Мобильная версия

Архив офтальмологии Украины Том 8, №2, 2020

Маркери апоптозу й прогресування глаукомної оптичної нейропатії після хірургічного лікування первинної відкритокутової глаукоми

Авторы: Могілевський С.Ю.(1), Сердюк А.В.(1), Зябліцев С.В.(2)
(1) — Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна
(2) — Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна

Рубрики: Офтальмология

Разделы: Клинические исследования

Актуальність. Механізми апоптозу нейронів зорового нерва при первинній відкритокутовій глаукомі (ПВКГ) продовжують вивчатися; встановлено, що певними маркерами цього процесу є фактор некрозу пухлини α (TNF-α), Fas-ліганд (FasL) і розчинна форма Fas-рецептора (sFas/АРО-1). Мета дослідження: дослідити зв’язок маркерів апоптозу (TNF-α, FasL і sFas/АРО-1) з прогресуванням глаукомної оптичної нейропатії після хірургічного лікування первинної відкритокутової глаукоми. Матеріали та методи. Обстежено 69 пацієнтів (69 очей) із ПВКГ І–ІІІ стадій, яким виконували трабекулектомію з імплантацією шунта Ex-Press. У внутрішньоочній рідині (ВОР) визначали зазначені маркери методом імуноферментного аналізу. Повторне офтальмологічне обстеження проводили через 3 і 6 місяців і 1 рік. Контрольну групу становили 25 пацієнтів (25 очей), яких було прооперовано з приводу вікової катаракти. У цих пацієнтів також був вивчений вміст маркерів апоптозу у ВОР. Статистичний аналіз проводили за допомогою пакета програм SPSS 11.0, MedStat. Результати. Внутрішньоочний тиск через три місяці після операції за наявності або відсутності післяопераційного прогресування оптичної нейропатії не відрізнявся. Уміст TNF-α найвищим був при 3-й стадії ПВКГ і перевищував значення в контролі у 2,3 раза (p < 0,001). Аналогічні різниці відмічені за вмістом у ВОР FasL, який був максимальним при 3-й стадії і перевищував контроль у 1,9 раза (p < 0,001). Уміст sFas/APO-1 відповідно до стадії ПВКГ був нижчим (р < 0,001). Уміст у ВОР TNF-α і FasL був вищим при прогресуванні оптичної нейропатії, тоді як вміст sFas/APO-1 був меншим (p < 0,001). Максимальна абсолютна різниця була наявна для sFas/APO-1 (у 2,5 раза), була меншою для TNF-α (у 1,7 раза) і FasL (у 1,6 раза). Висновки. Зіставлення отриманих даних з літературними вказує на важливу патогенетичну роль маркерів апоптозу й може свідчити про можливість їх використання для прогнозування розвитку й прогресування глаукомної оптичної нейропатії при ПВКГ і після її хірургічного лікування.

Актуальность. Механизмы апоптоза нейронов зрительного нерва при первичной открытоугольной глаукоме (ПОУГ) продолжают изучаться; установлено, что маркерами этого процесса являются фактор некроза опухоли α (TNF-α), Fas-лиганд (FasL) и растворимая форма Fas-рецептора (sFas/АРО-1). Цель исследования: исследовать связь маркеров апоптоза (TNF-α, FasL и sFas/АРО-1) с прогрессированием глаукомной оптической нейропатии после хирургического лечения первичной открытоугольной глаукомы. Материалы и методы. Обследовано 69 пациентов (69 глаз) с ПОУГ I–III стадий, которым выполняли трабекулэктомию с имплантацией шунта Ex-Press. Во внутриглазной жидкости (ВГЖ) определяли указанные маркеры методом иммуноферментного анализа. Повторное офтальмологическое обследование проводили через 1 год. Контрольную группу составили 25 пациентов, прооперированных по поводу возрастной катаракты. Статистический анализ проводили с помощью программ SPSS 11.0, MedStat. Результаты. Внутриглазное давление через три месяца после операции при наличии или отсутствии послеоперационного прогрессирования оптической нейропатии не отличалось. Содержание TNF-α было максимальным при 3-й стадии ПОУГ и превышало значение в контроле в 2,3 раза (p < 0,001). Аналогичные различия отмечены по содержанию FasL, которое было максимальным при 3-й стадии и превышало контроль в 1,9 раза (p < 0,001). Содержание sFas/APO-1 по стадиям ПОУГ было ниже (р < 0,001). Уровень TNF-α и FasL был выше при послеоперационном прогрессировании оптической нейропатии, тогда как содержание sFas/APO-1 было меньше (p < 0,001). Максимальная абсолютная разница отмечена для sFas/APO-1 (в 2,5 раза), меньшая — для TNF-α (в 1,7 раза) и FasL (в 1,6 раза). Выводы. Сопоставление полученных данных с литературными указывает на важную патогенетическую роль маркеров апоптоза и возможность их использования для прогнозирования развития ПОУГ и ее прогрессирования после хирургического лечения.

Background. The mechanisms of apoptosis of optic nerve neurons in primary open-angle glaucoma (POAG) continue to be studied. It was found that markers of this process are tumor necrosis factor α (TNFα), Fas-ligand (FasL) and soluble form of Fas-receptor (sFas/APO-1). The purpose of the study was to investigate the relationship of apoptosis markers (TNFα, FasL and sFas/APO-1) with the progression of glaucomatous optic neuropathy after surgical treatment for primary open-angle glaucoma. Materials and methods. Sixty-nine patients (69 eyes) with POAG stages I–III were examined, they underwent trabeculectomy with Ex-Press shunt implantation. The content of specified markers in the intraocular fluid was determined by enzyme-liked immunoassay. Repeated ophthalmologic examination was performed in 3 and 6 months and after one year. The control group consisted of 25 patients (25 eyes) who underwent surgery for age-related cataracts. The content of apoptosis markers in the intraocular fluid was also studied in these patients. Statistical analysis was performed using the software packages SPSS 11.0, MedStat. Results. The intraocular pressure did not differ 3 months after surgery in the presence or absence of postoperative progression of optic neuropathy. The content of TNFα was highest in POAG stage III and exceeded that of in the control group by 2.3 times (p < 0.001). Similar differences are noted for the FasL content, which was maximal in stage III and 1.9-fold higher than in controls (p < 0.001). The level of sFas/APO-1 according to POAG stage was lower (p < 0.001). The content of TNFα and FasL in the intraocular fluid was higher with the progression of optic neuropathy, while the level of sFas/APO-1 was lower (p < 0.001). The maximum absolute difference is observed for sFas/APO-1 (2.5 times), it was smaller for TNFα (1.7 times) and FasL (1.6 times). Conclusions. Comparison of the obtained data with literature indicates an important pathogenic role of apoptosis markers and may indicate the possibility of their use to predict the development and progression of glaucomatous optic neuropathy in POAG and after its surgical treatment.

Ключевые слова

первинна відкритокутова глаукома; глаукомна оптична нейропатія; хірургічне лікування; TNF-α; Fas-ліганд; sFas/АРО-1

первичная открытоугольная глаукома; глаукомная оптическая нейропатия; хирургическое лечение; TNF-α, Fas-лиганд; sFas/АРО-1

primary open-angle glaucoma; glaucomatous optic neuropathy; surgical treatment; tumor necrosis factor α; Fas-ligand; sFas/APO-1

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2309-8147.8.2.2020.209917

Вступ

Первинна відкритокутова глаукома (ПВКГ) є однією з актуальних проблем сучасної медицини у зв’язку з поширеністю захворювання, зростанням кількості випадків і високою інвалідизацією [1, 2]. У 2010 році у світі було близько 40 млн хворих на глаукому [5], у 2013 році кількість хворих становила 64,3 млн, але, за прогнозами, у 2020 році очікувалося збільшення до 76 млн, а у 2040 році ймовірний приріст захворювання становитиме 111,8 млн [6]. Серед інших видів глауком ПВКГ є найбільш поширеною [4, 7].

ПВКГ є мультифакторним захворюванням, в етіології якого відіграють роль різні чинники [8]. В етіопатогенезі захворювання відіграє роль низка факторів, але причини швидкого прогресування лишаються не до кінця з’ясованими [3, 4, 7, 9]. Основними ланками патогенезу ПВКГ є порушення відтоку внутрішньоочної рідини (ВОР) або її гіперпродукція, ішемічне ушкодження диска зорового нерва, атрофія гангліозних клітин сітківки і, як наслідок, розвиток глаукомної оптичної нейропатії (ГОН) [8–10].

Апоптоз — генетично запрограмована загибель клітин; даний процес є основою видалення клітин у період онтогенезу, а його реалізація залежить від функціонування цілої низки регуляторів і забезпечує нормальне функціонування органів та організму в цілому [11]. Надмірна індукція чи гальмування апоптозу є складовою патогенезу низки захворювань. Сучасні дослідження вказують на належність ПВКГ до групи захворювань, в основі яких лежать процеси апоптозу [12, 13].

Механізми запуску апоптозу нейронів зорового нерва при ПВКГ продовжують вивчатися; встановлено, що певними тригерами є мітохондріальна, ендотеліальна й гліальна дисфункція, стрес ендоплазматичного ретикулуму, ексайтотоксичність, оксидативний стрес, запалення, гемодинамічні порушення диска зорового нерва й біомеханічна деформація ґратчастої пластинки склери [12–14].

Серед маркерів апоптозу найбільш дослідженим є Fas-рецептор, так званий рецептор клітинної смерті, зв’язок якого з відповідним лігандом призводить до активації каспази-3 і запуску апоптозу [11, 15]. Fas-рецептор (відповідно до номенклатури кластерів диференціювання — CD95 або АРО-1/Fas) має трансмембранну локалізацію, але існує і його розчинна форма — sFas/APO-1. На поверхні клітини Fas-рецептор зв’язується з Fas-лігандом (FasL), який також є трансмембранним білком. Зв’язок FasL із рецептором призводить до формування на внутрішній стороні мембрани клітини комплексу FAS/FADD/каспаза-8 — DISC (death-inducing signaling complex).

Поряд із FasL активацію апоптозу ініціює фактор некрозу пухлини α (TNF-α), для якого існують два типи рецепторів: TNFR1 і TNFR2 [16]. Взаємодія TNF-α з TNFR1 також приводить до формування комплексу DISC і активації апоптозу, а зв’язок TNFα з TNFR2 ініціює МЕКК1-каскад (мітоген-активовану кіназу): через МАРК/ERK кіназу-1 до активації JNK і каспази-8.

Мета дослідження: дослідити зв’язок маркерів апоптозу (TNF-α, FasL і sFas/АРО-1) із прогресуванням глаукомної оптичної нейропатії після хірургічного лікування первинної відкритокутової глаукоми.

Матеріали та методи

Під нашим наглядом перебували 69 пацієнтів (69 очей) із ПВКГ І–ІІІ стадій. Давність захворювання становила 3–10 років. Вік пацієнтів становив 39–69 років. Рівень внутрішньоочного тиску (ВОТ) до оперативного втручання коливався від 15,0 до 34,0 мм рт.ст. і в середньому становив 28,5 ± 3,0 мм рт.ст. Усі пацієнти отримували місцево гіпотензивні препарати у вигляді інстиляцій до 4 разів на день. Враховуючи дані про зниження ВОТ після хірургічного лікування й негативний вплив післяопераційної гіпотонії [1, 8, 14], повторне вимірювання ВОТ проводили через три місяці після операції.

Усі дослідження проведені з дотриманням основних біоетичних норм і вимог Гельсінської декларації, прий–нятої Генеральною асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації, Конвенції Ради Європи про права людини й біомедицину (1977 р.), відповідного положення ВООЗ, Міжнародної ради медичних наукових товариств, Міжнародного кодексу медичної етики (1983 р.) і Наказу МОЗ України № 690 від 23.09.2009. Усі пацієнти, які брали участь у дослідженні, надавали інформовану згоду.

Усім пацієнтам до оперативного втручання, через 3 і 6 місяців і 1 рік виконували візометрію, статичну периметрію Humphrey Field Analyzer model 540 i фірми Carl Zeiss Meditec у програмі 30-2 Threshold для дослідження локальних дефектів поля зору, показників MD (інтегрального показника відхилення рівня світлочутливості в полі зору залежно від вікової норми, не більше від 5,8 dB) і показників PSD (ступеня локальних дефектів, не більше від 1,78 dB), тонометрію, рефрактометрію, кератопахіметрію, біомікроскопію, офтальмоскопію за допомогою лінз Volk Double aspheric або Ocular Small Pupil, оптичну когерентну томографію (ОСТ) на приладі Optovue RTVue 100-2 (версія програми А6.11.0.12; для об’єктивізації прогресування ГОН досліджували показники RNFL-шару нервових волокон сітківки й GSS-комплексу гангліозних клітин), за необхідності виконували дослідження переднього відрізка ока (А-ОСТ).

Стадію захворювання визначали за класифікацією периметричних змін глаукоми [1, 17]. Пацієнтам виконували трабекулектомію з імплантацією шунта Ex-Press [18]. Операції були виконані під місцевою анестезією однією бригадою хірургів.

Забір внутрішньоочної рідини здійснювали через парацентез передньої камери на початку операції шляхом аспірації 0,05–0,1 мл через одноразовий шприц (Hemoplast, Etalon+, Україна). Визначення маркерів апоптозу (TNF-α, FasL і sFas/APO-1) у ВОР проводили методом твердофазного імуноферментного аналізу з використанням комерційних тест-систем Bender MedSystems (Австрія). Проводили двократне розведення проб, результати виражали у пг/мл (TNF-α і FasL) і нг/мл (sFas/APO-1).

Протягом спостереження четверо пацієнтів вибули з дослідження, отже, результати визначення маркерів апоптозу проаналізовано в 65 пацієнтів, які пройшли обстеження через один рік після операції. Контрольну групу становили 25 пацієнтів аналогічного віку без глаукоми, яких було прооперовано з приводу вікової катаракти.

Статистичний аналіз результатів клінічних досліджень проводили за допомогою пакета програм SPSS 11.0, MedStat. Розраховували середню (M) і її стандартне відхилення (SD). Для проведення парних порівнянь використовували тест Tukey HSD для нерівних розмірів вибірок і t-критерій Стьюдента для парних незалежних міжгрупових порівнянь. Для множинного порівняння використано критерій Фішера (F; дисперсійний аналіз). У всіх випадках проведення аналізу критичний рівень значущості був прийнятий рівним 0,05.

Результати та обговорення

У даному дослідженні пацієнти відповідно до стадій ПВКГ до операції розподілилися таким чином: 1-ша стадія — 12 пацієнтів (18,5 %), 2-га стадія — 24 (36,9 %) і 3-тя стадія — 29 (44,6 %). Клінічний опис результатів лікування й прогресування ГОН надано нами раніше [19].

Через три місяці після операції ВОТ був нормалізований на всіх очах і в середньому становив 20,1 ± 1,8 мм рт.ст. Значення ВОТ і вміст маркерів апоптозу за стадіями ПВКГ (M ± SD) подано в табл. 1.

Як видно з табл. 1, вміст TNF-α у ВОР був суттєво збільшений у пацієнтів із 2-ю і 3-ю стадіями ПВКГ порівняно з контролем (p < 0,001). При цьому статистично значущої різниці між контролем і 1-ю стадією і між 1-ю і 2-ю стадіями виявлено не було (р = 0,473 і р = 0,191 відповідно). Уміст TNF-α був найвищим у ВОР пацієнтів із 3-ю стадією ПВКГ і перевищував значення в контролі (у 2,3 раза; p < 0,001) і при 1-й стадії (у 1,6 раза; р = 0,011). Різниця між 2-ю і 3-ю стадіями була статистично незначною (p = 0,350).

Аналогічні різниці між стадіями ПВКГ відмічені за вмістом у ВОР FasL, який був максимальним у ВОР пацієнтів із 3-ю стадією і перевищував такий у контролі (у 1,9 раза; p < 0,001) і при 1-й стадії (у 1,4 рази; p = 0,010). Різниця між 2-ю і 3-ю стадіями була статистично незначною (p = 0,584).

Також було встановлено, що на відміну від TNF-α і FasL уміст у ВОР sFas/APO-1 відповідно до стадії ПВКГ був нижчим. Статистично значуще вміст sFas/APO-1 у ВОР не відрізнявся між пацієнтами контрольної групи і при 1-й стадії ПВКГ (р = 0,983), а мінімальним він виявився в пацієнтів із 3-ю стадією ПВКГ (був нижчим за контроль у 1,6 раза; р < 0,001).

Проведені нами множинні порівняння встановили статистичну значущість тенденцій змін вмісту всіх вивчених маркерів апоптозу за стадіями ПВКГ (р < 0,001).

Порівняльний уміст у ВОР маркерів апоптозу (у відсотках до контрольного значення) за стадіями ПВКГ подано на рис. 1.

Порівняльний аналіз вмісту маркерів апоптозу у ВОР при різних стадіях ПВКГ показав, що відповідно до збільшення стадії вміст у ВОР TNF-α і FasL збільшувався, а вміст sFas/APO-1, навпаки, зменшувався. Найбільший абсолютний приріст у ВОР був відмічений для TNF-α.

Протягом року спостереження у 8 пацієнтів (12,3 %) було відмічено звуження меж поля зору за даними статичної периметрії Humphrey, а в 57 пацієнтів (87,7 %) межі поля зору збереглися на доопераційному рівні або розширилися [19]. Відповідно це свідчило про прогресування ГОН у 12,3 % випадків. Згідно з цим порівнювали значення ВОТ, виміряне через три місяці після операції, і вміст маркерів апоптозу у ВОР за наявності або відсутності прогресування ГОН. Значення ВОТ і вміст у ВОР маркерів апоптозу за наявності або відсутності прогресування ГОН наведено в табл. 2.

Дещо парадоксальним виглядає факт відсутності статистичної різниці ВОТ за наявності або відсутності прогресування ГОН (р = 0,678), що, з одного боку, може пояснюватися нерівномірністю порівнюваних вибірок: кількість випадків із прогресуванням ГОН становила 8 проти 57 без прогресування. З іншого боку, і в інших дослідженнях було вказано на відносну незалежність прогресування ГОН після операції від рівня ВОТ [1, 14, 17].

Порівняння маркерів апоптозу показало, що вміст у ВОР TNF-α і FasL був вищим за наявності прогресування ГОН, тоді як уміст sFas/APO-1 був меншим (p < 0,001). Максимальна абсолютна різниця була наявна для sFas/APO-1 (у 2,5 раза), меншою вона була для TNF-α (у 1,7 раза) і FasL (у 1,6 раза).

Отже, проведене дослідження показало збільшення за стадіями ПВКГ умісту у ВОР TNF-α і FasL при зменшенні sFas/APO-1. За умови прогресування ГОН після хірургічного лікування рівень перших двох маркерів апоптозу був вищим, а останнього — меншим, що свідчило про значущість активності апоптозу для післяопераційного прогресування ГОН. ВОТ за умови наявності або відсутності післяопераційного прогресування ГОН не відрізнявся.

Отже, можна вважати, що як розвиток ГОН, так і її прогресування після хірургічного лікування залежать від вираженості процесів апоптозу. У цьому аспекті більш цікавим, на нашу думку, є залучення до патологічного процесу важливого прозапального цитокіну — TNF-α. Його рівень у сітківці збільшує активовані астроцити, що індукує апоптоз гангліозних клітин [20]. Також відмічено кореляцію між його рівнем у сітківці й швидкістю загибелі гангліозних клітин. Під впливом TNF-α відбувається активація матриксних металопротеїназ, що призводить до деградації компонентів міжклітинної речовини, ремоделювання тканини диска зорового нерва, порушення гематоофтальмічного бар’єра [21, 22]. Через свої рецептори TNF-α активує утворення проапоптозного комплексу DISC та ініціює каскад МАРК/ERK кіназа-1/JNK/каспаза-8 [16].

Крім гліально-нейрональних відношень, TNF-α утворюється в процесі розвитку нейрозапалення активованими макрофагами, дендритними клітинами, що теж має значення в умовах прогресування ГОН [23]. На думку S. He et al. (2018), таргетинг (специфічне блокування) рецепторів TNF-α є перспективним напрямком нейропротекції при глаукомі [24].

Односпрямованим за ефектом із TNF-α при ПВКГ є FasL [23, 24]. Зв’язок FasL із Fas-рецептором призводить до індукції апоптозу шляхом розщеплення прокаспази-8, конвертації прокаспази-3 у каспазу-3 і деградації білків клітини, активації ендонуклеаз і прокаспаз-6 і -7; крім того, під впливом каспази-8 утворюється фактор tBID, що стимулює вбудовування білка ВАХ у мембрану мітохондрій і вихід в ендоплазму цитохрому С з формуванням апоптосоми [11, 13, 15]. Отже, медіатори імунного запалення, як і апоптогенні молекули, залучені до патогенезу ПВКГ [25].

Отримані в даному дослідженні дані узгоджуються з наведеними літературними джерелами й доводять значення проапоптозних маркерів (TNF-α і FasL) у розвитку ПВКГ і їх пряме відношення до прогресування ГОН після хірургічного лікування.

За нашими даними, при розвитку ПВКГ вміст у ВОР sFas/APO-1 зменшувався. Зниження рівня sFas/APO-1 при прогресуванні ПВКГ за стадіями розвитку відмічено також і в роботі О.С. Слеповой и соавт. (2012) [15]. На їх думку, рівень sFas/APO-1 відображає активність антиапоптозної системи, яка за умови розвиненої ПВКГ виснажується, а зниження вмісту sFas/APO-1 відповідає послабленню світлочутливості сітківки й збільшенню площі скотом. Багаторазове зменшення вмісту у ВОР розчинного Fas (sFas), визначеного, як і в наших дослідженнях, методом імуноферментного аналізу, було показано при ПВКГ порівняно з катарактою (р = 0,004) [26].

Отже, зіставлення наших даних з літературними вказує на важливу патогенетичну роль про- та антиапоптозних маркерів і може свідчити про можливість їх використання для прогнозування розвитку ПВКГ і її прогресування після хірургічного лікування.

Висновки

1. Встановлено, що внутрішньоочний тиск через три місяці після операції за умови наявності або відсутності післяопераційного прогресування глаукомної оптичної нейропатії не відрізнявся.

2. Відповідно до стадії ПВКГ уміст у ВОР TNF-α і FasL збільшувався, а sFas/APO-1 — зменшувався (p < 0,001). Найбільший абсолютний приріст у ВОР був відмічений для TNF-α.

3. Після оперативного лікування ПВКГ за наявності прогресування ГОН уміст у ВОР TNF-α і FasL був вищим, тоді як вміст sFas/APO-1 — меншим (p < 0,001). Максимальна абсолютна різниця була наявна для sFas/APO-1 (у 2,5 раза), меншою вона була для TNF-α (у 1,7 раза) і FasL (у 1,6 раза).

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Список литературы

Нестеров А.П. Глаукома. 2-е изд. Москва: Медицинское информационное агентство, 2014. 360 с.
EGS Guidelines 4th ed. European Glaucoma Society. URL: https://www.eugs.org/eng/egs_guidelines_reg.asp?l = 1.
Могілевський С.Ю., Зябліцев С.В., Денисюк Л.І. Прогресування первинної відкритокутової глаукоми в залежності від клінічних показників, визначених при первинному обстеженні. Офтальмологічний журнал. 2017. № 1. С. 15-19.
US Eye disease statistics. American academy of ophthalmology. URL: https://www.aao.org/eye-disease-statistics.
Вітовська О.П. Організаційне та ресурсне забезпечення реалізації в Україні Національної стратегії боротьби із первинною глаукомою. Україна. Здоров’я нації. 2010. № 1. C. 40-47.
Tham Y.C., Li X., Wong T.Y., Quigley H.A., Aung T., Cheng C.Y. Global prevalence of glaucoma and projections of glaucoma burden through 2040: a systematic review and meta-analysis. Ophthalmology. 2014. Vol. 121. № 11. P. 2081-2090.
Youngblood H., Hauser M.A., Liu Y. Update on the genetics of primary open-angle glaucoma. Exp. Eye Res. 2019. Vol. 188. № 13. P. 107795.
Rusciano D., Pezzino S., Mutolo M.G., Giannotti R., Librando A., Pescosolido N. Neuroprotection in glaucoma: Old and new promising treatments. Adv. Pharmacol. Sci. 2017. 2017. P. 4320408.
Mudassar Imran Bukhari S., Yew K.K., Thambiraja R., Sulong S., Ghulam Rasool A.H., Ahmad Tajudin L.S. Microvascular endothelial function and primary open angle glaucoma. Ther. Adv. Ophthalmol. 2019. Vol. 22. № 11. P. 2515841419868100.
Михейцева И.Н. Глаукомная оптическая нейропатия — основные аспекты патогенеза. Архів клінічної та експериментальної медицини. 2009. Vol. 18. № 2. P. 235-240.
Apoptosis — an overview. Science Direct Topics. Retrieved 2019-03-19. URL: https://www.sciencedirect.com.
Chen Q., Xi Х., Zeng Y., He Z., Zhao J., Li Y. Acteoside inhibits autophagic apoptosis of retinal ganglion cells to rescue glaucoma-induced optic atrophy. J. Cell. Biochem. 2019. Vol. 120. № 8. P. 13133-13140.
Levkovitch-Verbin H. Retinal ganglion cell apoptotic pathway in glaucoma: Initiating and downstream mechanisms. Prog. Brain Res. 2015. Vol. 220. P. 37-57.
Сердюк В.М. Клініко-експериментальне обґрунтування нейропротекції в комплексі лікування хворих на первинну відкритокутову глаукому: Автореф. дис… д-ра мед. наук / Нац. акад. мед. наук України, Ін-т оч. хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова. Одеса. 14.01.18 — офтальмологія. 2015. 35 с.
Слепова О.С., Фролов М.А., Морозова Н.С., Фролов А.М., Ловпаче Дж.Н. Маркеры Fas-опосредованного апоптоза при первичной открытоугольной глаукоме и возможности их фармакологической коррекции. Вестник офтальмологии. 2012. № 4. C. 27-31.
Мисюрин В.А. Структура и свойства основных рецепторов и лигандов внешнего пути апоптоза. Рос. биотерапевт. журн. 2015. Т. 14. № 2. P. 23-30.
Курышева Н.И. Глаукомная оптическая нейропатия (обзор литературы). Москва: МЕДпресс-информ, 2006. 136 с.
Sun Y., Zhang B., Zhou R., Wang T., Deng J. Trabeculectomy and EX-PRESS implantation in open-angle glaucoma: An updated meta-analysis of randomized controlled trials. J. Ophthalmol. 2019. Vol. 2019. P. 2071506.
Могілевський С.Ю., Сердюк О.В. Прогресування глаукомної оптичної нейропатії після різних видів антиглаукоматозних операцій. Вісник проблем біології і медицини. 2019. Вип. 4. Т. 2. С. 195-199.
Петров С.Ю., Фокина Н.Д., Шерстнева Л.В., Вострухин С.В., Сафонова Д.М. Этиология первичной глаукомы: современные теории и исследования. Офтальмологические ведомости. 2015. Т. 8. № 2. С. 47-56.
Белецкая И.С., Астахов С.Ю. Роль матриксных металлопротеиназ в патогенезе глаукомы. Офтальмологические ведомости. 2015. Т. 8. № 3. C. 28-43.
Соколов В.А., Леванова О.Н. Роль матриксных металлопротеиназ в патогенезе первичной открытоугольной глаукомы. Рос. медико-биол. вестник имени академика И.П. Павлова. 2013. № 2. C. 136-141.
Williams P.A., Marsh-Armstrong N., Howell G.R. Neuroinflammation in glaucoma: A new opportunity. Exp. Eye Res. 2017. Vol. 157. P. 20-27.
He S., Stankowska D.L., Ellis D.Z., Krishnamoorthy R.R., Yorio T.J. Targets of neuroprotection in glaucoma. J. Ocul. Pharmacol. Ther. 2018. Vol. 34. № 1–2. P. 85-106.
Pinazo-Durán M.D., Zanón-Moreno V., García-Medina J.J., Gallego-Pinazo R. Evaluation of presumptive biomarkers of oxidative stress, immune response and apoptosis in primary open-angle glaucoma. Curr. Opin. Pharmacol. 2013. Vol. 13. № 1. P. 98-107.
Razeghinejad M.R., Kamali-Sarvestani E. Aqueous humor levels of soluble Fas and Fas-ligand in patients with primary open angle and pseudoexfoliation glaucoma. Iran J. Immunol. 2007. Vol. 4. № 4. P. 215-219.