Газета «Новости медицины и фармации» №10 (728), 2020
Вернуться к номеру
По кому подзвін?
Авторы: Кузьмінов Б.П.
директор Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, доктор медичних наук, професор, м. Львів, Україна
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Немає людини, яка була б як Острів, сама по собі, кожна людина є частиною Материка, частиною Суші; і якщо хвилею знесе в море берегову Скелю, менше стане Європа, і так само, якщо змиє край мису або зруйнує Замок твій або друга твого; смерть кожної людини зменшує і мене, бо я єдиний з усім людством, а тому не питай, по кому подзвін: він дзвонить по тобі.
Ернест Хемінгуей
У газеті «2000» № 30(952) за 11–17 вересня 2020 р. опубліковано статтю «Неугодне дзеркало» за підписом Олексія Колежука.
У ній автор (доктор фізико-математичних наук, голова Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технології) у відповідь на статтю академіка Національної академії медичних наук України, члена-кореспондента Національної академії наук України Ісаака Трахтенберга і доктора медичних наук професора Ігоря Тарабана «А судді хто?!» критикує діяльність Національної академії наук за останні два роки, пропонує задуматися над тим, «як зробити так, щоб достойний лікар мав достойний статус і реалізовував свій творчий потенціал без того, щоб прикидатись великим науковцем?» Колежук детально зупиняється на роботі Наукового комітету та його боротьбі за «визнання пріоритету науки в країні не на словах, а на ділі». Також (з урахуванням триваючої пандемії коронавірусної інфекції) задає питання: «Чому в Україні не існує жодної лабораторії третього класу біологічної безпеки, де можна було б досліджувати особливо небезпечні патогени?»
Сподіваюся, думка лікаря-гігієніста, доктора медичних наук, професора, директора Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни буде цікава читачам газети.
Реформа медицини, реформа медичної освіти, реформа медичної науки. Послідовні дії, які вже призвели до того, що про багато досягнень вітчизняної медицини можна говорити лише в минулому часі. Хотілося б нагадати автору статті, що медицина (лат. medicina від словосполучення ars medicina — «лікувальне мистецтво», «мистецтво лікування») — система наукових знань і практичної діяльності, метою якої є зміцнення та збереження здоров’я, продовження життя, попередження та лікування хвороб людини. І розглядати твердження Володимира Веніаміновича Фролькіса (видатного вченого в галузі сучасної геронтології та вікової фізіології, академіка Національної академії медичних наук України, академіка НАН України, члена Нью-Йоркської академії наук, доктора медичних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України, віце-президента НАМН України), що «ні в одній професії наука і повсякденна практика так не зливаються воєдино, як в медицині», як мантру, що нічого не міняє, може лише далека від медицини людина.
Не можу погодитися з автором, що діяльність НАМНУ і надалі в основному сконцентрована на наданні медичних послуг.
Важко звинувачувати людину, яка не має медичної освіти, в тому, що вона не бачить різниці між медичною допомогою і медичною послугою.
Хочу процитувати сухі рядки статті 49 Конституції України — найвищого нормативного правового акта країни: «Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування».
Про висококваліфіковану медичну допомогу установ НАМН України інформує і її офіційний сайт. Чи можливо надавати висококваліфіковану медичну допомогу без наукових знань?
Горе-реформаторами повністю зруйнований профілактичний напрямок у медицині. І свідчення цьому — трагічні цифри смертності від коронавірусної інфекції в Україні
На жаль, у свідомості людей цілеспрямовано намагаються стерти різницю між медичною допомогою і медичною послугою. Лікар ставиться на одну дошку з представниками комунально-побутових послуг, і цим зневажається святість лікування.
А тепер про наукові результати та їх калібр двох провідних науково-дослідних інститутів гігієнічного профілю. Зі слів Олексія Колежука: «В Інституті громадського здоров’я ім. О.М. Марзєєва статті у виданнях, що індексуються у Web of Science, за останні два роки або зовсім відсутні, або трапляються поодинокі, причому у виданнях з нижчої половини рейтингу. Останнє стосується й Інституту медицини праці імені Ю.І. Кундієва НАМН України».
У недосвідченого читача може виникнути враження, що ці інститути існують лише на папері, а академія витрачає бюджетні гроші і платить зарплату якомусь міфічному персоналу. Маючи сорокарічний досвід роботи в профілактичній медицині, можу стверджувати, що вчені ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. О.М. Марзєєва НАМН України» займаються проблемами гігієни навколишнього середовища, гігієни фізичних факторів, гігієни дітей та підлітків, санітарної мікробіології та радіаційної гігієни. Уперше в світі фахівцями інституту було розроблено наукові основи гігієнічного нормування хімічних канцерогенів, здійснено широкомасштабні комплексні дослідження з багатьох аспектів гігієни регіонального планування та містобудування, оцінено санітарний стан великих та малих річок України. На основі отриманих результатів обґрунтовано стратегію санітарного очищення населених місць. Розроблено концепцію створення цілісної системи контролю за безпечною експлуатацією АЕС та концепцію протидії виникненню радіаційних аварій.
Пріоритетні завдання ДУ «Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України» — це профілактика професійних захворювань та травматизму в різних галузях промисловості та сільському господарстві, оцінка шкідливого впливу на організм хімічних і фізичних факторів виробництва, токсиколого-гігієнічна оцінка пестицидів і полімерних матеріалів. Інститут є провідною установою з розробки гігієнічних нормативів шкідливих хімічних речовин в об’єктах довкілля.
Детально зупинятися на роботах вчених цих науково-дослідних інститутів не вважаю доцільним, їх прекрасно знають вітчизняні та закордонні фахівці й медична спільнота, але автора статті «Неугодне дзеркало» інформую, що у 1955 р., коли він ще не з’явився на світ, на той момент асистент кафедри гігієни праці Київського медичного інституту, к.м.н. І. Трахтенберг у журналі «Гигиена и санитария» опублікував статтю «О токсичности паров органических соединений ртути (этилмеркурфосфата и этилмеркурхлорида) при острых и хронических интоксикациях (экспериментальные данные)». Ці дані актуальні й сьогодні, а журнал «Гигиена и санитария» в ті часи був провідним фаховим виданням і за станом на серпень 2020 р. індексується у базі даних Scopus.
У цих установах НАМНУ створені наукові школи, і саме тут готують кваліфікованих фахівців — кандидатів і докторів наук. Адже дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук — це кваліфікаційна робота. Невже ж це погано, що в тебе багато учнів? А фальсифікації, плагіат, імітація — це притаманно виключно медичним наукам?
Досвід вчених ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. О.М. Марзєєва НАМН України» і ДУ «Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України» та дані узагальнених ними міжнародних законодавчих документів були враховані під час розробки санітарного законодавства незалежної України, в тому числі закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
На сьогодні з сумом необхідно констатувати, що санітарного законодавства в Україні немає, як і санітарно-епідеміологічного благополуччя населення. Горе-реформаторами повністю зруйнований профілактичний напрямок у медицині. І свідчення цьому — трагічні цифри смертності від коронавірусної інфекції в Україні, які щоденно зростають, а кількість інфікованих встановлює антирекорди.
Виникає логічне запитання: як ставитися до твердження видатного хірурга М.І. Пирогова про те, що майбутнє належить медицині профілактичній? Напевно, як до мантри, яка вже нічого не змінить. Таке враження, що в тил нашої вітчизняної медичної науки засланий сапер-підривник або сапери-підривники, які це роблять свідомо, виконуючи завдання, як у відомому романі американського письменника, лауреата Нобелівської премії Ернеста Хемінгуея «По кому подзвін».
Наступне питання: чому в Україні не існує жодної лабораторії третього класу біологічної безпеки, де можна було б досліджувати особливо небезпечні патогени? Які практичні кроки зроблено чи бодай проголошено НАМНУ за період пандемії для появи такої лабораторії?
Етіологічний агент епідемії, якій ВООЗ 11 березня 2020 р. присвоєно статус пандемії, — коронавірус SARS-CoV-2. Він належить до другої групи патогенності, і, відповідно, для встановлення його наявності або відсутності у біологічному матеріалі достатньо біологічних лабораторій рівня BSL-2. Саме другого рівня безпеки, а класи безпеки, як відомо фахівцям, встановлюються для обладнання — наприклад, ПЛР-боксів.
В Україні в рамках міжнародної програми зменшення біологічної загрози створено 15 таких лабораторій, і саме одна з них — в Науково-дослідному інституті епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Вартість лабораторії — 3,4 млн доларів. Вона має шлюзове сполучення між кімнатами, обладнана ПЛР-боксами, ламінарними шафами, системами очистки та кондиціювання повітря, очисткою стоків. Від початку епідемії ця лабораторія задіяна для діагностики коронавірусної інфекції і зробила більше 6000 проб. Усі вимоги щодо проведення таких аналізів розроблені і затверджені МОЗ України Наказом № 26 від 24.01.2008 р. «Організація роботи лабораторій при дослідженні матеріалу, що містить біологічні патогенні агенти I–IV груп патогенності молекулярно-генетичними методами». З якими ініціативами по цьому питанню має виходити Академія медичних наук?
Слід також зауважити, що не існує чесних або нечесних лікарів. Лікар може бути тільки справжній. Також не існує «лікарської діяльності». Це в нашій професії називається лікувальна робота або медична практика.
Насамкінець ще одна ремарка. Практично всі науково-дослідні інститути НАМНУ носять імена видатних вчених, які зробили неоцінимий внесок у медичну науку. І потрібно пишатися тим, що з портретів вітчизняних вчених можна скласти цілу галерею. Професіоналам підрахунку різних індексів хочу побажати частіше згадувати заповідь «Не судіть, то не судимі будете, бо яким судом судите, таким будете судимі; і якою мірою міряєте, такою і вам будуть міряти».
Аналіз наукової і лікувальної роботи установ медичної галузі повинні проводити фахівці, які мають відповідну освіту і вагомі досягнення в медицині. Робити це слід відкрито, щоб було зрозуміло, хто такі «ми самі є науковцями, але добре знаємо, як працює наукова система у світі, бо маємо досвід роботи в розвинених країнах, тому чудово бачимо зсередини всю фальш і мішуру, які, на жаль, продовжують роз’їдати нашу науку й освіту».
Інакше завжди буде виникати логічне питання — «А судді хто?» — яке було порушено у статті академіка І.М. Трахтенберга та професора І.А. Тарабана і на яке відповіді ми так і не отримали.