Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 16, №3, 2020
Вернуться к номеру
Актуальні питання методів знеболювання в ранньому післяопераційному періоді у хворих з абдомінальною патологією
Авторы: Мельник Т.М., Левченко Т.М.
Українська військово-медична академія, м. Київ, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Вступ. Cьогодні одним з актуальних питань анестезіології є питання адекватного знеболювання прооперованих пацієнтів у ранньому післяопераційному періоді. За даними статистики, адекватність післяопераційного знеболювання коливається в межах 51–56 %. Застосування опіоїдів не завжди забезпечує якісне знеболювання, і в деяких випадках може виникати необхідність їх уведення в дозах, які перевищують стандартно рекомендовані, що, в свою чергу, призводить до розвитку небажаних побічних ефектів цих препаратів.
Мета: вибір оптимальної методики знеболювання у пацієнтів, прооперованих з приводу абдомінальної патології, в ранньому післяопераційному періоді.
Матеріали та методи. З метою вирішення поставлених завдань нами було проведено аналіз перебігу післяопераційного періоду 57 хворих відділення проктології НВМКЦ «ГВКГ» упродовж 2017–2018 років, яким хірургічне втручання проводилось на органах черевної порожнини. Залежно від типу хурургічного втручання всіх пацієнтів було розподілено на дві групи: перша група (n = 27) — хворі, яких було прооперовано лапароскопічною методикою; друга група (n = 30) — хворі, яких було прооперовано за відкритою методикою. Усім пацієнтам першої та другої груп знеболювання в ранньому післяопераційному періоді здійснювалось шляхом епідурального введення 0,5–1% розчину лідокаїну. За необхідності застосовувалось додаткове парентеральне введенням НПЗЗ та наркотичних аналгетиків (промедол 2%). Оцінка адекватності знеболювання проводилась за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ).
Результати. Ми встановили, що у хворих першої групи спостерігався менш інтенсивний больовий синдром, що потребувало додаткового знеболювання лише у 2 пацієнтів (7,4 %) наркотичними аналгетиками (промедол) та у 17 пацієнтів (63 %) НПЗЗ (дексалгін та кеторолак). На відміну від першої групи в другій групі хворих потреба в додатковому знеболюванні була значно більшою, введення наркотичних аналгетиків потребували 6 хворих (20 %), а НПЗЗ — 20 (66,67 %). Оцінюючи інтенсивність болю у хворих у ранньому післяопераційному періоді за ВАШ, ми помітили, що даних про вірогідну різницю між рівнем болю в обох досліджуваних групах не було. За оцінкою болю в спокої ми відзначили, що в першій групі хворих незначний біль (0–3 бали за ВАШ) спостерігався у 10 хворих (37,05 %), а в другій групі — у 14 (46,67 %), що лише в 1,26 раза більше, ніж у першій (на 20,61 %). Помірний біль (4–6 балів) мали 13 пацієнтів першої групи та 12 пацієнтів другої (48,15 та 40 % відповідно). Сильний біль (7–9 балів) спостерігався в однакової кількості пацієнтів обох груп — 4 хворих (14,8 % першої групи та 13,33 % другої). Нестерпного болю (10 балів) не було в жодного пацієнта, що вказує на достатній рівень проведеного знеболювання.
Висновки. Аналізуючи отримані результати, можна зробити висновок, що застосування епідурального введення 0,5–1 % розчину лідокаїну достатньою мірою забезпечує знеболювання в ранньому післяопераційному періоді як у хворих, прооперованих за лапароскопічною методикою, так і у хворих, прооперованих за традиційною методикою.