Журнал «Актуальная инфектология» Том 9, №4, 2021
Вернуться к номеру
Труднощі добору специфічної терапії при тяжких формах вродженої цитомегаловірусної інфекції: погляд крізь час
Авторы: Усачова О.В. (1), Сіліна Є.А. (1), Пахольчук Т.М. (1), Конакова О.В. (1), Дралова О.А. (1), Курочкіна Т.І. (2), Денисенко І.Г. (2), Шевченко Р.Л. (2)
(1) — Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя, Україна
(2) — КНП «Міська дитяча лікарня № 5» ЗМР, м. Запоріжжя, Україна
Рубрики: Инфекционные заболевания
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
На сьогодні відзначається підвищення захворюваності на цитомегаловірусну інфекцію (ЦМВІ) у всіх країнах світу. За даними ВООЗ, останніми роками частота вродженої ЦМВІ серед новонароджених варіює від 0,3 % до 3,0 % в різних країнах, а кількість летальних випадків досягла 19,9 на 1000 зареєстрованих випадків ЦМВІ.
Мета: продемонструвати ефективність ганцикловіру при внутрішньоутробній цитомегаловірусній інфекції через наведення двох випадків лікування вродженої ЦМВІ (ВЦМВІ) ацикловіром і ганцикловіром та ілюстрацією їх наслідків.
Матеріали та методи. Подано результати ретроспективного аналізу ефективності лікування ВЦМВІ у двох новонароджених на підставі клініко-лабораторних даних, отриманих у динаміці спостереження та в катамнезі глибиною 2 роки.
Результати та обговорення. Наводимо два клінічні випадки тяжкої форми ВЦМВІ у дітей, які були проліковані у 2011 та 2019 роках, коли різнились підходи до протицитомегаловірусної терапії: від ацикловіру до ганцикловіру. В 2011 р. у дитини, яка мала недоношеність, поліорганність ураження (легенів, печінки, селезінки, підшлункової залози, очей (хореоретиніт), ЦНС (судомний синдром в анамнезі, стріалентикулярна мінералізуюча ангіопатія, перивентрикулярні псевдокісти з двох боків)), торпідність та хвилеподібність перебігу хвороби і позитивний результат визначення ДНК цитомегаловірусу в крові, сечі та лікворі, а також позитивні до ЦМВ IgM, як етіотропний препарат було використано лише специфічний внутрішньовенний протицитомегаловірусний імуноглобулін та ацикловір внутрішньовенно з огляду на відсутність доказової бази щодо безпечності використання специфічного антиЦМВІ-препарату ганцикловір. Але лікування без використання саме цього препарату виявилось неповністю ефективним: в катамнезі у 2-річному віці дитина має грубе порушення слуху та зору і глибоку інвалідизацію внаслідок резидуальних явищ з боку ЦНС. Інший випадок відбувся у 2019 році. Відомо, що з моменту народження стан дитини розцінений як тяжкий через геморагічний синдром на тлі тромбоцитопенії, респіраторних порушень, неврологічної симптоматики. З огляду на отримання позитивного результату ПЛР на ЦМВ у крові та сечі дитини за життєвими показаннями був призначений ганцикловір з розрахунку 6 мг/кг кожні 12 годин внутрішньовенно під контролем показника абсолютної кількості нейтрофілів та кліренсу креатиніну. Кілька разів під час лікування виникала необхідність корегувати дозу препарату; так, у зв’язку зі зниженням кліренсу креатиніну на 10-ту добу терапії було зменшено дозу ганцикловіру до 1,25 мг/кг кожні 12 годин. Слід зазначити, що позитивну динаміку на фоні специфічної терапії ми отримали вже на другому тижні лікування, проте лише на 40-ву добу лікування дитини ганцикловіром було отримано негативну ПЛР крові на ЦМВ. Дитина виписана на 70-й день лікування без резидуальних явищ з боку ЦНС. Утім, в 9 місяців було засвідчено зниження слуху на ліве вухо — приглухуватість 2–3-го ступеня. Проте, з огляду на сторожу батьків, успішно та вчасно проведено протезування, і слух відновлений повністю. В перший рік життя: дитина сидить, перевертається, повзає; адекватно реагує на оточуючих; фіксує погляд на предметах, стежить за предметами.
Висновки. Наведені два випадки наочно демонструють, як змінювалися підходи до специфічної терапії вродженої цитомегаловірусної хвороби від значної перестороги щодо побічної дії ганцикловіру до визнання необхідності використання строго специфічної терапії ганцикловіром з урахуванням співвідношення користь/побічна дія. Також продемонстрована різниця результатів захворювання — від тяжкої інвалідності при відмові від ганцикловіру до повної реабілітації при його використанні, що вказує на доцільність строго специфічного лікування ВЦМВІ.