Газета «Новости медицины и фармации» №7 (657), 2018
Вернуться к номеру
Державна і приватна медицина на стику перемін: співпраця чи конкуренція?
Авторы: Дезидерій Петнегазі, хірург, кандидат медичних наук, заслужений лікар України
Версия для печати
Резюме
Невирішеним проблемам медицини на різних рівнях ще ніколи не приділялось стільки уваги, як сьогодні. Їм присвячена аналітична стаття у виданні «Новини медицини та фармації» (№ 4(648), 2018) «Чи можна реформувати медицину без громадської полеміки», авторами якої є академік Національної академії медичних наук України, член-кореспондент НАН України І. Трахтенберг та доктор медичних наук, професор І. Тарабан. У публікації подано глибокий науково обґрунтований аналіз стану вітчизняної медицини з часів Миколи Пирогова до сьогодення з висвітленням своїх поглядів і рекомендацій щодо реалізації Закону України про медичну реформу. Стаття акцентує увагу на необхідності і важливості громадських обговорень положень реформ до їх вступу в силу. Ця тема хвилює і мене як професіонала, який віддав 66 років своєї трудової діяльності охороні здоров’я. Мої нотатки — це погляд лікаря з глибинки на обговорювану тему
Французький письменник і професійний пілот Антуан де Сент-Екзюпері (1900–1944), який у літературі за кордоном був більш відомим, ніж у себе на батьківщині, пророкував, що колись медична наука досягне таких вершин, коли одна пігулка вилікує будь-яке захворювання. «Але якщо я захворів би, — писав Екзюпері, — то спочатку знайшов би старого лікаря, який, заспокоївши мене, уважно і терпеливо вислухав би мої скарги. Своє волохате вухо приклав би до моїх грудей, послухав би моє серце, дихання легенів. Подумавши, припалив свою трубку, виписав рецепт і порадив, як бути далі». Пророцтву і намірам письменника не судилося збутись. У 1944 році в ході боїв Другої світової війни літак Сент-Екзюпері був збитий над водами Середземного моря, сам він зник безвісти.
Хоч і пройшло багато років з того часу, наука не створила ті чудодійні пігулки та вже немає тих старих лікарів, про яких згадував письменник, — вони пішли в небуття.
Цей невеликий відступ наводить на роздуми і певні висновки про те, що навіть високоосвічені люди, хоч і користуючись досягненнями сучасної науки і техніки, в разі захворювання за своїм психологічним станом потребують більше уваги, добрих і обнадійливих слів, гуманного ставлення до себе з боку лікарів, до яких вони звернулись по допомогу. Медики всіх рівнів, контактуючи з хворими, повинні пам’ятати в своїй діяльності, що словом можна вбити людину, словом можна й оживити її.
На жаль, у період стрімкого переходу охорони здоров’я з профілактичного напрямку та безкоштовності на ринкові відносини принципи гуманності стали другорядними. Для покращення первинної ланки медичного обслуговування населення за кількістю і місцем проживання свого часу були організовані лікарські дільниці, керовані дільничним лікарем. Вироблена система функціонувала задовільно, вона була наближена до людей, але, на наш погляд, з професійної точки зору потребувала удосконалення, періодичної перепідготовки і навчання. Згодом вона була реорганізована в інститут сімейних лікарів з певними до них вимогами.
Зараз розпочата кампанія з вибору громадянами лікарів, в яких бажають лікуватись. Для цього кожному потрібно укласти письмову угоду з відображенням своїх персональних даних, що за законом є індивідуальною власністю кожного. За передбаченою нормою від кількості заключених договорів залежатиме рівень заробітної плати лікаря. Такий підхід може спричинити нездорову конкуренцію серед зацікавлених лікарів. Якщо в сфері виробництва матеріальних благ конкуренція є позитивним явищем і служить покращенню життєвих умов людей, натомість серед лікарів вона небажана і до добра не приводить. Як на мене, кожна людина має право лікуватися в того лікаря або в тій лікарні, якій довіряє. Але руйнувати основи сімейної медицини не слід, її просто необхідно удосконалити. Факт, що до прийнятого курсу перетворень на сьогодні більше організаційних запитань, ніж відповідей.
Якщо вникнути в функціональні можливості обраного лікаря, крім обраних ним психологічних моментів він може радити своєму пацієнту дотримуватись принципів здорового способу життя, при потребі уточнення діагнозу рекомендувати пройти певні недешеві сучасні обстеження, призначити необхідне медикаментозне лікування, навіть стаціонарне. На жаль, отримані логічні рекомендації практично доступні тільки невеликому відсотку населення. Не кожен хворий зможе фінансово забезпечити своє лікування. А в результаті виникнення проблем між обраними лікарями й інститутом сімейних лікарів може бути знівельована сама суть нововведення.
На цей час наша медицина в результаті недостатнього державного фінансування та невдалих спроб реформування знаходиться у тяжкому, але не в безнадійному стані. Шукати винних у невмілому керівництві охороною здоров’я в цей складний період — невдячна місія і дорога в нікуди. Для виходу із цього становища слід знайти розумний і логічний варіант. Якщо в минулому суспільству і будь-якій галузі життя для істотних перемін потрібні були десятиріччя, а інколи навіть століття, то зараз завдяки бурхливому розвитку науки, техніки та інформатики вистачає декілька років і навіть місяців. Зараз неможливо спрогнозувати, скільки часу потрібно для виходу нашої медицини з критичного стану.
На жаль, в умовах перехідного періоду питання охорони здоров’я стали другорядними. Медицина залишилася практично в стані самовиживання. Це призвело до значного погіршення здоров’я, особливо незахищених верств населення, та до катастрофічного падіння демографічних показників. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, медицина будь-якої країни не може функціонувати без фінансової підтримки в межах менше ніж 6 % ВВП держави. В цьому питанні в нас значне відставання. Усі організаційні спроби покращення стану до теперішнього часу до істотних і відчутних змін не привели. Всім зрозуміло, що благополуччя держави, її населення в першу чергу залежить від стану економіки, її рентабельності, від наявності психологічно і фізично здорових, всебічно освічених кадрів. Неспроста вважалось і в минулому, що кадри вирішують усе.
Одна з основних ролей у цій справі належить медицині, яка разом з іншими державними програмами повинна забезпечити і підтримувати здоров’я людей. Тільки здорова і матеріально забезпечена людина має настрій продуктивно і результативно працювати на своєму робочому місці. Мерія нашого обласного центру, розуміючи це, обличчям повернулася до потреб медицини. Так, виходячи зі своїх економічних можливостей, зроблено капітальний ремонт усіх відділень Ужгородської центральної міської клінічної лікарні і поліклініки; вперше за останні десятиріччя придбана дороговартісна медична діагностична апаратура, в допов–нення до державних асигнувань лікарня отримала доволі солідні фінанси для покращення лікування хворих. Якщо взяті темпи розвитку Ужгорода не будуть гальмуватись, загальнодоступність медичної допомоги населенню через певний час теж зро–статиме.
Держава, в якій живемо, має дуже складну систему структурних взаємо–відносин, в якій охорона здоров’я нації теж мала би бути пріоритетною. В цій масштабній організації медицина Ужгорода, як жива молекула організму людини, існує і функціонує. Хотілось б, щоб вона не тільки існувала, а щоб удосконалювалась і процвітала, ставши прикладом для інших. Можливості для цього є.
У наш період світова наука досягла грандіозних успіхів у всіх сферах розвитку суспільства, тож принципи охорони здоров’я повинні теж докорінно змінитися. Слід визнати, що на шляху передбаченого переходу є певні труднощі, які призвели до загального погіршення стану здоров’я і демографічних показників населення. Поява чисельних приватних діагностичних центрів і лабораторій, навіть медичних закладів із сучасним дорогим обладнанням не вирішує загальну проблему доступності надання лікувальної допомоги. Внаслідок бурхливого розвитку і, на моє переконання, передчасного переведення на приватні засади лікувально-діагностичної справи не враховано неспроможність основної частини населення матеріально забезпечити надані платні послуги. В подальшому цей стан із введенням державного медичного страхування може призвести до певних непорозумінь. Будівництво будь-якого об’єкту починається не з даху, а з фундаменту. Як на мене, вихід із наявної ситуації в медицині потрібно починати з повернення до профілактичного напрямку охорони здоров’я, умов для здорового способу життя, розвитку відповідної інфраструктури, в тому числі соціальної.
У теперішній час ринкових відносин у медицині якісно обстежитись і лікуватись може тільки невеликий прошарок населення. Малозабезпечені наші співвітчизники цієї можливості практично не мають. Частковим виходом із цієї ситуації до введення обов’язкового загальнодержавного медичного страхування може стати тільки співпраця держави з приватною медициною в напрямку максимального зниження фінансового тягара хворих за своє лікування. Виділених для цього державних та коштів місцевих громад явно не вистачає. Для одержання додаткового позабюджетного фінансування лікувальної справи, на нашу думку, є різні можливості, а саме: у функціонуючу вже майже 100 років на наших теренах державну систему охорони здоров’я після розпаду Радянського Союзу пустила корені і почала стрімко розвиватись приватна медицина, що працює за ідеологічно іншими, не всіми сприйнятими принципами. На превеликий жаль, але факт, що ні держава, ні приватна форма охорони здоров’я та навіть прийняті положення майбутньої медичної реформи самотужки не можуть вирішити реальної проблеми виведення медичної галузі з тупикової ситуації. Тільки їх стратегічна співпраця при взаємній волі і покращеній економіці може стати результативною.
Для цього, як програма-мінімум з боку держави, необхідно поступово збільшувати асигнування в лікувальний фонд, розширювати список безкоштовних медикаментів для різних категорій дітей, хронічних хворих і на хіміотерапію в онкології. Слід відчутно підняти фінансове забезпечення працюючих медиків, дефіцит лікарських кадрів молодшого і середнього поколінь поповнити працездатними досвідченими лікарями-пенсіонерами, хоча б тимчасово.
У наш невизначений період затягнувшихся перемін у медицині взаємовідносини між хворим, лікарем та аптекою можна порівняти з так званим бермудським трикутником, тобто частиною світового океану, опинившись у зоні якого, загадково зникають повітряні та морські судна. Потрапивши умовно в цей злощасний трикутник, хворий теж потерпає, щоправда, не фізично, але матеріально. Зараз цей «медичний» трикутник переформувався в чотирикутник (квадрат) за рахунок ще однієї складової — широкої сітки приватних сучасних діагностичних і лабораторних центрів. Їх солідні доходи залежать від співпраці з лікарями та фінансових можливостей пацієнтів. Не підлягає сумніву, що хворий як один з учасників цього квадрату неспроможний фінансово забезпечити потреби трьох інших. Для часткового зниження цього навантаження на своє лікування і перебування в державних лікарнях у рамках співпраці з приватним сектором було б доцільно відповідним рішенням місцевої громади передбачити відрахування частини податку з прибутку приватної медицини і мережі аптек на лікувальну справу державного сектора охорони здоров’я. Водночас забезпечити чіткий контроль використання за цільовим призначенням цих коштів. Як мотиви благочинності позитивно сприйнялася б практика приватних медичних закладів у напрямку періодичної безоплатної допомоги хворим, які неспроможні оплатити відповідні діагностично-лабораторні послуги чи купити ліки.
Слід відзначити, що міська влада, користуючись правами, наданими децентралізацією, взяла курс на перетворення Ужгорода — міста з квітучими алеями сакури в місто європейського типу. Все це підтверджується не словами й лозунгами, а конкретними справами. Крім вже перерахованих заходів щодо покращення медицини з міського бюджету в другому кварталі 2018 року значні кошти спрямовані на поліпшення лікування, харчування стаціонарних хворих, що теж є важливою умовою успішного надання медичної допомоги. Як на мене, зважаючи на вигідне географічне розташування міста, наявність відповідної медичної інфраструктури, а саме: спеціалізованих клінічних лікарень — нейрохірургії, кардіохірургії, онкології тощо з відповідним ліжковим фондом, а також науковців і високо–кваліфікованих фахівців-практиків, організація охорони здоров’я Ужгорода після певних раціональних реорганізацій за сприяння і доброї волі керівництва міста та області може стати одним із форпостів медицини майбутнього.