Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Международный неврологический журнал Том 18, №3, 2022

Вернуться к номеру

Депресія, тривога і порушення сну: як вийти із замкненого кола

Депресія, тривога і порушення сну: як вийти із замкненого кола

Авторы: Бурчинський С.Г.
ДУ «Інститут геронтології імені Д.Ф. Чеботарьова НАМН України», м. Київ, Україна

Рубрики: Неврология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

Статтю присвячено питанням лікування тривожних розладів, а також депресії. Приділено увагу порушенням сну при депресивних станах. Підкреслена ефективність тразодону — першого (і єдиного в Україні) антидепресанту, що є представником групи інгібіторів зворотного захоплення серотоніну. Даний препарат є класичним представником концепції мультимодальних препаратів. Він поєднує снодійну й анксіолітичну дії при призначенні в малих дозах. При використанні великих доз тразодон починає працювати як антидепресант.

The article deals with the treatment of anxiety disorders, in particular depression. Attention is paid to sleep disturbances in depressive states. The effectiveness of trazodone, the first (and the only in Ukraine) antidepressant, which belongs to a group of serotonin reuptake inhibitors, is emphasized. This drug is a classic representative of the concept of multimodal preparations. It combines hypnotic and anxiolytic effects when administered in small doses. When used in large doses, trazodone starts to work as an antidepressant.


Ключевые слова

депресія; тривожні розлади; порушення сну; антидепресант

depression; anxiety disorders; sleep disturbances; antidepressant

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.18.3.2022.950
Депресивні розлади в даний час є однією з найбільш актуальних проблем не тільки медицини, але і суспільства в цілому у зв’язку з їх частотою (приблизно 10 % населення земної кулі страждають від цієї форми патології), роллю в інвалідизації пацієнтів і значним соціально-економічним тягарем для економіки розвинутих країн світу [14]. При цьому однією з найважливіших характеристик депресивних розладів на сучасному етапі є їх вихід за межі психіатричної патології, збільшення питомої ваги неврогенних і соматогенних форм порівняно з класичними ендогенними депресіями (моно- і біполярними розладами) [6]. Глобальним фактором, що визначив стрімке зростання частоти випадків депресій у популяції, стала пандемія COVID-19.
Одним з найбільш очевидних наслідків пандемії стало різке збільшення частоти депресії і тривожності в населення земної кулі в цілому. Так, порівняно з частотою виявлення депресії в глобальній популяції у 2017 р., що дорівнює 3,44 %, аналогічна оцінка, отримана на підставі проведеного великого метааналізу даних, отриманих з різних країн наприкінці 2020 р., становить у середньому 25 %, тобто цей показник протягом року пандемії зріс у 7 разів [32]. Схожий показник (20–30 %, за даними різних авторів) отримано і для тривожних розладів [15]. Важливо, що в 75–80 % випадків виявлялися поєднані тривожно-депресивні розлади [27] з величезним переважанням у кожному конкретному випадку тієї чи іншої симптоматики. При цьому особи з афективними порушеннями і тривогою можуть розглядатися як група ризику захворюваності на COVID-19 у зв’язку зі зниженим у них показником звернення по медичну допомогу або частим ігноруванням ними карантинних норм. Отже, стратегія виявлення, профілактики і терапії осіб з депресивними й тривожними розладами на ґрунті пандемії COVID-19 набуває особливого значення.
На цьому тлі досить парадоксальною є та обставина, що, незважаючи на широкий вибір препаратів антидепресантів і тимостабілізаторів різних поколінь і з різним типом дії, ефективність усіх стратегій терапії депресій (купірування гострого епізоду, стабілізуюча й підтримуюча терапія) часто залишається незадовільною. Основні причини цього такі:
1) підвищення числа випадків резистентності до фармакотерапії препаратами антидепресантів (до 30–50 %);
2) відсутність достатніх знань, особливо в лікарів-непсихіатрів, про особливості механізмів дії, клініко-фармакологічні ефекти, титрування дози, побічні дії різних представників антидепресантів і, як результат, призначення неадекватного препарату і/або реалізація неадекватної тактики лікування;
3) незадовільні характеристики безпеки більшості сучасних антидепресантів, особливо в умовах тривалого застосування в неврологічній і загальномедичній практиці;
4) затримка в часі прояву тимоаналептичного ефекту більшості антидепресантів (2–4 тижні), що неминуче погіршує комплаєнс у процесі лікування.
Зазначені проблеми стають ще більш значущими при спробах купірувати найчастіші коморбідні стани в рамках депресії — тривожні розлади й порушення сну.
Як уже згадувалося, приблизно в 75–80 % пацієнтів з депресією спостерігаються клінічно виражені тривожні розлади [6], а один або більше симптом тривоги виявляється в 96 % таких хворих [2]. У свою чергу, приблизно у 75–80 % пацієнтів з тривожними розладами, особливо в осіб похилого віку, відзначається наявність тієї чи іншої форми афективної патології — від слабо вираженої дистимії або циклотимії (сезонний афективний розлад) до клінічно виражених депресивних розладів [2, 12]. Особливо характерна спільність соматовегетативних проявів тривоги і депресії, які нерідко маскують наявність психопатологічних реакцій картиною типової соматичної патології. У результаті необхідність впливу на весь можливий комплекс тривожно-депресивних проявів можна вважати однією з основоположних вимог до сучасного препарату-антидепресанту.
Однак при цьому найбільш потужні з конвенційних антидепресантів (трициклічні — ТЦА, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну — СІЗЗС, інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну — ІЗЗСН), що ефективно впливають як на депресивну, так і на тривожну симптоматику, мають при цьому і найбільший спектр побічних ефектів, пов’язаних з недостатньою селективністю їх механізмів дії на тлі широти фармакологічних ефектів, що потребує переоцінки можливостей класичних антидепресантів, особливо за межами психіатрії.
Не менш актуальним видається і взаємозв’язок депресій і порушень сну.
Порушення сну при депресіях — одна з найбільш типових діагностичних ознак даної патології, що відображена в DSM-IV і спостерігається у 80–90 % депресивних пацієнтів [28, 31]. В основі цих порушень лежать: а) ослаблення біосинтезу й рецепторного зв’язування з МТ-1- і МТ-2-рецепторами основного фізіологічного регулятора біологічних ритмів в організмі — мелатоніну; б) компенсаторна гіперактивація серотонінергічних 5-НТ2а-рецепторів унаслідок дефіциту серотонінергічної медіації [16]. Згадані порушення включають порушення засинання й пробудження, дезорганізацію структури сну. У клінічному плані дуже важливим є рівень вираженості інсомнічних розладів як один з провідних критеріїв суб’єктивної самооцінки стану свого здоров’я пацієнтами з депресією. Основні скарги при цьому зводяться до труднощів із засинанням, частих пробуджень, тривожного сну, відсутності відчуття відпочинку після сну тощо [18]. У більшості випадків спостерігається чітка кореляція між вираженістю афективного компонента і тяжкістю інсомнії [11]. При цьому порушення сну можуть передувати розвитку патологічного процесу, супроводжувати і/або погіршувати його перебіг [19]. Однак найхарактерніші особливості інсомнії при депресії виявляються при об’єктивному полісомнографічному дослідженні.
Найбільш характерними об’єктивними порушеннями сну при депресіях є:
1) збільшення часу засинання;
2) збільшення частки фаз REM-сну («швидкого» сну) у загальній структурі нічного сну;
3) почастішання фаз REM-сну;
4) скорочення загальної тривалості сну;
5) скорочення частки повільнохвильового сну, що відповідає максимальній глибині Non-REM-сну («повільного» сну);
6) скорочення латентного періоду настання фази REM-сну (тобто зсув на більш ранні нічні години) [18, 19].
Загалом відзначається кореляція між зазначеними порушеннями і тяжкістю клінічного перебігу захворювання, частотою супутніх тривожних розладів, а також імовірністю виникнення рецидиву [11].
Більшість відомих антидепресантів (ТЦА, СІЗЗС, ІЗЗСН) тією чи іншою мірою впливають на структуру сну. Однак для кожного препарату вплив на сон досить специфічний. Наприклад, на початкових стадіях фармакотерапії амітриптилін може прискорювати засинання, при цьому порушуючи структуру сну й викликаючи подальшу денну сонливість, а флуоксетин і венлафаксин, навпаки, ускладнюють засинання, викликаючи вечірню інсомнію [16]. Загалом багато представників ТЦА та ІЗЗСН сприяють седації і денній сонливості або посилюють прояви інсомнії і викликають кошмарні сновидіння.
Отже, більшість конвенційних антидепресантів справляють негативний вплив на сон, що може нівелювати їх позитивні терапевтичні ефекти і навіть призводити до відмови від подальшого лікування.
Таким чином, виникла нагальна потреба у вирішенні в рамках антидепресивної терапії наступних проблем:
а) нормалізація циклу «сон — неспання» у хворих з депресіями;
б) забезпечення можливості одномоментної реалізації тимоаналептичної, гіпнотичної та анксіолітичної дії;
в) поєднання вищезгаданих ефектів з підвищенням безпеки фармакотерапії депресій [1].
Саме тому конвенційні препарати антидепресантів у багатьох випадках вимагають ретельної оцінки доцільності свого застосування, особливо в режимі монотерапії в багатьох пацієнтів з депресивними розладами.
Відповідно і пошук нових препаратів антидепресантів спирається на дві глобальні стратегії, тісно пов’язані між собою:
1) розширення механізмів дії препаратів цієї групи за межі зворотного захоплення моноамінів (підвищення широти клінічних ефектів і терапевтичних можливостей);
2) збереження максимальної селективності дії на окремі нейромедіаторні системи й рецепторні структури (підвищення безпеки фармакотерапії і мінімізація побічних ефектів).
Результатом реалізації згаданих стратегій і вирішення вищерозглянутих проблем у рамках антидепресивної терапії стала поява принципово нового представника антидепресантів — препарату тразодон.
Тразодон може бути класичною ілюстрацією концепції, що отримала інтенсивний розвиток останніми роками, — «мультифункціональних» або «мультимодальних» препаратів, тобто засобів, що мають різноманітні, нерідко незалежні один від одного дозозалежні ефекти, які дозволяють застосовувати один препарат за різними показаннями і водночас, за необхідності, поєднувати згадані ефекти з метою досягнення низки клінічних переваг [26, 28]. Ця концепція переконливо підтверджується в межах лікування депресивних розладів з використанням тразодону.
Унікальність тразодону полягає в його дозозалежних клінічних ефектах. У малих дозах (50–150 мг/добу) даний препарат має лише поєднаний снодійний і анксіолітичний механізм дії, у великих же дозах (150–450 мг/добу) тразодон починає працювати як ефективний антидепресант.
За рахунок чого досягаються згадані ефекти?
Тут слід наголосити, що тразодон є першим (і єдиним в Україні) антидепресантом — представником групи АІЗЗС/SARI (антагоніст — інгібітор зворотного захоплення серотоніну). У малих дозах тразодон блокує лише певний підтип серотонінових рецепторів — 5-НТ2а, а також (меншою мірою) альфа-1-адренорецептори і гістамінові Н1-рецептори [17]. Саме за рахунок даного поєднаного механізму дії реалізуються гіпнотичний і анксіолітичний ефекти тразодону. Разом з тим відомо, що 5-НТ2-рецептори (у тому числі 5-НТ2а) концентруються в кортиколімбічних структурах, залучених до регуляції психоемоційних і когнітивних функцій, а їх щільність суттєво зростає в пацієнтів з депресією, особливо в поєднанні з тривогою [21], що підтверджує важливу роль даного типу рецепторів у патогенезі афективних розладів. Більше того, виявлено кореляцію між вираженістю блокади 5-НТ2а-рецепторів під впливом антидепресантів і клінічною ефективністю цих засобів [24].
Однак у малих дозах згаданий ефект тразодону не реалізується в розвитку тимоаналептичної дії. Він починає проявлятися тільки при збільшенні дози препарату, коли в механізми його дії залучаються блокада зворотного захоплення серотоніну й антагонізм щодо 5-НТ2с-рецепторів, які відіграють більш важливу роль у реалізації антидепресивних ефектів, ніж блокада 5-НТ2а-підтипу [26].
При цьому важливо підкреслити, що, наприклад, під впливом СІЗЗС та ІЗЗСН підвищення концентрації серотоніну призводить до активації 5-НТ2а- і 5-НТ2с- рецепторів, з чим пов’язують основні побічні ефекти даних препаратів (порушення сну, сексуальна дисфункція, тривога). Тразодон при застосуванні усуває ризик розвитку згаданих ускладнень, блокуючи дані підтипи 5-НТ-рецепторів. При цьому завдяки наявності в тразодону агоністичного впливу на інший підтип — 5-НТ1а-рецептори зберігається нормальна активність серотонінергічної нейромедіації і реалізація фізіологічних ефектів серотоніну [3, 29]. Тому тразодон розглядається сьогодні як класичний зразок мультимодального серотонінергічного антидепресанту [10, 28].
Крім того, важливо підкреслити, що, на відміну від інших антидепресантів, які впливають на цикл «сон — неспання» (агомелатин), тільки тразодон дає можливість за допомогою адекватної корекції дозового режиму керувати співвідношенням гіпнотичної, анксіолітичної та антидепресивної дії, посилюючи вираженість тимоаналептичного ефекту (при збільшенні дози) або послаблюючи його (при зменшенні дози). З іншого боку, на відміну від багатьох інших антидепресантів, тразодон не змінює структуру сну, тобто його дія в цій ситуації є максимально фізіологічною [28].
Сьогодні відомо, що, з одного боку, 5-НТ2а-рецептори залучені до патогенезу тривожних розладів, а з іншого боку, блокада даного підтипу рецепторів є важливим компонентом гіпнотичного ефекту, насамперед у плані забезпечення фізіологічної тривалості сну й оптимізації його структури [29]. У той же час блокада альфа-1-адренорецепторів і Н1-гістамінових рецепторів пов’язана з полегшенням процесу засинання й відсутністю нічних пробуджень [28].
Отже, у малих дозах тразодон забезпечує розвиток м’якої анксіолітичної дії і паралельно своєрідного, властивого лише даному препарату комплексного снодійного ефекту.
Клінічна ефективність тразодону досить докладно висвітлена у низці вичерпних публікацій [9, 10, 13, 16]. У дослідженнях тразодону при ендогенних та нейрогенних депресіях виявилася його рівна ефективність як антидепресанту з основними представниками ТЦА (іміпрамін, амітриптилін) та СІЗЗС (флуоксетин, сертралін, пароксетин) у рамках основних лікувальних стратегій терапії депресій — купірування гострого епізоду, стабілізуючої і протирецидивної терапії — при дуже хорошій переносимості лікування (кращій, ніж у препаратів ТЦА, і порівнянній з препаратами СІЗЗС) [5, 7, 13]. Найважливішими клінічними характеристиками тразодону слід назвати швидкість прояву анксіолітичного ефекту і нормалізації сну (вже на 1-му тижні терапії) і тимоаналептичної дії (на 2-му тижні) [5, 20]. При цьому тразодон у пацієнтів з депресіями прискорює час засинання, підвищує тривалість сну, скорочує кількість нічних пробуджень і нормалізує структуру сну, тобто має максимально повну снодійну дію, не властиву навіть багатьом класичним препаратам-гіпнотикам [16].
Тут слід зробити уточнення, що, незважаючи на низку досліджень, які підтверджують ефективність тразодону при первинній інсомнії [22, 23], а також на той факт, що, наприклад, у США тразодон як гіпнотик є препаратом, який найбільш часто прописується за межами своїх показань до застосування (off label), відсутність консенсусу в даному питанні дозволяє рекомендувати сьогодні тразодон виключно як коректор порушень сну в пацієнтів із проявами депресивних розладів різного ступеня вираженості. При цьому тразодон у відповідних дозах (75–100 мг) може використовуватися як для монотерапії (при депресіях легкого ступеня тяжкості), так і як інструмент стратегії аугментації, тобто посилення в рамках комбінованої терапії дії класичних антидепресантів (насамперед СІЗЗС) у разі їх недостатньої ефективності в корекції тривожних та інсомнічних проявів при більш тяжких клінічних формах.
Крім того, завдяки вираженому анксіолітичному ефекту призначення тразодону при тривожно-депресивних розладах дозволяє уникнути прийому бензодіазепінів, що нерідко призначаються в даній ситуації лікарями-терапевтами і неврологами, які не враховують, крім інших недоліків даних засобів (звикання, залежність, погіршення когнітивного функціонування, пригніченість, синдром відміни тощо), виражену депресогенну дію бензодіазепінових анксіолітиків При цьому також відпадає необхідність у призначенні анксіолітиків нового покоління, які суттєво збільшують вартість терапії і також не вільні від низки побічних ефектів.
Тразодон, згідно з останніми рекомендаціями Європейського товариства кардіологів, включений до переліку антидепресантів, рекомендованих для фармакотерапії депресії при ішемічній хворобі серця [4]. Також тразодон рекомендований Національною службою охорони здоров’я Великої Британії як препарат вибору в пацієнтів похилого і старечого віку при відсутності показань до застосування, неефективності або непереносимості препаратів СІЗЗС [8]. Нарешті, тразодон запропонований Американською академією медицини сну як препарат вибору при поєднаних порушеннях сну, тривозі й депресії [25].
Що стосується однієї з провідних проблем фармакотерапії антидепресантами — безпеки лікування, то тразодон, на відміну від ТЦА, не має антихолінергічних і кардіотоксичних властивостей, не впливає на когнітивні функції, а на відміну від СІЗЗС не справляє негативного впливу на сексуальну функцію. Більше того, тразодон виявився ефективним інструментом корекції сексуальних порушень, викликаних прийомом СІЗЗС [30], що суттєво розширює рамки його застосування як антидепресанту. Також для тразодону не характерні порушення з боку шлунково-кишкового тракту, досить часті при застосуванні СІЗЗС [5].
Побічні ефекти при застосуванні тразодону спостерігаються нечасто, зазвичай зникають протягом перших тижнів лікування і виявляються переважно у вигляді підвищеної седації, сонливості, стомлюваності, запаморочення, ортостатичної гіпотензії. У результаті тразодон можна розглядати як один з найбільш безпечних сучасних антидепресантів з доброю переносимістю.
Протипоказання до прийому тразодону мінімальні й включають індивідуальну непереносимість, інтоксикацію алкоголем і снодійними засобами, гострий інфаркт міокарда. Відносними протипоказаннями є періоди вагітності й лактації.
Важливою умовою ефективного й безпечного застосування тразодону є правильна схема титрування дози:
— 1–3-й дні — увечері 75–100 мг;
— 4–6-й дні — увечері 150–175 мг;
— 7–14-й дні — увечері 225 мг;
— далі — збереження дози або підвищення її до 300 мг, із них 100 мг вдень і 200 мг увечері.
Тут важливо наголосити на доцільності різних дозових режимів тразодону при різних формах патології. Так, мінімальна доза 75–100 мг на добу може застосовуватись у пацієнтів із соматоформною дисфункцією з переважанням тривожно-депресивної симптоматики і порушень сну; 150 мг на добу — у неврологічній практиці при постінсультній депресії, депресії при хронічній ішемії мозку, при вираженому тривожно-депресивному синдромі й порушеннях сну в рамках різних форм неврологічної патології, а в дозі 300 мг на добу — у психіатричній практиці при великому депресивному розладі з проявами тривоги й ажитації. Виражені порушення сну і/або їх суб’єктивна значущість для пацієнта при будь-якій клінічній формі депресії можуть бути підставою для призначення тразодону як препарату вибору.
Сьогодні доцільно відзначити появу в Україні першого (і поки що єдиного) генеричного препарату тразодону — Тразодон МС (Medochemie Ltd), що випускається у формі таблеток, які містять по 50 і 100 мг тразодону в повній відповідності до стандартів ЄС, і одночасно є максимально доступним європейським препаратом тразодону в Україні. Наявність двох різних дозових форм у нижній частині дозового діапазону тразодону дозволяє особливо ефективно застосовувати Тразодон МС у пацієнтів з поєднанням депресивних, тривожних та інсомнічних проявів на тлі психосоматичної, цереброваскулярної, невротичної патології і при цьому забезпечити максимальну безпеку й досягнення комплаєнсу в процесі.
У результаті можна сформулювати такі основні переваги тразодону в клінічній практиці:
1) оригінальність і широта клініко-фармакологічних ефектів (поєднання тимоаналептичної, анксіолітичної і гіпнотичної дії);
2) унікальний і різнобічний фізіологічний вплив на сон пацієнтів з депресіями, не властивий іншим антидепресантам;
3) максимально швидкий прояв клінічних ефектів;
4) можливість за допомогою адекватної корекції дозового режиму керувати співвідношенням гіпнотичної, анксіолітичної та антидепресивної дії;
5) клінічна ефективність при різних формах депресивних розладів;
6) можливість застосування як у вигляді монотерапії, так і як інструменту стратегії аугментації;
7) сприятливі характеристики безпеки;
8) різноманітність дозових форм.
На закінчення слід зазначити, що впровадження в практику тразодону суттєво розширило уявлення про механізми дії і клінічні можливості антидепресантів і відкрило нові можливості в боротьбі з депресіями. І сьогодні цей препарат посідає значне місце в стратегії лікування депресивних розладів, дозволяючи підвищити ефективність і безпеку фармакотерапії однієї з провідних форм патології в сучасній медицині.
Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
 
Отримано/Received 03.03.2022
Рецензовано/Revised 23.03.2022
Прийнято до друку/Accepted 02.04.2022

Список литературы

  1. Бурчинский С.Г. Нарушения сна при депрессиях: новые возможности антидепрессантов. Український неврологічний журнал. 2012. № 2. С. 84-89.
  2. Виничук С.М., Крылова В.Ю., Рогоза С.В. Тревожные расстройства с нарушением адаптации и методы их терапии. Міжнародний неврологічний журнал. 2008. № 2. С. 74-80. 
  3. Данилов Д.С. Мультимодальные серотонинергические антидепрессанты. Журнал неврологии и психиатрии. 2017. Т. 117. № 9. С. 103-111.
  4. Депрессия и ишемическая болезнь сердца: обзор рекомендаций Европейского общества кардиологов 2018 года. Здоров’я України. 2019. № 1(48). С. 5.
  5. Каспер З., Оливьери Л., ДиЛорето Г. и др. Сравнительное рандомизированное двойное слепое исследование тразодона замедленного высвобождения и пароксетина при лечении больных с большим депрессивным расстройством. Міжнародний неврологічний журнал. 2012. № 4. С. 67-75.
  6. Марута Н.А. Современные депрессивные расстройства (клинико-психопатологические особенности, диагностика, терапия). Український вісник психоневрології. 2001. Т. 9. Вип. 4. С. 79-82.
  7. Муницца К. Сравнительное исследование тразодона замедленного высвобождения и сертралина при большом депрессивном расстройстве. НейроNews. 2012. № 5. С. 50-56. 
  8. Настанови щодо лікування депресії. НейроNews. 2019. № 1. С. 48-51. 
  9. Орос М.М., Луц В.В., Адамчо Н.Н. Тразодон у лікуванні депресії після інсульту. Новини медицини та фармації. 2016. № 590. С. 21-26.
  10. Сиволап Ю.П. Нейротрансмиссия серотонина и возможности лечения депрессии. Журнал неврологии и психиатрии. 2017. Т. 117. № 11. С. 174-177.
  11. Abad V.C., Guilleminault C. Sleep and psychiatry. Dialogues Clin. Neurosci. 2005. Vol. 7. P. 291-303.
  12. Dolder C., Nelson M., Stump A. Pharmacologic and clinical profile of newer antidepressants: implications for the treatment of elderly patients. Drugs Aging. 2010. Vol. 27. P. 625-640.
  13. Fagiolini K., Comandini A., Catena Dell’Osso M. et al. Rediscovering trazodone for the treatment of major depressive disorder. CNS Drugs. 2012. Vol. 26. P. 1033-1049. 
  14. Ferrari A.J., Charbos K.J., Norman R.E. et al. The epidemiological modeling of major depressive disorder: application to the Global Burden of Disease Study. PLoS One. 2013. Vol. 29. P. 69637. 
  15. Galindo-Vasquez O., Ramirez-Orozco M., Costas-Muniz C. et al. Symptoms of anxiety, depression and self-care behaviors during the COVID-19 pandemic in the general population. Gac. Med. Mex. 2020. Vol. 156. P. 298-305.
  16. Jaffer K.Y., Cgang T., Vanle B. et al. Trazodone and insomnia: a systematic review. Innov. Clin. Neurosci. 2017. Vol. 14. P. 24-34. 
  17. Knight A.R., Misra A., Guirk et al. Pharmacological characterisation of the agonist radioligand binding site of 5-HN2a, 5-HT2b, and 5-HT2c-receptors. Naunyn-Schmiedeberg’s Arch. Pharmacol. 2004. Vol. 370. P. 114-123.
  18. Lam R.W. Sleep disturbances and depression: a challenge for antidepressants. Int. Clin. Psychopharmacol. 2006. Vol. 21. Suppl. 1. P. S25-S29.
  19. Le Bon O. Contribution of sleep research to the development of new antidepressants. Dialogues Clin. Neurosci. 2005. Vol. 7. P. 305-313.
  20. Ligowski S.A. Post-stroke affective disorders. Advances in Clinical Neurology. N.Y.: Acad. Press, 2008. P. 344-372.
  21. Riedel W.J., Klaassen T., Griez E. et al. Dissociable hormonal, cognitive and mood responses to neuroendocrine challenge: evidence for receptor-specific serotonergic dysregulation in depressed mood. Neuropsychopharmacology. 2002. Vol. 26. P. 358-367. 
  22. Rielmann D., Baglioni C., Bassetti C. et al. European guideline for the diagnosis and treatment of insomnia. J. Sleep Res. 2017. Vol. 26. P. 675-700.
  23. Roth A.J., McCall W.V., Liguori A. Cognitive, psychomotor and polysomnographic effects of trazodone in primary insomnias. J. Sleep Res. 2011. Vol. 20. P. 552-558. 
  24. Sanchez C., Hyttel J. Comparison of the effects of antidepressants and their metabolites on reuptake of biogenic amines and on receptor binding. Cell. Mol. Neurobiol. 1999. Vol. 19. P. 467-489.
  25. Sateia M.J., Buysse D.J., Krystal A.D. et al. Clinical practice guideline for the pharmacological treatment of chronic insomnia in adults: an American Academy of Sleep Medicine clinical practice guideline. J. Clin. Sleep Med. 2017. Vol. 13. P. 307-349.
  26. Schyf V.D.C.J., Youdim M.B. Multifunctional drugs as neurotherapeutics. Neurotherapeutics. 2009. Vol. 6. P. 1-3.
  27. Sigdel A., Bista A., Bhattarai N. et al. Depression, anxiety and depression-anxiety comorbidity amid COVID-19 pandemic: an online survey conducted during lockdown in Nepal. MedRxiv. 2020. doi: org/10.1101/2020.04.30.20086926.
  28. Stahl S.M. Mechanism of actiohn of trazodone: a multifunctional drug. CNS Spectr. 2009. Vol. 14. P. 536-546.
  29. Stahl S.M., Lee-Zimmerman C., Cartwright S. et al. Serotonergic drugs for depression and beyond. Curr. Drug Targets. 2013. Vol. 14. P. 578-585.
  30. Stryjer F., Spivak B., Strous R.D. et al. Trazodone for the treatment of sexual dysfunction induced by serotonin reuptake inhibitors: a preliminary open-label study. Clin. Neuropharmacol. 2009. Vol. 32. P. 82-84.
  31. Wichniak A., Wierzbicka A., Walecka M. et al. Effects of antidepressants on sleep. Curr. Psychiat. Rep. 2017. Vol. 19. P. 63. 
  32. Xiong J., Lipsitz O., Nasri F. et al. Impact of COVID-19 pandemic on mental health in the general population: a systematic review. J. Affect. Disord. 2020. Vol. 277. P. 55-64.

Вернуться к номеру