [Владимирский Е.В., Фельдман А.С., Нелюбин В.В. и др.] // Тез. докл. Всесоюз. конф. «Сан.-кур. лечение больных заболеваниями почек и мочевывод. путей». — Трускавец, 1988. — С. 44-46.
6. Порівняльний аналіз ефективності лазеротерапії за даними ензимурії у хворих на гострий та хронічний пієлонефрит / [Возіанов О.Ф., Пасєчников С.П., Мигаль Л.Я., Погребінський В.М., Бухалов Ю.В.] // Мат-ли наук.-практ. конференції «Нирки та інфекція». — Івано-Франківськ, 1997. — С. 33-34.
7. Вовси М.С. К вопросу о механизме влияния диатермии на диурез при нефритах / Вовси М.С., Ициксон И.А., Яковлева А.П. // Тер. архив. — 1934. — Т. 12, № 2. — С. 102-107.
8. Применение лазеротерапии при нефротическом синдроме у детей / [Геловани М.А., Квиркелия Д.Г., Мегрелишвили Г.М., Абажидзе М.Н.] // Тез. докл. IV симпоз. педиатров-нефрологов соц. стран «Пробл. детской нефрологии». — М., 1986. — С. 38-39.
9. Григорьева В.Д. Эффективность дециметроволновой терапии у больных хроническим пиелонефритом / Григорьева В.Д., Нестеров Н.М., Кпяткин В.А. // Вопр. курортол. — 1982. — № 4. — С. 11-14.
10. Гринзайд Ю.М. Общности биологического действия физических факторов / Ю.М. Гринзайд // Мат-ли I нац. конгр. фізіотер. і курортологів України. — Хмільник, 1998. — С. 55-56.
11. Грінченко В.М. Застосування гіпербаричної оксигенації в комплексній терапії хворих на курорті Трускавець / В.М. Грінченко, С.М. Фоменко // Мед. реабилитация, курортол., физиотер. — 1997. — № 1. — С. 65-68.
12. Гринштейн Ю.И. Опыт применения эндоваскулярного облучения крови светом гелий-неонового лазера у больных с хроническим гломерулонефритом и нарушением функции почек / Ю.И. Гринштейн, В.Г. Захаров // Тер. архив. — 1992. — Т. 64, № 8. — С. 57-59.
13. Изменение иммунного статуса больных ГН на фоне лечения ГБО / [Дранник Г.Н., Дриянская В.Е., Пыриг Л.А., Румянцев Ю.В.] // Зб. тез допов. Укр. наук.-практ. конф. з міжнар участю «Акт. пит. експерим. і клін. використання баротерапії». — Дніпропетровськ, 1995. — С. 32.
14. Свербіж у хворих на гемодіалізі та його лікування. Ефективність лікування ультрафіолетовим випромінюванням / [Дудар І.О., Абрагамович Т.Н., Абрагамович Х.Я., Гончар Ю.І.] // Укр. журнал нефрології та діалізу. — 2011. — № 1. — С. 12.
15. Збірка наукових публікацій клініки «Аксімед». — К., 2016. — С. 2006.
16. Зубенко И.В. Влияние магнитотерапии на показатели перекисного окисления липидов и антиоксидантной системы у больных хроническим гломерулонефритом / Зубенко И.В., Турсунова Ю.Д., Поважная С.В. // Мат-ли наук.-практ. конф. з міжнар. участю «Нові мед. технології в клін. та курортн. практиці». — 2004. — С. 129-131.
17. Иванишкина Е.В. Применение микроволновой резонансной терапии в комплексном лечении хронического пиелонефрита / Е.В. Иванишкина // Вопр. курортол., физиотер. и лечебн. физкультуры. — 2010. — № 4. — С. 38-40.
18. Игнатенко Г.А. Влияние интервальной нормобарической гипокситерапии на состояние липидного обмена у больных со стабильной стенокардией и хроническим гломерулонефритом / Игнатенко Г.А., Мухин И.В., Туманова С.В. // Кровообіг та гомеостаз. — 2008. — № 3. — С. 89-94.
19. Ефективність лікування хворих на хронічний пієлонефрит із застосуванням внутрішньоорганного електрофорезу хлорофіліпту / [Калугін В.О., Зуб. Л.О., Малюх Л.С., Гоцуляк О.Ф., Кушнір Л.Д.] // Мат-ли XV з’їзду терапевтів України. — К., 2004. — С. 173-174.
20. Князева Т.А. Влияние электромагнитного поля дециметрового диапазона на функциональное состояние почек, почечную и центральную гемодинамику в период восстановительного послеоперационного лечения больных реноваскулярной гипертонией / Т.А. Князева // Вопр. курортологии. — 1979. — № 3. — С. 36-41.
21. Ковблюк М.Н. Характеристика реакций больных хроническим гломерулонефритом на солнечные ванны / М.Н. Ковблюк // Тез. докл. конф. «Акт. вопр. дальнейшего совершенств. диагн. и леч. больных на курорте». — Харьков, 1987. — С. 133-135.
22. Ковблюк М.Н. Использование гелиотерапии в комплексном санаторном лечении больных хроническим гломерулонефритом: Метод. рекомендации / Ковблюк М.Н., Ратнер З.Г., Чуманский Л.И. — Ялта, 1992. — 20 с.
23. Лученко Я.В. Фізіотерапевтичні засоби медичної реабілітації при гіпертензивній нефропатії / Я.В. Лученко, І.П. Гуменюк // Укр. мед. вісті. — 2014. — Т. 11, № 1–4. — С. 80-83.
24. Матросова Л.Г. Некоторые данные об азотовыделительной функции почек у собак при многократных перегреваниях / Матросова Л.Г., Тодрис И.И., Макарова З.В. // Мат-лы науч. сообщ. IV Всесоюзн. конф. по водно-сол. обмену и функции почек. — Черновцы, 1974. — С. 192-193.
25. Мельников О.Ф. Иммуномодулирующее действие физических факторов / О.Ф. Мельников // Вопр. курортологии. — 1986. — № 3. — С. 69-72.
26. Михно Л.Е. Гидрокарбонатная натриевая вода и электрофорез витамина E в комплексном курортном лечении больных хроническим гломерулонефритом с мочевым синдромом и сопутствующей стабильной стенокардией / Л.Е. Михно // Мат-лы конференции «Сан.-кур. лечение больных с заболеваниями почек и мочевыводящих органов». — Трускавец, 1984. — С. 104-106.
27. Мошкин А.П. Эффективность обзидан-электрофореза в комплексном санаторно-курортном лечении больных хроническим гломерулонефритом с мочевым синдромом гипертензивной стадии / А.П. Мошкин, Г.Н. Надточий // Тез. докл. науч.-практ. конференции «Сан.-кур. лечение больных с заболев. почек и мочевыводящих путей». — Трускавец, 1988. — С. 46-48.
28. Нестеров Н.И. Применение лазерного излучения и синусоидальных модулированных токов в терапии больных хроническим калькулезным пиелонефритом / Нестеров Н.И., Ли А.А., Васильева М.Ф. // Вопр. курортологии. — 1999. — № 4. — С. 24-25.
29. Комплексная терапия больных хроническим неспе–цифическим пиелонефритом интерференционными токами и радоновыми процедурами / [Нестеров Н.И., Кияткин В.А., Гусаров И.И., Дубовском А.В.] // Вопр. курортологии. — 1999. — № 6. — С. 21-24.
30. Низова Н.Н. Применение низкоинтенсивного лазерного облучения в комплексном лечении беременных, больных пиелонефритом / Н.Н. Низова, И.А. Тертычная // Вестн. физиотер. курортологии. — 1997. — № 4. — С. 51-53.
31. Никула Т.Д. Ефективність квантової терапії первинного пієлонефриту / Никула Т.Д., Палієнко І.А., Красюк І.В. // Мат-ли наук.-практ. конференції «Нирки та інфекція». — Івано-Франківськ, 1997. — С. 47.
32. Никулина Г.Г. Метаболические эффекты гипербарической оксигенации при гломерулонефрите / Никулина Г.Г., Пыриг Л.А., Румянцев Ю.В. // Зб. тез допов. Укр. наук.-практ. конф. з міжнар участю «Акт. пит. експерим. і клін. використання баротерапії». — Дніпропетровськ, 1995. — С. 82.
33. Нуртудинова Г.М. Комплексное лечение больных хроническим пиелонефритом с применением магнитолазерной терапии / Нуртудинова Г.М., Чернышова Л.П., Галимова Е.С. // Вопр. курортол., физиотер. и лечебн. физкультуры. — 2011. — № 3. — С. 24-27.
34. Омелянц А.П. Лечение болезней почек отраженной концентрированной солнечной радиацией / А.П. Омелянц // Клин. медицина. — 1951. — Т. 29, № 8. — С. 70-72.
35. Пиріг Л.А. Інфрачервона стимуляція потовиділення як засіб корекції гомеостазу у осіб з порушенням ниркової діяльності / Пиріг Л.А., Березовський І.О. Дудар І.О. // Фізіолог. журнал. — 2003. — Т. 49, № 2. — С. 25-29.
36. Попов Ф.Г. Влияние ультрафиолетового облучения на водовыделительную функцию почек / Ф.Г. Попов // Мат-лы Всесоюз. научн. конф. по эксперимент. курортологии и физиотерапии. — М., 1962. — С. 249-253.
37. Потапенко В.С. Дозированная аэрогипертермия в комплексном санаторно-климатическом лечении больных хроническим гломерулонефритом / В.С. Потапенко // Автореф. дис… канд. мед. наук. — Одесса, 1988.
38. Действие электромагнитных полей сверхвысокой частоты на внутрипочечный кровоток и морфологическое состояние почек при пиелонефрите / [Разумов А.Н., Кармухин И.В., Кияткин В.А., Есилевский Ю.М., Уфимцева А.Г.] // Вопр. курортологии. — 2001. — № 2. — С. 3-8.
39. Ржаницын В.В. Патологическая анатомия почечной гипертонии при действии длинноволнового ультрафиолетового излучения (экспериментально-морфологическое исследование) / В.В. Ржаницын // Вопр. курортологии. — 1974. — № 6. — С. 502-505.
40. Румянцев Ю.В. Влияние гипербарической оксигенации на перекисное окисление липидов и антиоксидантную систему у больных гломерулонефритом / Румянцев Ю.В., Никулина Г.Г., Пыриг Л.А. // Тез. докл. научно-практ. конф. «Режимы оксигенобаротерапии в компл. лечении и реабилит. раненых, больных и пораженных». — СПб., 1994. — С. 78.
41. Румянцев Ю.В. Гіпербарична оксигенація в комплексному лікуванні гломерулонефриту / Ю.В. Румянцев, Г.Г. Нікуліна // Інформ. лист. — К., 1995.
42. Румянцев Ю.В. Вплив різних режимів гіпербаричної оксигенації на перебіг гломерулонефриту / Румянцев Ю.В., Пиріг Л.А., Нікуліна Г.Г. // Сб. научн. трудов «Пробл. военного здравоохранения и пути его реформирования». — К., 1988. — С. 321-325.
43. Самосюк И.З. Перспективы использования физических факторов и нетрадиционных методов лечения в санаторно-курортной практике / И.З. Самосюк // Нетрад. методи діагн. і лікув. в курортній практиці. — 1997. — № 1. — С. 45-47.
44. Сауна. Использование сауны в лечебных целях / Под ред. В.М. Боголюбова (СССР) и М. Матея (ЧССР). — М.: Медицина, 1984. — С. 157-162.
45. Слободян Е.И. Эффективность воздействия волн дециметрового диапазона на область селезенки в лечении хронического пиелонефрита / Е.И. Слободян // Вестн. физиотер. и курортол. — 1998. — № 2. — С. 38-39.
46. Тодрис И.М. Исследование функции почек при воздействии высокой температуры в эксперименте / Тодрис И.М., Пригарина А.П., Терентьева Р.И. // Тез. конф. «Физиолог. мех. индивид. адаптации». — Новосибирск, 1967. — С. 121-122.
47. Лечение больных гломерулонефритом сухим паром (термотерапия): Метод. рекомендации / Трофимова Е.Р., Сидорова Л.Д., Бенин Ю.Л., Иерусалимская Л.А.]. — Барнаул, 1984. — 7 с.
48. Трофимова Е.Р. Влияние термотерапии на водно-солевой обмен больных хроническим гломерулонефритом / Е.Р. Трофимова, И.В. Левина; Тез. Респ. науч.-практ. конференции. — Трускавец, 1984. — С. 101-102.
49. Троценко С.Я. К вопросу о влиянии индуктотермии на функциональное состояние почек / С.Я. Троценко // Мат-лы Всесоюзн. научн. конф. по эксперим. курортолог. и физиотер. — М., 1962. — С. 290-292.
50. Микроволновая терапия в комплексе лечения хронического вторичного пиелонефрита у детей / Узунова А.Н., Курилова Е.В., Доровских С.Н., Козловская Н.А. // Вопр. курортол. физиотер. и лечебн. физкультуры. — 1997. —№ 3. — С. 27-28.
51. Фишер Л.И. Физиотерапия и санаторно-курортное лечение при заболеваниях внутренних органов / Л.И. Фишер. — М., 1966. — 192 с.
52. Фишер Л.И. Применение УВЧ-терапии при остром нефрите / Л.И. Фишер // Вопр. курортологии. — 1962. — № 2. — С. 149-153.
53. Френкель И.Д. Методологические основы общей терапии / И.Д. Френкель // Вопр. курортол., фииотер. и лечебн. физкультуры. — 1984. — № 4. — С. 1-6.
54. Хан М.А. Влияние интерференционных токов на показатели перекисного окисления липидов у детей, больных хроническим пиелонефритом / Хан М.А., Сергеева Т.В., Новикова Е.В. // Вопр. курортологии. — 2002. — № 4. — С. 33-34.
55. Ханукаева Р.М. Влияние ультразвука на уровень артериального давления у больных хроническим пиелонефритом и гломерулонефритом / Р.М. Ханукаева // Вопр. курортологии. — 1972. — № 3. — С. 207-210.
56. Шаталин А.С. Влияние индуктотермии на функцию почек в норме и при патологии / А.С. Шаталин // Мат-лы III конф. физиологов Ср. Азии и Казахстана. — Душанбе, 1966. — С. 411-412.
57. Шульцев Г.П. Лечебное применение ультразвука при некоторых хронических заболеваниях почек / Шульцев Г.П., Сперанский А.П., Ханукаева Р.М. // Тер. архив. — 1974. — Т. 46, № 3. — С. 129-136.
58. Bühring M. «Abhärtung» dureh Thermotherapie // Heibad u. Kurort. — 1985. — № 37, B. 2. — 34-36.
59. Bühring M., Rosak C., Schuerz I. Glukosteroidale Aktiivität bei Hyperthermie // Z. Rheumatol. — 1980. — B. 39, № 11–12. — 359-368.
60. Födinger A., Egg D., Herold M. Wirkung von Hyperthermie im Saunabad aut die natürliche Immunität // Int. Sauna. Arch. — 1985. — B. 2, № 1. — 5-8.
61. Gage Y.N. Untersuchungen zu den Mechanismen ler Electrolytveränderungen in Schweis und Utin bei der Hitzenkeimatisation // Inaugural. Dissert. — Tübingen, 1970.
62. Hietala J. Nurmi T., Uhari M. et al. Acute Phase Proteins, Humoral and Cell Mediated Immunity in Environmentally-induced Hypertermia in Man // Eur. J. Appl. Physiol. — 1982. — Vol. 49. — 271-26.
63. Lacher J.W., Sohrier R.W. Sweating Treatment for Chro–nic Renal Failure // Nephron. (Basel). — 1978. — № 5. — 255-259.
64. Lemke E., Kreissl E. Physiotherapeutische aspekte zu Kuren bei Kindern mit Erkrankungen der Nieren und der alleitenden Harmnmege unter desonderer Berücksichtigung der Pyelonephtitis // Ztscht. Physiother. — 1980, № 3. — 195-199.
65. Pronai W., Silberbaner K. Acupuncture in Hemodialysis Patients // J. Am. Soc. Nephrol. — 1999. — 10. — A 1515.
66. Quirim H. Behandlung von Patienten mit chronischer Niereninsuffizienz in einer Kurtklinik // Heilbad. u. Kurortol. — 1987. — B. 39, № 5. — 131-136.
67. Zwiersina W.D., Herold M., Cunther R., Kunz F. Blutge–rinnung bei Übermmärmungstherapie // Z. Rheumatol. — 1980. — B. 39, № 11–12. — 368-379.