Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №2, 2019

Актуальність. Висока питома частка розширеної та прерозширеної мультирезистентності (МР) мікобактерій (МБТ), зростання частоти виявлення занедбаних деструктивних форм мультирезистентного туберкульозу (МРТБ) із наявністю полікавернозу обумовлюють пошук нових, пацієнт-орієнтованих підходів до ведення випадку. Призначення індивідуальних режимів етіопатогенетичного лікування із застосуванням засобів різноспрямованої дії дозволить підвищити результативність хіміотерапії (ХТ), збільшити частоту виліковування хворих, що запобігатиме розвитку рецидиву МРТБ.

Мета: вивчити клінічну ефективність застосування тивортину у хворих із новими і повторними випадками МРТБ легень на стаціонарному етапі.

Матеріали та методи. З цією метою обстежено 54 хворі на МРТБ. Сформовано дві групи хворих: основна, до якої увійшли 24 хворі з новими та повторними випадками МРТБ, до режимів ХТ яких долучено донатор монооксиду нітрогену — тивортин (4,2% р-н для інфузій по 100 мл щоденно внутрішньовенно крапельно впродовж 10 днів), та контрольна група — 30 хворих на МР ТБ, лікування яких проводилося лише режимом ХТ відповідно до виявленого профілю мультирезистентності штаму МБТ. За характером клінічних форм, статево-віковими особливостями хворі в групах були порівнянними. Статистичну обробку одержаних результатів проводили з використанням методів варіаційної статистики. Всі дослідження проведено з дотриманням вимог біоетики.

Результати та обговорення. Дисеміновану форму діагностовано в більшості хворих основної і контрольної груп (54,2 та 53,3 % відповідно), інфільтративну — дещо більше третьої частини хворих (37,5 та 40,0 % відповідно), а фіброзно-кавернозну діагностовано переважно у хворих із повторними випадками МРТБ (6,7 %). Питома частка МР штамів МБТ, стійких до комбінації протитуберкульозних препаратів (І ряду), становила меншу частку в обох групах хворих (43,8 та 44,1 % відповідно), серед можливих комбінацій найчастіше виявляли штам HRSE (16,7 %). Розширену мультирезистентність (РР МР) діагностовано в кожного третього хворого (29,2 та 33,3 % відповідно), а прерозширену мультирезистентність (ПРР МР) — у кожного четвертого обстеженого хворого (25,0 та 26,7 % відповідно), що є обтяжливим фактором у досягненні ефективного виліковування хворих. Застосування тивортину в інтенсивній фазі ХТ у хворих основної групи сприяло припиненню бактеріовиділення у 87,5 % у хворих, що відповідало вимогам ВООЗ (85,0 %) при веденні випадку МРТБ на стаціонарному етапі лікування. У хворих контрольної групи, які лікувались за стандартними режимами ХТ, припинення бактеріовиділення досягнуто лише в 70,0 % випадків. Таким чином, на амбулаторний етап доліковування переводиться третина хворих (бактеріовиділювачів) (30,0 %), а застосування пацієнт-орієнтованої корекції в інтенсивній фазі ХТ дозволило зменшити вдвічі питому частку бактеріовиділювачів (12,5 % — в основній групі), які переведені на етап доліковування з належним показником ефективності за частотою припинення бактеріовиділення. Другим індикатором ефективності ХТ хворих на МРТБ із наявністю деструкцій у легеневій тканині є контроль за динамікою порожнин розпаду та частотою їх закриття. Призначення індивідуальних режимів ХТ із врахуванням профілю МР МБТ до АМБП сприяє досягненню позитивної динаміки каверни зі зміною форми та величини порожнини або закриттю порожнин розпаду в легеневій тканині, проте наявність каверн великих розмірів та полікавернозу суттєво знижує частоту динамічних змін порожнин розпаду. Закриття порожнин розпаду після проведеного лікування підтверджено в четвертої частини хворих обох груп (25,0 та 23,3 % відповідно), це переважно були хворі, у яких діагностовано прояснення або каверни малих та середніх розмірів; у хворих основної групи порівняно з контрольною констатовано зростання в півтора рази частоти зменшення розмірів каверни (41,2 проти 26,7 % відповідно), разом із тим у третини хворих основної групи (33,3 %) та половини хворих контрольної групи (50,0 %) не досягнуто позитивної динаміки в розмірах каверни після завершення стаціонарного етапу лікування, і ці хворі переведені на амбулаторний етап доліковування з наявністю порожнин розпаду в легеневій тканині, що сприяє формуванню групи підвищеного ризику щодо розвитку рецидиву МРТБ. Частота закриття одинарних каверн була ймовірно вищою в обох групах порівняно з хворими, у яких діагностовано наявність декількох порожнин розпаду різних розмірів — полікаверноз, що фактично призводить до зростання питомої частки порожнин розпаду, що не зазнали динамічних змін після завершення стаціонарного лікування. Установлено, що 12,5 % хворих порушили стаціонарний режим лікування в перші 3 місяці інтенсивної фази, не досягнувши позитивного результату, більшість хворих (54,2 %) перебували на лікуванні 6 місяців, і лише третина хворих (33,3 %) завершили повний курс стаціонарного етапу.

Висновки. Головним протиепідемічним заходом у боротьбі з туберкульозом є досягнення високої ефективності лікування хворих на МРТБ на стаціонарному етапі, що обумовлює пошук нових технологій підвищення ефективності ХТ і залишається одним з актуальних питань протидії поширенню МРТБ.