Хвороба Паркінсона (ХП) — хронічне нейродегенеративне захворювання, що неухильно прогресує, призводить до інвалідизації і соціальної дезадаптації пацієнтів за рахунок як рухових симптомів (гіпокінезія з ригідністю, тремор спокою, постуральна нестійкість), так і широкого спектра немоторних проявів (психічних, вегетативних, сенсорних) [1, 2]. Незважаючи на значне розширення уявлень про механізми, поширеність і послідовність розвитку нейродегенеративного процесу при ХП, багаторічна практика підтверджує провідну роль нейротрансмітерного дисбалансу в генезі основних клінічних симптомів захворювання [3, 4]. Нейрохімічні порушення при даній патології характеризуються зниженням рівня дофаміну в базальних гангліях, викликаним дегенерацією дофамінергічних нейронів чорної субстанції, а також підвищенням активності холінергічних і глутаматергічних систем. З огляду на це основною стратегічною метою при ХП є корекція ней-ротрансмітерного дисбалансу, що здійснюється шляхом застосування дофамінергічних препаратів, перш за все леводопи й агоністів дофамінових рецепторів (АДАР) [1, 5].
Місце агоністів дофамінових рецепторів у лікуванні хвороби Паркінсона
На сьогодні препарати леводопи є золотим стандартом терапії хвороби Паркінсона, вони дозволяють збільшити тривалість життя пацієнтів більше ніж удвічі. Однак, незважаючи на їх виражений симптоматичний ефект, через кілька років від початку захворювання в більшості пацієнтів розвиваються побічні реакції — моторні флуктуації і лікарські дискінезії [1, 5].
Відкриття агоністів дофамінових рецепторів значно розширило можливості лікарської терапії ХП [6, 7]. Їх фармакологічний ефект здійснюється в обхід дегенеруючих нігростріарних нейронів і не пов’язаний із перетворенням леводопи на дофамін [8]. Завдяки своїм хімічним властивостям АДАР безпосередньо стимулюють дофамінові рецептори, відтворюючи ефект дофаміну. Порівняно з леводопою АДАР мають більш тривалий період напіввиведення й забезпечують більш стабільну стимуляцію дофамінових рецепторів; з ними пов’язаний менший ризик розвитку моторних флуктуацій і дискінезій; відзначаються високою ефективністю щодо тремору; відсутня конкуренція з харчовими амінокислотами, що дозволяє приймати АДАР незалежно від прийому їжі; відсутня необхідність подальшого метаболізування в центральній нервовій системі (ЦНС); наявний антидепресивний ефект [10, 11].
Препарати АДАР представлені двома основними класами: препарати I покоління — похідні алкалоїдів ріжків, або ерголінові агоністи дофаміну (бромокриптин, перголід), і препарати II покоління — неерголінові (праміпексол, ропінірол) [9]. Застосування ерголінових похідних асоціюється з побічними ефектами — перитонеальним і легеневим фіброзом, дисфункцією клапанів серця, не властивими препаратам II покоління [9]. Також вони мають різні фармакологічні властивості, оскільки впливають на різні підтипи рецепторів. Ерголінові препарати з високою афінністю зв’язуються з D2-підтипом дофамінових рецепторів і в той же час виявляють різний ступінь афінності до D1-, адренергічних і 5НТ-рецепторів; неерголінові похідні — до D2- і D3-рецепторів [9]. Серед них найбільшу селективність до D2- і D3-рецепторів має праміпексол [12].
Клініко-фармакологічні особливості препарату праміпексол
Праміпексол — синтетичне похідне бензотіазолу (тетрагідробензотіазол). Він схвалений до застосування в США з 1997 року, у Євросоюзі — з 1998 року [13]. Праміпексол є потужним агоністом D2-рецепторів з максимальною спорідненістю до підтипу D3-рецепторів. Стимуляція D2-рецепторів базальних гангліїв забезпечує ефект препарату щодо рухових проявів захворювання, у той час як стимуляція D3-рецепторів лімбічної системи зменшує немоторні прояви, у тому числі позитивно впливає на нейропсихологічний статус і зменшує ступінь вираженості депресивного синдрому у хворих із ХП [14–16].
Застосування праміпексолу ефективне на всіх стадіях хвороби Паркінсона — ранній, розгорнутій і пізній. На ранній стадії ХП призначення праміпексолу як монотерапії або в комбінації з інгібітором МАО типу В, амантадином або холінолітиком дозволяє істотно покращити основні симптоми паркінсонізму й відстрочити призначення препаратів леводопи, тим самим знизити ризик розвитку моторних флуктуацій і дискінезій, що неминуче виникають на тлі тривалої терапії леводопою. Тривалі проспективні дослідження демонструють, що навіть через 6 років після початку лікування в осіб, які починали його з праміпексолу, частота дискинезій була нижчою, ніж у пацієнтів, які починали терапію з препаратів леводопи [17–19].
На розгорнутій і пізній стадіях ХП застосування праміпексолу в комбінації з препаратами леводопи дозволяє знизити необхідну дозу останнього, зменшити вираженість ускладнень, що виникають при тривалій терапії леводопою, а також провести корекцію моторних флуктуацій і дискінезій. Як свідчить багаторічний досвід застосування, праміпексол за своєю ефективністю перевершує протипаркінсонічні засоби інших груп при моторних флуктуаціях, забезпечуючи більш значне подовження періоду «вимкнення» [20].
У пацієнтів із вираженим тремором спокою і постуральним тремором праміпексол зменшує тремтіння практично в 2 рази, навіть при резистентності до середніх доз леводопи та інших АДАР [17]. Він сприятливо впливає на нейропсихологічні функції в пацієнтів із ранньою стадією ХП, що може бути додатковим резервом підвищення їх якості життя [21]. За рахунок активації пресинаптичних авторецепторів зі зменшенням кругообігу дофаміну й переходом дофамінергічних нейронів у більш щадний режим роботи, прямої антиоксидантної дії, стимуляції трофічної активності й гальмування процесів апоптозу, опосередкованого активацією D2-рецепторів, ослаблення ексайтотоксичного впливу розгальмованого субталамічного ядра на нейрони чорної субстанції праміпексол реалізує нейропротекторний ефект [22–24].
Також останніми роками за допомогою методів функціональної нейровізуалізації (SPECT) було виявлено, що кількість транспортера дофаміну при лікуванні хворих ХП праміпексолом знижується з перебігом хвороби вірогідно меншою мірою, ніж при терапії леводопою, що, на думку авторів дослідження, відображає уповільнення прогресування захворювання [4].
Праміпексол пролонгованої дії відкриває нові можливості в лікуванні ХП
Препарат праміпексолу з негайним вивільненням відзначається високою, практично 100% біодоступністю, швидким всмоктуванням активної сполуки, але відносно короткою тривалістю напіввиведення (8–12 годин), що передбачає обов’язковий триразовий прийом протягом дня [18, 24]. Це погіршує прихильність пацієнтів до терапії і, відповідно, зменшує її ефективність. Крім того, при триразовому прийомі протягом доби спостерігається коливання концентрації препарату і її зниження в нічний час, що погіршує контроль моторних і немоторних нічних симптомів. Тому в клінічній практиці безперечну перевагу мають препарати з тривалим періодом напіввиведення й тривалими фармакодинамічними властивостями. Вони вимагають меншої кратності прийому протягом доби й покращують комплаєнтність пацієнтів до лікування ХП [25].
Праміпексол подовженої дії (Acino Pharma, Швейцарія) — нова лікарська форма праміпексолу з тривалим (контрольованим) вивільненням, що припускає одноразовий прийом протягом дня. На відміну від традиційної форми праміпексолу з негайним вивільненням, яку необхідно приймати три рази на день, нова форма передбачає одноразовий прийом протягом доби. Активна діюча речовина в таблетках обох форм ідентична, однак завдяки особливій структурі таблетки праміпексолу подовженої дії праміпексол при проходженні через шлунково-кишковий тракт поступово перетворюється на гель, рівномірно вивільняється протягом 24 годин, що дозволяє забезпечувати терапевтичну концентрацію лікарської речовини в організмі упродовж тривалого періоду часу, а також підвищує прихильність пацієнтів до терапії [26].
При розробці нової лікарської форми була врахована можливість простого, одномоментного переходу від традиційної форми препарату до нової, оскільки рівні добові дози препарату з негайним вивільненням і тривалим вивільнення чинять однакову протипаркінсонічну дію [22, 27]. Так, у дослідницькій роботі О. Rascol [28] за участю 156 пацієнтів, які страждали від ХП, було показано, що при одномоментному переведенні пацієнтів, які приймали раніше препарат із негайним вивільненням, на рівну дозу препарату з тривалим вивільненням досягнутий ефект зберігається в 84,5 % випадків. Аналогічні результати отримані й у дослідженні Y. Mizuno [29], у якому успішне одномоментне переведення на препарат праміпексолу з тривалим вивільненням було здійснене у 83 % з 112 пацієнтів, які взяли в ньому участь. Більше того, при цьому відзначалася тенденція до більшого ефекту при збереженні тієї ж добової дози.
Досвід клінічного застосування праміпексолу пролонгованої дії на ранній стадії ХП
Ефективність праміпексолу з тривалим вивільненням у пацієнтів із ранньою стадією ХП підтверджена в декількох плацебо-контрольованих дослідженнях. Найбільшим з них є багатоцентрове дослідження, проведене W.H. Poewe в 2009 році за участю 539 пацієнтів, які мають тривалість захворювання не більше ніж 12 місяців [30]. Усі пацієнти методом рандомізації були розподілені на групи, що отримували праміпексол негайного вивільнення, праміпексол пролонгованої дії і плацебо в співвідношенні 2 : 2 : 1. Виявилося, що обидві лікарські форми рівною мірою зменшують вираженість симптомів паркінсонізму, оцінювану за сумарним показником II і III частин UPDRS, а також за шкалою загального клінічного враження дослідника й пацієнта. При цьому частота й ступінь тяжкості небажаних явищ не розрізнялися в групах, що приймали різні форми праміпексолу.
У дослідження L. Salin (2009) були включені пацієнти з ранніми стадіями ХП, які отримували праміпексол пролонгованого вивільнення (n = 35), праміпексол негайного вивільнення (n = 31) і плацебо (п = 18). В обох групах, які отримували праміпексол пролонгованого і негайного вивільнення, покращання показників шкали UPDRS становило 1,5 бала між 18-й і 33-м тижнем спостереження. Показники шкали загального клінічного враження дослідника були дещо кращими при прийомі праміпексолу негайного вивільнення, а показники шкали загального клінічного враження пацієнта — при прийомі праміпексолу пролонгованого вивільнення [31].
У плацебо-контрольованому дослідженні R. Hau-ser et al. (2009) взяли участь 259 пацієнтів із ХП, тривалість захворювання яких становила близько 1 року. Протягом 18 тижнів вони отримували праміпексол негайного або пролонгованого вивільнення або плацебо. На підставі результатів дослідження автори дійшли висновку про еквівалентність ефекту рівних добових доз обох лікарських форм (оцінка за II і III частинами UPDRS знизилася на 7,5 і 7,4 бала відповідно, при прийомі плацебо — на 2,7 бала). Покращання показників шкал загального клінічного враження дослідника й пацієнта на 18-му і 33-му тижні спостереження становило 37 і 35,6 % при застосуванні праміпексолу пролонгованого вивільнення, 48 і 23,8 % — при прийомі праміпексолу негайного вивільнення і лише 18 і 12 % — на тлі плацебо. При цьому профіль і частота побічних ефектів було порівнянними [32].
Проведення клінічних досліджень з метою порівняння зручності застосування традиційної і пролонгованої форми праміпексолу на ранній стадії ХП показало, що майже 94 % респондентів віддають перевагу препарату з одноразовим прийомом. Це пов’язано з меншою ймовірністю забування про прийом препарату, а також із психологічним відчуттям зменшення кількості медикаментів, що приймаються щодня [26].
Ефективність праміпексолу пролонгованого вивільнення на розгорнутій і пізній стадіях ХП
На розгорнутій і пізній стадіях ХП усі пацієнти змушені починати прийом препаратів леводопи, тому що лікарські засоби інших груп уже не можуть компенсувати наростаючий руховий дефіцит. При цьому поступово розвивається трансформація клінічної картини захворювання, з’являються моторні флуктуації і дискінезії. Праміпексол пролонгованого вивільнення за рахунок тривалої активації дофамінових рецепторів сприяє зменшенню вираженості моторних флуктуацій і дискінезій, зменшує тривалість періоду «вимкнення», а також дозволяє знизити добові дози препаратів леводопи.
Ефективність нової пролонгованої форми праміпексолу була продемонстрована в низці досліджень пацієнтів на розгорнутих і пізніх стадіях ХП [26]. Найбільш значним з них є дослідження, виконане А. Schapira [33]. Воно включало 517 пацієнтів із середньою тривалістю захворювання близько 6 років, які приймали в середньому близько 600 мг леводопи на день. Пацієнти були розподілені на 3 групи в співвідношенні 1 : 1 : 1, при цьому одна з груп прий-мала традиційну форму праміпексолу, інша — форму з тривалим вивільненням, третя — плацебо.
На тлі прийому праміпексолу з тривалим вивільненням порівняно з вихідним рівнем відзначене зниження оцінки за II і III частинами UPDRS на 11 балів (4,9 бала порівняно з плацебо), а тривалість періоду «вимкнення» зменшилася на 2,1 години на добу (0,7 години щодо плацебо). Вірогідних відмінностей щодо клінічного ефекту порівняно з препаратом праміпексолу негайного вивільнення відзначено не було. Частота і ступінь вираженості побічних ефектів при застосуванні обох лікарських форм були порівнянними, проте частота нудоти й запаморочення на фоні прийому препарату з тривалим вивільненням була нижчою, ніж при прийомі традиційного препарату [33].
При проведенні клінічних досліджень з метою порівняння традиційної і пролонгованої форми праміпексолу серед пацієнтів із розгорнутими стадіями хвороби пролонговану форму вибрали 89 % учасників опитування, відзначивши зручність одноразового прийому [26].
Практичні аспекти застосування праміпексолу з пролонгованим вивільненням у клінічній практиці
Праміпексол подовженої дії має ті ж показання до призначення, що й праміпексол негайного вивільнення. Його застосування необхідне: на ранній стадії ХП, що дозволяє відстрочити призначення леводопи або мінімізувати ескалацію її дози; для корекції моторних або немоторних флуктуацій і дискінезій на розгорнутій і пізній стадіях ХП; для корекції тремору спокою і депресивної симптоматики на будь-якій стадії ХП [17].
Праміпексол подовженої дії випускається в таблетках із дозуванням 0,75 і 1,5 мг, що дозволяє поступово підбирати дозу. Таблетки слід приймати 1 раз на день, приблизно в один і той же час, найбільш зручний для пацієнта. Як показує практичний досвід, пацієнтам із ранньою стадією ХП краще приймати препарат у ранкові години. Якщо пропущена доза препарату, її слід прийняти, якщо з моменту звичайного часу прийому не минуло понад 12 годин, в іншому випадку чергова доза повинна прийматися на наступний день у звичайний час [25].
Якщо праміпексол починає приймати пацієнт, який вже знаходиться на лікуванні леводопою, доза останньої може бути знижена, особливо при виникненні дофамінергічних ускладнень. У роботі О.С. Левіна було показано, що призначення праміпексолу пролонгованого вивільнення пацієнтам, які раніше отримували леводопу, дозволяє протягом 6 місяців знизити її дозу більше ніж у половині випадків: у хворих із I–II стадіями — у середньому на 20 %, а у хворих із III–IV стадіями — на 10 % [17].
Пацієнтів, які вже використовують праміпексол, можна перевести на таблетки пролонгованої дії в тій же дозі на наступний день, при цьому досягнутий раніше протипаркінсонічний ефект зберігається повною мірою [33].
Перехід з одного на інший препарат агоністів дофамінових рецпторів проводиться при розвитку небажаних явищ, зниженні ефекту терапії, а також у разі необхідності корекції специфічних немоторних симптомів — депресії, ортостатичної гіпотензії, порушень сну, синдрому неспокійних ніг. Перехід може відбуватися поступово, протягом одного-двох тижнів, методом зниження дози одного препарату аж до повної його відміни з подальшим введенням нового агоніста й нарощуванням його дози. Саме цей спосіб ретитрації поширений у повсякденній практиці. Однак при його застосуванні неминуче деяке погіршення симптомів паркінсонізму.
Другий спосіб — переведення хворого з одного препарату на інший на наступний день в еквівалентній дозі без періоду ретитрації. За результатами деяких досліджень, цей спосіб переведення також безпечний і не супроводжується тимчасовим наростанням рухових симптомів. В одному з відкритих клінічних досліджень було показано, що переведення 227 пацієнтів, які раніше отримували бромкриптин, перголід, роніпірол з леводопою, на праміпексол супроводжується покращенням показників уніфікованої шкали оцінки проявів хвороби Паркінсона на 26–30 %, при цьому можливе досягнення деякого зменшення добової дози леводопи.
Третій спосіб — зниження дози поточного агоніста дофамінових рецепторів із поступовим введенням і підвищенням дози нового агоніста. При цьому способі два агоністи приймаються разом протягом двох тижнів, і далі перший агоніст витісняється другим. У великому дослідженні (n = 1202), проведеному Н. Reichmann, було встановлено, що незалежно від способів переведення хворих на ХП з інших агоністів на праміпексол у всіх випадках відзначалось покращання стану хворих [25].
Висновки
Отже, праміпексол широко застосовується для симптоматичної терапії ХП як ранніх, так і пізніх стадій. Лікарська форма з подовженим вивільненням забезпечує стабільну концентрацію праміпексолу протягом 24 годин при прийомі препарату всього 1 раз на добу. У подвійних сліпих рандомізованих контрольованих дослідженнях за участю пацієнтів як із ранніми, так і з пізніми стадіями ХП було продемонстровано, що праміпексол із пролонгованим вивільненням за ефективністю еквівалентний праміпексолу негайного вивільнення. При цьому обидві лікарські форми препарату вірогідно перевершують плацебо. Переведення пацієнтів зі стандартної форми на форму з пролонгованим вивільненням можна здійснювати на наступний день, при цьому більше ніж у 80 % пацієнтів корекція дози не потрібна.
Можливість одноразового прийому праміпексолу подовженої дії порівняно з прийомом 3 рази на добу підвищує прихильність хворих до терапії, зменшує частоту пропусків прийому дози, підвищує ефективність терапії ХП. Крім того, поступове вивільнення препарату забезпечує більш рівномірний, безпіковий профіль стимуляції дофамінових рецепторів нігростріарних нейронів протягом доби, що, згідно із загальноприйнятими уявленнями про патофізіологію ХП, дозволяє більш ефективно контролювати симптоми захворювання.
Список литературы
1. Левин О.С., Федорова Н.В. Болезнь Паркинсона. Москва: МЕДпресс-информ, 2012. 352 с.
2. Иллариошкин С.Н., Левин О.С. Руководство по диагностике и лечению болезни Паркинсона. Москва, 2017. 336 с.
3. Литвиненко И.В. Болезнь Паркинсона. Москва: Миклош, 2006. 216 с.
4. Olanow C.W., Stern М.В., K. Sethi К. The Scientific and Clinical Bases for the Treatment of Parkinson’s disease. Neurology. 2009. Vol. 72. № 21. Suppl. 4. S9-S55.
5. Крыжановский Г.Н., Карабань И.Н., Магаева С.В., Кучеряну В.Г., Карабань Н.В. Болезнь Паркинсона (этиология, клиника, диагностика, лечение, профилактика). Москва: Медицина. 2002. 335 с.
6. Левин О.С., Федорова Н.В., Смоленцева И.Г. Агонисты дофаминовых рецепторов в лечении болезни Паркинсона. Рус. мед. журн. 2000. 15–16. С. 643-46.
7. Brooks D.J. Dopamine agonists: their role in the treatment of Parkinson’s disease. J. Neurol. Neurosurg. Psychiatry. 2000. 68. 685-9.
8. Федорова Н.В. Агонисты дофаминовых рецепторов — препараты выбора терапии ранних стадий болезни Паркинсона. URL: https://medi.ru/info/11358/.
9. Зежевич Т.А. Агонисты дофамина при болезни Паркинсона: в центре внимания — прамипексол. URL: https://www.health-ua.com/article/15926-agonisty-dofamina-pri-bolezni-parkinsona-v-tcentre-vnimaniya--pramipeksol.
10. Parkinson’s Study Group. Pramipexole vs levodopa as initial treatment for Parkinson disease: a randomized controlled trial. JAMA. 2000. Vol. 284. № 15. Р. 1931-1938.
11. Chen J. Optimizing use of a dopamine agonists in Parkinson disease. Pharmacy Times. 2007. Vol. 73. Р. 111-121.
12. Lemke M.R., Brecht H.M., Koester J., Reichmann H. Effects of the dopamine agonist pramipexole on depression, anhedonia and motor functioning in Parkinson’s disease. J. Neurol. Sci. 2006. Vol. 248. № 1–2. Р. 266-270.
13. Ferreira J., Katzenschlager R., Bloem В. et al. Summary of the recomendations of the EFNS/MDS-ES review on the therapeutic management of Parkinson’s disease. European Journal of Neurology. 2013. Vol. 20. Р. 5-15.
14. Рarkinson Study Group. A randomized controlled trial comparing Pramipexole with Levodopa in early Parkinson’s disease: design and methods of the CALM-PD study. J. Clin. Neuropharmakol. 2000. 23(1). 34-44.
15. Pinter M.M., Pogarell O., Oertel W.H. Efficasy, safety and tolerance of non-ergoline dopamine agonist pramipexole in the treatment of advanced Parkinson’s disease: a double-blind, placebo controlled, randomized, multicentre study. J. Neurol. Neurosurg. Psychiatry. 1999. 66(4). 436-41.
16. Pogarell O., Gasser T., van Hilten J.J. et al. Pramipexole in patients with Parkinson’s disease and marked drug resistant tremor: a randomized double-blind, placebo controlled, multicentre study. J. Neurol. Neurosurg. Psychiatry. 2002. 72(6). 713-20.
17. Левин О.С., Смоленцева И.Г., Церенсодном Б. Эффективность прамипексола при болезни Паркинсона (по данным открытого 12-месячного исследования). Фарматека. 2007. № 1. С. 28-34.
18. Dziedzicka-Wasylewska M., Ferrari F., Johnson R.D., et al. Mechanisms of Action of Pramipexole: Effects on Receptors. Rev. Contemp. Pharmacother. 2001. 12. 1-31.
19. Kvernmo T., Härtter S., Bürger E. A Review of the Receptor Binding and Pharmacokinetic Properties of Dopamine Agonists. Clin. Therap. 2006. 28. 1065-1078.
20. Левин О.С. Применение прамипексола с длительным высвобождением в лечении болезни Паркинсона. URL: https://umedp.ru/articles/primenenie_pramipeksola_s_dlitelnym_vysvobozhdeniem_v_lechenii_bolezni_parkinsona.html.
21. Левин О.С., Федорова Н.В. Болезнь Паркинсона. Москва, 2006.
22. Jenner P., Könen-Bergmann M., Schepers C., Haertter S. Pharmacokinetics of a once-daily extended-release formulation of pramipexole in healthy male volunteers: three studies. Clin. Ther. 2009. 31(11). 2698-2711.
23. Mireau J., Schneider F.J., Ensinger H.A. et al. Pramipexole binding and activation of cloned and expressed dopamine D2, D3 and D4 receptors. Eur. J. Pharmacol. 1995. 290(1). 29-36.
24. Möller J.C., Oertel W.H. Pramipexole in the treatment of Parkinson’s disease: new developments. Expert Rev. Neurother. 2005. 5. 581-586.
25. Левин О.С. Прамипексол в лечении болезни Паркинсона: практические аспекты применения формы с замедленным высвобождением. Совеременная терапия в психатрии и неврологии. 2013. № 2. С. 24-29.
26. Обухова А.В. Опыт применения прамипексола пролонгированного действия при болезни Паркинсона. Эффективная фармакотерапия. Неврология и психиатрия. 2012. № 5(47).
27. Chwieduk C.M., Curran M.P. Pramipexole extended release in Parkinson’s disease. CNS Drugs. 2010. 24. 327-336.
28. Rascol O., Barone P., Debieuvre C.D. Overnight switching from immediate- to extended-release (ER) in early Parkinson’s di-sease. Neurology. 2009. 72 (11 Suppl.). A320.
29. Mizuno Y., Yamamoto M., Kuno S. et al. Efficacy of Pramipexole Extended Release (ER) and Switching From Pramipexole Immediate Release (IR) to ER in Japanese Advanced Parkinson’s Disease (PD) Patients. Poster 2.192. XVIII WFN World Congress on Parkinson’s Disease and Related Disorders Miami Beach. 2009.
30. Poewe W., Barone P., Hauser R.A. et al. Pramipexole exten-ded-release is effective in early Parkinson’s disease. Mov. Disord. 2009. 24 (Suppl 1). S273.
31. Salin L., Hauser R., Koester J. Double-blind evaluation of maintenance of efficacy of pramipexole extended-release in early Parkinson’s disease. Neurology. 2009. 72. 11.
32. Hauser R., Salin L., Koester J. Double-blind evolution of pramipexole extended-release (ER) in early Parkinson’s disease. Neurology. 2009. 72 (11 Suppl. 3). A412-3.
33. Schapira A.H., Barone P., Hauser R.A. et al. Efficacy and safety of pramipexole extended-release for advanced Parkinson’s disease. Mov. Dis. 2009. 24 (Suppl. 1). 277-8.
34. Федорова Н.В. Пролонгированный прамипексол в лечении болезни Паркинсона. URL: https://docplayer.ru/50831118-Prolongirovannyy-pramipeksol-v-lechenii-bolezni-parkinsona.html.
35. Федорова Н.В., Омарова С.М. Сравнительная эффективность неэрголиновых агонистов дофаминовых рецепторов при болезни Паркинсона. Эффективная фармакотерапия. Неврология. 2013. № 5(36).
