Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Журнал «Актуальная инфектология» Том 6, №5, 2018

Вернуться к номеру

Клініко-лабораторна характеристика перебігу гострого гепатиту В на сучасному етапі

Авторы: Хелемендик А.Б., Фурик О.О., Рябоконь О.В.
Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя, Україна

Рубрики: Инфекционные заболевания

Разделы: Медицинские форумы

Версия для печати

Актуальність. Актуальною проблемою охорони здоров’я залишається гострий гепатит В (ГГВ), незважаючи на високу ефективність профілактичних заходів. Щорічно первинно інфікуються вірусом гепатиту В (HBV) більше 50 млн і приблизно 2 млн осіб вмирають від захворювань печінки, пов’язаних із цією інфекцією. HBV-інфекція посідає 10-те місце у світі серед усіх причин смертності. Відомо, що ГГВ небезпечний можливістю розвитку тяжких форм, в тому числі фульмінантної форми, а в 10 % пацієнтів — формуванням хронічної інфекції з подальшим розвитком цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми.

Мета: проаналізувати клініко-лабораторні особливості перебігу ГГВ за даними Запорізької обласної інфекційної клінічної лікарні.

Матеріали та методи. Під спостереженням було 56 хворих на ГГВ, які проходили обстеження та лікування у відділенні № 2 Запорізької обласної інфекційної клінічної лікарні протягом останніх трьох років. Серед обстежених пацієнтів було 34 чоловіки й 22 жінки віком від 18 до 62 років. Критеріями виключення хворих із дослідження були: коінфікування іншими гепатотропними вірусами, інфікування вірусом імунодефіциту людини, відсутність письмової інформованої згоди пацієнтів. Статистичну обробку отриманих результатів досліджень здійснювали з використанням сформованої бази даних обстежених пацієнтів у програмі Statistica® for Windows 6.0 (StatSoft Inc., № AXXR712D833214FAN5).

Результати. З урахуванням клінічної оцінки симптомів інтоксикації та рівня вираженості біохімічних змін середньотяжкий та тяжкий перебіг ГГВ реєструвалися майже з однаковою частотою: у 29 (51,8 %) та 27 (41,8 %) пацієнтів відповідно.

Усі хворі на ГГВ були госпіталізовані в жовтяничному періоді на 6,7 ± 0,5 дня захворювання. ГГВ починався гостро (35 — 62,5 %) або поступово (21 — 37,5 %), тривалість продромального періоду в середньому становила 5,1 ± 0,4 доби. У більшості пацієнтів варіант продрому був змішаним (33 — 58,9 %) із переважанням диспептичних (40 — 71,4 %) й астеновегетативних (24 — 42,9 %) проявів, рідше реєструвалися артралгічний (15 — 26,7 %) і грипоподібний (14 — 25,0 %) варіанти, у 4 (7,1 %) хворих у продромі реєструвався уртикарний висип.

При госпіталізації пацієнти скаржились на слабкість (46 — 82,1 %), зниження апетиту (43 — 76,8 %), нудоту (15 — 26,7 %), блювання (4 — 7,1 %), тяжкість в епігастрії (11 — 19,6 %) та в правому підребер’ї (9 — 16,1 %), артралгії (7 — 12,5 %), субфебрилітет (5 — 8,9 %). Розвиток жовтяниці та холурії відмічено у всіх пацієнтів, гіпохолія калу — у 52 (92,9 %) хворих. Збільшення розмірів печінки — у 41 (73,2 %) хворого, селезінки — у кожного третього хворого.

У розпал захворювання підвищення вмісту загального білірубіну реєструвалося від 98,0 до 382,0 мкмоль/л, у середньому рівень його підвищення становив 194,3 ± 7,1 мкмоль/л. Активність АлАТ у сироватці крові всіх хворих була підвищеною — від 5,6 до 9,6 ммоль/год × л. При цьому тимолова проба виявилася підвищеною в 92 (81,4 %) хворих — від 4,2 до 20,5 од., у середньому становила 10,7 ± 0,8 од. Рівень підвищення активності лужної фосфатази, що є індикатором внутрішньопечінкового холестазу, був підвищеним у 47 (83,9 %) хворих — у межах від 2538,7 до 8592,3 нмоль/с × л. Активність ферменту гаммаглутаматтранспептидази виявилася підвищеною у 32 (57,1 %) — від 104,9 до 360,0 од/л. За результатами протеїнограми виявлено зниження рівня загального білка (від 64,4 до 54,2 г/л) у 11 (19,6 %) пацієнтів; зниження частки альбуміну (від 56 до 44 %) у 23 (41,1 %) хворих; збільшення частки γ-глобулінів (від 21 до 28 %) відзначено у 16 (28,6 %) пацієнтів; зниження альбумін/глобулінового коефіцієнту (від 1,44 до 0,96) зафіксовано у 40 (71,4 %) пацієнтів. Зниження протромбінового індексу (від 78 до 48 %) виявлено в 42 (75,0 %) пацієнтів. Зміни в гемограмі хворих на ГГВ у розпал захворювання характеризувалися наявністю лейкопенії (від 3,7 до 2,2 × 109/л) у 15 (26,8 %) пацієнтів; лейкоцитозу (від 9,4 до 11,6 × 109/л) — у 2 (3,6 %) хворих. Лімфоцитоз у межах від 42 до 57 % був виявлений у 20 (35,7 %) хворих. Кількість тромбоцитів становила в середньому 156,1 ± 5,1 × 109/л. При аналізі маркерного профілю встановлено, що у всіх хворих на ГГВ при госпіталізації позитивними були HBsAg, IgM anti-HBcor, при цьому позитивний HBeAg виявлено у 26 (46,4 %) хворих.

У періоді реконвалесценції вміст загального білірубіну в сироватці крові нормалізувався у всіх хворих. На момент завершення лікування аналіз вираженості цитолітичного синдрому показав зниження активності АлАТ у сироватці крові до 1,72 ± 0,06 ммоль/год × л. Збільшення розмірів печінки зберігалось у 18 (32,1 %) пацієнтів. У маркерному профілі на момент виписки виявлено збереження циркуляції в крові HBsAg — у 36 (64,3 %) хворих, IgM anti-HBcor — у всіх пацієнтів, HBeAg продовжував виявлятися в 5 (8,9 %) хворих, а сероконверсію з появою anti-HBe у сироватці крові зареєстровано в 43 (76,8 %) хворих. Відомо, що циркуляція HBeAg у сироватці крові хворих на ГГВ більше ніж 4 тижні характеризує ризик хронізації та затяжного перебігу HBV-інфекції, проте сероконверсія з появою anti-HBe свідчить про активну гуморальну імунну відповідь і практично виключає загрозу хронізації.

Висновки. На сучасному етапі серед госпіталізованих хворих на ГГВ середньотяжкий та тяжкий перебіг захворювання реєструються майже з однаковою частотою. Маніфестні форми ГГВ зберігали циклічність перебігу захворювання з найбільш частим змішаним за диспептичним й астеновегетативним варіантами перебігом продромального періоду, типовими клініко-біохімічними змінами в жовтяничному періоді з циркуляцією HBeAg у 46,4 % хворих. Реконвалесценція характеризувалася збереженням збільшених розмірів печінки в 32,1 % пацієнтів; триваючою циркуляцією HBsAg у більшості хворих (64,3 %) та HBeAg у 8,9 % хворих, що обумовлює необхідність дослідження відповідних маркерів у період амбулаторного диспансерного спостереження.



Вернуться к номеру