Газета «Новости медицины и фармации» №5 (690), 2019

Спеціалісти стверджують, що «професійна етика — це конкретно визначений набір морально-етичних норм, які є регулятором поведінки у будь-якій професійній діяльності. Така рольова етика забезпечує позитивне й результативне розв’язання суперечливих із позиції моралі проблем. Професійна етика вивчає професійну мораль як конкретизацію загальних моральних принципів і норм щодо особливостей того чи того різновиду професійної діяльності. Так, формуються загальні принципи професійної поведінки як орієнтири дотримання загальносуспільних моральних норм»^{1, 2}. Моральні цінності повністю зумовлюються соціумом, у якому живе людина, і піддаються опануванню. Медичні працівники у своїй поведінці при наданні медичної допомоги завжди повинні додержуватись етичних цінностей, норм і правил справедливості, доброзичливості, співчуття і поваги до людини, професійної компетентності, однакового ставлення до усіх хворих незалежно від їх соціального статусу й інших особливостей, додержуватись лікарської таємниці й інше. Усі етичні правила є однаково важливими як для носія певної поведінки, так і для оточуючого його соціального середовища. Важливою рисою лікарської діяльності є самодостатність лікаря і незалежність у прийнятті лікарських рішень у лікувально-діагностичному процесі. Така поведінка медичного персоналу склалася з далеких історичних часів і передається від старшого до молодшого покоління медичних працівників. Вона є узагальненням досвіду сотень поколінь медиків, осіб, які намагалися надати допомогу іншим, які відчували страждання і біль. Вона є результатом консенсусу, що склався в професійному середовищі на підставі одного з основних принципів у медицини «не нашкодь», «роби добро», «давай користь». Разом із тим особливість медичної справи така, що при наданні медичної допомоги в будь-яких медичних послугах об’єднані разом різні складові — медична, економічна й організаційна управлінська складова. А тому лікарі традиційно об’єднують у своїй діяльності при наданні медичної допомоги ці елементи: лікування, профілактику й управління наданням медичної допомоги. При тому, що кожна з названих складових потребує своєї етичної поведінки.

У нашому дослідженні шляхом анкетування брали участь 128 осіб. Серед респондентів були 104 лікарі, з яких 42 — чоловіки і 62 — жінки, а також медичних сестер — 24, жінок, які надають медичну допомогу в різних медичних установах великого міста. Дослідження показало, що тільки кожен одинадцятий респондент (8,60 ± 2,49 %) показав високий рівень етичних цінностей і поведінки, в основному жінки. Найбільша частина осіб — більше як дві третини (70,30 ± 4,04 %) показали середній рівень як серед жінок, так і серед чоловіків, і кожен п’ятий респондент (21,10 ± 3,61 %) продемонстрував низький рівень етичності, в основному внаслідок низької етичності чоловіків. Різниця між часткою респондентів, які опинились разом на певному рівні етичності (вищому, середньому, низькому) для всіх медичних працівників, має високу статистичну вірогідність. Як свідчать отримані дані, загалом оцінки наших респондентів засвідчили високу толерантність більшості медичних працівників до неетичної поведінки при виконанні своїх професійних обов’язків. Вони показали певну легкість, з якою респонденти ставляться до своєї поведінки і поведінки колег, що порушує моральні норми і правила. В наших спостереженнях також відзначалась різниця в оцінках вибору своєї поведінки, що засвідчила різний рівень етичності між чоловіками і жінками, а також різниця між людьми з різною освітою (середньою спеціальною і вищою). Це дозволило нам припустити, що факторами, які можуть впливати на моральний вибір і поведінку медичного працівника, можуть бути стать (чоловіча чи жіноча) й освіченість людини (середня освіта жінок — медичних сестер, вища освіта жінок-лікарів). Як свідчать отримані дані, жінки більш етично виховані, ніж чоловіки, а лікарі-жінки виглядають більш етичними, ніж жінки із середньою медичною освітою — медичні сестри. Поведінка чоловіків і жінок в однакових обставинах може суттєво відрізнятися, що необхідно враховувати під час вишколу етичності медичного персоналу [7].

Схожі гендерні відмінності було виявлено також у дослідженні М.А. Кононець у параметрах професійної моральності підприємців: високий рівень морального статусу і розвитку моральної свідомості частіше проявляють підприємці-жінки, а низький — підприємці-чоловіки; частка підприємців із проявом середнього рівня цих параметрів виявилася однаковою в обох гендерних групах; більшість респондентів-жінок мали низький індекс участі в сумнівних з етичного погляду ситуаціях; високий і середній індекс частіше спостерігався в респондентів-чоловіків; в обох гендерних групах переважали респонденти, які проявили середній рівень етичності поведінки, низький рівень етичності поведінки проявила майже третина респондентів, прийнятний і високий рівень етичності поведінки проявила менше ніж десята частина опитаних підприємців; респонденти-жінки проявили більшу інтенсивність формулювання етико-психологічних проблем, хоча в групі респондентів-чоловіків частота прояву потреби в консультуванні з таких проблем була вищою, аніж у групі жінок [4].

М. Личка і співавт., підводячи підсумок своєму дослідженню етичності керівників, вважають, що жінки-керівники сильніше за чоловіків бажають, щоб етика була (ще сильніше) закріплена в організаційній структурі і культурі. Як стверджують дослідники, чоловіки і жінки по-різному оцінювали концепції справедливості. Порівняння в цьому дослідженні етичності рішень керівників із використанням етичних інструментів із різних галузей, включаючи й охорону здоров’я, показало, що використання етичних інструментів управління в охороні здоров’я відмічається частіше, ніж в інших аналізованих галузях (інформація і комунікації, державна служба, надання договірних наукових і технічних послуг) [8, c. 168-171].

Результати дослідження студентів різних країн, проведеного російськими дослідниками М.С. Богатіковою і співавт. за допомогою анкетування, показали, що існують певні розбіжності сприйняття неетичної поведінки серед російських, австрійських та італійських студентів факультету менеджменту. Автори звертають увагу на те, що російські студенти були толерантні до неетичної поведінки, що може бути погано в довгостроковому періоді загалом для їх країни [2].

Як стверджує Павло Зигмантович: «Етика жінки знаходиться між двома полюсами — егоїзм і відповідальність (точніше — обов’язковість). Якщо ти, людина, егоїст і не піклуєшся про інших, жінка визнає тебе поганим. Якщо ти береш на себе зобов’язання і виконуєш їх — ти хороший... Етика середнього чоловіка стоїть між іншими полюсами — правила і вигода. Якщо ти, людина, порушуєш правила заради власної вигоди, чоловік вважатиме тебе, ну, може, і не поганим, але точно — не найкращим. А ось якщо ти, людина, дотримуєшся правил, навіть коли вони тобі не вигідні, ти для чоловіка різко постаєш в ореолі святості» [4].

Психологи наполягають, що гендерні відмінності між чоловіком і жінкою існують: наприклад, чоловіки перевершують жінок у швидкості і координації рухів, орієнтації в просторі, математичних міркуваннях, технічному мисленні, а жінки перевершують чоловіків у тонкій моториці, за швидкістю сприйняття, пам’яті, швидкості мовлення, інтуїції. Маса мозку жінки є меншою, і тому чоловік нібито здібніший від неї. У чоловіків частіше виражені такі особові особливості, як агресивність, мотив досягнення, емоційна стабільність, у жінок — соціальна орієнтація, милосердя, комунікативність. Чоловіки більш логічні, ніж жінки. Жінки більш емоційні, ніж чоловіки [13]. Гендерні відмінності здібностей і рис особи залежать як від біологічних, так і від соціальних, культурних, етнічних чинників [12, с. 270]. М. Озерова наводить приклад: «Якщо почитати матеріали про гендерні відмінності, ви знайдете цікавий факт — вже новонароджені дівчатка відрізняються від хлопчиків приблизно на 2–3 тижні за розвитком — адже їх же ще ніяк «гендерно-орієнтовано» не виховували! Дівчатка швидше встановлюють контакт очей, дізнаються особи близьких і т.п» [9]. А.А. Палій вказує: «Деякі дослідження засвідчили, що орієнтиром для чоловіків є справедливість — традиційно чоловіча цінність, а жінкам більш властиво пояснювати добрі вчинки цінністю «турбота», орієнтованою на потреби інших і вимогою відмовитися від власних домагань, жертовністю». Він також наводить думку К. Джилліган: «Жінки орієнтуються у моральній поведінці не на об’єктивні права, а на суб’єктивне емоційне сприйняття потреби іншої людини. Вони допомагають не тому, хто заслужив, а тому, хто викликає більше співчуття» [11]. Для прикладу відмінності в ставленні до моральних цінностей між чоловіками і жінками А.А. Палій наводить спостереження, зроблені в Україні і США. Так, ранжуючи за значущістю 15 термінальних (значущих) цінностей за М. Рокич, відмітимо, що українські жінки відвели чесності 7-ме місце, а правдивості — 11-те. Чоловіки чесність поставили на 6-те місце, а правдивість — на 9-те (у США і чоловіки, і жінки відводять цим цінностям 1-ше або 2-ге місця). Особливості моральної свідомості й етичної поведінки, пов’язані зі статевим диморфізмом, виявляються вже в підлітковому віці. Усе це свідчить про те, що на особливості моральної свідомості чоловіків і жінок впливає не тільки соціокультурна ситуація, а й статеві відмінності в поведінкових стратегіях [11].

Підсумовуючи особливості в гендерних характеристиках чоловіків і жінок, можна зазначити, що відмінність між двома статями пов’язана з різним їх функціональним призначенням у забезпеченні відтворення і розвитку виду як цілісної системи — частини біосфери планети. Різниця виражається як на рівні фізіології, так і на рівні психіки. Те, що цю гендерну різницю необхідно враховувати під час навчання, не підлягає сумніву [10].

Використання норм і правил етики корпоративних стосунків сприймається оточуючими доброзичливо в будь-якому разі, навіть якщо людина не має достатньо відпрацьованих навичок застосування правил етики. Ефект сприйняття посилюється багаторазово, якщо етична поведінка стає природною і ненарочитою. У зарубіжній управлінській практиці вироблена низка спеціальних заходів і методів, спрямованих на формування здорової етичної основи трудових стосунків:

► корпоративні кодекси, що є зведенням принципів і правил ділової поведінки, є центральним елементом корпоративної етики. Сьогодні їх мають майже усі великі корпорації і близько половини дрібних фірм;

► «карти етики» — набір етичних правил і рекомендацій, що конкретизують етичний кодекс корпорації для кожного співробітника компанії. Вони містять також ім’я і телефон консультанта компанії з етичних питань. Цей метод активно застосовується в японських компаніях;

► комітети (чи окремі фахівці) з етики покликані формувати етичну політику організації, а також вирішувати конкретні етичні проблеми, що виникають під час повсякденної практики;

► навчання співробітників і керівників етичної поведінки проводиться, як правило, на базі круглих столів, семінарів і короткострокових курсів.

«Процес становлення особи і її моральної сфери не може бути обмежений віковими рамками. Він триває і видозмінюється усе життя» [6]. Формування і розвиток етичних уявлень — процес цілеспрямованого й організованого оволодіння людиною загальнолюдськими цінностями. Знання про моральні стосунки включають два основні аспекти:

► уміння виділити відповідні вчинки й оцінити як добрі або погані;

► уявлення про те, чому в цій ситуації треба поводитися саме так, а не інакше.

Професор Т.В. Мишаткіна у своїх спостереженнях й аналізі дійшла висновку, що саме «знання основних положень «Етичного кодексу» та постійне звернення до нього може сприяти формуванню у свідомості лікарів певних стійких деонтологічних стереотипів, тобто забезпечить деонтологічну моральність лікаря» [1, с. 254].

Усі існуючі інструменти впливу для підвищення потенціалу етичності організації загалом й окремих співробітників, що обговорюються аналітиками й експертами, можна розподілити на три основні групи: інформаційні, які можна віднести до внутрішніх засобів впливу (етичний кодекс, карти етики, навчання етичної поведінки), організаційні (створення комітетів з етики) й експертно-аналітичні, які можна віднести до зовнішніх заходів (соціальні ревізії, етична експертиза, консультування). Слід враховувати, що виховання етичної поведінки є процесом, що припускає не лише активність цілеспрямованої дії на особу, але й активне, вибіркове ставлення особи до цих зовнішніх дій. Особа засвоює етичні норми громадської поведінки, перетворюючи їх на внутрішні чинники своєї поведінки, власну потребу, і за потреби вибирає той або інший варіант реалізації своєї поведінки відповідно до етичної норми. Під час розвитку і навчання забезпечуються знання і розуміння етичних норм співробітниками організації, а інформування і реагування забезпечують підтримку застосування цих норм у щоденній діяльності.

Організації використовують навчання етичної поведінки для формування й удосконалення етичності свого персоналу. При цьому працівники знайомляться з етикою бізнесу, управлінською етикою, медичною етикою, що підвищує їх сприйняття етичних проблем, які можуть перед ними виникнути. При навчанні етичних правил і правил поведінки слід створювати умови для формування в кожній особистості моральних цінностей й орієнтирів, моральної культури і поведінки. При навчанні треба формувати позитивне ставлення й особисту мотивацію до застосування моделей поведінки, орієнтованих на моральні цінності суспільства та людства.

Підхід у навчанні жінок і чоловіків має бути різним, оскільки для чоловіків часто важливі цілі, а для жінок сам процес має більше значення, ніж результат. Для чоловіка мета — матеріальне забезпечення сім’ї, заробіток, тому він шукає можливості, як це робити, не звертаючи уваги на свої почуття. Для жінки частіше важливо отримувати задоволення від самого процесу праці. Їй важливо, чим вона займається під час праці, що вона при цьому відчуває, чи комфортні для неї умови праці. Головними серед особливостей навчання чоловіків слід зазначити намагання людини досягнути мети своїм індивідуальним засобом або шляхом. Чоловіку простіше «знайти шлях із нуля», ніж повторювати щось за кимось. Для жінок важливим є обов’язково дотримуватись зразка або наведеної схеми для правильного виконання процесних моментів справи. Для жінки важливими є участь у процесі і його краса. Вихованням чоловіка (хлопчика) повинен займатись чоловіка, який для нього безперечний авторитет, приклад і зразок поведінки, зокрема етичної. Навчання чоловіків і жінок мають свої особливості, які узагальнені в табл. 1. Моральний розвиток особистості відбувається під час занурення в реальні обставини і попереднього засвоєння правил етики, усвідомлення і прийняття норм етичної поведінки. Спираючись на взаємозв’язок моральної свідомості і поведінки, виділяють дві основні групи методів морального виховання.

По-перше, це методи моральної просвіти і, по-друге, методи практичного формування поведінки, передусім в умовах професійної діяльності. Обидва ці напрямки нерозривно пов’язані і взаємно збагачують один одного. Етична просвіта використовує методи переконання. Глибина, рівень особового засвоєння, сприйняття етичних норм залежать від самої особи, її зацікавленості, особистої ініціативи і самостійності. Правильне розуміння основних етичних правил і норм безпосередньо пов’язане з життєвою активністю людини. Необхідне залучення людини до реальних моральних стосунків спонукає її утілювати на практиці засвоєні принципи, правила і норми. Тому необхідною складовою частиною виховного процесу є організація професіональної діяльності людини, яка сприяє моральному розвитку особистості. Тільки під час реальної моральної діяльності можуть формуватися соціально корисні навички поведінки, моральні звички, стійкі позиції особистості відносно оточуючої дійсності. У моральному вихованні потрібні цілеспрямованість, послідовність, узгодженість навчання, розвитку навичок етичної поведінки, впливу сім’ї і трудового колективу. Формування етичної поведінки в співробітників — це формування правильних зразків поведінки. Всякий вчинок відбиває ставлення людини до свого оточення. Етична поведінка — це результат потреб людини діяти так, а не інакше, це саме те, що викликає позитивні емоції в самої людини та її оточенні.

Але наявність усіх елементів системи етичного виховання не гарантує того, що усі норми професіональної етики не залишаться тільки на папері, а усі спеціально створені функціональні підрозділи — без роботи. Систему необхідно створити і тримати у фокусі уваги керівництва й управління закладом на основі застосування етичних інструментів в дійсній діяльності. Ці важливі функції виконують етичні програми удосконалення, які мають бути розроблені в кожній медичній організації.

Список літератури
знаходиться в редакції