Журнал «Здоровье ребенка» Том 12, №6, 2017
Вернуться к номеру
Досвід санації ротоглотки комбінованим препаратом деквалінію хлориду та лізоциму
Авторы: Гищак Т.В., Марушко Ю.В.
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна
Рубрики: Педиатрия/Неонатология
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Резюме
Мікрофлора слизової оболонки носа й горла виконує важливу бар’єрну функцію і за своєю структурою є складною мікроекологічною системою. Препарат Лізак є ефективним для санації ротоглотки у дітей, які часто хворіють на респіраторні інфекції верхніх дихальних шляхів. Препарат зменшує кількість S.aureus, сприяє ліквідації Candida, E.сoli і збільшенню кількості представників нормальної флори в біоценозі ротоглотки. Це дозволяє рекомендувати Лізак для широкого застосування.
Микрофлора слизистой оболочки носа и горла выполняет важную барьерную функцию и по своей структуре является сложной микроэкологической системой. Препарат Лизак является эффективным для санации ротоглотки у детей, часто болеющих респираторными инфекциями верхних дыхательных путей. Препарат уменьшает количество S.aureus, способствует ликвидации Candida, E.сoli и увеличению количества представителей нормальной флоры в биоценозе ротоглотки. Это позволяет рекомендовать Лизак для широкого использования.
The microflora of the mucous membrane of the nose and throat fulfills an important barrier function and it’s a complex micro-ecological system. The Lizak is effective for oropharyngeal sanation in children who often have respiratory infections of the upper respiratory tract. This drug reduces the number of S.aureus, contributes to the elimination of Candida, E.coli and an increase in the number of the normal flora representatives in the biocenosis of the oropharynx. This allows you to recommend Lizak for wide use in children.
Ключевые слова
Лізак; бактеріальні патогени; нормальна мікрофлора
Лизак; бактериальные патогены; нормальная микрофлора
Lizak; bacterial pathogens; normal microflora
Респіраторна патологія — актуальна проблема педіатрії. Певну роль у виникненні повторних респіраторних захворювань у дітей відіграють зміни в мікробних ценозах верхніх дихальних шляхів.
Мікрофлора слизової оболонки носа й горла виконує важливу бар’єрну функцію і за своєю структурою є складною мікроекологічною системою.
У здорових дітей мікрофлора носа представлена коринебактеріями (дифтероїдами), нейсеріями, коагулазонегативними стафілококами, альфа-гемолітичними стрептококами. Як транзиторні види можуть бути присутні Staphylococcus aureus, Escheriсhia coli, бета-гемолітичні стрептококи (табл. 1).
/61-1.jpg)
Мікробіоценоз зіва більш різноманітний, оскільки тут змішується мікрофлора порожнини рота й повітряних шляхів. Представниками резидентної мікрофлори зіва вважаються нейсерії, дифтероїди, альфа-гемолітичні й гамма-гемолітичні стрептококи, ентерококи, коагулазонегативні стафілококи, мораксели, бактероїди, борелії, трепонеми, актиноміцети.
Домінуючим таксоном слизової оболонки носа й зіва в здорових людей є непатогенні стрептококи групи Viridians, що виявляються, за даними різних авторів, у 32,4–53,3 % випадків [8, 20]. Серед них зустрічаються переважно Str.milleri, Str.mutans, Str.acidominimus, Str.sanguis, Str.salivarius, Str.bovis, Str.hyicus, Str.mitis, Str.oralis, що висіваються на слизових оболонках мигдаликів зазвичай у межах 104–106 КУО [20].
Ряд авторів вказують, що Str.mutans, Str.milleri, Str.mitis, Str.sanguis, Str.salivarius, Str.acidominimus є невід’ємною частиною нормальної мікрофлори [8, 44], але існують дані й про те, що Streptococcus viridans за певних умов здатні проявляти властивості патогенних мікроорганізмів [27, 38] і викликати захворювання з тяжкими наслідками, оскільки характеризуються стійкістю до більшості антибіотиків [36].
Враховуючи ці дані, все більше дослідників схиляються до тієї думки, що патогенність, приписувана одному збуднику, не тільки залежить від його біологічних властивостей в монокультурі, а й може бути інтегрованим результатом дії кількох симбіонтів.
При хронічних інфекціях носоглотки змінюється співвідношення між патогенними й непатогенними мікроорганізмами.
У першу чергу збільшується число патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів. При цьому на слизовій оболонці носа виявляють стафілококи — S.epidermidis, S.haemolyticus, S.hominis, S.xylosus, S.aureus (28,5–46 %), у менших кількостях виділялись дифтероїди (0,9–9,5%), мораксели (0,9–4,2%), гемофільні палички (0,5–2,4%), ентеробактерії (0,6–3,7%), гриби роду Candida (0,6–25,5%) [4, 9, 11].
З іншого боку, тривало персистуюча інфекція носоглотки призводить до кількісних і якісних змін нормальної мікрофлори зіва. Зокрема, при вивченні видового складу біотопу, виділеного з мигдаликів при хронічному тонзиліті, було виявлено, що непатогенні стрептококи зустрічаються в 1,6 раза рідше при хронічному тонзиліті порівняно з нормальними мигдаликами. У хворих порівняно зі здоровими спостерігалося зниження частки таких видів, як: – Str.sanguis — в 1,3 раза (р < 0,05), Str.salivarius — у 2 рази (р < 0,05) і Str.vestbularis — у 2,5 раза (р < 0,05) [20].
Аналогічно до мікробіоценозу кишечника респіраторний мікробіоценоз у врівноваженому стані є корисним, оскільки забезпечує безперервну антигенну стимуляцію імунної системи [1, 5, 23] і колонізаційну резистентність щодо інших мікроорганізмів [1, 35], на той час як незбалансованість екосистеми є причиною бактеріального росту (переважно окремих компонентів системи) [23, 28, 46].
Значну роль у персистенції хронічного запалення носоглотки відіграє S.aureus, що здатний у комплексі з іншими патогенними мікроорганізмами формувати так звані біоплівки [17, 45]. У складі біоплівки мікроорганізми набувають множинної резистентності до антибактеріальних препаратів і стають недоступними для клітинних і гуморальних факторів захисту [29, 42].
Біоплівкові інфекції погано реагують на стандартну терапію антибіотиками, і їх лікування становить серйозну проблему в клінічній практиці.
Стійкість до антибактеріальної терапії в мікроорганізмів біоплівки обумовлена декількома факторами. Одним із них є погана дифузія антибіотиків у середину біоплівки, унаслідок чого концентрація антибіотика в біоплівці може бути меншою, ніж у тканинах або крові, і її може бути недостатньо для ерадикації збудника. Крім того, частина бактерій у середині біоплівки перебуває в неактивному стані, і тому такі бактерії нечутливі до антибактеріальних препаратів, що впливають на метаболічну активність. Епідеміологічні дослідження доводять, що мікроорганізми в межах однієї біоплівки можуть обмінюватися між собою генетичною інформацією щодо антибіотикорезистентності [26, 30]. А визначення чутливості до антибіотиків може не відображати чутливість всієї біоплівки, оскільки проявляється реакція на антибіотик саме активних форм збудників, а реакція неактивних форм залишається невідомою [29].
Бактерії біоплівки захищені від основних компонентів імунітету людини, зокрема від катіонних і аніонних антибактеріальних пептидів і фагоцитозу [47].
З огляду на вищенаведені факти в лікуванні хворих постає необхідність застосовувати заходи, що спрямовані на запобігання утворенню біоплівок [32] і нормалізацію співвідношення нормальної й патогенної мікрофлори.
Останнім часом у літературі з’являється все більше повідомлень про те, що при взаємодії мікрофлори чітко реалізуються явища мікробного антагонізму. З одного боку, цей антагонізм полягає в продукуванні транзитними штамами й штамами резидентної мікрофлори антагоністичних речовин (антибіотиків, бактеріоцинів, лізоциму) [25, 28, 37, 41]. З іншого боку, наявна резистентність до цих же факторів мікробного антагонізму [7, 40].
У взаємодії мікроорганізмів біоценозу верхніх дихальних шляхів одного з одним і організмом людини значну роль відіграє лізоцим [2, 12, 33, 49].
Лізоцим являє собою термостабільний білок, що є муколітичним ферментом. Він міститься в тканинних рідинах тварин і рослин, у людини — у сльозах, слині, перитонеальній рідині, плазмі й сироватці крові, у лейкоцитах, материнському молоці тощо. Людський лізоцим продукується моноцитами крові й тканинними макрофагами.
Лізоцим є важливим компонентом вродженої імунної системи, що проявляє літичні ефекти щодо широкого спектра мікроорганізмів [22].
Механізм бактеріологічної дії лізоциму полягає в гідролізі зв’язків між N-ацетилмурамовою кислотою та N-ацетилглюкозаміном у полісахаридних ланцюгах пептидогліканового шару клітинної стінки бактерії. Це призводить до зміни її проникності, що супроводжується дифузією клітинного вмісту в навколишнє середовище, і загибелі клітини.
Було виявлено, що вміст лізоциму в слині при позалікарняних пневмоніях у дітей майже в три рази менший від показників їх здорових однолітків [21].
Деякі бактерії виробляють інгібітори лізоциму, що надає бактерії переваги в різних біотопах у процесі бактеріальної колонізації слизової оболонки [31, 34].
Експериментальним шляхом на тваринах, культурі тканини і методом популяційного аналізу доведено, що антилізоцимну властивість можна розглядати як маркер персистенції бактерій, що здатні до внутрішньоклітинного паразитування. Вивчення генетичної природи цієї ознаки дозволило визначити плазмідний профіль ДНК, що кодує антилізоцимну активність. Ген антилізоцимної активності K.pneumoniae є кон’югативною плазмідою, яку передають штами E.сoli, Shigella, Yersinia, Salmonella, Enterobacter, Proteus та інші види ентеробактерій. Передача такої плазміни надає штамам стійкості до перетравлення макрофагами, а також стійкості до значної кількості протимікробних препаратів [3, 48].
З іншого боку, і самі мікроорганізми можуть вироблять лізоцим. Лізоцимна активність нормальної мікрофлори разом з лізоцимом секрету слизової оболонки сприяє стабілізації індигенної мікрофлори слизової оболонки верхніх дихальних шляхів [10, 43].
Отже, лізоцим, що активно бере участь у формуванні мікробіоценозу різних біотопів організму хазяїна, є одним з найважливіших факторів місцевого захисту слизових оболонок.
Показано, що стрептококи, виділені зі слизової оболонки мигдаликів здорових осіб, у монокультурі в 2 рази рідше виявляли гемолітичну (16,9 %) і антилізоцимну (16,9 %) активність, ніж ізольовані у хворих (37,7 і 35,8 % відповідно). При цьому рівень лизоцимної активності не мав значних відмінностей у стрептококів, виділених від хворих і здорових осіб (22,8 проти 22,6 % відповідно) [20].
Стрептококи, виділені з біотопів здорових осіб, впливали на гемофільну активність симбіонтів. Цю модифікуючу дію перш за все було направлено на пригнічення гемолітичної активності патогенних стафілококів: Str.salivarius пригнічував гемофільну активність S.haemolyticus, а Str.sanguis і Str.salivarius пригнічували гемофільну активність S.aureus і низки умовно-патогенних стафілококів [20].
Рідше стрептококи впливали на антилізоцимну активність симбіонтів. Найбільш часто модифікації піддавалася антилізоцимна активність стафілококів, причому в 100 % випадків стрептококи її пригнічували. Найбільш активно це робили Str.salivarius [20].
Найбільш часто стрептококи, виділені від здорових осіб, впливали на лізоцимну активність симбіонтів, проте самі стрептококи не відчували впливу на лізоцимну активність з боку інших мікроорганізмів. Найчастіше модифікації піддавалася лізоцимна активність стафілококів, причому стрептококи в 100 % випадків її пригнічували. Найбільш активно впливали на симбіонтів такі види: Str.salivarius,
Str.acidominimus і Str.оralis [20].
Отже, респіраторна патологія — актуальна проблема педіатрії [13, 15]. При лікуванні дітей із частою носоглотковою інфекцію для запобігання хронізації процесу має значення не тільки адекватний підбір антибіотика, але й правильний вплив на співвідношення нормальної й патогенної мікрофлори.
У цьому плані добре зарекомендував себе препарат Лізак®, що у своєму складі містить лізоциму гідрохлорид і деквалінію хлорид. Лізак — комбінований препарат із добре вираженою місцевою антисептичною, антибактеріальною й протигрибковою дією. Деквалінію хлорид є місцевим антисептиком групи квінолінів, чинить антисептичну дію — переважно місцеву; антибактеріальну дію — головним чином щодо грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів; протигрибкову дію — головним чином проти Candida albicans, деяких видів Trychophyton та епідермофітів. Антибактеріальна дія обумовлена денатурацією білків і ферментів збудників шляхом розчинення й деполімеризації, а також гліколізом та інактивацією дегідрогеназ; порушенням синтезу білків на рівні рибосом; цитолізом клітинної мембрани. Поверхнево-активна катіонна дія лежить в основі його бактеріостатичної активності, яка сильніша щодо грампозитивних, ніж щодо грамнегативних мікроорганізмів. Лізоцим — це мукополісахарид, ефективний щодо грампозитивних та грамнегативних бактерій, вірусів і грибів. Лізоцим чинить місцеву протизапальну дію та підвищує неспецифічну опірність організму.
Лізоцим сприяє зниженню антигенного навантаження на організм дітей, які часто хворіють, тому що перешкоджає проникненню чужорідних агентів у внутрішнє середовище організму шляхом стимуляції фагоцитозу й посилення кооперативних функцій Т-популяцій лімфоцитів, а також бактеріологічних і антиадгезивних властивостей імуноглобулінів. Лізоцим сприяє прискоренню репаративних процесів, підвищує сприйнятливість мікробів до дії антибіотиків.
У дітей, старших від 12 років, Лізак застосовують по 1 таблетці для розсмоктування через кожні 2–3 години (не більше ніж 10 таблеток на добу). Після зменшення симптомів запалення — по 1 таблетці кожні 4 години. У дітей віком від 4 до 12 років препарат застосовують по 1 таблетці для розсмоктування через кожні 3 години (не більше ніж 5 таблеток на добу). Після зменшення симптомів запалення — по 1 таблетці кожні 4 години.
Виявлено ефективність застосування препарату Лізак при лікуванні катарального гінгівіту в підлітків [6].
У попередніх роботах нами була показана ефективність препарату Лізак у комплексі місцевої терапії гострих фарингітів [14]. Як свідчать результати наших досліджень, при лікуванні дітей із гострим фарингітом препаратом Лізак відбувається нормалізація вмісту α-інтерферону, рівнів секреторного та мономерної форми імуноглобуліну класу А та клітинного складу ротоглоткового секрету.
В іншій роботі нами було проведено дослідження впливу препарату на склад назофарингеальної мікрофлори в дітей з гострими пневмоніями на тлі прийому антибіотиків. Було виявлено, що під впливом препарату Лізак зменшився ріст умовно-патогенної мікрофлори, значно зменшилась кількість золотистого стафілококу й ліквідувалася кандидозна інфекція [16].
Проведені дослідження з оцінки ефективності препарату Лізак у дітей, які часто й тривало хворіють, при гострих респіраторних захворюваннях показали, що його призначення сприяє позитивній динаміці клінічних симптомів. У дітей, які отримували Лізак, відзначали більш швидке купірування інтоксикаційного синдрому, катаральних явищ у носо- й ротоглотці, відновлення емоційного статусу, сну й апетиту. Крім того, у дітей, які отримували Лізак, респіраторне захворювання перебігало без ускладнень [18, 19, 39].
Мета роботи: визначити ефективність препарату Лізак для санації ротоглотки в дітей, які часто хворіють на респіраторні інфекції верхніх дихальних шляхів.
Матеріали та методи
Під нашим спостереженням перебували 57 дітей віком від 5 до 12 років (середній вік 9,17 ± 0,29 року), які часто хворіють на респіраторну патологію верхніх дихальних шляхів (чотири й більше рази на рік). Мікробіологічне обстеження проводилося в негострому періоді — за відсутності респіраторного захворювання. Діти, у яких був виділений із мигдаликів Str.рyogenes, нами були виключені із дослідження. Останнім призначалася антибактеріальна терапія згідно з протоколами.
У 15 обстежених спостерігалися явища хронічного тонзиліту, у 13 — аденоїдні вегетації І–ІІ ступеня. Препарат Лізак призначався 31 дитині протягом 7 днів за наявності патогенної та умовно-патогенної мікрофлори у мазках із мигдаликів.
Крім загальноклінічного обстеження всім дітям проводилось бактеріологічне дослідження мікрофлори мигдаликів на початку обстеження, через 7–9 днів від початку прийому препарату Лізак і через 2–2,5 тижні після закінчення прийому препарату.
Бактеріологічне дослідження фарингеального ексудату, який брали натще ватним тампоном із мигдаликів, проводили за класичною методикою — виділення чистих культур та їх ідентифікація.
Для оцінки ступеня кількісного росту мікроорганізмів в асоціації керувались такими критеріями:
— дуже бідний ріст: поодинокі колонії (до 10) — І ступінь;
— бідний ріст: 10–25 колоній — ІІ ступінь;
— помірний ріст: велика кількість колоній (не менше 50) — ІІІ ступінь;
— рясний ріст: суцільний ріст колоній, що не підраховуються, — ІV ступінь.
Результати та обговорення
Результат мікробіологічного дослідження мигдаликів у дітей із частими респіраторними інфекціями на початку лікування показав високе обсіменіння мигдаликів бактеріальною умовно-патогенною та патогенною флорою у 31 з 57 (54,4 %) дітей.
З найбільшою частотою виділялись S.aureus — у 19 з 31 (61,3 %) дитини, S.epidermidis — у 8 з 31 (25,8 %) дитини, M.catarrhalis — у 3 із 31 (9,7 %), асоціації кокової флори чи поєднання їх з Е.coli — у 5 з 31 (16,1 %), C.albicans — у 4 з 31 (12,9 %) дитини та P.aeruginosa — у 3 із 31 (9,7 %) дитини, у поодиноких випадках — Enterococcus, Kl.рneumoniaе. Причому у 26 з 31 (83,9 %) дитини виявлялись мікроорганізми ІІІ–ІV ступеня росту (табл. 2).
/63-1.jpg)
Представники нормальної флори — стрептококи групи Viridans були виділені у 42 з 57 (73,4 %) дітей, переважно І–ІІІ ступеня росту.
Як видно з даних табл. 2, у результаті лікування препаратом Лізак протягом 7 днів спостерігалась позитивна динаміка змін мікробіоценозу ротоглотки. Кількість дітей із рясним та помірним ростом умовно-патогенної флори та її асоціацій достовірно знизилася; ріст зменшився до рівня бідного (І та ІІ ступінь). Якщо до лікування в усіх пацієнтів висівалася умовно-патогенна або патогенна флора, то одразу після терапії Лізаком цей показник знизився до 32,3 % обстежених (р < 0,05).
Спектр бактеріальної флори при застосуванні препарату Лізак у дітей із повторними респіраторними інфекціями подано в табл. 3.
/64-1.jpg)
Згідно з даними табл. 3, у результаті лікування препаратом Лізак збільшилася кількість дітей, у яких не висівалася умовно-патогенна та патогенна флора. При цьому значно зменшилась кількість патогенного золотистого стафілококу, кандидозної інфекції й повністю ліквідувалися такі збудники, як M.catarrhalis, Еnterococcus, Kl.рneumoniaе, E.coli.
Кількість стрептококів групи Viridans в обстежених пацієнтів суттєвим чином не змінилася. Через 7 днів терапії ця група мікроорганізмів виявлялася у 24 (77,4 %) дітей, на той час як до терапії стрептококи групи Viridans було виявлено у 26 (83,9 %) дітей. Збереження цих мікробів мало позитивне значення для підтримання балансу між нормальною й умовно-патогенною мікрофлорою.
При обстеженні пацієнтів, у яких наприкінці першого тижня лікування в ротоглотці зберігалася патогенна й умовно-патогенна мікрофлора, через 2–2,5 тижня після терапії було виявлено, що в більшості з них відбувалося поступове зникнення патогенної мікрофлори й заміщення її нормальною мікрофлорою носоглотки. Так, у повторних мазках із мигдаликів через 2–2,5 тижня після закінчення курсу терапії препаратом Лізак S.aureus було висіяно у двох дітей (порівняно із п’ятьма випадками при закінченні терапії Лізаком). А стрептококи групи Viridans висівалися у 27 з 31 (87,1 ± 6,0 %) дитини.
Отже, препарат Лізак виявився ефективним щодо санації ротоглотки в дітей із повторними респіраторними захворюваннями. Так, під впливом Лізаку значно зменшився ступінь обсіменіння умовно-патогенними та патогенними мікробами мигдаликів, зменшувалися або зникали окремі представники умовно-патогенної та патогенної флори. Це стосується перш за все основних бактеріальних патогенів ротоглотки, таких як S.aureus, Candida, E.coli, при цьому помірно збільшилася кількість представників нормальної флори, що важливо для підтримки балансу мікрофлори в ротоглотці. Позитивні результати санації ротоглотки певним чином сприяють і зменшенню кількості повторних респіраторних захворювань.
Конфлікт інтересів. Не заявлений.
Список литературы
1. Афанасьев С.С. Микробиоценозы открытых полостей и мукозальный иммунитет / С.С. Афанасьев [и др.] // Эффективная фармакотерапия. — 2013. — № 27. — С. 6-11.
2. Барер Г.М. Кристаллографический метод изучения слюны / Г.М. Барер. — 2008. — 191 с.
3. Бойко О.В. Молекулярные механизмы персистирующей инфекции / Бойко О.В., Терентьев А.А., Николаев А.А. — Астрахань: Издательский дом «Астраханский университет», 2006. — 134 с.
4. Височина І.Л. Імунний статус соматично здорових дітей шкільного віку з дитячих будинків та його особливості залежно від стану бактеріальної колонізації слизових верхніх дихальних шляхів // Здоров’я дитини. — 2012. — № 5(40). — С. 34-39.
5. Воропаева Е.А. Роль микробиоценозов открытых полостей в формировании реактивности организма; диагностические критерии дисбиозов для оценки состояния здоровья человека: Автореф. дис... д-ра биол. наук: 03.02.03, 14.03.09 / Воропаева Елена Александровна. — М., 2013. — 38 с.
6. Дегтяренко Е.В. Эффективность применения препарата «Лизак» при лечении катарального гингивита у подростков // Е.В. Дегтяренко, С.В. Першин, М.С. Юрина, С. Хода // Питання експериментальної та клінічної медицини. — 2012. — Вип. 16, т. 2. — С. 267-270.
7. Долгушин И.И. Внеклеточный антимикробный механизм защиты нейтрофильных гранулоцитов / И.И. Долгушин [и др.] // Вестник Уральской медицинской академической науки. — 2012. — № 4(41). — С. 30-31.
8. Извин А.И. Микробный пейзаж слизистой оболочки верхних дыхательных путей в норме и патологии / А.И. Извин, Л.В. Катаева // Вестник оториноларингологии. — 2009. — № 2. — C. 64-68.
9. Квашніна В. Клінічний досвід використання препарату «Фурасол» (обполіскувач, порошок) виробництва АТ «Олайнфарм/JSC “Olainfarm”» (Латвія) в лікуванні загострень хронічного тонзиліту та/або фарингіту в дітей / В. Квашніна, В.П. Родіонов // Перинатологія і педіатрія. — 2015. — № 2(62). — С. 52-55.
10. Клюева Л.А. Микроэкологические нарушения и их коррекция при хроническом рецидивирующем афтозном стоматите (на примере г. Сургута): Дис... канд. мед. наук: 03.00.16 / Клюева Лидия Александровна. — Сургут, 2008. — 124 с.
11. Королюк А.М. От простокваши Мечникова к современным пробиотическим продуктам функционального питания / А.М. Королюк // Вестник Российской академии медицинских наук. — 2008. — № 3. — С. 146.
12. Куяров А.В. Микробная экология детей Севера (клиника нарушений, диагностика, коррекция): Монография / А.В. Куяров, Г.Н. Куярова, Л.А. Клюева. — Ханты-Мансийск: Полиграфист, 2008. — 100 с.
13. Марушко Ю.В. Застосування рекомбінантного інтерферону альфа-2b у педіатричній практиці / Ю.В. Марушко. Ю.Є. Голубовська, Є.Ю. Марушко // Здоровье ребенка. — 2016. — № 2(70). — С. 95-100.
14. Марушко Ю.В. Місцева терапія гострих фарингітів // Ю.В. Марушко, О.Ф. Мельніков, Н.А. Зелена, О.С. Мовчан // Современная педиатрия. — 2011. — № 4(38). — С. 107-110.
15. Марушко Ю.В. Профілактика та терапія частих і рецидивних респіраторних захворювань у дітей — актуальна проблема педіатрії // Современная педиатрия. — 2006. — № 2(11). — С. 32-36.
16. Марушко Ю.В. Санація ротоглотки при інфекційній патології у дітей / Ю.В. Марушко, Т.В. Гищак // Современная педиатрия. — 2017. — № 1(81). — С. 20-25.
17. Марушко Ю.В. Утворення біоплівок при респіраторній патології. Вплив амброксолу на біоплівки дихальних шляхів (огляд літератури) / Ю.В. Марушко, Т.В. Гищак // Здоровье ребенка. — 2016. — № 2(70). — С. 88-94.
18. Мельников О.Ф. Клинико-иммунологическая эффективность использования препаратов Лизак и Хепилор при лечении острых фарингитов у детей / О.Ф. Мельников, Ю.В. Гавриленко // Здоров’я дитини. — 2016. — № 5(73). — С. 62-69.
19. Мельников О.Ф. Оценка состояния местного иммунитета в ротоглотке у детей с хроническим тонзиллитом и острым фарингитом при терапии с использованием препарата Лизак. Материалы традиционной весенней сессии общества оториноларингологов Украины, Севастополь, 2013 / О.Ф. Мельников, Ю.В. Марушко, М.Д. Тимченко, М.Г. Добриди // Журн. вушн., нос. та горл. хвороб. — 2013. — № 6. — С. 180-181.
20. Соболева Ю.В. Межмикробные взаимодействия стрептококков с ассоциантами на слизистой оболочке миндалин / Ю.В. Соболева, С.Б. Фадеев // Современные проблемы науки и образования. — 2013. — № 6. — https://www.science-education.ru/ru/article/view?id=10827
21. Юлиш Е.И. Оптимизация лечения внебольничных пневмоний у детей с хламидофильной инфекцией и кандидозом дыхательных путей / Е.И. Юлиш, Л.С. Коринева // Врачебная практика. — 2007. — № 6(60). — С. 92-96.
22. André G.O. Combined effects of lactoferrin and lysozyme on Streptococcus pneumoniae killing / G.O. André, W.R. Politano, S. Mirza et al. — 2015. — № 89. — P. 7-17.
23. Belkaid Y. Role of the microbiota in immunity and inflammation / Y. Belkaid, T.W. Hand // Cell. — 2014. — № 57. — P. 121–141.
24. Bogaert D. et al. Variability and diversity of nasopharyngeal microbiota in children: a metagenomic analysis // PloS one. — 2011. — № 6. — Р. e17035.
25. Bomar L. Corynebacterium accolens releases antipneumococcal free fatty acids from human nostril and skin surface triacylglyce–rols // L. Bomar, S.D. Brugger, B.H. Yost et al. // mBio. — 2016. — № 7(1). — Р. e01725-1715.
26. Chebotar I.V. et al. Antimicrobial Resistance of Bacteria in Biofilms // Clinical Microbiology and antimicrobial chemotherapy. — 2012. — Vol. 14. — Р. 51-58.
27. Chou Y.S. Reactive arthritis following Streptococcus viridans urinary tract infection / Y.S. Chou, C.T. Horng, H.S. Huang et al. // Ocul. Immunol. Inflamm. — 2010. — № 18(1). — Р. 52-53.
28. De Steenhuijsen P.W. The role of the local microbial ecosystem in respiratory health and disease / P.W. De Steenhuijsen, E.M. San–ders, D. Bogaert // Philos. — 2015. — № 370. — Р. 20140294.
29. Desrosiers M. Effectiveness of topical antibiotics on Staphylococcus aureus biofilm in vitro / M. Desrosiers, Z. Bendauah, J. Barbeau // Am. J. Rhinol. — 2007. — № 21. — Р. 149-153.
30. Donlan R.M. et al. Biofilms: survival mechanisms of clynically relevant microorganism // Clin. Microbiol. Rev. — 2002. — Vol. 15. — Р. 167-193.
31. Fialkina S.V. Frequency of occurrence of ivyC and pliC lysozyme inhibitors genes in clinical klebsiella strains / S.V. Fialkina, V.M. Bondarenko, I.B. Rabaev et al. // Zh. Mikrobiol. Epidemiol. Immunobiol. — 2014. — № 4. — Р. 3-7.
32. Golub A.V. Bacterial Biofilms — a New Therapeutic Target? // Clinical microbiology and antimicrobial chemotherapy. — 2012. — Vol. 14, № 1. — Р. 23-29.
33. Hung C.R. Protective effect of lysozyme chloride on gastric oxidative stress and hemorrhagic ulcers in severe atherosclerotic rats / C.R. Hung, W.H. Chen, P.S. Wang // Med. Sci. Monit. — 2007. — № 13(12). — Р. 271-279.
34. Joslin S.N. A Moraxella catarrhalis two-component signal transduction system necessary for growth in liquid media affects production of two lysozyme inhibitors / S.N. Joslin, C. Pybus, M. Labandeira-Rey et al. // Infect. Immun. — 2015. — № 83(1). — Р. 146-160.
35. Kamada N. Control of pathogens and pathobionts by the gut microbiota / N. Kamada, G.Y. Chen, N. Inohara, G. Núñez // Nat. Immunol. — 2013. — № 14. — Р. 685-690.
36. Kim M.K. Antibiotic Resistance in Severe Orofacial Infections / M.K. Kim, S.K. Chuang, M. August // J. Oral Maxillofac Surg. — 2017. — № 75(5). — Р. 962-968.
37. Laufer A.S. Microbial communities of the upper respiratory tract and otitis media in children / A.S. Laufer, J.P. Metlay, J.F. Gent et al. // mBio. — 2011. — № 2. — Р.e00245-10.
38. Martínez Pascual P. Peritonsillar and deep neck infections: a review of 330 cases / Р. Martínez Pascual, Р. Pinacho Martinez, Е. Friedlander et al. // Otorhinolaryngol. — 2017. — № 4. — Р. 145-151.
39. Marushko Yu. Content of antimicrobial peptides in oropharyngeal secretions og children suffering from acute respiratory diseases // Х Anniversary Ukrainian-Polish-Belorussian Conference «Physiology and Pathology of Respiration: Advances in basic research and clinical applications» / Yu. Marushko, O. Melnikov, О. Movchan, O. Lysovets // Фізіологічний журнал. — 2013. — Т. 59, № 4. — С. 22.
40. Novak R. Effects of two probiotic additives containing Bacillus spores on carcass characteristics, blood lipids and cecal volatile fatty acids in meat type chickens / R. Novak [et al.] // J. Anim. Physiol. Anim. Nutr. (Berl). — 2011. — № 95(4). — Р. 424-433.
41. Pettigrew M.M. Upper respiratory tract microbial communities, acute otitis media pathogens, and antibiotic use in healthy and sick children / M.M. Pettigrew, A.S. Laufer, J.F. Gent et al. // Appl. Environ. Microbiol. — № 78. — Р. 6262-6270.
42. Pintucci J.P. Biofilms and infections of the upper respiratory tract / J.P. Pintucci, S. Corno, M. Garotta // Eur. Rev. Med. Pharmacol. Sci. — 2010. — № 14. — Р. 683-690.
43. Reid G. International Scientific Association for Probiotics and Prebiotics Responders and non-responders to probiotic interventions: how can we improve the odds? / G. Reid [et al.] // Gut Microbes. — 2010. — № 1(3). — Р. 200-204.
44. Skoulakis Ch. Level of Streptococcus pyogenes in patients with recurrent tonsillitis and tonsillar hypertrophy / Ch. Skoulakis, E. Tigiroglou, K. Gkarelis et al. // Scand. J. Infect. Dis. — 2008. — № 40 (11–12). — P. 899-903.
45. Torretta S. Recurrences in chronic tonsillitis substained by tonsillar biofilm-producing bacteria in children. Relationship with the grade of tonsillar hyperplasy / S. Torretta, L. Drago, P. Marchisio et al. // J. Infect. Dis. — 2014. — Vol. 77, № 2. — Р. 200-204.
46. Vissers M. Severe viral respiratory infections: are bugs bugging? / M. Vissers, R. de Groot, G. Ferwerda // Mucosal immuno–logy. — 2014. — № 7. — С. 227.
47. Vuong C. Polysaccharide intercellular adhesin (PIA) protects Staphylococcus epidermidis against major components of the human innate immune system / C. Vuong, J.M. Voyich, E.R. Fischer et al. // Cell Microbiol. — 2004. — № 6. — Р. 269e75.
48. Wertheim H.F. Risk and outcome of nosocomial Staphylococcus aureus bacteraemia in nasal carriers versus non-carriers / H.F. Wertheim, M.C. Vos, A.С. Ott // Lancet. — 2004. — № 364(9435). — Р. 703-705.
49. Wolff A. Major salivary gland output differs between users and non-users of specific medication categories / А. Wolff, L. Zuk-Paz, I. Kaplan // Gerodontology. — 2008. — № 25(4). — Р. 210-216.