Журнал «» Том 15, №3-4, 2022

Практично 35 % населення України мають підвищений артеріальний тиск (АТ), який часто поєднується з іншими класичними факторами серцево-судинного ризику, що зумовлює високу частоту ускладнень з боку мозку, серця та нирок. Перебіг артеріальної гіпертензії (АГ) залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх причин, значно погіршуючись за наявності коморбідної патології. Незаперечним є негативний вплив подій військового часу на перебіг таких поширених неінфекційних хронічних захворювань, як АГ і цукровий діабет (ЦД) 2-го типу. Така коморбідність і в мирний час чинить вкрай негативний вплив на прогноз пацієнтів, збільшуючи смертність серед осіб з АГ і ЦД 2-го типу в 4–7 разів порівняно з особами, які цих захворювань не мають. В основі синергічного погіршення прогнозу пацієнтів з АГ та ЦД 2-го типу лежить спільність патогенетичних рис цих, здавалося б, не споріднених захворювань. Важливо зазначити, що в сучасних настановах стрес розглядається як модифікатор ризику серцево-судинних захворювань (ССЗ). Це означає, що у разі сумнівів щодо визначення категорії ризику ССЗ наявність стресорних факторів може перекваліфікувати особу в категорію більш високого ризику. Варто пам’ятати, що стратифікація ризику розвитку ССЗ у пацієнтів з ЦД має певні особливості — для них не застосовується шкала SCORE2. Для оцінки серцево-судинного ризику у пацієнтів з ЦД враховується тривалість захворювання, наявність факторів ризику та ураження органів-мішеней, а також, як і в загальній популяції, наявність атеросклеротичних ССЗ. Депресія та тривога асоційовані зі зростанням ризику виникнення інфаркту міокарда, стенокардії й випадків серцево-судинної смерті. Неефективний контроль глікемії та АТ є провідним чинником прогресування хронічної хвороби нирок (ХХН). За умови відсутності контролю цих двох факторів прогресування ХХН до термінальної стадії відбувається досить швидко. Досягнення та утримання цільового АТ є необхідною умовою покращення прогнозу пацієнтів з АГ, а в поєднанні з ЦД 2-го типу це набуває ще більшої актуальності. Загальні підходи до терапії АГ у пацієнтів з ЦД 2-го типу суттєво не відрізняються з погляду кардіологічних та ендокринологічних товариств. В європейських настановах критерієм зниження АТ в межах 120–130/70–80 мм рт.ст. є вік до 70 років, тоді як в американських — ступінь ризику ССЗ: такого рівня АТ рекомендовано прагнути, якщо ризик високий і дуже високий. Щодо старту лікування, європейські настанови рекомендують комбіновану терапію, американські пропонують починати з монотерапії, якщо АТ знаходиться в межах 130–150/80–90 мм рт.ст. Для контролю АТ можна застосовувати будь-які препарати першої лінії (інгібітори АПФ (іАПФ), блокатори рецепторів ангіотензину (БРА), тіазидоподібні/тіазидні діуретики та дигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів. БРА й іАПФ рекомендовані як препарати першої лінії в пацієнтів зі значною альбумінурією (відношення альбумін/креатинін у сечі > 300 мг/г креатиніну), оскільки вони дають змогу знизити ризик прогресування захворювання нирок. Застосування цих класів слід також розглянути при помірній альбумінурії (відношення альбумін/креатинін у сечі — 30–299 мг/г креатиніну). При виборі другого та третього засобу мають братися до уваги такі чинники, як набряки, ШКФ, наявність серцевої недостатності й аритмій.

Almost 35 % of Ukraine population has high blood pressure, which is often associated with other classic cardiovascular risk factors that leads to a high incidence of brain, heart and kidney complications. The course of hypertension depends on many external and internal causes, significantly worsening in the presence of comorbid pathology. The negative impact of wartime events on the course of common non-infectious chronic diseases such as hypertension and type 2 diabetes is undeniable. Such comorbidity, even in peacetime, has an extremely negative impact on the prognosis of patients, increasing mortality among people with hypertension and type 2 diabetes by 4–7 times compared to those who do not have these diseases. The synergistic worsening of the prognosis in hypertension and type 2 diabetes is based on the common pathogenetic features of these seemingly unrelated diseases. It is important to note that in current guidelines, stress is considered as a modifier of cardiovascular disease (CVD) risk. This means that in case of doubt regarding the definition of the CVD risk category, the presence of stressors can reclassify a patient into a person at higher risk. It is worth remembering that stratifying the CVD risk in patients with diabetes mellitus has certain features — the SCORE2 scale is not used for them. To assess the cardiovascular risk in patients with diabetes, the duration of the disease, the presence of risk factors and damage to target organs are taken into account, and also, as in the general population, the presence of atherosclerotic CVD. Depression and anxiety are associated with an increased risk of myocardial infarction, angina pectoris, and cardiovascular death. Ineffective control of blood glucose and blood pressure is a leading factor in the progression of chronic kidney disease. If these two factors are not controlled, the progression of chronic kidney disease to the terminal stage is quite rapid. Achieving and maintaining the target blood pressure is necessary to improve the prognosis of patients with hypertension, and in combination with type 2 diabetes, this becomes even more relevant. General approaches to hypertension therapy in patients with type 2 diabetes do not differ significantly from the point of view of cardiology and endocrinology societies. In the European guidelines, the criterion for reducing blood pressure within the range of 120–130/70–
80 mmHg is an age up to 70 years, while in the US guidelines, it is a degree of CVD risk: it is recommended to strive for this level of blood pressure if the risk is high and very high. Regarding the initiation of treatment, the European guidelines recommend combined therapy, the American guidelines suggest starting with monotherapy, if blood pressure is within 130–150/80–90 mmHg. Any first-line drugs (angiotensin-converting enzyme inhibitors, angiotensin receptor blockers, thiazide-like/thiazide diuretics, and dihydropyridine calcium channel blockers) can be used to control blood pressure. Angiotensin receptor blockers and angiotensin-converting enzyme inhibitors are recommended as first-line drugs in patients with significant albuminuria (albumin/creatinine ratio in urine > 300 mg/g creatinine) because they allow reducing the risk of kidney disease progression. The use of these classes should also be considered in moderate albuminuria (albumin/creatinine ratio in urine — 30–299 mg/g creatinine). When choosing the second and third agent, factors such as edema, glomerular filtration rate, the presence of heart failure and arrhythmias should be considered.

артеріальна гіпертензія; цукровий діабет; хвороба нирок; лікування

hypertension; diabetes mellitus; kidney disease; treatment