Мобильная версия

Журнал «» 3 (53) 2017

Особливості адипоцитокінової регуляції в осіб із гіпертонічною хворобою та підвищеною масою тіла

Авторы: Стрільчук Л.М.
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів, Україна

Рубрики: Кардиология

Разделы: Справочник специалиста

Вступ

Жирова тканина активно синтезує адипоцитокіни, що беруть участь у порушеннях вуглеводного та ліпідного обмінів, розладах імунного гомеостазу, патогенезі запалення, а також сприяють розвитку хвороб серцево-судинної системи (Ковалева О.Н. и соавт., 2009; Ковальова Ю.О., 2010; Berstein L.M., 1997). Жировою тканиною продукується близько 100 речовин, серед яких найбільш відомі лептин, адипонектин, резистин, фактор некрозу пухлини α, інтерлейкін-6 (Ковалева О.Н. и соавт., 2009; Фадеенко Г.Д. и соавт., 2009; Rajala M. et al., 2003). Активність лептину при артеріальній гіпертензії (АГ) широко вивчається (Бунова С.С., 2009; Недогода С.В. и соавт., 2009; Питецька Н.І. та співавт., 2009), проте остаточні висновки робити ще рано. Визначення лептину в 123 хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) показало, що із зростанням його рівня спостерігалось прогресивне зростання індексу маси тіла (ІМТ), окружності талії, систолічного (САТ) та діастолічного (ДАТ) артеріального тиску, інсуліну та індексу інсулінорезистентності (Горцій І.В. та спів–авт., 2011). Оскільки рецептори до лептину виявлені в клітинах мозкової речовини наднирників, це може свідчити, що лептин стимулює синтез катехоламінів — потужних вазопресорів. Іншим механізмом підвищення АТ під дією лептину є активація симпатичної нервової системи (Elmquist J.K., 2001). Адипонектин секретується жировою тканиною та плацентою (Танянский Д.А., 2008; Kershaw E., 2004). Не підлягає сумніву, що адипонектин відіграє значну роль у виникненні та прогресуванні хвороб серцево-судинної системи, проте результати досліджень поки що неоднозначні (Ковалева О.Н. и соавт., 2009; Бабак О.Я., 2010; Денисов Л.Н. и соавт., 2010; Цьома Л.М., 2011). Загалом серцево-судинним ураженням притаманний знижений рівень адипонектину (Nedvídková J., 2004). Множинний регресійний аналіз виявив, що гіпоадипонектинемія є незалежним предиктором АГ (Iwashima Y., 2004). Описані обернені кореляції рівня адипонектину з САТ та АТ (Yamamoto Y. et al., 2002), а також тільки з САТ (Амбросова Т.М., 2010) чи тільки ДАТ (Танянский Д.А. и соавт., 2008).

Метою нашого дослідження стало визначення особливостей адипоцитокінової регуляції у пацієнтів із ГХ та надлишковою масою тіла/ожирінням.

Матеріали та методи

Лептин та адипонектин були визначені у 33 хворих (11 чоловіків та 22 жінки), віком 55 [48; 66] років, з ІМТ 32,08 [30,20; 33,81] кг/м2, які хворіли на ГХ протягом 10 [5; 20] років. Для визначення рівня лептину крові використовували набір «DRG Лептин ELISA» (Німеччина) для твердофазового ензимозв’язаного імуносорбентного аналізу. Визначення адипонектину проводилось за допомогою набору ІФА-адипонектин (ACRP30) компанії «Ордженіум Лабораторіз» (Фінляндія). Стан серцево-судинної системи визначено з використанням ехокардіографії та електрокардіографії за стандартними методиками. Статистичну обробку проводили після створення баз даних у програмі Microsoft Office Excel за допомогою пакета програм Statistica 6.0 (Statsoft, США). Істотними вважали показники, якщо p < 0,05. Дані наведені як М ± m, де М — середня арифметична величина, m — середнє квадратичне відхилення. Кореляційні зв’язки результатів із нормальним розподілом оцінені за параметричним методом Пірсона. Непараметричні методи аналізу використовувались за умов негауссівського розподілу даних. Дані наведені як медіана [перший; четвертий квартилі]. Порівняння груп проводилось за критерієм Манна — Уїтні. Істотною вважали різницю показників за умов p < 0,05.

Результати та обговорення

В обстежених хворих на ГХ з надмірною вагою та ожирінням медіана рівня лептину становила 17,816 [8,959; 32,792] нг/мл, що істотно перевищувало вміст лептину в осіб контрольної групи з нормальною масою тіла — 5,484 [2,483; 18,926] нг/мл (р = 0,04) та суттєво не відрізнялось від пацієнтів групи (без ГХ, ІМТ ≥ 25,0) — 20,918 [11,143; 39,471] нг/мл (р = 0,26). Серед усіх обстежених хворих вміст лептину був обернено пропорційним рівню загального білка (τ = –0,286, р = 0,041).

Збільшення кількості лептину за умов ожиріння пояснюють лептинорезистентністю, яка діагностується за умов збільшення відношення лептин/тригліцериди (ТГ) > 2,7 (Fasshauer M., 2003). Відношення лептин/ТГ в обстежених хворих становило 9,68 [1,10; 12,90] од., зокрема у хворих з надмірною вагою — 9,25 [3,49; 15,02] од., з ожирінням — 9,84 [3,60; 12,90] од. (р > 0,05); у чоловіків — 2,35 [1,08; 5,80] од., у жінок — 12,58 [3,49; 15,02] од. (р > 0,05). Загалом лептинорезистентність спостерігалась у 72,7 ± 13,4 % хворих. Серед пацієнтів із надмірною вагою тільки половина була лептинорезистентною — 50,0 ± 28,9 %, тоді як за умов ожиріння резистентними виявились усі (р = 0,06). Частіше лептинорезистентність виявлялась у жінок (85,7 ± 10,0 %), ніж у чоловіків (50,0 ± 20,45 %; р > 0,05). Лептинорезистентність зростала пропорційно рівню ДАТ та вмісту ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ) (істотні прямі зв’язки), що асоціюється із сповільненням перетворення ЛПДНЩ у ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ) та зменшенням діаметра портальної вени (обернені кореляції).

Підвищений рівень лептину прямо корелював зі статтю (τ = 0,45; р = 0,012), його значення було вищим у жінок. Важливими вбачаються виявлені кореляції маси тіла з протромбіновим часом (τ = –0,75; р = 0,005) та протромбіновим індексом (τ = 0,75; р = 0,005), які свідчать, що за умов зростання маси на фоні високого лептину спостерігається схильність до гіперкоагуляції крові, що може приводити до тромбозів.

Медіана рівня адипонектину в обстежених хворих становила 117,270 [100,910; 171,820] нг/мл, що менше, ніж в осіб контрольної групи без ГХ з нормальною масою тіла — 202,707 [137,725; 267,690] нг/мл (р = 0,09), та практично однаково з пацієнтами контрольної групи без ГХ з надмірною вагою та ожирінням — 115,91 [100,910; 169,090] нг/мл (р = 0,33). Серед хворих з надмірною вагою кількість адипонектину становила 105,000 [103,640; 152,730] нг/мл, а в хворих з ожирінням була дещо вищою — 125,455 [100,910; 171,820] нг/мл, однак різниця не досягла рівня значущості. У чоловіків медіана адипонектину становила 103,640 [70,909; 166,360] нг/мл, у жінок його кількість була незначно вищою — 139,090 [103,640; 201,920] нг/мл (р > 0,05). Серед усіх обстежених хворих кількість адипонектину крові істотно прямо корелювала зі відношенням ЛПНЩ до ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ), обернено — з відношенням ЛПВЩ до загального холестерину (ХС), причому усі виявлені зв’язки були середньої та високої сили.

Висновки

Таким чином, у хворих на ГХ з надмірною вагою та ожирінням рівень лептину був істотно вищим, ніж за умов нормальної маси тіла (17,82 та 5,48 нг/мл; р = 0,04). У всіх осіб з ожирінням та в половини з надмірною вагою діагностована лептинорезистентність, дещо частіше в жінок (р = 0,07); вона корелювала з ДАТ (τ = 0,59; р = 0,03) та швидкістю перетворення ЛПДНЩ у ЛПНЩ (τ = –0,61; р = 0,02). Зростання лептину крові супроводжується погіршенням контролю за АТ та атерогенними змінами ліпідів. За умов підвищеного рівня лептину ступінь ГХ корелював з кінцево-діастолічним розміром лівого шлуночка (ЛШ) (τ = 0,83; р = 0,02) та фракцією викиду ЛШ (τ = –0,77; р = 0,03), стадія ГХ — з розміром лівого передсердя (τ = 0,75; р = 0,03), кардіоваскулярний ризик — з відносною товщиною стінок ЛШ (τ = –0,71; р = 0,04) та діаметром аорти (τ = 0,88; р = 0,03). За умов нормального вмісту лептину істотні кореляції фокусувались щодо рівнів ЛПДНЩ, ТГ, індексу атерогенності та відношення ХС/ТГ. Медіана рівня адипонектину становила 117,27 нг/мл без суттєвої різниці між надмірною вагою та ожирінням, чоловіками та жінками; вміст адипонектину корелював з ЛПНЩ/ЛПВЩ (τ = 0,70; р = 0,008) та ЛПВЩ/ХС (τ = –0,59; р = 0,02).

Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.