Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №2, 2019

Актуальність. Особи, які мають контакти з кров’ю при виконанні професійних обов’язків, наражаються на підвищений ризик зараження вірусами парентеральних (гемоконтактних) гепатитів, передусім гепатитів В і С (ГВ і ГС). До груп професійного ризику інфікування вірусами ГВ (HBV) і ГС (HCV) насамперед відносять медичних працівників. Але також розглядають професійні ризики для пожежних, співробітників служб порятунку, правоохоронних органів, професійних спортсменів (контактні види спорту), майстрів татуажу, пірсингу, косметологів, перукарів, осіб, які вивозять сміття, працівників каналізації та інших. Перелік професій розрізняється в окремих країнах, але в більшості наголошується на ризику для персоналу правоохоронних органів.

Мета дослідження: аналіз даних літератури щодо інфікування HBV і HCV при виконанні професійних обов’язків співробітниками правоохоронних органів. 

Методи дослідження. Бібілосемантичний.

Результати та обговорення. Ризик професійного зараження вірусами ГВ і ГС реалізується насамперед внаслідок контактів із кров’ю та іншими біологічними рідинами. Так, не виключена можливість зіткнення з голками для ін’єкцій або холодною зброєю, забрудненими кров’ю; робота з освідчення трупів супроводжується ризиком контамінації; можливими є контакти з потенційно небезпечними біологічними рідинами при обшуку камер ув’язнених, угамуванні буйних або агресивних осіб із непередбачуваною психотичною поведінкою тощо. Не можна забувати й про бійки з використанням гострих предметів та напади на співробітників із наступним кровопролиттям; ризик несуть також укуси. Все це може спостерігатися під час арештів, затримування, допиту, розбирання сімейних конфліктів тощо. Більшість фахівців вважають, що дійсна ситуація і проблема професійних експозицій кров’ю та біологічними рідинами співробітників поліції, а також пенітенціарної системи є суттєво недооціненими і заниженими. Одним із перших був описаний доведений у 90-х роках минулого століття випадок інфікування HCV шерифа (пенітенціарна система США) після того, як йому в очі хлюпнула кров, коли він рознімав бійку між ув’язненими (Rosen H.R., 1997). В роботі S. Abel із колегами (2000) наведений приклад зараження поліцейського HCV та ВІЛ внаслідок того, що чоловік, якого він заарештовував (як було встановлено в подальшому, інфікований ВІЛ, HCV, HBV та HTLV-1), розбив співробітнику обличчя та рот. Але найчастіше говорять про небезпеку отримання травми голкою шприца та іншими гострими предметами (у цьому контексті нагадаємо, що ризик зараження HCV при уколі голкою становить близько 2 %, HBV — 30 %). Ще наприкінці 90-х років минулого століття були описані випадки зараження ВІЛ та вірусами парентеральних гепатитів після уколу голками шприца, в яких містилася кров ув’язнених наркоманів (Egger S.H. et al., 1990). Незважаючи на значний час, що минув з усвідомлення такого ризику для працівників поліції, і на сьогодні вважають, що знання та навички співробітників пенітенціарної системи щодо голок та шприців, якими користуються ув’язнені, та відповідних заходів після отримання травми голкою шприца, потребують вдосконалення. Описують також випадки професійних експозицій кров’ю та іншими біосубстратами серед працівників поліції в Нідерландах, Австралії та США, у тому числі й при наданні невідкладної медичної допомоги (O’Leary F.M., Green T.C., 2003; Sonder G.J.B. et al., 2005; Merchant R.C. et al., 2007). За результатами дослідження, проведеного у Великій Британії, серед шотландських поліцейських констеблів протягом одного року спостереження був зареєстрований 141 інцидент контактів із кров’ю (Dunleavy K. et al., 2010). При ретроспективному аналізі всіх випадків професійних експозицій кров’ю та/або біологічними рідинами серед штату поліції в м. Амстердам (Нідерланди) протягом чотирирічного періоду було показано, що частота таких інцидентів становила 68 на 10 тис. співробітників на рік; у 4 % постраждалих у подальшому були виявлені маркери інфікування HBV, у 18 % — HCV, у 4 % — ВІЛ (Sonder G.J.B., 2005). За результатами анонімного опитування співробітників поліції Каліфорнії (США), 29,7 % мали принаймні один укол голкою шприца під час роботи, а 27,7 % — два або більше; факторами ризику перкутанної небезпеки визначили вечірні зміни, патрулювання, чоловічу стать та менший досвід роботи (Lorentz J. et al., 2000). Дослідниками з Гани встановлений кореляційний зв’язок між відносно високою поширеністю ВІЛ-, HBV-HCV-інфекції, сифілісу серед ув’язнених та серед співробітників установ пенітенціарної системи, що дозволило припустити ймовірність професійної передачі збудників (Adjei A.A. et al., 2008). Існує велика кількість повідомлень і прикладів професійного ризику інфікування HBV і HCV представників правоохоронних органів, що свідчать про суттєву актуальність проблеми. Разом із цим в Україні вивчення серопревалентності та оцінка професійного ризику ГВ і ГС серед співробітників правоохоронних органів дотепер не проводилось.

Висновки. Враховуючи епідемічну ситуацію з парентеральних вірусних гепатитів в Україні, є всі підстави вважати за необхідне проведення сероепідеміологічних досліджень із метою виявлення інфікованих HBV і HCV співробітників правоохоронних органів із наступним їх лікуванням та диспансерним спостереженням. Потребують розробки відповідні профілактичні заходи. Це повинно розглядатися в загальному контексті стратегії елімінації вірусних гепатитів в Україні.