Мобильная версия

Журнал «Травма» Том 18, №5, 2017

Моделювання варіантів транспедикулярної фіксації грудного відділу хребта при резекції одного-трьох хребців

Авторы: Радченко В.О., Куценко В.О., Попов А.І., Карпінський М.Ю., Карпінська О.Д.
ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка НАМН України», м. Харків, Україна

Рубрики: Травматология и ортопедия

Разделы: Справочник специалиста

Актуальність. Патологічні переломи хребців є найбільшим ускладненням пухлинного процесу. Застосування додаткової внутрішньої фіксації металевими імплантатами значно покращує результати лікування й скорочує строки реабілітації хворих. Використання транспедикулярних пристроїв забезпечує стабільну фіксацію й стабільність сегментів хребта навіть при максимальному ступені його нестабільності. Мета: визначення оптимального варіанта протяжності заднього спондилодезу при паліативному та радикальному хірургічному лікуванні пухлин хребта. Матеріали та методи. Для вивчення можливостей стабілізації за допомогою транспедикулярної фіксації при резекції одного-трьох хребців провели експериментальні випробування на препаратах хребта свині. Використовували препарати сегментів грудного відділу хребта від Th3 до Th12 хребців. Вивчали 3 групи моделей: з одним резектованим хребцем Th6, з двома — Th5-Th6 і з трьома — Th5-Th7. Результати. Виявлено, що при резекції одного хребця в грудному відділі хребта транс-педикулярна фіксація за схемами 111х111, 101х101 та 011х110 має однакову ефективність. При резекції двох хребців найкращі стабілізуючі можливості мала конструкція за схемою 111хх111, схеми 101хх101 та 011хх110 показали доволі непогану фіксуючу здатність. При резекції трьох хребців грудного відділу хребта найбільш стабільну фіксацію показала схема 111ххх111. Схема фіксації 001ххх100 виявилась нестабільною при всіх видах резекції хребців. Висновки. Експериментальні дослідження транспедикулярної фіксації при радикальному хірургічному лікуванні пухлин хребта, який включає резекцію одного-трьох хребців, показали, що конструкція відповідає вимогам фіксації, коли кріплення відбувається не менше ніж за два верхніх та два нижніх хребці (можна через один), при резекції трьох хребців найбільш стабільною є конструкція з кріпленням за три верхні та три нижні хребці (без пропусків). Система кріплення за один хребець виявилася неспроможною майже при всіх видах резекції.

Актуальность. Патологические переломы позвонков являются самым большим осложнением опухолевого процесса. Использование дополнительной фиксации металлическими имплантатами значительно улучшает результаты лечения и сокращает сроки реабилитации больных. Использование транспедикулярных устройств обеспечивает стабильную фиксацию и стабильность сегментов позвоночника даже при максимальной степени его нестабильности. Цель: определить оптимальный вариант протяженности заднего спондилодеза при паллиативном и радикальном хирургическом лечении опухолей позвоночника. Материалы и методы. Для изучения возможностей стабилизации при помощи транспедикулярной фиксации при резекции одного-трех позвонков провели экспериментальные испытания на препаратах позвоночника свиньи. Использовали препараты сегментов грудного отдела позвоночника от Th3 до Th12 позвонков. Изучали 3 группы моделей: с одним резецированным позвонком — Th6, с двумя — Th5-Th6 и тремя — Th5-Th7. Результаты. Выявлено, что при резекции в грудном отделе хребта транспедикулярная фиксация по схемам 111х111, 101х101 и 011х110 имеет одинаковую эффективность. При резекции двух позвонков наилучшие стабилизирующие возможности показала конструкция по схеме 111хх111, схемы 101хх101 и 011хх110 показали довольно неплохую фиксирующую способность. При резекции трех позвонков грудного отдела наиболее стабильную фиксацию показала схема 111ххх111. Схема фиксации 001ххх100 оказалась нестабильной при всех видах резекции позвонков. Выводы. Экспериментальные исследования транспедикулярной фиксации при радикальном хирургическом лечении опухолей позвоночника, который включал резекцию одного-трех позвонков, показали, что конструкции отвечают требованиям фиксации, когда крепление осуществляется не менее чем за два верхних и три нижних позвонка (можно за два через один) при резекции одного или двух позвонков. При резекции трех позвонков наиболее стабильной является конструкция крепления за три верхних и три нижних позвонка (без пропусков). Конструкция крепления за один позвонок оказалась несостоятельной почти при всех видах резекции.

Background. Pathological vertebral fracture is a major complication of tumor, which dramatically changes the quality of life. The most common cause of neurological disorders is spinal cord compression by bone-ligament structures of the spine in pathological fractures and spinal deformity or as a result of direct effects of tumor tissues on it. An important feature of the surgical phase of treatment is that its main tasks are: to eliminate compression of the spinal cord, to correction deformity and to restore the support ability of the spine and to radically remove the tumor. Sometimes, radical resection of the tumor is impossible. In most cases, the use of additional internal fixation with metal implants significantly improves outcomes and reduces the period of rehabilitation of patients by primary spine stabilization in the early postoperative period. The use of transpedicular device provides stable fixation and stability of the spine segment, even with the destruction of all three columns (i.e. its maximum degree of instability). Determining the optimal length of posterior spondylodesis in palliative and radical surgical treatment of tumors of the spine was the purpose of our study. Materials and methods. To explore stabilization possibilities of transpedicular fixation with resection of one-three vertebrae, experimental studies were conducted on pig spinal cord samples. We used samples of thoracic spine segments, from Th3 to Th12 vertebrae. We studied three groups of models: with 1 resected vertebra Th6, with 2 — Th5-Th6 and with 3 — Th5-Th7. In all three groups of models, we have used 4 ways of transpedicular fixation: one vertebra above and below the resected one, two vertebrae above and below resection, three vertebrae above and below the resected one, the first and third vertebrae above and below the zone of resection. In the experiment, the model firmly fixed on the body of lower Th12 vertebra. Vertical compressive load was applied to the Th3 vertebral body. The load was increased from 100 to 600 N, in increments of 100 N. In each of the load, the deflection of the lower vertebral edge above the resection area was measured. Deformation was measured using clock type micrometer. The load was measured using strain gauge sensor SBA-100L, the results were monitored by the CAS type
CI-2001A registration device. Results. It was found that when one vertebra is resected in the thoracic spine, transpedicular fixation by the schemes 111x111, 101x101 and 011x110 have almost the same efficiency in terms of spinal motion segment displacement in the area of resection, as evidenced by the lack of statistically significant differences in the minimum and maximum load. The differences between these schemes obtained at intermediate load values may be the result of technical errors of the experiment. In resection of two vertebrae of the thoracic spine, the best stabilizing capabilities was demonstrated by transpedicular structure imposed by the scheme 111хх111. Schemes of transpedicular fixation 101хх101 and 011хх110 showed almost identical results of the tests, but statistically, they are behind 111хх111 scheme. The worst results according to the value of spinal motion segment displacement in the area of resection were obtained when using 001хх100 scheme. Models with ranspedicular fixation scheme 111ххx111 showed the stabilization during resection of three thoracic vertebrae, as well as the most stable fixation. The fixation scheme 001ххх100 turned out to be very unstable and dropped out of the experiment even at loads of 300 N. Conclusions. Experimental studies of transpedicular fixation in radical surgical treatment of tumors of the spine, which includes resection of one-three vertebrae, have shown that the design meets the requirements of fixation when attachment occurs not less than two vertebrae above and two vertebrae below (one can be through one); in resection of three vertebrae, the most stable is structure of the fixation of three vertebrae above and three vertebrae below (without gaps). This mounting system provides the greatest stability in vertebral resection of any length. The fixation system in one vertebra proved to be unsuccessful for almost all types of resection.

Ключевые слова

транспедикулярна фіксація; задній спондилодез; резекція хребців

транспедикулярная фиксация; задний спондилодез; резекция позвонков

transpedicular fixation; posterior spondylodesis; vertebral resection

doi: http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.5.18.2017.114125

Вступ

Патологічні переломи хребців є найбільшим ускладненням пухлинного процесу, що різко змінює якість життя пацієнта [7].

Найбільш поширеною причиною неврологічних розладів є компресія спинного мозку кістково-зв’язковим структурами хребта при патологічному переломі та деформації хребта або в результаті безпосереднього впливу на нього пухлинної тканини. При цьому компресія дурального мішка часто виникає під час патологічних змін у тілі хребця [4].

Важлива особливість хірургічного етапу лікування полягає в тому, що його основними задачами є усунення компресії спинного мозку, корекція деформації та відновлення опороспроможності хребтового стовпа й радикальне усунення пухлини. Іноді радикальна резекція пухлини неможлива [5].

Паліативні резекції хребця або циторедуктивні операції використовуються тоді, коли видалити пухлину абластично неможливо. Ці операції мають використовуватися точно за показаннями, оскільки при частковій резекції злоякісної пухлини вони можуть бути причиною її рецидиву з бурхливим вторинним ростом [3].

У більшості випадків застосування додаткової внутрішньої фіксації за допомогою металевих імплантатів значно покращує результати лікування й скорочує строки реабілітації хворих за рахунок первинної стабілізації хребта в ранньому післяопераційному періоді. З огляду на концепцію трьох колон стабільності хребта стабілізуючі операції можна розподілити на передні — зі стабілізацією вентральних опорних колон і задні — зі стабілізацією задніх опорних колон [2]. Вибір способу стабілізації частіше за все залежить від здійснюваного доступу. При вентральних доступах можлива стабілізація передньої й центральної опорних колон. При задніх — вибір фіксуючого пристрою багато в чому визначає ступінь наступної стабільності хребта [6].

Використання транспедикулярних пристроїв забезпечує стабільну фіксацію й стабільність сегментів хребта навіть при руйнуванні всіх трьох колон (тобто при максимальному ступені його нестабільності) [1].

Визначення оптимального варіанта протяжності заднього спондилодезу при паліативному та радикальному хірургічному лікуванні пухлин хребта є досить актуальним та недостатньо висвітленим у літературі.

Матеріали та методи

Для визначення стабілізуючих можливостей транс-педикулярної фіксації при резекції одного або декількох хребців були проведені експериментальні випробування на препаратах хребта свині. Для випробування використовували препарати хребцево-рухових сегментів (ХРС) грудного відділу хребта свині на протязі від Th3 до Th12 хребця. Використовували 3 групи моделей: з одним резектованим хребцем — Th6, з двома резектованими хребцями — Th5-Th6 та з трьома резектованими хребцями — Th5-Th7.

На всіх трьох групах моделей використовували 4 способи транспедикулярної фіксації: за один хребець вище та нижче від резектованого, за два хребці вище та нижче від резектованого, за три хребці вище та нижче від резектованого, за перші та треті хребці вище та нижче від зони резекції. Схеми накладання транспедикулярних фіксаторів наведені на рис. 1.

Експериментальні дослідження виконували на базі лабораторії біомеханіки ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка НАМН України». Випробування проводили на стенді для біомеханічних досліджень.

При проведенні експерименту модель жорстко закріплювали за тіло нижнього хребця Th12. Вертикальне стискаюче навантаження прикладали до тіла хребця Th3. Підвищували навантаження від 100 до 600 Н із кроком 100 Н. При кожній величині навантаження вимірювали величину зміщення нижнього краю хребця над зоною резекції. Величину деформації вимірювали мікрометром годинникового типу. Величину навантаження вимірювали за допомогою тензометричного датчика SBA-100L, результати контролювали пристроєм реєстрації CAS типу CI-2001A.

Отримані дані експерименту були оброблені статистичними методами [1]. У результаті статистичного аналізу визначали середнє значення величини деформації моделей для кожного значення навантаження та її стандартне відхилення. Порівняння типів конструкцій проводили за допомогою дисперсійного аналізу.

Обробку даних для статистичних розрахунків виконували за допомогою електронних таблиць MS Excel. Статистичний аналіз виконували за допомогою пакета прикладних програм для статистичної обробки даних SPSS 20.0.

Результати та обговорення

На першому етапі роботи виконували дослідження стабільності транспедикулярної фіксації при резекції одного хребця за моделями 111х111, 101х101, 011х110 (рис. 1а-1в). Дані про величину зміщення верхнього відділу препарату хребта під впливом вертикального навантаження наведені в табл. 1.

Результати експериментальних досліджень показали, що найменша величина зміщення хребцевих рухових сегментів при резекції одного хребця досягається при використанні транспедикулярної фіксації з кріпленням за три хребці вище та нижче від зони резекції (схема 111х111). Найгірші результати показала транс-педикулярна конструкція з кріпленням за перший хребець, розташований вище та нижче від зони резекції (схема 001х100). При використанні даної схеми транспедикулярної фіксації при навантаженнях 500 та 600 Н визначити величину зміщення ХРС не вдалося, бо вона перевищувала значення 10 мм, що знаходиться за межами діапазону вимірювання мікрометра, використаного в експерименті.

Порівняння величин зміщення ХРС при резекції одного хребця при задньому спондилодезі з різними варіантами кріплення при осьових навантаженнях наведено на рис. 2.

У результаті експерименту було доведено, що при навантаженні величиною 100 Н транспедикулярна фіксація грудного відділу хребта з одним резектованим хребцем, накладена за схемами 111х111, 101х101 та 011х110, забезпечує практично однакову стабільність ХРС (р = 0,144) у зоні резекції (величини зміщення не перевищують 1 мм). Транспедикулярна фіксація, накладена за схемою 001х100, показала величину зміщення ХРС 2,388 ± 0,049 мм, цей результат статистично значущо гірший порівняно з іншими схемами.

При навантаженні 200 Н найменшу величину зміщення ХРС у зоні резекції (1,254 ± 0,103) мм) показала транспедикулярна фіксація за схемою 111х111, що статистично значимо відрізняє її від інших схем. Схеми транспедикулярної фіксації 101х101 і 011х110 не показали статистично значущих (р = 0,631) відмінностей між собою (1,254 ± 0,103 мм та 1,594 ± 0,110 мм відповідно), найгірші результати отримані при використанні транспедикулярної фіксації за схемою 001х100 (величина зміщення ХРС 3,836 ± 0,087 мм).

При навантаженні величиною 300 Н транспеди-

кулярна фіксація за схемами 111х111 та 101х101 (величина зміщення ХРС 1,674 ± 0,033 мм та 1,864 ± 0,249 мм відповідно) не показала значущих відмінностей (р = 0,113) між величинами зміщення ХРС. Найгірші результати показала фіксація за схемою 001х100 (величина зміщення 5,638 ± ± 0,130 мм). Транспедикулярна фіксація за схемою 011х110 визначила проміжний показник зміщення ХРС (2,358 ± 0,219 мм), що статистично значно відрізняє цю схему від інших.

При збільшенні навантаження до 400 Н результати транспедикулярної фіксації за схемами 111х111 та 101х101 (величини зміщення ХРС 2,218 ± 0,190 мм та 2,384 ± 0,405 мм відповідно) статистично не відрізняються між собою (р = 0,480). Найгірший результат (8,254 ± 0,343 мм) показала фіксація за схемою 001х100. Проміжний результат — конструкція 011х110 (3,502 ± 0,456 мм).

При підвищенні навантаження до 500 Н величина зміщення ХРС у зоні резекції перевищувала значення 10 мм, що знаходиться за межею діапазону вимірювання мікрометра. Найкращі й статистично близькі (р = 0,835) результати відзначені при використанні схем фіксації 111х111 та 101х101 (величина зміщення ХРС 3,510 ± 0,574 мм та 3,574 ± 0,572 мм відповідно). Трохи гірші показники зміщення ХРС відзначили на моделях із транспедикулярною фіксацією хребців за схемою 011х110 (5,322 ± 0,407 мм), ці відмінності мають статистичну значущість, що віднесло цю схему до другої підмножини.

При зростанні величини навантаження до 600 Н при транспедикулярній фіксації за схемами 111х111, 101х101 та 011х110 були отримані результати зміщення ХРС у зоні резекції, яки не мали статистичних відмінностей один від одного. Моделі з фіксацією за схемою 001х100 на даному етапі експерименту не вивчали, тому що вони перевищили межу діапазону виміру величини зміщення ще на попередній величині навантаження в 500 Н.

На другому етапі роботи виконували дослідження стабільності транспедикулярної фіксації при резекції двох хребців. Дані про величину зміщення верхнього відділу препарату хребта під впливом вертикального навантаження наведені в табл. 2.

Результати досліджень показали, що найменша величина зміщення ХРС при резекції двох хребців досягається при використанні транспедикулярної фіксації за схемою 111х111. Найгірші результати показала транспедикулярна конструкція, накладена за схемою 001х100. При використанні даної схеми транспедикулярної фіксації при навантаженнях 500 та 600 Н визначити величину зміщення ХРС не вдалося, тому що вона перевищувала значення 10 мм, що знаходиться за межами діапазону вимірювання мікрометра часового типу, який використовували в експерименті.

Порівняння величин зміщення ХРС при резекції двох хребців при задньому спондилодезі з різними варіантами кріплення при осьових навантаженнях наведено на рис. 3.

При величині навантаження 100 Н при транспедикулярній фіксації за схемами 111хх111, 101хх101 та 011хх110 (величина зміщення ХРС 1,258 ± 0,030 мм, 1,290 ± 0,057 мм та 1,308 ± 0,019 мм відповідно) було отримано статистично близькі результати (р = 0,096). Моделі з фіксацією за схемою 001хх100 показала статистично гірший результат — 2,912 ± 0,052 мм.

При навантаженні 200 Н найменшу величину зміщення ХРС у зоні резекції (1,896 ± 0,047 мм) відзначено при накладанні апарата транспедикулярної фіксації за схемою 111хх111. Ця схема статистично значущо відрізняється від інших схем. Схеми транспедикулярної фіксації 101хх101 та 011хх110 не показали статистично близьких (р = 0,083) результатів зміщення ХРС у зоні резекції (2,078 ± 0,070 мм та 2,146 ± 0,067 мм відповідно). Статистично гірші результати отримані при фіксації за схемою 001хх100 (величина зміщення ХРС 3,930 ± 0,045 мм).

Збільшення навантаження на моделі до 300 Н привело до статистично значимого розбігу величин зміщення ХРС у зоні резекції. При цьому найкращій результат (2,772 ± 0,159 мм) отримано на моделі з транспедикулярною фіксацією за схемою 111хх111. Найгірший (7,744 ± 0,134 мм) — на моделі з транспедикулярною фіксацією за схемою 001хх100.

При навантаженні 400 Н найменшу величину зміщення ХРС у зоні резекції (4,060 ± 0,363 мм) показала схема 111хх111, яка значущо відрізняється від схем 101хх101 та 011хх110 (5,536 ± 0,245 мм та 5,556 ± 0,328 мм відповідно) із незначним розбігом значень зміщення (р = 0,911) та схеми 001хх100 (9,346 ± 0,105 мм), що показала статистично гірший результат.

При підвищенні навантаження до 500 Н з експерименту випала схема 001хх100. Найкращі результати визначені при використанні схеми транспедикулярної фіксації 111хх111 (6,134 ± 0,534 мм), трохи більші змішення показали моделі за схемами 101хх101 та 011хх110 (7,778 ± 0,388 мм та 7,868 ± 0,411 мм відповідно).

При зростанні величини навантаження до 600 Н кращі результати показала схема фіксації 111хх111 (8,140 ± 0,760 мм). На моделях із транспедикулярною фіксацією хребців за схемами 101хх101 та 011хх110 визначили трохи гірші, але близькі за значеннями (р = 0,257) показники зміщення ХРС (8,966 ± 0,706 мм та 9,380 ± 0,407 мм відповідно).

Наступним етапом роботи було дослідження стабільності транспедикулярної фіксації при резекції трьох хребців. Дані про величину зміщення верхнього відділу препарату хребта під впливом вертикального навантаження наведені в табл. 3.

Результати третього етапу експериментальних досліджень показали, що найменша величина зміщення хребцевих рухових сегментів при резекції одного хребця традиційно досягається при використанні транс-педикулярної фіксації, що передбачає закріплення за три хребці вище та нижче від зони резекції (схема 111ххх111). Найгірші результати також традиційно показала транспедикулярна конструкція з кріпленням за перший хребець, розташований вище та нижче від зони резекції (схема 001ххх100), причому ця конструкція випала з експерименту при навантаженнях від 300 Н через перевищення значення вимірювального діапазону.

Порівняння величин зміщення ХРС при резекції трьох хребців при задньому спондилодезі з різними варіантами кріплення при осьових навантаженнях наведено на рис. 4.

При навантаженні величиною 100 Н моделей із резекцією трьох хребців грудного відділу хребта найкращими (р = 0,189) виявилися варіанти транспедикулярної фіксації за схемами 111ххх111 та 101ххх101, їх показники були близькими (величини зміщення ХРС 1,692 ± 0,013 мм та 1,722 ± 0,019 мм відповідно). Значущо відрізнялась транспедикулярна фіксація за схемою 011ххх110 (1,748 ± 0,029 мм). Значущо найгірший результат (3,704 ± 0,058 мм) знову показала фіксація за схемою 001ххх100.

При величині навантаження 200 Н транспедикулярна фіксація за схемами 111ххх111, 101ххх101 та 011ххх110 показала близькі (р = 0,529) значення зміщення ХРС у зоні резекції — 3,436 ± 0,135 мм; 3,564 ± 0,092 мм та 1,572 ± 0,065 мм відповідно. Модель із фіксацією за схемою 001ххх100 показала статистично гірший результат — 5,886 ± 0,607 мм.

На моделях грудного відділу хребта з резекцією трьох хребців транспедикулярна фіксація за схемою 001ххх100 випала за межі діапазону вимірювання величини зміщення ХРС і надалі в експериментах не використовувалась. Моделі з фіксацією за схемами 111ххх111 та 101ххх101 показали найкращі результати (величина зміщення ХРС становила 4,628 ± 0,094 мм та 4,802 ± 0,221 мм відповідно), статистично близькі (р = 0,940). Величина зміщення ХРС при використанні фіксації за схемою 011ххх110 була статистично значущо більша за результати попередніх схем (7,800 ± 0,260 мм).

Підвищення величини навантаження до 400 Н привело до статистичного розбігу значень зміщення ХРС у зоні резекції. За абсолютними показниками найкращі результати показали моделі зі схемою фіксації 111ххх111 — 5,658 ± 0,288 мм, на другому місці — моделі зі схемою фіксації 101ххх101 — 6,998 ± 0,199 мм, на третьому — моделі зі схемою фіксації 011ххх110 — 7,800 ± 0,260 мм.

При досягненні величини навантаження 500 Н статистична значущість відмінностей величини зміщення ХРС у зоні резекції між моделями всіх схем транспедикулярної фіксації зберігається. Як і при попередній величині навантаження, найкращий результат за абсолютними величинами зміщення ХРС отримано на моделях з фіксацією за схемою 111ххх111 — 7,404 ± 0,299 мм. Другий результат — за схемою 101ххх101 — 8,462 ± 0,415 мм, третій — за схемою 011ххх100 — 8,850 ± 0,232 мм.

При навантаженні величиною 600 Н у межах діапазону вимірювання величини зміщення ХРС у зоні резекції залишилися тільки моделі зі схемою фіксації 111ххх111 (9,614 ± 0.317 мм).

За результатами експерименту було виявлено, що при резекції одного хребця в грудному відділі хребта транспедикулярна фіксація за схемами 111х111, 101х101 та 011х110 має практично однакову ефективність за величиною зміщення ХРС у зоні резекції, про що свідчить відсутність статистично значущих відмінностей при мінімальному та максимальному навантаженні. Відмінності між цими схемами, що отримані при проміжних величинах навантаження, можуть бути результатом технічних помилок експерименту. При резекції двох хребців грудного відділу хребта найкращі стабілізуючі можливості показала транспедикулярна конструкція, накладена за схемою 111хх111. Схеми транспедикулярної фіксації 101хх101 та 011хх110 показали практично однакові результати випробувань, але статистично значимо вони програють схемі 111хх111. Найгірші результати за величиною зміщення ХРС у зоні резекції отримані при використанні схеми 001хх100. Стабілізацію при резекції трьох хребців грудного відділу хребта, найбільш стабільну фіксацію показали моделі з накладанням апарата транспедикулярної фіксації за схемою 111ххх111. Схема фіксації 001ххх100 виявилась дуже нестабільною й випала з експерименту вже при навантаженнях 300 Н.

Висновки

1. При моделюванні резекції одного хребця грудного відділу хребта моделі з апаратами транспедикулярної фіксації, накладені за схемами 111х111, 101х101 та 011х110, показали приблизно рівні величини зміщення ХРС у зоні резекції.

2. При моделюванні резекції двох хребців грудного відділу хребта найкращі стабілізуючі можливості показала транспедикулярна конструкція, накладена за схемою 111хх111. Схеми транспедикулярної фіксації 101хх101 та 011хх110 показали практично однакові результати випробувань, але статистично значимо вони програють схемі 111хх111.

3. При моделюванні резекції двох хребців грудного відділу хребта найкращі стабілізуючі можливості показала транспедикулярна конструкція, накладена за схемою 111хх111. Транспедикулярна фіксація за схемою 001ххх100 виявилося дуже нестабільною і не може бути рекомендована до використання за будь-яких обставин.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.

Список литературы

1. Усиков В.Д. Реконструктивно-стабилизирующие вмешательства при повреждении позвоночника: Дис… д-ра мед. наук. — СПб., 1998. — 325 с.

2. Denis F. The three column spine and its significance in the classification of acute thoracolumbar spinal injures / F. Denis // J. Spine. — 1983. — Vol. 8, № 8. — P. 817.

3. De Wald R.-L. Reconstructive spinal surgery as palliation for metastatic malignancies of the spine / R.L. De Wald, K.H. Bridwell, C. Prodromal, M.F. Rodts // J. Spine. — 1985. — Vol. 10, № 1. — P. 21.

4. Christopher P. Ames Spine and Spinal Cord Tumors: Advanced Management and Operative Techniques / Christopher P. Ames, Stefano Boriani, Rahul Jandial. — 2013. — 952 p.

5. Luiz Roberto Gomes Vialle. AO Spine Masters Series: Vo–lume 2: Primary Spinal Tumors / Luiz Roberto Gomes Vialle, Ziya L. Gokaslan Stefano Boriani, Charles G. Fisher. — 2014. — 216 p.

6. Taneichi V.I. Risk factors and probability of vertebral body collapse in metastases of the thoracic and lumbar spine / H. Taneichi, K. Kaneda, N. Takeda et al. // J. Spine. — 1997. — Vol. 3, № 22. — P. 239-245.

7. William W. Schairer, Alexandra Carrer, David C. Sing et al. Hospital Readmission Rates After Surgical Treatment of Primary and Metastatic Tumors of the Spine // J. Spine. — 2014. — Vol. 39, № 21. — P. 1801-1808.

8. Бююль Ахим. SPSS: искусство обработки информации. Анализ статистических данных и восстановление скрытых закономерностей: Пер. с нем. / Ахим Бююль, Петер Цефлер. — СПб.: ДиаСофтЮП, 2005. — 608 с.