Гострий бронхіт належить до найпоширеніших захворювань дитячого віку. Він являє собою захворювання нижніх дихальних шляхів, що розвивається внаслідок запалення трахеї, бронхів або бронхіол. У країнах Європи частота гострого бронхіту знаходиться на рівні 20–28 % [1]. На даний час відсутнє загальноприйняте визначення гострого бронхіту. Здебільшого під даним терміном розуміють клінічний синдром, що характеризується наявністю кашлю (сухого або продуктивного), ознак ураження нижніх дихальних шляхів за відсутності хронічної патології дихальних шляхів або іншої встановленої причини кашлю [2].
Згідно із сучасними поглядами, бронхіти здебільшого викликаються вірусними агентами. До найбільш поширених вірусів належать віруси грипу А та В, віруси парагрипу, респіраторно-синцитіальний вірус, риновіруси, коронавіруси, аденовіруси, людський метапневмовірус [3]. Так, за даними ретроспективних досліджень у Словенії й Великій Британії, провідною причиною гострих інфекцій нижніх дихальних шляхів (бронхіт і бронхіоліт) у дітей до 5 років життя був респіраторно-синцитіальний вірус [4, 5]. В іншому дослідженні серед немовлят частіше виявлявся риновірус (42 %), рідше — респіраторно-синцитіальний вірус (20 %), вірус парагрипу (16,8 %) і коронавірус (17,6 %) [6]. Дослідження в дорослих пацієнтів із гострим бронхітом свідчать про переважання в етіологічній структурі риновірусу (25,8 %) і коронавірусу (3,8 %) [7].
Окрім вірусів, в етіології гострого бронхіту також відіграє роль бактеріальна флора. Вона може викликати первинне інфікування або бути вторинним агентом на тлі первинної вірусної інфекції. Питома вага бактеріальної флори в структурі гострих бронхітів варіює в різних дослідженнях. Зокрема, це пов’язано з технікою лабораторного підтвердження патогенів. Дослідження гострих інфекцій нижніх дихальних шляхів, у яких методом верифікації етіології обиралось бактеріологічне дослідження, зазвичай показує низьку частоту виявлення бактеріальних агентів. Так, у дослідженні 116 дітей із гострими респіраторними інфекціями, у яких проводилось бактеріологічне дослідження крові, частота виявлення Streptococcus pneumoniae становила лише 1 % [8]. Використання останніми роками в дослідженнях більш чутливих методів діагностики (полімеразно-ланцюгова реакція, серологічні тести) збільшило кількість розшифрованих випадків і розширило спектр виявлених збудників. У нещодавньому дослідженні серед дорослих пацієнтів із гострими бронхітами в 17,2 % хворих була визначена вірусна етіологія захворювання, у 36,7 — бактеріальна і в 18,9 % — змішана (вірус плюс бактерія). Спектр бактеріальних збудників був представлений Haemophilus influenzae, яка була виявлена в 13,4 %, Streptococcus pneumoniae — у 10,3 %, Klebsiella pneumoniae — 6,9 %, атиповими бактеріями (Mycoplasma pneumoniae, Chlamydophila pneumoniae, Legionella pneumophila, Bordetella pertussis) — у 15,1 % [7]. При дослідженні немовлят із гострими респіраторними інфекціями нижніх дихальних шляхів бактеріальна етіологія була підтверджена в 94,4 %. Серед бактеріальних збудників були Мycoplasma pneumoniae (5,6 %), Сhlamydia pneumoniae (16,7 %) і Streptococcus pneumoniae (38,9 %) [6]. Існує обґрунтована гіпотеза, що на превалювання бактеріальної етіології гострих респіраторних інфекцій у дітей впливає, між іншим, наявність супутньої патології. Преморбідна патологія може сприяти колонізації патогенною флорою й збільшувати ризик бактеріальної інфекції. Так, у дослідженні Т. Hoshina (2010) серед 106 випадків гострого бронхіту з підтвердженою бактеріальною етіологією в переважної більшості дітей (73,6 %) була ідентифікована супутня патологія (хронічні захворювання дихальних шляхів, імунологічна недостатність, генетичні дефекти тощо) [9].
В іншому дослідженні серед дітей із гострими бронхітами проводилось визначення антитіл IgM до M.pneumoniae. За результатами даного обстеження серед 527 випадків гострого бронхіту в 15,9 % було отримано позитивні тести на M.рneumoniae [10]. S. Ikezawa (2001) вивчав етіологічну роль Chlamydia pneumoniae при гострих респіраторних інфекціях у дітей. За його даними, культуральним методом інфекція була підтверджена в 14,1 %, а при визначенні специфічних IgE до C.pneumoniae позитивні тести були отримані в 41,4 % хворих із гострими бронхітами [11].
Клінічна картина
Кашель є основним симптомом бронхіту. Проте в дітей гострий бронхіт нечасто є ізольованим самостійним захворюванням, частіше він являє собою синдром та один із проявів гострої респіраторної інфекції.
Гострий бронхіт у дітей зазвичай починається із симптомів ураження верхніх дихальних шляхів у вигляді гострого риніту. Через 3–4 дні з початку захворювання поступово починає зростати непродуктивний кашель. Часто він супроводжується больовими відчуттями за грудниною, які посилюються під час кашлю. Інколи в’язке мокротиння й сильні напади кашлю можуть провокувати блювання. Протягом декількох днів кашель, як правило, набуває продуктивного характеру й супроводжується виділенням мокротиння. Мокротиння має слизовий характер і може бути забарвленим, мати зовні вигляд гнійного ексудату. Забарвлення спричиняється пероксидазою лейкоцитів, яка змінює колір, тому саме по собі воно не завжди свідчить про бактеріальну природу захворювання і може спостерігатись при вірусних інфекціях. Упродовж наступних 5–10 днів виділення стають менш в’язкими і кашель поступово зменшується [12]. Кашель може зберігатися від 10 до 20 днів при гострому бронхіті, але іноді він може тривати до 4 тижнів і більше [13, 14]. Загальні симптоми у вигляді нездужання можуть спостерігатися ще декілька днів після нормалізації респіраторної симптоматики [12].
Значну роль у патогенезі й клінічній картині гострого бронхіту відіграє гіперреактивність бронхів, що спостерігається в 30–50 % випадків [15]. Поширеність бронхообструкції залежить від багатьох чинників, таких як несприятливі екологічні умови, генетичні фактори, хронічні захворювання респіраторного тракту й етіологія гострого захворювання. Результати окремих досліджень свідчать, зокрема, про асоціацію бронхообструктивного синдрому з хламідійною інфекцією. Так, в одному з досліджень серед дітей із підтвердженою інфекцією C.pneumoniae частота бронхообструкції становила 31 %, що було вірогідно вище, ніж у пацієнтів з іншою етіологією захворювання [11]. Хоча є дослідження, які не підтверджують дане припущення. Зокрема, Suttithawil et al. (2007) у хворих із гострою первинною інфекцією C.pneumoniae виявили ураження дрібних бронхів (об’єм форсованого видиху між 25 і 75 % становив < 65 %) на спірометрії лише в 3,6 % [14].
За даними М. Haidvolg et al., у дітей із гострими бронхітами в 79,2 % спостерігались симптоми гострого риніту, у 44,5 % — фарингіту, у 19,0 % — трахеїту й у 15,6 % — синуситу. У більшості дітей гострий бронхіт супроводжувався загальними симптомами: зокрема, зниження апетиту відмічалось у 61,9 % дітей, лихоманка — у 61,9 % [16].
На даний час не існує загальноприйнятої шкали оцінки тяжкості гострого бронхіту в дітей. Серед запропонованих останнім часом є скорочений варіант відомої шкали тяжкості бронхітів (Bronchitis Severity Scale, BSS) — BSS-ped [17]. Дана шкала рекомендується для використання в медичній практиці для стандартизованої об’єктивації тяжкості острого бронхіту в дітей. Як критерії були відібрані три симптоми, що можуть бути легко оцінені медичним працівником: кашель, легеневі хрипи при аускультації та задишка. Їх вираженість оцінюється в кожному випадку за 5-бальною шкалою: 0 — відсутній, 1 — легкий, 2 — помірний, 3 — тяжкий, 4 — дуже тяжкий. Сума оцінок у підсумку дає загальний бал, що може становити від 0 до 12 пунктів. За результатами оцінювання робиться висновок про тяжкість перебігу гострого бронхіту в дитини: 0 — відсутня, 1 — сумнівна, 2–4 — незначна, 5–7 — помірна, 8–10 — тяжка, 11–12 — дуже тяжка.
Ускладнення
Перебіг гострого бронхіту в дітей зазвичай сприятливий. Серед ускладнень можуть спостерігатись підгострий і хронічний кашель, прогресування процесу з розвитком пневмонії, дихальної недостатності.
Пролонгований період кашлю (понад 3 тижні) спостерігається в понад 20 % пацієнтів після гострого бронхіту [18, 19]. У більшості випадків має місце постбронхітний (постінфекційний) синдром [20]. Патогенез постінфекційного кашлю остаточно не визначений, але вважається, що це пов’язано з наслідками значного запалення й порушенням цілісності епітелію дихальних шляхів. Серед механізмів велике значення має гіперсекреція й накопичення надмірної кількості слизу, а також транзиторна гіперреактивність рецепторів дихальних шляхів [21].
Гостра дихальна недостатність при гострих бронхітах переважно обумовлена обструкцією дихальних шляхів, зокрема, при ураженні дрібних бронхів.
Діагностика
Діагноз гострого бронхіту встановлюється на підставі клініко-анамнестичних даних і зазвичай не потребує додаткового обстеження. На початку хвороби за характером кашлю часто складно відрізнити бронхіт від інфекцій верхніх дихальних шляхів. Однак, на відміну від останніх, бронхіт характеризується більшою тривалістю кашлю (1–2 тижні).
При фізикальному обстеженні, при аускультації може вислуховуватись жорстке дихання, сухі та/або вологі хрипи. На відміну від пневмонії, хрипи при гострому бронхіті зазвичай непостійні, аускультативна картина змінюється після кашлю. Подовжений видих та експіраторні хрипи можуть свідчити про ураження бронхів дрібного калібру. За критеріями MacFarlane гострий бронхіт являє собою захворювання, що триває менше від 21 дня, при якому кашель є основним симптомом, наявна хоча б одна з ознак ураження нижніх дихальних шляхів (продуктивний характер кашлю, шумне утруднене дихання або біль у грудній клітці) і відсутні інші пояснення причин кашлю [22].
Лабораторне обстеження у випадках гострого бронхіту зазвичай не показане. Для амбулаторного ведення пацієнтів достатньо об’єктивного обстеження. Загальноклінічне дослідження крові може бути корисним для диференціальної діагностики вірусних і бактеріальних захворювань. Зокрема, значний лейкоцитоз із домінуванням нейтрофілів може свідчити на користь бактеріальної природи гострого бронхіту. Для цих задач також може використовуватись визначення С-реактивного білка (СРБ) і прокальцитоніну. Рівень СРБ свідчить про активність запального процесу. Хоча показник СРБ має відносно невисоку чутливість і невисокі його значення не виключають бактеріального процесу, при рівнях понад 40 мг/л специфічність щодо бактеріальної природи захворювання становить понад 80 % [23]. Підвищення показника прокальцитоніну переважно асоціюється з бактеріальними інфекціями. Його не рекомендується застосовувати при нетяжких гострих респіраторних захворюваннях [24], натомість він може бути корисним допоміжним інструментом при тяжких інфекціях нижніх дихальних шляхів і розвитку септичного процесу [25].
Дослідження функції легень за допомогою спірометрії зазвичай не рекомендується. Найчастіше спостерігається зменшення об’єму форсованого видиху за першу секунду й пікової швидкості потоку. Дані зміни можуть спостерігатись майже в 60 % людей із гострим бронхітом. На відміну від бронхіальної астми, показники легеневої функції при гострому бронхіті повертаються до норми після одужання хворого [19].
Методи візуалізації, такі як рентгенографія органів грудної клітки, комп’ютерна томографія тощо, у переважній більшості випадків гострого бронхіту не рекомендуються. Рентгенографія може знадобитись у випадках, коли необхідна верифікація пневмонії, при підозрі на аспірацію стороннього предмета, за наявності даних щодо можливого хронічного захворювання легень, при нетиповому прогресуючому перебігу хвороби й за наявності кровохаркання (гемоптиз) [26].
Лікування
На даний час вважається, що переважна більшість випадків бронхітів не потребують специфічної терапії. Це пов’язано з тим, що здебільшого вони мають вірусну природу й минають самостійно. Останніми роками робиться особливий акцент на обмеженні нераціонального призначення антибактеріальної терапії. Сучасні рекомендації наголошують на тому, що ефективність антибактеріальної терапії, зокрема, при гострих бронхітах не має достатньої доказової бази, проте їх застосування асоціюється з розвитком побічних ефектів. Крім того, широке використання даних засобів супроводжується зростанням антибіотикорезистентності з формуванням «супербактерій», навіть таких, що можуть бути нечутливими до всіх існуючих антибактеріальних препаратів [27].
Було проведено багато досліджень, у яких вивчалась ефективність антибактеріальної терапії при гострих бронхітах. Хоча переважна більшість їх не відповідає вимогам щодо створення доказової бази, окремі дослідження свідчать про певний позитивний ефект від призначення даних препаратів. Згідно з результатами нещодавнього Кокранівського огляду, призначення антибіотиків (азитроміцин, еритроміцин, амоксицилін, ко-амоксицилін, триметоприм/сульфаметоксазол і доксициклін) при гострому бронхіті асоціювалось з меншою тривалістю кашлю (7 досліджень із 2776 учасниками, середня різниця (СР) –0,46 дня; 95% довірчий інтервал (ДІ) від –0,87 до –0,04). Крім того, у пацієнтів, які отримували антибіотикотерапію, спостерігалось більш швидке покращення стану за глобальною оцінкою (6 досліджень із 891 учасником, відносний ризик (ВР) 0,61; 95% ДІ 0,48–0,79) і була менша ймовірність патологічних змін із боку легень (5 досліджень із 613 учасниками, ВР 0,54; 95% ДІ 0,41–0,70). У 5 дослідженнях із 809 учасниками на тлі прийому антибіотиків скорочувалась тривалість періоду поганого самопочуття (СР –0,64 дня; 95% ДІ від –1,16 до –0,13) і днів із порушенням активності (6 досліджень із 767 учасниками, СР –0,49 дня; 95% ДІ від –0,94 до –0,04). Автори огляду зазначають, що докази клінічної ефективності застосування антибіотиків при гострому бронхіті обмежені. Водночас вони зазначають, що антибактеріальна терапія може мати більш виражений ефект у пацієнтів із груп ризику із супутньою патологією, зниженим імунітетом [28].
Щодо окремих етіологічних чинників гострих захворювань нижніх дихальних шляхів, то етіотропна терапія зазвичай рекомендується при коклюші. Більшість сучасних настанов рекомендують застосовувати при даній інфекції в дітей макроліди як препарати вибору [29, 30]. Незважаючи на тривалий час застосування макролідів в етіотропній терапії, на даний час немає доказів зростання резистентності B.pertussis до макролідів, у тому числі до азитроміцину. У нещодавньому дослідженні в Республіці Чехія аналізувалась динаміка чутливості B.pertussis за піввіковий період. Було досліджено 135 зразків B.pertussis, зібраних протягом 1967–2015 років. Автори роботи порівняли чутливість до антибактеріальних препаратів бактерій, виявлених у різні періоди: 1967–1999 роки (42 штами), 2004–2010 роки (43 штами) і 2011–2015 роки (50 штамів). Аналіз показав, що мінімальна інгібуюча концентрація таких препаратів, як азитроміцин і кларитроміцин, в усіх групах була майже однаковою, що свідчить про відсутність у B.pertussis механізмів резистентності до цих препаратів (Jakubů, Zavadilová, Fabiánová, Urbášková, 2017). Сучасні рекомендації щодо лікування коклюшу в дітей рекомендують застосовувати азитроміцин та інші макроліди для лікування й постконтактної профілактики коклюшу в дітей (Amirthalingam, 2016).
Однією з важливих переваг групи макролідів, зокрема азитроміцину, є ефективний вплив на атипові мікроорганізми. Дані патогени відіграють суттєву роль в етіології інфекцій дихальних шляхів. Так, за даними багатоцентрового дослідження, серед 154 дітей із бронхітами M.pneumoniae та C.pneumoniae були етіологічними чинниками в 14 і 9 % пацієнтів відповідно [31]. В іншому дослідженні, яке охоплювало 279 дітей, питома вага цих мікроорганізмів серед загальної кількості виділених бактеріальних збудників становила 27,6 % [32].
Важлива етіологічна роль атипової флори в етіологічній структурі інфекцій дихальних шляхів має враховуватись при виборі оптимальної терапевтичної тактики. З огляду на те, що атипові мікроорганізми нечутливі до дії більшості популярних груп антибактеріальних препаратів, зокрема бета-лактамів, азитроміцин та інші макроліди в дитячому віці є безальтернативними засобами для даної групи патогенів. Сучасні педіатричні настанови визначають азитроміцин як препарат вибору при пневмоніях, що викликаються M.pneumoniae, C.trachomatis і C.pneumoniae, а також для емпіричної терапії при підозрі на атипову пневмонію [33].
Важливим аспектом при лікуванні дітей з інфекціями нижніх дихальних шляхів є наявність синдрому бронхіальної обструкції. Порушення провідності дрібних бронхів і розвиток дихальної недостатності стають частою причиною госпіталізації даних пацієнтів. За даними метааналізу, який охоплював 1415 пацієнтів дитячого віку із синдромом гіперреактивності бронхів, призначення антибактеріальних препаратів мало позитивний вплив на перебіг захворювання й наступні епізоди бронхообструкції. Серед досліджень, які були включені до аналізу, у 13 застосовувався азитроміцин, у 5 — кларитроміцин, у 2 — еритроміцин, ще у двох — тролеандоміцин. Діти, які отримували антибактеріальну терапію макролідами, мали значно кращі показники легеневої функції. Зокрема, це стосувалось показника об’єму форсованого видиху за першу секунду (СР –9,77; 95% ДІ від –14,18 до –5,35; Р < 0,001) і потоку форсованого видиху 25–75 % (СР –14,14; 95% ДІ від –26,11 до –2,28; P = 0,02). Крім того, при застосуванні макролідів, зокрема азитроміцину, у дітей зменшувалась кількість епізодів застосування бета-2-агоністів короткої дії (СР –0,34; 95% ДІ від –0,59 до –0,09; P = 0,007) а також знижувався ризик повторного епізоду бронхообструкції (СР –0,53; 95% ДІ від –0,81 до –0,26; P < 0,001). У групі дітей, які отримували азитроміцин, також спостерігався менший ризик розвитку несприятливих подій порівняно з плацебо (ВР 0,83; 95% ДI 0,70–0,98; P = 0,024) [34].
Через брак доказової бази на даний час не розроблені чіткі уніфіковані критерії й алгоритми призначення емпіричної антибактеріальної терапії дітям із гострими інфекціями нижніх дихальних шляхів. Більшість сучасних рекомендацій погоджуються з необхідністю застосування антибактеріальної терапії при гострих бронхітах у пацієнтів із такими клінічними проявами:
— тяжкий загальний стан пацієнта;
— наявність симптомів тяжких захворювань, таких як пневмонія, мастоїдит, перитонзилярний абсцес, інтраорбітальні або інтракраніальні ускладнення;
— наявність супутньої патології, що збільшує ризик ускладнень (недоношеність, патологія серця, бронхолегеневої системи, нирок, гепатобіліарної системи, муковісцидоз, імуносупресія тощо).
Медичні асоціації також пропонують деякі практичні рекомендації щодо застосування антибіотиків у випадках, коли уточнення діагнозу утруднено. Так, у клінічній практиці пропонується застосовувати підхід, за яким антибіотики можуть бути рекомендовані дітям із гострим бронхітом, якщо лихоманка персистує понад 24–48 годин та асоціюється з тахіпное й втягненням піддатливих місць грудної клітки. Серед препаратів перевага надається азитроміцину, амоксициліну й ко-амоксиклаву [35, 36]. Згідно з рекомендаціями французького медичного агентства, антибіотикотерапія при гострому бронхіті в дітей застосовується у випадку лихоманки з температурою ≥ 38,5 °C, що зберігається протягом 3 днів і більше. При цьому в дітей до 3 років вона базується на бета-лактамах (амоксицилін, амоксицилін-клавуланат), а в старших пацієнтів проводиться за допомогою азитроміцину або інших макролідів [37]. Американська академія педіатрії рекомендує розглянути можливість антибіотикотерапії в дітей за відсутності покращення кашлю протягом 14 діб [38].
Ефективність і безпека препаратів амоксициліну, ко-амоксиклаву й азитроміцину при лікуванні гострої інфекції нижніх дихальних шляхів вивчались у нещодавно опублікованому Кокранівському огляді. Згідно з результатами даного аналізу, азитроміцин мав певні переваги над амоксициліном та амоксициліном-клавуланатом при лікуванні гострої інфекції нижніх дихальних шляхів. У хворих на гострий бронхіт ймовірної бактеріальної етіології азитроміцин асоціювався з меншою частотою невдач лікування й побічних ефектів, ніж амоксицилін та амоксицилін-клавуланат [39]. Порівняно з іншими макролідами азитроміцин має кращі показники безпеки, зокрема, у новонароджених він є безальтернативним у даній групі препаратів, оскільки є єдиним, який не асоціюється з розвитком гіпертрофічного пілоричного стенозу [40].
Провідним виробником антибактеріальних препаратів в Україні є ПАТ «Київмедпрепарат», корпорація «Артеріум». На фармацевтичний ринок України ними були випущені генеричні препарати, що містять азитроміцин, під торговою назвою Азимед®. Дослідження біоеквівалентності препаратів лінійки Азимед® — таблетки, вкриті плівковою оболонкою по 500 мг, порошок для пероральної суспензії 200 мг/5 мл у флаконі, порошок для пероральної суспензії 100 мг/5 мл у флаконі виробництва ПАТ «Київмедпрепарат» (Україна) — і Сумамед виробництва фірми Pliva (Хорватія) відповідних форм випуску були проведені на клінічній базі Національного фармацевтичного університету (НФаУ) у клініко-діагностичному центрі НФаУ.
Результатом проведених досліджень стало підтвердження біоеквівалентності досліджуваних препаратів в усіх формах випуску й дозуваннях. З погляду доказової медицини біоеквівалентні препарати є взаємозамінними [41].
Конфлікт інтересів. Не заявлений.
Список литературы
1. Carloan P. Pediatric Bronchitis: Practice Essentials, Pathophysiology, Etiology. — https://emedicine.medscape.com/article/1001332-overview. — Accessed: February 25, 2019.
2. Kinkade S., Long N.A. Acute Bronchitis // Am. Fam. Physician. — 2016. — 94(7). — 560-565. — https://www.aafp.org/afp/2016/1001/p560.html.
3. Wenzel R.P., Fowler A.A. Acute Bronchitis // N. Engl. J. Med. — 2006. — 355(20). — 2125-2130. doi: 10.1056/NEJMcp061493.
4. Učakar V., Sočan M., Trilar K.P. The impact of influenza and respiratory syncytial virus on hospitalizations for lower respiratory tract infections in young children: Slovenia, 2006–2011 // Influenza Other Respi Viruses. — 2013. — 7(6). — 1093-1102. doi: 10.1111/irv.12134.
5. Reeves R.M., Hardelid P., Gilbert R., Warburton F., Ellis J., Pebody R.G. Estimating the burden of respiratory syncytial virus (RSV) on respiratory hospital admissions in children less than five years of age in England, 2007–2012 // Influenza Other Respi Viruses. — 2017. — 11(2). — 122-129. doi: 10.1111/irv.12443
6. Kumar P., Medigeshi G.R., Mishra V.S. et al. Etiology of Acute Respiratory Infections in Infants // Pediatr. Infect. Dis J. — 2017. — 36(1). — 25-30. doi: 10.1097/INF.0000000000001359.
7. Park J.Y., Park S., Lee S.H. et al. Microorganisms Causing Community-Acquired Acute Bronchitis: The Role of Bacterial Infection / Larcombe A., ed. // PLoS One. — 2016. — 11(10). — e0165553. doi: 10.1371/journal.pone.0165553.
8. Foong Ng K., Kee Tan K., Hong Ng B., Nair P., Ying Gan W. Epidemiology of adenovirus respiratory infections among hospitalized children in Seremban, Malaysia // Trans R. Soc. Trop. Med. Hyg. — 2015. — 109(7). — 433-439. doi: 10.1093/trstmh/trv042.
9. Hoshina T., Kusuhara K., Takimoto T., Saito M., Hara T. Identification of bacterial pathogens in pediatric community-acquired lower respiratory tract infection using a simplified procedure of sputum sampling and examination: comparison between hospitalized children with and without underlying diseases // Eur. J. Clin. Microbiol. Infect. Dis. — 2010. — 29(5). — 519-525. doi: 10.1007/s10096-010-0889-z.
10. Higashigawa M., Kawasaki Y., Yodoya N. et al. Prevalence of Mycoplasma IgM in children with lower respiratory tract illness // Pediatr. Int. — 2009. — 51(5). — 684-686. doi: 10.1111/j.1442-200X.2009.02858.x
11. Ikezawa S. Prevalence of Chlamydia pneumoniae in acute respiratory tract infection and detection of anti-Chlamydia pneumoniae-specific IgE in Japanese children with reactive airway disease // Kurume Med. J. — 2001. — 48(2). — 165-170. — http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/11501498. — Accessed: March 3, 2019.
12. Kliegman R., Nelson W.E. Nelson Textbook of Pediatrics. — Elsevier/Saunders, 2011.
13. Llor C., Moragas A., Bayona C. et al. Effectiveness of anti-inflammatory treatment versus antibiotic therapy and placebo for patients with non-complicated acute bronchitis with purulent sputum. The BAAP Study protocol // BMC Pulm. Med. — 2011. — 11. — 38. doi: 10.1186/1471-2466-11-38.
14. Suttithawil W., Ploysongsang Y., Nunthapisud P., Fuangtong R. Acute primary Chlamydophila pneumoniae bronchitis and bronchial hyperresponsiveness in young nonasthmatic Thai military recruits // Ann. Allergy, Asthma Immunol. — 2007. — 99(5). — 413-418. doi: 10.1016/S1081-1206(10)60565-0.
15. Rutten F.H., Groenwold R.H.H., Sachs A.P.E., Grobbee D.E, Hoes A.W. β-Blockers and All-Cause Mortality in Adults with Episodes of Acute Bronchitis: An Observational Study // PLoS One. — 2013. — 8(6). — e67122. doi: 10.1371/journal.pone.0067122.
16. Haidvogl M., Heger M. Treatment effect and safety of EPs® 7630-solution in acute bronchitis in childhood: Report of a multicentre observational study // Phytomedicine. — 2007. — 14 (Suppl. 1). — 60-64. doi: 10.1016/j.phymed.2006.11.014.
17. Lehrl S., Kardos P., Matthys H., Kamin W. Validation of a Clinical Instrument for Measuring the Severity of Acute Bronchitis in Children — The BSS-ped // Open Respir. Med. J. — 2018. — 12. — 50. doi:10.2174/1874306401812010050
18. Wark P. Bronchitis (acute) // BMJ Clin. Evid. — 2011. — 2011. — http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/21711957. — Accessed: February 24, 2019.
19. Worrall G. Acute bronchitis // Can. Fam. Physician. — 2008. — 54(2). — 238-239. — http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/18272643. — Accessed: February 25, 2019.
20. Kwon N.-H., Oh M.-J., Min T.-H., Lee B.-J., Choi D.-C. Causes and Clinical Features of Subacute Cough // Chest. — 2006. — 129(5). — 1142-1147. doi: 10.1378/chest.129.5.1142.
21. Braman S.S. Postinfectious Cough // Chest. —2006. — 129(1). — 138S-146S. doi: 10.1378/chest.129.1_suppl.138S.
22. Macfarlane J., Holmes W., Gard P. et al. Prospective study of the incidence, aetiology and outcome of adult lower respiratory tract illness in the community // Thorax. — 2001. — 56(2). — 109-114. doi: 10.1136/THORAX.56.2.109.
23. Higdon M.M., Le T., O’Brien K.L. et al. Association of C-Reactive Protein With Bacterial and Respiratory Syncytial Virus-Associated Pneumonia Among Children Aged // Clin. Infect. Dis. — 2017. — 64 (suppl. 3). — S378-S386. doi: 10.1093/cid/cix150.
24. Henriquez K.M., Hayney M.S., Rakel D.P., Barrett B. Procalcitonin Levels in Acute Respiratory Infection // Viral Immunol. — 2016. — 29(2). — 128-131. doi: 10.1089/vim.2015.0106.
25. Chitnis D. FDA clears procalcitonin test to hone antibiotic use in LRTI, sepsis | Infectious Disease Practitioner. News from the FDA/CDC. — http://www.mdedge.com/idpractitioner/article/132172/critical-care/fda-clears-procalcitonin-test-hone-antibiotic-use-lrti?utm_source=News_IDP_eNL_031017&utm_medium=email&utm_content=Procalcitonin test can hone antibiotic use in respiratory. — Published 2017. — Accessed: March 14, 2017.
26. Shields M.D., Bush A., Everard M.L., McKenzie S., Primhak R. Recommendations for the assessment and management of cough in children // Thorax. — 2008. — 63 (Suppl. 3). doi: 10.1136/thx.2007.077370.
27. Adegoke A., Faleye A., Singh G., Stenström T. Antibiotic Resistant Superbugs: Assessment of the Interrelationship of Occurrence in Clinical Settings and Environmental Niches // Molecules. — 2016. — 22(1). — 29. doi: 10.3390/molecules22010029.
28. Smith S.M., Fahey T., Smucny J., Becker L.A. Antibiotics for acute bronchitis // Cochrane Database Syst. Rev. — 2017. — 6. doi:10.1002/14651858.CD000245.pub4.
29. Amirthalingam G. and PGG. Guidelines for the Public Health Management of Pertussis // Heal. Prot. Agency. — 2016. — December 13-16.
30. Skoff T.H., Liang J.L. Pertussis — Chapter 3 — 2018 Yellow Book | Travelers’ Health | CDC. — https://wwwnc.cdc.gov/travel/yellowbook/2018/infectious-diseases-related-to-travel/pertussis. — Accessed: March 4, 2019.
31. Michelow I.C., Olsen K., Lozano J. et al. Epidemiology and clinical characteristics of community-acquired pneumonia in hospitalized children // Pediatrics. — 2004. — 113(4). — 701-707. http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/15060215. — Accessed: May 2, 2018.
32. Kurz H., Göpfrich H., Huber K. et al. Spectrum of pathogens of in-patient children and youths with community acquired pneumonia: a 3 year survey of a community hospital in Vienna, Austria // Wien Klin. Wochenschr. — 2013. — 125 (21–22). — 674-679. doi: 10.1007/s00508-013-0426-z.
33. Bradley J.S., Byington C.L., Shah S.S. et al. The management of community-acquired pneumonia in infants and children older than 3 months of age: Clinical practice guidelines by the pediatric infectious diseases society and the infectious diseases society of America // Clin. Infect. Dis. — 2011. — 53. — 25-76. doi: 10.1093/cid/cir531.
34. Lei W.-T., Lin H.H., Tsai M.-C. et al. The effects of macrolides in children with reactive airway disease: a systematic review and meta-analysis of randomized controlled trials // Drug Des. Devel Ther. — 2018. — 12. — 3825-3845. doi: 10.2147/DDDT.S183527.
35. National Institute for Health and Clinical Excellence. Respiratory tract infection (self-limiting): prescribing antibiotics // NICE Guidel. — 2008. — July 2008. — 1-20. www.nice.org.uk/CG69.
36. Brember J., Chapman M. et al. South Central Antimicrobial Network Guidelines for Antibiotic Prescribing in the Community 2018. — 2018. — http://www.nhsantibioticguidelines.org.uk/downloads/Antibiotic_Guidelines_Final_v6b.pdf.
37. de Sécurité A.F., des Produits de Santé S. Systemic antibiotic treatment in upper and lower respiratory tract infections: official French guidelines // Clin. Microbiol. Infect. — 2003. — 9(12). — 1162-1178. doi: 10.1111/j.1469-0691.2003.00798.x.
38. American Academy of Pediatrics. Antibiotics for Respiratory Illness in Children | Choosing Wisely. — http://www.choosingwisely.org/patient-resources/antibiotics-for-respiratory-illness-in-children/. — Published 2013. — Accessed March 4, 2019.
39. Laopaiboon M., Panpanich R., Swa Mya K. Azithromycin for acute lower respiratory tract infections // Cochrane Database Syst. Rev. — 2015. — 3. doi: 10.1002/14651858.CD001954.pub4.
40. Snyder J., Fisher D. Pertussis in childhood // Pediatr. Rev. — 2012. — 33(9). — 412-20; quiz 420-1. doi:10.1542/pir.33-9-412
41. Зупанец И., Безуглая Н., Либина В., Орлова И., Кудрис И., Кувайсков Ю. Оценка взаимозаменяемости Азимеда — биоэквивалентность доказана! // Ліки України. — 2013. — 1(167). — 80-83.
