Мобильная версия

Журнал "Гастроэнтерология" Том 56, №4, 2022

Актуальні аспекти застосування Афосилу при коморбідній патології печінки

Авторы: Осьодло Г.В., Бойчак М.П., Федорова О.О.
Українська військово-медична академія МО України, м. Київ, Україна

Рубрики: Гастроэнтерология

Разделы: Справочник специалиста

Стаття присвячена огляду даних сучасної літератури щодо доцільності застосування комбінованих гепатопротекторів-холеретиків при коморбідній патології печінки. Пошук літератури проведений у базах даних Scopus, Web of Science, PubMed та інших. Обґрунтовано доцільність застосування комплексу Афосил при хронічних дифузних захворюваннях печінки різної етіології, функціональних порушеннях жовчного міхура й жовчовивідних шляхів, при поєднаних захворюваннях печінки й біліарного тракту, а також за наявності метаболічних розладів, супутньої патології серцево-судинної і сечовидільної систем.

The article reviews the data of the modern literature on the advisability of using combined hepatoprotectors-choleretics in comorbid liver pathology. The literature search was conducted in the Scopus, Web of Science, PubMed and other databases. The advisability of using the Afosil complex in chronic diffuse liver diseases of various etiologies, functional disorders of the gallbladder and biliary tract, combined diseases of the liver and biliary tract, as well as in the presence of metabolic disorders, concomitant pathology of the cardiovascular and urinary systems has been substantiated.

Ключевые слова

коморбідна патологія печінки; гепатопротектори; холеретики; Афосил; екстракт артишоку; силімарин; фосфокомплекс силібіну; вітамін Е; піперин; огляд

comorbid liver pathology; hepatoprotectors; choleretics; Afosil; artichoke extract; silymarin; phosphocomplex of silybin; vitamin E; piperine; review

Однією з особливостей сучасної клініки внутрішніх хвороб є велика поширеність захворювань печінки на тлі невпинного зростання коморбідної патології, що обумовлено збільшенням вірусних, токсичних, медикаментозних, автоімунних впливів на печінку і, що особливо актуально, метаболічних розладів на тлі ожиріння й цукрового діабету. Коморбідні стани дуже характерні для захворювань шлунково-кишкового тракту (ШКТ), коли одночасно в патологічний процес залучаються органи гастродуоденальної зони, жовчовивідних шляхів і печінки, підшлункової залози, кишечника [1, 19].

Печінка є найбільшою залозою організму людини й центральним органом хімічного гомеостазу. У структурі її патології найпоширенішими є хронічні дифузні захворювання печінки (ХДЗП). При багатьох захворюваннях печінки виникають метаболічні порушення, які зберігаються надовго й потребують медикаментозної корекції [21]. З іншого боку, патологічні процеси в інших внутрішніх органах можуть призводити до серйозних порушень метаболізму, імунної відповіді, детоксикаційної та антимікробної функції печінки. Крім того, необхідність щоденного прийому значної кількості лікарських засобів за наявності в пацієнта декількох захворювань збільшує ризик виникнення гепатотоксичності [18]. А як відомо, обов’язковою умовою лікування пацієнтів із коморбідною патологією повинна бути безпека й добра переносимість препаратів [24]. Саме тому cвоєчасний раціональний захист печінки за умови коморбідності — найважливіша проблема внутрішньої медицини. Серед препаратів, які використовуються для лікування подібних порушень, можна виділити групу гепатопротекторів.

Гепатопротектори є численною групою лікарських засобів із різними механізмами захисту гепатоцитів від впливу факторів пошкодження. Основними з цих механізмів є мембраностабілізуючий, антиоксидантний, регенеративний, детоксикаційний, жовчогінний і протизапальний, що обумовлює високу терапевтичну ефективність сучасних гепатопротекторів. Дія гепатопротекторів не обмежується рівнем гепатоцитів, а реалізується на рівні всього організму [14, 16].

Гепатопротекторний ефект можуть проявляти різні лікарські засоби, які здатні покращувати метаболічні процеси в організмі, блокувати перекисне окиснення ліпідів (ПОЛ), мати антигіпоксичну активність, стабілізувати й відновлювати структуру клітинних і субклітинних мембран, захищати мітохондріальні й мікросомальні ферменти від ураження, уповільнювати синтез колагену й підвищувати активність колагенази [2]. Залежно від хімічної структури й походження виділяють декілька груп гепатопротекторів: препарати біофлавоноїдної природи (на основі розторопші плямистої, артишоку польового, куркуми довгої, рутки лікарської, філантусу); препарати фосфатидилхоліну; препарати — донатори тіолових сполук; препарати, що містять природні амінокислоти; препарати урсодезоксихолевої кислоти; синтетичні гепатопротектори; інгібітори функціональної активності купферівських клітин; препарати з опосередкованим гепатопротекторним ефектом; гомеопатичні засоби. Отже, група гепатопротекторів є гетерогенною і включає речовини різної хімічної структури, які діють на метаболічні процеси в кількох напрямках [8, 15].

Експериментальні й клінічні дослідження із застосуванням сучасних гепатопротекторів і їх комбінацій тривають, тому що серед клініцистів не існує однозначної думки щодо біохімічних механізмів їх безпосередньої захисної дії, ефективності й безпеки. Сучасним принципам доказової медицини відповідає невелика кількість таких досліджень, хоча робилися спроби теоретичного обґрунтування й узагальнення практичного досвіду використання багатьох гепатопротекторів [27]. Завдяки таким дослідженням доведена мембраностабілізуюча, антиоксидантна, протизапальна, анаболічна, жовчогінна, імуномодулююча та інші дії гепатопротекторів [2, 17]. Більшість гепатотропних засобів, що застосовуються в клінічній практиці, мають рослинне походження. Активні компоненти в рослинних засобах є різними за механізмом дії речовинами [6].

Комбінації кількох діючих речовин з різними або односпрямованими механізмами дії мають більш швидкий і виражений ефект порівняно з монотерапією. Одним з таких прикладів може бути комбінація сухого екстракту листя артишоку, комплексу силібін-фосфатидилхоліну (PHOSPHOcomplex®), вітаміну Е, екстракту чорного перцю — препарат Афосил. З огляду на особливості гепатопротекторної дії необхідно розглянути його складники.

Артишок посівний (Cynara Scolymus) є однією з найвідоміших харчових і лікарських рослин, що росте в країнах південної Європи й Середземномор’я. Для медичних цілей використовують листя артишоку [11, 25]. Артишок протягом століть широко використовувався в народній медицині з метою детоксикації, як жовчогінний засіб, для нормалізації підвищеного артеріального тиску і як тонізуючий засіб. У Стародавньому Римі використовували цей овочевий делікатес для нормалізації жирового обміну [7]. У європейських системах народної медицини артишоки традиційно застосовуються для стимуляції жовчовиділення, детоксикації організму, при диспепсії, захворюваннях жовчного міхура для нормалізації рівня холестерину, глюкози в крові. Артишоки дуже популярні в Бразилії, де традиційно використовуються для лікування різних захворювань, у тому числі акне, анемії, артриту, атеросклерозу, захворювань жовчного міхура, нирок тощо. Екстракт артишоку входить до трійки найбільш вживаних (серед 490 видів) харчових добавок рослинного походження в країнах Європейського Союзу [4]. Артишок є холеретиком: збільшує секрецію жовчі, знижує її в’язкість, підвищує вміст холатів. За рахунок багатовекторної дії, як і більшість рослинних холеретиків, артишок підвищує тонус жовчного міхура й одночасно розслаблює гладеньку мускулатуру жовчних шляхів, сфінктерів Одді та Люткенса, у зв’язку з чим полегшується відтік жовчі. Крім того, екстракт артишоку впливає на секрецію залоз шлунка, підшлункової залози, підвищує ферментативну активність шлункового соку, посилює перистальтику кишечника при його атонії [2]. Дослідження фармакодинаміки екстракту артишоку доводять гепатопротекторний, антиоксидантний, м’який калійзберігаючий діуретичний і гіпохолестеринемічний ефекти [95, 110].

Фармакологічні ефекти екстракту артишоку обумовлені комплексом біологічно активних речовин, що входять до складу препарату: фенолкарбонові кислоти (кавова, хлорогенова, неохлорогенова, хінна), цинарин, флавоноїди, дубильні речовини, сесквітерпенові лактони: цинаропікрин і гросехейлін, аскорбінова кислота, каротин, вітаміни групи В, інулін, багато есенціальних макро-, мікроелементів [116].

Інулін — рослинний полісахарид, що належить до класу фруктанів, оскільки при його гідролізі утворюється фруктоза. Серед основних фармакологічних ефектів інуліну, які зумовлені особливостями його метаболізму в ШКТ людини, виділяють гіпоглікемічний, пребіотичний, гіпохолестеринемічний, імуномодулювальний, а також вплив на нормалізацію обміну кальцію і магнію. Метаболічні перетворення інуліну починаються зі шлунка, де під дією шлункового вмісту він частково розпадається на короткі фруктозні ланцюги й окремі молекули фруктози, які проникають у кровоносні судини. Зниження рівня тригліцеридів у крові й печінці відбувається через зниження секреції ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛДНЩ) з печінки внаслідок зниження активності ферментів. Активність цих ферментів знижується або через безпосереднє інгібування метаболітами інуліну, або ж через зміну експресії генів [64]. Організм людини не має ензимів, які здатні гідролізувати інулін, тому сполука з незначними змінами досягає товстого кишечника. Тільки специфічні бактерії товстого кишечника здатні метаболізувати інулін. Інулін стимулює зростання біфідобактерій кишечника й може призупиняти зростання патогенних бактерій [36, 53, 67]. Інулін також стимулює імунну систему, підвищує поглинання корисних мінералів (особливо кальцію), зменшує ризик атеросклерозу й модулює рівні інсуліну й глюкагону — гормонів вуглеводного обміну. Інулін сприяє зменшенню уремії за рахунок збільшення рівня пропіонової кислоти, важливого продукту бактеріальної ферментації інуліну, або гальмування вироблення ксантиноксидази, що утворює сечову кислоту з пуринів [7, 13].

Основними поліфенольними складовими екстракту артишоку є гідроксикоричні кислоти, такі як хлорогенова, кавова, ферулова, кавовохінова, а також біофлавоноїди лютеолін, апігенін, кверцетин, рутин. Загальновідомо, що біофлавоноїди є важливим підкласом фенольних сполук з огляду на їх поширеність у рослинах і значимість для здоров’я людини [11]. Завдяки таким важливим складовим проявляються різноманітні ефекти екстракту артишоку — антиоксидантний, протизапальний, спазмолітичний, зменшення печінкового глікогенолізу, нормалізація артеріального тиску, зниження рівня холестерину крові, посилення евакуації жовчі [7]. Незважаючи на те, що фармакокінетичні дослідження компонентів екстрактів рослинних препаратів і їх метаболітів проводити дуже складно й практично неможливо за допомогою маркерів чи біологічних досліджень, існують наукові дані щодо виявлення в плазмі крові людини основних метаболітів екстракту артишоку — похідних гідроксикоричної кислоти (кавової, дигідрокавової, ферулової, дигідроферулової, ізоферулової кислоти), а також лютеоліну [115].

Кавова кислота, природний антиоксидант, є складовою не тільки артишоку, але й екстрактів багатьох інших рослин. В експериментальних дослідженнях із застосуванням підшкірних ін’єкцій кавової кислоти доведено значне зменшення метастазів печінки й продемонстровано антимітогенні, протизапальні й імуномодулюючі її властивості [79, 85].

Хлорогенова кислота є похідним кавової кислоти. Відома гіпоглікемічна дія хлорогенової кислоти. Хлорогенова кислота блокує глюкозо-6-фосфатазу, фермент, який каталізує кінцеву стадію глікогенолізу й глюконеогенезу. Хлорогенова кислота може затримувати всмоктування глюкози в кишечнику шляхом блокування транслокази глюкозо-6-фосфатази й зниження керованого градієнтом натрію транспорту глюкози [26]. Крім того, є результати досліджень, які демонструють, що хлорогенова кислота стимулює поглинання глюкози в скелетних м’язах і адипоцитах. Існують дані, що хлорогенова кислота має аналогічну з вітаміном Е антиоксидантну активність. Хлорогенова кислота також може зменшувати ризик серцево-судинних захворювань і знижувати рівні холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) і малонового діальдегіду [77].

Ферулова кислота є метильованою формою кавової кислоти. Ферулова кислота проявляє виражену протизапальну дію за рахунок зменшення рівня запальних медіаторів (простагландину Е2, фактора некрозу пухлини α (ФНП-α)) і експресії NO-синтази [104]. В експериментальному дослідженні J.-J. Yan і співавт. показано, що застосування всередину ферулової кислоти протягом 6 місяців покращувало поведінкові порушення, послаблювало церебральний амілоїдоз, а також інгібувало метаболізм білка — попередника амілоїду шляхом зменшення експресії та активності β-секретази в мишей з експериментальним церебральним амілоїдозом [119]. Циклізованими формами ферулової кислоти є сколімозид і скополетин. Cкополетин був уперше виявлений у рослинах роду Scopolia. Ця речовина позитивно впливає на артеріальний тиск — високий знижує, низький підвищує. Скополетин і його похідні також характеризуються протизапальним ефектом і підвищують рівень серотоніну — основного ендогенного антидепресанту, що зменшує рівень тривоги [58]. Цинарин, ціанідин і цинаропікрин є більш складними похідними кавової кислоти. Назви цієї групи речовин походять від латинського терміну Cynara, що означає назву роду артишоків. Цинарин (1,5-дикавовохінова кислота) обумовлює жовчогінний ефект екстракту артишоку, приводить до збільшення евакуації жовчі й зниження рівня холестерину. Цинарин також індукує апоптоз ракових клітин [13]. У деяких клініко-експериментальних дослідженнях було показано, що цинаропікрин має виражений спазмолітичний ефект, який можна порівняти з ефектом папаверину [46]. Виражені антиоксидантні властивості пов’язані із вмістом в екстрактах артишоку поліфенольних антиоксидантів (лютеоліну, апігеніну) і біофлавоноїдів (гесперидин, кверцетин, рутин), які й обумовлюють вазопротекторний та кардіопротекторний ефекти екстракту артишоку [109]. Кверцетин є одним з найбільш активних біофлавоноїдних антиоксидантів. Його протизапальна дія полягає в уповільненні синтезу й секреції гістаміну, він також може інгібувати фермент ліпоксигеназу [11, 25]. Лютеолін і апігенін, як активні антиоксиданти, також мають протизапальну, антисептичну дію. Лютеолін запобігає запаленню й сприяє метаболізму вуглеводів. Апігенін може блокувати секрецію сечової кислоти. Лютеолін і апігенін перешкоджають секреції прозапальних цитокінів ФНП-α та інтерлейкінів (ІЛ): ІЛ-1β, ІЛ-6, ІЛ-4, ІЛ-13 [59]. Низка експериментальних досліджень показала, що апігенін проявляє не тільки антибактеріальну, протизапальну, діуретичну, гіпотензивну дію, але й протипухлинну, можливо, шляхом підвищення активності протеїнкінази С і експресії ядерних онкогенів [62, 63]. У дослідженні G. Rossoni та співавт. доведено покращення релаксації аорти при поєднаній дії лютеоліну й апігеніну [94]. Експериментальні дослідження показали, що екстракт артишоку, що містить лютеолін-7-глюкозид, лютеолін-7-O-глюкозид, невелику кількість цинарину й лютеоліну, при прийомі всередину призводить до спазму мускулатури тонкого кишечника [113]. Інший компонент артишоку, цинаропікрин, має спазмолітичні властивості [46]. Бактерицидні властивості мають хлорогенова кислота, цинарин, лютеонін-7-рутинозид і цинарозид [123]. Спиртові екстракти листя артишоку мають протигрибкову дію [124]. Дані експериментальних досліджень свідчать, що біофлавоноїди лютеолін і цинарозид збільшують активність промотера гена ендотеліальної синтази оксиду азоту [59], а гесперидин знижує артеріальний тиск, вміст загального холестерину [80], а також має антисептичні й протизапальні властивості [47, 81].

Згідно з висновками багатьох експериментальних досліджень, в основі позитивних ефектів екстракту артишоку лежить саме здатність гальмувати вільнорадикальне (неферментативне) окиснення органічних структур і молекул при цілій низці захворювань і патологічних станів [31, 110]. Як відомо, підвищена продукція вільних радикалів супроводжується ураженням клітинних органел і макромолекул (ДНК, білків, ліпідів, антиоксидантних систем) при багатьох захворюваннях серцево-судинної системи, хворобах очей, ревматоїдному артриті, цукровому діабеті, деяких видах раку, хворобі Альцгеймера тощо [4].

Антиоксидантна дія екстракту артишоку призводить до інгібування окиснення ЛПНЩ за рахунок підвищення активності глутатіонпероксидази, що забезпечується комплексом цинарину, ціанідіну й цинарозиду в поєднанні з фенокислотами, біофлавоноїдами та іншими речовинами, які впливають на покращення обмінних процесів в організмі [32, 69].

З урахуванням механізму дії та фармакологічних ефектів екстракту артишоку визначені його переваги при лікуванні пацієнтів. Екстракт артишоку показаний не тільки при токсичних формах ураження печінки, жировій хворобі печінки, дискінезії жовчовивідних шляхів, але й при поєднанні даної патології з метаболічними порушеннями, серцевою недостатністю, гострій і хронічній інфекції нирок. Проте з огляду на характерну для рослинного препарату стимуляцію метаболічних процесів, виражений жовчогінний ефект екстракт артишоку протипоказаний при жовчнокам’яній хворобі, непрохідності жовчовивідних шляхів, гострих захворюваннях печінки й нирок, жовчо- і сечовивідних шляхів [7, 9].

Ефективність екстракту артишоку в лікуванні захворювань печінки й коморбідної патології доведена не тільки в експериментальних, але й у клінічних дослідженнях. У подвійному сліпому рандомізованому клінічному дослідженні (РКД) тривалістю 8 тижнів за участю 90 пацієнтів з неалкогольною жировою хворобою печінки (НАЖХП), 49 з яких приймали екстракт листя артишоку 600 мг/добу, а 41 — плацебо, встановлено, що прийом артишоку супроводжується вірогідним покращенням кровотоку по печінковій вені, зменшенням діаметра портальної вени й розмірів печінки, зниженням рівня аланінамінотрансферази (АлАТ), аспартатамінотрансферази (АсАТ), нормалізацією їх співвідношення АсАТ/АлАТ, а також зменшенням рівня загального білірубіну порівняно з плацебо. Також встановлено сприятливий вплив екстракту артишоку на рівень загального холестерину, холестерину ліпопротеїнів високої щільності, ЛПНЩ порівняно з плацебо [6].

У систематичному огляді й метааналізі 39 досліджень (2 дослідження проведено за участю людей, 23 — із залученням лабораторних тварин, 14 досліджень проведено в умовах in vitro) аналізувався вплив артишоку на стан печінки. Згідно з результатами досліджень, які проведені in vitro, артишок має антиоксидантну дію. В експериментальних роботах встановлено, що екстракт листя артишоку підвищує вміст супероксиддисмутази, каталази, глутатіону в печінці, а також знижує концентрацію малонового діальдегіду в печінці й плазмі крові лабораторних тварин порівняно з плацебо [96]. Зведений аналіз семи РКД показав, що прийом артишоку впливає як на АлАТ, так і на АсАТ. Більший вплив на AлАТ було виявлено в дослідженнях, які тривали менше за 8 тижнів. Крім того, сильніший вплив на AсАT було виявлено в дослідженнях із застосуванням понад 500 мг артишоку [30]. Підтверджено даними доказової медицини гіполіпідемічний ефект і позитивний вплив артишоку на перебіг атеросклерозу [88]. У дослідженні R. Bundy еt al. взяли участь 75 добровольців, які щодня вживали 1280 мг стандартизованого артишоку протягом 12 тижнів. Загальний вміст холестерину плазми вірогідно знизився в групі добровольців, які приймали артишок, у середньому на 4,2 %, і збільшився в контрольній групі в середньому на 1,9 % [37]. За іншими даними, екстракт артишоку на тлі зниження рівня холестерину суттєво зменшував постпрандіальні глікемічні й інсулінемічні реакції в нормі та не впливав на пацієнтів із метаболічним синдромом, що демонструє його безпеку щодо застосування в профілактиці серцевих захворювань [86]. У подвійному сліпому плацебо-контрольованому РКД пацієнтів з ожирінням і предіабетом екстракт артишоку виявив вірогідні протидіабетичні властивості порівняно з плацебо. Зокрема, через 8 тижнів прийому препарату рівень глюкози крові натще знизився на 9,6 %, глікозильованого гемоглобіну — на 2,3 %, також покращилися показники ліпідного обміну [78]. У низці досліджень показана ефективність артишоку в пацієнтів із функціональною диспепсією і синдромом подразненого кишечника [4, 13]. Також позитивними є висновки щодо антигіпертензивної дії екстракту артишоку, яка була вперше продемонстрована на тваринній моделі гіпертонічної хвороби [38]. У недавньому дослідженні H. Ardalani et al. у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які на тлі антигіпертензивної терапії каптоприлом приймали екстракт артишоку, показано невірогідне зниження індексу маси тіла й систолічного артеріального тиску, що потребує проведення подальших досліджень для підтвердження або спростування антигіпертензивного ефекту артишоку [109]. Описана гіпоазотемічна й діуретична дія екстракту листя артишоку на ранніх стадіях гепаторенального синдрому, коли швидкість клубочкової фільтрації і функціональні показники печінки змінені незначно [17].

Активним інгредієнтом багатьох рослинних гепатопротекторів є суміш біофлавоноїдів — силімарин. Силімарин є складовою природних або напівсинтетичних флавоноїдів розторопші плямистої (Silybum marianum), або молочного чортополоху — лікарської рослини родини складноцвітих. Найбільш виражениий гепатопротекторний ефект із трьох ізомерних сполук силімарину (силібіну, силікристину і силідіаніну) має силібін. Механізм дії силімарину і його головного ізомеру силібіну ґрунтується на трьох основних біологічних ефектах: мембраностабілізуючому, антиоксидантному й метаболічному. Відомо, що мембрани (зовнішня, мітохондріальна, ендоплазматична й лізосомальна) становлять 90 % маси гепатоцитів, і саме їм належить провідна роль у біотрансформації ендогенних токсинів і ксенобіотиків, у тому числі лікарських засобів [15]. Силібін гальмує розщеплення лецитину й фосфатидилетаноламіну, основну обмінну реакцію між серином та ендогенними мембранними фосфоліпідами в печінці й мозку [26]. Сілібін вступає у біохімічну взаємодію з мембранами гепатоцитів і сприяє їх стабілізації. Протизапальна дія силібіну обумовлена блокадою залежної від фактора некрозу пухлин альфа активації ядерного фактора каппа-В (NF-kB), який модулює синтез прозапальних медіаторів [10]. Силібін має фенольну структуру, що дозволяє зв’язувати активні форми й сполуки кисню і переривати процеси ПОЛ. При цьому гальмується як утворення малонового діальдегіду, так і підвищене поглинання кисню. Таким чином проявляється антиоксидантний ефект силібіну [15].

На сьогодні клініко-експериментальними дослідженнями доведені терапевтичні ефекти силібіну: мембраностабілізуючий; антиоксидантний; метаболічний; протизапальний; дезінтоксикаційний; регенеративний; антифібротичний; цитопротективний; противірусний; імуномодулюючий; антитуморозний; антипроліферативний; антидепресивний; потогінний; діуретичний. Силібін нормалізує рівень холестерину в крові; зменшує вміст нейтрального жиру в печінці й зменшує вираженість жирової дистрофії печінки [5, 40].

Важливим ефектом здійснення антиоксидантної функції силібіну є збільшення запасів токоферолу й аскорбінової кислоти в тканині печінки [90]. Силібін має протективну дію і є антидотом проти кількох біологічних токсинів, таких як деякі типи мікотоксинів, зміїна отрута й бактеріальні токсини [49]. Парентеральна форма силібіну показана при отруєннях блідою поганкою. Захисна дія силібіну при алкогольних ураженнях печінки пояснюється його здатністю не тільки уловлювати вільні радикали, але й блокувати продукцію ацетальдегіду, який є проміжним продуктом метаболізму етанолу. Завдяки антирадикальним властивостям силібін сприяє збереженню депо глутатіону в печінці й підтримує її нормальну дезінтоксикаційну функцію. Метаболічна дія силібіну пов’язана зі стимуляцією РНК-полімерази І у клітинному ядрі й активацією транскрипції, підвищенням швидкості синтезу РНК, біосинтезу білка в клітинах печінки без впливу на змінені клітини, що виключає можливість проліферації пухлин [15].

Основні клінічні дослідження щодо силібіну проводилися з використанням його лікарської форми для внутрішньовенного введення (дигідросукцинату натрієва сіль). Ефективність силібіну при хронічному вірусному гепатиті С не підтверджена у великих РКД, але в деяких дослідженнях показана антицитолітична активність препарату і його вплив на пігментний обмін у печінці [75]. Найбільш вивчений даний препарат при лікуванні хронічного вірусного гепатиту С у пацієнтів, які не відповіли на стандартну терапію інтерфероном/рибавірином. При лікуванні таких пацієнтів проявився антицитолітичний ефект силібіну, і в деяких випадках досягнуто зниження вірусного навантаження [120]. При цирозі печінки силібін вивчався в декількох РКД. В одному з досліджень пацієнтів при алкогольному й неалкогольному цирозі печінки внутрішньовенне введення цього лікарського засобу також продемонструвало зниження рівня трансаміназ і маркерів фіброзу й збільшення виживання, тоді як в іншому дослідженні ці показники не досягли статистичної значущості. У пацієнтів із холестатичним синдромом при прийомі силібіну холестаз іноді посилювався [83]. Антифібротичний ефект силімарину виявлено в клінічному дослідженні, що включало 792 пацієнтів зі стеатозом печінки, стеатогепатитом і цирозом печінки різної етіології, які протягом 12 тижнів отримували перорально силімарин у дозі 140 мг 2–3 рази на день. На початку лікування підвищений рівень проколагену-III-пептиду виявлено в 47 % пацієнтів із стеатозом печінки, у 41 % — із стеатогепатитом, у 26 % — із цирозом печінки. Після закінчення курсу лікування в 95,7 % з усіх пацієнтів виявлено суттєве покращення або клініко-біохімічну ремісію захворювання з нормалізацією вмісту проколагену-III-пептиду [98]. Антифібротичний ефект силібіну був також виявлений у клінічному дослідженні за участю 998 пацієнтів із ХДЗП (стеатоз печінки, стеатогепатит і цироз печінки різної етіології), які протягом 12 тижнів отримували силібін у дозі 140 мг 2–3 рази на день. При початково підвищеному рівні проколагену-III-пептиду через 3 місяці рівень показника нормалізувався [93]. Результати метааналізу 13 РКД, у яких брали участь 915 пацієнтів із захворюваннями печінки, викликаними алкоголем і/або гепатитом B або C, які отримували лікування силібіном, показали вірогідне зниження смертності від захворювань печінки [92]. Опубліковані в 2016 р. результати метааналізу 5 РКД, які включали 270 пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу, продемонстрували, що пероральний прийом силібіну сприяв зниженню рівня глюкози в крові натще й глікозильованого гемоглобіну [114]. Ці та інші дані [52] дозволили дослідникам зробити висновок, що силібін позитивно впливає на різні компоненти метаболічного синдрому. Отримані переконливі докази позитивного ефекту силібіну при НАЖХП в огляді, опублікованому у 2017 р. S. Zhong et al. Для оцінки методичної якості робіт було використано кокрейнівське керівництво. Автори проаналізували результати 8 РКД, що включали 587 пацієнтів із НАЖХП, які приймали силібін. Виявлено, що прийому силібіну вірогідно знижує рівні АсАТ і АлАТ більш значуще, ніж інші методи лікування [122]. Як правило, силібін характеризується доброю переносимістю і низькою частотою побічних ефектів. Диспепсія, сухість у роті, свербіж шкіри виникають у пацієнтів дуже рідко. Необхідно пам’ятати, що силібін небажаний у пацієнтів із поєднанням цукрового діабету й холестазу [6]. Результати лікування силібіном у пацієнтів із жировою хворобою печінки або іншими її ураженнями, які можуть супроводжуватись гострою печінковою недостатністю, були кращими при ранньому початку лікування, коли здатність до регенерації печінки є високою [54].

З позиції пошкодження клітинної мембрани гепатоцитів універсальними гепатопротекторами можна вважати лікарські засоби, що виявляють репаративні властивості щодо клітинних мембран — препарати на основі фосфоліпідів (ФЛ). На сьогодні накопичено достатньо відомостей про біологічну роль ФЛ, які необхідні для росту, розвитку й нормального функціонування всіх соматичних клітин, у тому числі гепатоцитів. ФЛ беруть участь у процесах транспорту молекул, поділу й диференціюванні клітин, а також стимулюють активність різних ферментних систем [20].

Есенціальні ФЛ — це високоочищений екстракт із бобів сої, що містить переважно молекули фосфатидилхоліну з високою концентрацією поліненасичених жирних кислот, особливо лінолевої кислоти, що є головною відмінністю есенціальних ФЛ від ФЛ мембран організму людини, у вмісті яких переважають насичені або мононасичені жирні кислоти [8]. Фосфатидилхолін є найбільш поширеним ФЛ у всіх живих клітинах і головним будівельним матеріалом мембран клітин і субклітинних органел. ФЛ харчових продуктів, біологічно активних добавок і препаратів есенціальних ФЛ у тонкій кишці піддаються дії фосфоліпаз панкреатичного соку — фосфоліпази А і В, і розщеплюються на складові частини — жирні кислоти, фосфор, холін, серин тощо. Після ресинтезу в стінці тонкої кишки ФЛ надходять у складі хіломікронів у лімфатичні судини, потім через грудну лімфатичну протоку — у загальний кровотік [23]. При захворюваннях печінки застосування есенціальних ФЛ патогенетично обґрунтоване, тому що вони відновлюють структуру й функцію клітинних і субклітинних мембран і забезпечують гальмування процесів деструкції гепатоцитів. Мембраностабілізуюча й гепатопротективна дія есенціальних ФЛ полягає в безпосередньому вмонтовуванні молекул у подвійний фосфоліпідний шар мембран уражених гепатоцитів, що сприяє відновленню їх бар’єрної функції. У клінічній медицині есенціальні ФЛ застосовуються понад 50 років і мають достатню доказову базу щодо підтвердження високої гепатотропної активності [8, 15]. З метою з’ясування ефекту есенціальних ФЛ K.-J. Gundermann et al. опублікували у 2011 р. результати аналізу 248 клінічних досліджень (кількість сліпих і подвійних сліпих — 46 і 21 відповідно), з них 193 дослідження виконані з урахуванням суб’єктивних критеріїв, клінічних і біохімічних даних, 44 включали гістологічні дослідження, 5 передбачали додаткове дослідження за допомогою електронної мікроскопії, у 18 випробуваннях брали участь діти. У дослідженнях брали участь пацієнти із жировою хворобою печінки, хронічними гепатитами, токсичними ураженнями печінки, фіброзом/цирозом печінки, гострим вірусним гепатитом. Застосовували добові дози есенціальних ФЛ від 525 мг до 6000 мг перорально і від 250 мг до 3000 мг внутрішньовенно. Тривалість досліджень становила від декількох тижнів до 5 років [27, 57].

На підставі аналізу клінічних, біохімічних і гістологічних показників зроблено висновок про високу ефективність есенціальних ФЛ і їх суттєве значення для клітинної диференціації, проліферації й регенерації; позитивний вплив на активність мембранозв’язувальних білків, ферментів, рецепторів; здатність до регуляції трансмембранного транспорту й метаболічних процесів і участь у транспорті жирів у крові, жовчі, ШКТ, модулюванні імунологічних реакцій, у процесах адгезії та агрегації еритроцитів і тромбоцитів.

Позитивні результати застосування есенціальних ФЛ отримані в пацієнтів із НАЖХП. Показано, що прийом препарату в дозі 1,8 г/добу 24 тижні, потім у дозі 900 мг протягом 48 тижнів дає задовільну клінічну відповідь у 81 % пацієнтів, що сприяє зниженню цитолізу, вираженості стеатозу й фіброзу у 29,2 % хворих. Проте припинення лікування призводить до рецидиву захворювання [39, 56].

Дані систематичного огляду й метааналізу досліджень, які опубліковані у 2020 р., свідчать про те, що застосування есенціальних ФЛ протягом 4–72 тижнів як монотерапії або допоміжної терапії асоціювалося з кращою динамікою лабораторних показників, зокрема АлАТ, і швидшим покращенням стану дорослих пацієнтів із НАЖХП і цукровим діабетом 2 типу і/або ожирінням [48].

З урахуванням результатів РКД з’ясовано механізми гепатотропної дії есенціальних ФЛ: відновлення й збереження клітинної структури печінки й ензиматичних систем; зменшення рівня енергетичних затрат печінки, стимуляція синтезу ендогенних ФЛ, забезпечення пластичності мембран, нормалізація фізико-хімічних властивостей жовчі, нормалізація обміну ліпідів, білків і дезінтоксикаційної функції печінки, зниження ступеня оксидативного стресу й антиоксидантні властивості, забезпечення функціонування транспортних систем гепатоцита, нормалізація ферментативної активності клітин печінки, участь у перетворенні нейтральних жирів і холестерину у форми, що полегшують їх метаболізм; зменшення апоптозу гепатоцитів; вплив на клітинне диференціювання, проліферацію і регенерацію; участь у синтезі простагландинів; уповільнення формування сполучної тканини в печінці й гальмування фіброгенезу [14, 20].

У клінічній практиці препарати, що містять есенціальні ФЛ, є високоефективними й безпечними. Есенціальні ФЛ показані при ХДЗП, токсичних, медикаментозно-індукованих гепатитах, печінковій комі, а також при патології внутрішніх органів, ускладнених ураженнями печінки. Ці препарати можуть використовуватися в комплексному лікуванні атеросклерозу. Комбінація ЕФЛ зі статинами сприяє більш вираженому гіполіпідемічному ефекту, ніж монотерапія статинами [15].

Вітамін Е (токоферолу ацетат) є активним антиоксидантом і універсальним протектором клітинних мембран від окиснювального пошкодження. Вітамін Е бере активну участь у процесах тканинного дихання, біосинтезі гему й білків, обміні ліпідів і вуглеводів, проліферації клітин та інших метаболічних процесах. Завдяки особливому положенню в клітинній мембрані вітамін Е перешкоджає контакту кисню з ненасиченими ліпідами мембран — утворює гідрофобні комплекси. У такий спосіб відбувається захист клітинних мембран від перекисної деструкції. Антиоксидантні властивості токоферолу обумовлені здатністю рухливого гідроксилу хроманового ядра його молекули безпосередньо взаємодіяти з вільними радикалами кисню, ненасичених жирних кислот і перекисами жирних кислот [11, 26]. Мембраностабілізуюча дія вітаміну Е проявляється і в його властивості берегти від окиснення SH-групи мембранних білків. Його антиоксидантна дія проявляється в здатності захищати від окиснення подвійні зв’язки в молекулах каротину й вітаміну А. Токоферол є не тільки антиоксидантом, але й антигіпоксантом, що пояснюється його здатністю стабілізувати мітохондріальну мембрану й заощаджувати споживання кисню клітинами [26]. Слід пам’ятати, що мітохондрії серед клітинних органел найбільш чутливі до пошкодження через те, що вони містять велику кількість ненасичених ліпідів, які легко окиснюються. Завдяки мембраностабілізуючому ефекту вітаміну Е в мітохондріях збільшується утворення аденозинтрифосфату й креатинфосфату. Вітамін Е також контролює біосинтез убіхінону — компонента дихального ланцюга й головного антиоксиданта мітохондрій [15]. Вітамін Е є імуностимулятором, посилює передачу сигналу для активації імунокомпетентних клітин під час імунної відповіді. Токоферолу ацетат потенціює сигнали для вироблення CD4+ лімфоцитами ІЛ-2 та інтерферонів, запобігає утворенню зв’язків між низькомолекулярними сполуками й білками організму в печінці й крові (наприклад, при впливі іонізуючого опромінення), у результаті чого гальмується збільшення імунних комплексів і молекул пошкодження. Такий ефект обумовлений антиоксидантною дією. При імунодефіцитах вітамін Е сприяє захисту Т- і В-лімфоцитів від дії вільних радикалів і, як наслідок, нормалізує активність імунної системи. Вітамін Е підвищує неспецифічну резистентність організму, а завдяки активації синтезу цитокінів стимулює його власну протизапальну активність. Інтерфероногенна дія вітаміну Е полягає в стимуляції відтворення клітин імунної системи, яким необхідно швидко розмножитися під час зустрічі з джерелом можливого захворювання [35].

Чорний перець (Piper nigrum L.) є однією з найпопулярніших спецій, яка використовується в усьому світі й додається до широкого асортименту продуктів, покращує смак і сприяє травленню. Основна лікувальна речовина екстракту чорного перцю — біологічно активний алкалоїд піперин, який вже тривалий час застосовується в медицині для оздоровлення організму, лікування й профілактики багатьох захворювань. З ним пов’язують протизапальні, антиоксидантні, імуномодулюючі, гепатопротективні, знеболювальні та інші властивості, які пов’язані з пригніченням синтезу гістаміну в запалених тканинах [11, 25].

Піперин має багато корисних для організму людини властивостей. Останнім часом найбільша увага приділяється його здатності збільшувати біодоступність ліків, фітопрепаратів і нутрицевтичних засобів через вплив на тонку структуру стінки кишок, інгібування цитохромів (CYP 3А4) і Р-глікопротеїну. Піперин значно збільшує біодоступність поживних речовин у харчових продуктах. Існують дані про те, що піперин підвищує біодоступність куркуміноїдів (95 %) у 2000 разів, покращує всмоктування інших біологічно активних речовин у кишечнику [100]. Біологічний вплив піперину здійснюється завдяки летючим сполукам олеорезинів та алкалоїдів, таких як капсаїцин, що мають антиоксидантну й протизапальну активність. Піперин чорного перцю збільшує секрецію шлунка за рахунок впливу на Н2-гістамінові рецептори. Він також покращує травлення шляхом стимуляції ферментів підшлункової залози, зменшення часу транзиту їжі в шлунку [103]. Результати експериментальних досліджень доводять наявність спазмолітичної дії на мускулатуру ШКТ у компонентів чорного перцю, що реалізується завдяки холінергічному впливу й блокуванню опіоїдних рецепторів і кальцієвих каналів [76].

При запаленнях кишечника проявляється протизапальна дія екстракту чорного перцю [121]. Екстракт чорного перцю має антидіабетичні властивості [65]. Піперин у дозі 20 мг/кг на день проявляє гіпоглікемічний ефект, а в більш високих дозах підвищує концентрацію глюкози в крові. Ця речовина синергічно діє із гіпоглікемічним препаратом натеглінідом [97]. Чорний перець збільшує кількість жовчі, що виділяється, і концентрацію в ній уронових кислот. Піперин блокує діацилгліцеролацилтрансферазу, яка відіграє важливу роль у розвитку ожиріння [70].

В експериментальних дослідженнях відкриті гіполіпідемічні й гіпохолестеринемічні властивості піперину [44]. Встановлено, що прийом чорного перцю приводить до зменшення маси тіла, покращення показників ліпідного обміну, запобігання розвитку жирового гепатозу в щурів при вживанні жирної їжі [34]. Також в експерименті показано, що вживання піперину зупиняє процес агрегації тромбоцитів [102] і гальмує розвиток атеросклеротичної бляшки [70]. Протиалергічна дія піперину реалізується шляхом інгібування імунних клітин Th2/Th17 і пригнічення процесу активації В- і Т-лімфоцитів [43, 60]. Виявлена антимутагенна й протипухлинна дія піперину [45, 101, 103, 117]. Завдяки своїм імуномодулюючим властивостям екстракт чорного перцю блокує канцерогенез [41, 68, 71, 73], запобігає прогресуванню раку передміхурової залози [82]. В експерименті піперин чорного перцю зупиняє метастазування пухлини легені [89], перешкоджає адгезії Helicobacter pylori до клітин аденокарциноми шлунка [108]. Спиртові екстракти чорного перцю згубно діють на клітини колоректальної карциноми [91, 116]. Крім того, виявлено, що піперин чорного перцю збільшує радіочутливість пухлинних клітин [107]. При лікуванні метаболічних порушень піперин підвищує ефективність метформіну [33]. При поєднаному застосуванні піперин чорного перцю збільшує біонакопичення ампіциліну, норфлоксацину [62, 63], фенітоїну [84], підвищує концентрацію домперидону [29] й посилює знеболюючий ефект ібупрофену [112]. Експериментальні дослідження не виявили наявності генотоксичних властивостей у чорного перцю [111].

Чорний перець вважається безпечним і добре переноситься. Іноді може подразнювати слизові оболонки дихальної системи або травного тракту, рідко викликає алергічні реакції. Вживати чорний перець протипоказано при індивідуальній непереносимості, анеміях, алергічних захворюваннях, пептичній виразці шлунка й дванадцятипалої кишки, вагітності й лактації [76].

Патогенетично обґрунтованим є застосування комбінованих гепатопротекторів з огляду на те, що декілька діючих речовин в певних оптимальних дозах доповнюють і потенціюють дію одна одної, тим самим розширюють коло показань до застосування лікарського засобу [20]. Комбіноване застосування гепатопротекторів може мати на меті як розширення спектра гепатотропної дії, так і сумацію і потенціювання того чи іншого фармакологічного ефекту. Крім того, при поєд–нанні препаратів можна використовувати менші дози складових, що, у свою чергу, зменшує ризик токсичних і алергічних реакцій, виключає поліпрагмазію і покращує комплаєнс. А також у розроблених комбінаціях гепатопротекторів можливо усунути деякі їх недоліки [7].

Силібін має низьку біодоступність, майже не розчиняється у воді, погано змішується з ліпідами, що обмежує його здатність проходити через багаті ліпідами зовнішні мембрани ентероцитів тонкої кишки, швидко виводиться із жовчю і сечею. Силібін піддається ентерогепатичній рециркуляції, тому в печінці визначається більш високий вміст препарату, ніж у плазмі крові [26]. Вищезазначені недоліки силібіну надихнули дослідників розробити фітосомальний комплекс із ФЛ для підвищення його абсорбції. Деякі з водорозчинних молекул флавоноїдів можуть бути перетворені в ліпідно-сумісні молекулярні комплекси, названі фітосомами. Phosphocomplex® є запатентованим біодоступним силібіном у формі ліпідно-сумісної активної сполуки, де силібін перебуває в комплексі з фосфоліпідами. Силібін і ФЛ у фітосомальному комплексі є синергістами, які потенціюють дію один одного [50], що забезпечує суттєвий захист печінки й покращує біодоступність порівняно зі звичайним силібіном. У комплексі силібін-фосфатидилхоліну (PHOSPHOcomplex®) утворення фосфоліпідного комплексу силібіну відбувається з фосфатидилхоліном, який є важливим емульгатором у ШКТ і покращує здатність силібіну проникати через збагачені ліпідами біомембрани й досягати кровообігу, що призводить до підвищення біодоступності. У дослідженні P. Kidd, K. Head показано, що біодоступність PHOSPHOcomplex® силібіну й фосфатидилхоліну приблизно в 10 разів більше, ніж біодоступність одного силібіну (рис. 1) [66].

При пошкодженні оболонок клітин фосфатидилхолінові молекули сприяють відновленню цілісності клітинної стінки, зупиняють руйнування й дегенеративні процеси у клітинних структурах. Фосфатидилхолін активує ферменти на мембранах, покращує проникність мембрани, потенціює клітинну екскрецію, посилює дезінтоксикаційні процеси в печінці. Силібін взаємодіє з вільними радикалами, переводить їх у менш токсичні сполуки, перериває процес ПОЛ, перешкоджає руйнуванню клітинних структур і мембран, стимулює синтез білків і ФЛ у вже пошкоджених гепатоцитах, стабілізує клітинні мембрани, прискорює регенерацію гепатоцитів. При пероральному прийомі рівень фітосомального силібіну підвищується відразу після прийому й досягає піку вже через 2 години. Комбінація силібіну і ФЛ працює у двох напрямках: силібін прискорює регенерацію, знімає запалення й нормалізує функції гепатоцита, а ФЛ є провідниками силібіну до гепатоцита й відновлюють його клітинну мембрану. Фітосомальна форма доставки збільшує біодоступність силібіну в плазмі крові й покращує його абсорбцію в ШКТ [22]. Доклінічні дослідження дозволили встановити, що завдяки комбінації силібіну й фосфатидилхоліну не тільки значно збільшується біодоступність силібіну, а й забезпечується взаємопотенціювання антиоксидантного ефекту, досягається корекція мітохондріальної дисфункції при неалкогольному стеатогепатиті, зменшується ураження печінки при аміодарон-індукованому стеатозі [50, 99, 106].

У відкритому порівняльному РКД з паралельним груповим контролем щодо вивчення ефективності фітосомального комплексу силімарину/есенціальних ФЛ у 60 пацієнтів з токсичними ураженнями печінки на тлі алкогольної хвороби печінки та медикаментозно-індукованого ураження печінки вітчизняними дослідниками доведено його високу клініко-біохімічну й гіпохолестеринемічну ефективність, яка повністю була зіставною з поєднаним застосуванням окремих препаратів силімарину й есенціальних ФЛ [22].

Силібін у комбінації з есенціальними ФЛ і альфа-токоферолом (вітамін Е) є однією з найбільш добре вивчених комбінацій. Експериментальні дослідження продемонстрували вплив комплексу на явища мітохондріальної дисфункції гепатоцитів, зменшення цитолізу, пригнічення незапальних і фібротичних змін у печінці [42, 55]. Вплив на показники інсулінорезистентності є характерною особливістю цієї комбінації. Клінічне дослідження ефективності комбінації силібіну (94 мг), фосфатидилхоліну (194 мг) і токоферолу ацетату (30 мг), що використовується 1 раз на добу протягом 6 місяців як доповнення до середземноморської дієти й фізичних навантажень у пацієнтів із НАЖХП, показало, що додавання фармакотерапії сильніше впливає на зменшення окружності талії, зниження маси тіла й біохімічних показників крові — інсуліну, індексу HOMA, загального холестерину й тригліцеридів [28].

В іншому дослідженні застосування силібіну в комбінації з ФЛ і вітаміном Е у пацієнтів із НАЖХП дозволило досягти зменшення цитолізу, нормалізації індексу НОМА, зменшення вираженості стеатозу печінки (за даними ультразвукового дослідження). Застосування даної потрійної комбінації двічі на день протягом 12 місяців у пацієнтів із НАЖХП дозволило досягти нормалізації маси тіла (15 % пацієнтів на тлі лікування проти 2,1 % у контролі), зниження рівня АлАТ і γ-глутамілтранспептидази в плазмі крові, зменшення рівня інсуліну й індексу HOMA, покращення гістології печінки за вираженістю стеатозу, запалення і балонної дистрофії гепатоцитів порівняно з контрольною групою [72]. Подібні дані були отримані при застосуванні такої комбінації 4 рази на добу протягом 12 місяців [51]. У HCV-позитивних пацієнтів додавання комбінації силібіну, ФЛ, вітаміну Е до стандартної терапії приводило до покращення маркерів фіброгенезу [16, 74].

Отже, з урахуванням фармакологічних властивостей складових препарату Афосил його можна рекомендувати як дієтичну добавку до раціону харчування як додаткове джерело вітаміну Е, силібіну, фосфатидилхоліну та інших біологічно активних речовин, які сприяють підтримці й відновленню нормального функціонального стану печінки і жовчовивідних шляхів, регенерації клітин печінки. 1 капсула Афосилу масою 753 мг містить: сухий екстракт листя артишоку (Cynara scolymus L.) 350 мг, комплекс силібін-фосфатидилхоліну (PHOSPHOcomplex®) 80 мг, вітамін Е 24 мг, сухий екстракт чорного перцю (Piper nigrum L.), що містить 95% піперину 5 мг [13].

Застосовують Афосил по 1 капсулі 1–2 рази на добу (зранку й увечері) після прийому їжі, що дозволяє досягнути оптимальної добової дози всіх компонентів препарату й покращити комплаєнтність пацієнтів. Побічні реакції при лікуванні Афосилом розвиваються рідко, зокрема при індивідуальній гіперчутливості до складових засобу. Афосил вживають з обережністю при станах, які можуть призвести до непрохідності жовчних шляхів, і при тяжких захворюваннях печінки. У разі виникнення діареї або болю в животі вживання дієтичної добавки слід припинити. Афосил протипоказаний пацієнтам, які мають індивідуальну непереносимість компонентів засобу Афосил, непрохідність жовчних шляхів, нагноєння (емпієму) жовчного міхура, гострі захворювання печінки, тяжку печінкову недостатність; непрохідність сечовивідних шляхів, гострі захворювання нирок. Афосил не слід застосовувати жінкам під час вагітності та в період годування груддю [12].

Усі компоненти Афосилу забезпечують комплексну гепатопротекцію; запобігають пошкодженню мембран гепатоцитів і мітохондрій, пригнічують вільнорадикальні реакції і ПОЛ ферментних систем клітинних мембран, імунопатологічних і запальних процесів. Багатовекторність дії біологічно активних компонентів Афосилу дає можливість регулювати ключові органи ШКТ: шлунок, підшлункову залозу, печінку, жовчний міхур [87]. До переваг Афосилу слід віднести наявність у його складі комплексу силібін-фосфатидилхоліну (PHOSPHOcomplex®) у вигляді фітосоми, що забезпечує суттєвий захист печінки і не тільки покращує біодоступність порівняно зі звичайним силібіном, але й взаємно посилює антиоксидантний, протизапальний, антифібротичний, антитоксичний ефекти силібіну й фосфатидилхоліну, позитивно впливає на корекцію митохондіральної дисфункції.

Холеретичний, холекінетичний, гіпохолестеринемічний, протизапальний, антисептичний ефекти екстракту артишоку краще реалізуються на тлі власної вираженої антиоксидантної активності й мембраностабілізуючого і антифібротичного ефектів комплексу силібін-фосфатидилхоліну (PHOSPHOcomplex®). За наявності в пацієнтів із патологією гепатобіліарної системи супутньої хронічної серцевої недостатності, пієлонефриту, циститу важливими стають діуретичні й гіпоазотемічні ефекти артишоку, хоча вони є тільки допоміжними [6].

Вітамін Е у складі Афосилу, крім сильного антиоксидантного й мембраностабілізуючого, дає адаптогенний і неспецифічний імуностимулюючий ефекти. Численні фармакологічні властивості чорного перцю (антиоксидантні, протизапальні, протипухлинні, гіпоглікемічні, гіполіпідемічні) та здатність збільшувати біодоступність поживних речовин і корисних рослинних сполук допомагають краще й більш виражено реалізувати гепатопротекторну дію кожного компонента дієтичної добавки Афосил.

Наступною перевагою Афосилу є його патогенетична й симптоматична спрямованість при лікуванні не тільки основного захворювання печінки, але й супутньої патології ШКТ та інших органів і систем.

Окрім того, важливим є взаємне доповнення і потенціювання дії компонентів Афосилу, що дозволяє використовувати менші дози кожного з них, забезпечує безпеку, добру переносимість, а також дозволяє уникнути поліпрагмазії та покращити комплаєнс.

Отже, застосування дієтичної добавки Афосил патогенетично обґрунтоване й показане при хронічних дифузних захворюваннях печінки різної етіології, функціональних порушеннях жовчного міхура й жовчовивідних шляхів, при поєднаних захворюваннях печінки й біліарного тракту, а також за наявності метаболічних розладів, супутньої патології серцево-судинної і сечовидільної систем.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.

Отримано/Received 09.11.2022

Рецензовано/Revised 20.11.2022

Прийнято до друку/Accepted 01.12.2022

Список литературы

Бабак О.Я., Просоленко К.О. Порівняльна оцінка варіантів коморбідності неалкогольної жирової хвороби печінки з артеріальною гіпертензією за даними багатофакторного аналізу. Сучасна гастроентерологія. 2020. 1(111). 5-10.
Беловол А.Н., Князькова И.И. Клиническая фармакология гепатопротекторов. Ліки України. 2019. 5–6. 18-25.
Гепатопротекторы: от теории к практике / Губергриц Н.Б. и др. Донецк: Лебедь, 2012. 156 с.
Гринцов Е.Ф., Гладух Е.В., Мороз В.А., Федосов А.Ю., Семенов А.Н. Перспективы применения в клинической медицине препаратов на основе артишока. Фармация Казахстана. 2017. № 10. С. 24-28.
Губергриц Н.Б., Фоменко П.Г., Лукашевич Г.М., Голубова О.А. Фармакотерапевтические эффекты и клинические возможности эталонного препарата силимарина. Фарматека. 2012. 2. 24-31.
Губергриц Н.Б., Беляева Н.В., Клочков А.Е., Фоменко П.Г., Лукашенко Г.М. Энгилен: от разносторонних терапевтических возможностей к эффективному клиническому применению. Участковый врач. 2019. № 6(76). С. 26-36.
Губергриц Н.Б., Фоменко П.Г., Голубова О.О., Лукашевич Г.М. Перспективи застосування сучасного натурального гепатопротектора при неалкогольному стеатогепатиті в поєднанні з хронічним безкам’яним холециститом. Практикуючий лікар. 2012. 4. 40-50.
Дегтярева И.И. Клиническая гастроэнтерология: Рук-во для врачей. Москва: МИА, 2004. 616 с.
Дегтярева И.И., Козачок Н.Н., Лыховский О.И., Лапчинская И.И., Скрыпник И.Н., Козел Н.П., Невойт А.П. Эффективность применения холивера при заболеваниях гепатобилиарной системы. Сучасна гастроентерологія. 2003. 3(13). 80-85.
Клінічна фармакологія: Підручник для студентів і лікарів / Абдуєва Ф.М., Бичкова О.Ю., Бондаренко І.О. та ін. За заг. ред. М.І. Яблучанського і В.М. Савченка. Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2011. 405 с.
Ковальов В.М. Фармакогнозія з основами біохімії рослин: підручник для студ. вищих фармац. установ освіти та фармац. факультетів вищих мед. установ освіти ІІІ–ІV рівнів акредитації / В.М. Ковальов, О.І. Павлій, Т.І. Ісакова; за ред. В.М. Ковальова. Харків: Прапор; НФаУ, 2004. 703 с.
Компендиум. Лікарські препарати: https://compendium.com.ua/dec/557534/
Марушко Ю.В., Асонов А.О. Властивості екстрактів артишоку, куркуми, розторопші та їх використання в гастроентерологічній практиці. Практикуючий лікар. 2017. Т. 6. № 2. С. 30-36.
Опарин А.Г., Лаврова Н.В., Благовещенская А.В. Гепатопротекторы: тактика клинического применения. Схiдноєвропейський журнал внутрiшньої та сiмейної медицини. 2016. № 1. С. 75-81.
Осьодло Г.В., Федорова О.О. Комбінований захист печінки — основа сучасної гепатопротекції. Рациональная фармакотерапия. 2016. № 2(39). С. 45-52.
Поготова Г.А., Горчакова Н.О., Белєнічев І.Ф., Чекман І.С. Гепатотропні засоби: органопротекторна дія (огляд літератури). Вісник проблем біології і медицини. 2015. 1(117). 17-27.
Радченко О.М. Вибір гепатопротектора для лікування уражень печінки. Здоров’я України 21 сторіччя. 2020. 1. 14-15.
Скрипник І.М. Медикаментозні ураження печінки: аспекти доказовості та реалії медичної практики. Здоров’я України. 2020. 9(478). 37.
Скрыпник И.Н. Оценка терапевтических подходов к лечению неалкогольного стеатогепатита в Украине и его взаимосвязь с факторами риска: результаты открытого мультицентрового проспективного исследования DIREG_L_04443. Сучасна гастроентерологія. 2013. № 2. С. 64-71.
Степанов Ю.М., Бреславець Ю.С., Зав’ялова І.Ю. та ін. Ефективність комбінованого гепатопротектора форслів у лікуванні хронічних дифузних захворювань печінки. Гастроентерологія. 2014. 4(54). 63-69.
Степанов Ю.М., Филиппова А.Ю. Неалкогольный стеатогепатит: современные аспекты диагностики, клиники, лечения. Гастроентерологія: Міжвід. зб. Дніпропетровськ, 2004. Вип. 35. С. 409-424.
Ткач С.М., Доготарь В.Г. Эффективность и безопасность комбинированной гепатопротекции при хронических токсических поражениях печени. Здоров’я України 21 сторіччя. 2019. 17(462). 40-41.
Харченко Н.В., Анохіна Г.А., Чекман С.І. Гепатопротектори в лікуванні захворювань печінки: клініко-біохімічні механізми дії. Новости медицины и фармации. Гастроэнтерология. 2013. 457. 5-6.
Харченко Н.В., Фадеенко Г.Д., Кочуева М.Н. Гепатопротекторы в лечении коморбидной патологии: особенности использования. 2016, листопад. № 4(42).
Чекман И.С., Липкан Г.Н. Растительные лекарственные средства. Киев: Колос, 1993. 384 с.
Чекман И.С. Биохимическая фармакодинамика. Киев: Колос, 1991. 201 с.
Чернявский В.В., Сизенко А.К. Гепатопротекторы в реалиях доказательной медицины и клинической практики. Здоров’я України 21 сторіччя. 2013. 17. 318.
Abenavoli L., Greco M., Nazionale I., Peta V., Milic N., Accattato F., Foti D., Gulletta E., Luzza F. Effects of Mediterranean diet supplemented with silybin-vitamin E-phospholipid complex in overweight patients with non-alcoholic fatty liver disease. Expert Rev Gastroenterol Hepatol. 2015. 9(4). 519-527. DOI: 10.1586/17474124.2015.1004312.
Alhumayyd M.S., Bukhari I.A., Almotrefi A.A. Effect of piperine, a major component of black pepper, on the pharmacokinetics of domperidone in rats. J Physiol Pharmacol. 2014 Dec. 65(6). 785-789.
Amini M.R., Sheikhhossein F., Talebyan A., Bazshahi E., Djafari F., Hekmatdoost A. Effects of Artichoke Supplementation on Liver Enzymes: A Systematic Review and Meta-Analysis of Randomi–zed Controlled Trials. Clin Nutr Res. 2022 Jul 25. 11(3). 228-239.
Artichoke leaf extract for treating hypercholesterolaemia / B. Wider, M.H. Pittler, J. Thompson-Coon, E. Ernst. Cochrane Database of Systematic Reviews. 2013. № 3. Art. № CD003335.
Artichoke, cynarin and cyanidin downregulate the expression of inducible nitric oxide synthase in human coronary smooth muscle cells / N. Xia, A. Pautz, U. Wollscheid et al. Molecules. 2014. Vol. 19. № 3. P. 3654-3668.
Atal S., Atal S., Vyas S., Phadnis P. Bio-enhancing Effect of Piperine with Metformin on Lowering Blood Glucose Level in Alloxan Induced Diabetic Mice. Pharmacognosy Res. 2016 Jan-Mar. 8(1). 56-60. doi: 10.4103/0974-8490.171096.
Brahma Naidu P., Nemani H., Meriga B., Mehar S.K., Potana S., Ramgopalrao S. Mitigating efficacy of piperine in the physiological derangements of high fat diet induced obesity in Sprague Dawley rats. Chem Biol Interact. 2014 Sep 25. 221. 42-51. doi: 10.1016/ j.cbi.2014.07.008.
Brigelius-Flohe R., Traber M.G. Nutr Res. 1999. 13. 1145-1155.
Buddington K.K., Donahoo J.B., Buddington R.K. Dietary oligofructose and inulin protect mice from enteric and systemic pathogens and tumor inducers. J Nutr. 2002. 132. 3. 472-477.
Bundy R., Walker A.F., Middleton R.W., Wallis C., Simpson H.C. Artichoke leaf extract (Cynara scolymus) reduces plasma cholesterol in otherwise healthy hypercholesterolemic adults: a randomized, double blind placebo controlled trial. Phytomedicine. 2008. 15(9). P. 668-675.
Chemical and Biological Properties of S-1-Propenyl-l-Cysteine in Aged Garlic Extract / Y. Kodera, M. Ushijima, H. Amano et al. Molecules. 2017. Vol. 22. № 4. P. 570.
Dajani A.I., Abu Hammour A.M.A., Zakaria M.A. et al. Essential phospholipids as a supportive adjunct in the management of patients with NAFLD. Arab J Gastroenterol. 2015. Vol. 16. № 3–4. P. 99-104.
de Avelar C.R., Pereira E.M., de Farias Costa P.R., de Jesus R.P., de Oliveira L.P.M. Effect of silymarin on biochemical indicators in patients with liver disease: Systematic review with meta-analysis. World J Gastroenterol. 2017 Jul 21. 23(27). 5004-5017. doi: 10.3748/wjg.v23.i27.5004. PMID: 28785154; PMCID: PMC5526770.
de Souza Grinevicius V.M., Kviecinski M.R., Santos Mota N.S. et al. Piper nigrum ethanolic extract rich in piperamides causes ROS overproduction, oxidative damage in DNA leading to cell cycle arrest and apoptosis in cancer cells. J Ethnopharmacol. 2016 Aug 2. 189. 139-147. doi: 10.1016/ j.jep.2016.05.020.
Di Sario A., Bendia E., Taffetani S., Omenetti A., Candelaresi C., Marzioni M., De Minicis S., Benedetti A. Hepatoprotective and antifibrotic effect of a new silybin-phosphatidylcholine-Vitamin E complex in rats. Dig Liver Dis. 2005. 37 (11). 869-876. DOI: 10.1016/j.dld.2005.05.011.
Doucette C.D., Rodgers G., Liwski R.S., Hoskin D.W. Pipe–rine from black pepper inhibits activation-induced proliferation and effector function of T lymphocytes. J Cell Biochem. 2015 Nov. 116(11). 2577-2588. doi: 10.1002/jcb.25202.
Duangjai A., Ingkaninan K., Praputbut S., Limpeanchob N. Black pepper and piperine reduce cholesterol uptake and enhance translocation of cholesterol transporter proteins. J Nat Med. 2013 Apr. 67(2). 303-310. doi: 10.1007/s11418-012-0682-7.
El Hamss R., Idaomar M., Alonso-Moraga A., Munoz Serrano A. Antimutagenic properties of bell and black peppers. Food Chem Toxicol. 2003 Jan. 41(1). 41-47.
Emendörfer F. et al. Antispasmodic activity of fractions and cynaropicrin from Cynara scolymus on guinea-pig ileum. Biol Pharm Bull. 2005 May. 28(5). 902-904.
Emim J.A., Oliveira A.B., Lapa A.J. Pharmacological eva–luation of the anti-inflammatory activity of a citrus bioflavonoid, hesperidin, and the isoflavonoids, duartin and claussequinone, in rats and mice. J Pharm Pharmacol. 1994. 46. 2. 118-122.
Essential phospholipids for nonalcoholic fatty liver disease associated with metabolic syndrome: A systematic review and network meta-analysis / A.I. Dajani, B. Popovic. World J Clin Cases. 2020 Nov 6. 8(21). 5235-5249. doi: 10.12998/wjcc.v8.i21.5235.
Fanoudi S., Alavi M.S., Karimi G., Hosseinzadeh H. Milk thistle (Silybum Marianum) as an antidote or a protective agent against natural or chemical toxicities: a review. Drug Chem Toxicol. 2018 Jul 22. 1-15.
Federico A., Dallio M., Di Fabio G., Zarrelli A., Zappavigna S., Stiuso P., Tuccillo C., Caraglia M., Loguercio C. Silybin-Phosphatidylcholine complex protects human gastric and liver cells from oxidative stress. In Vivo. 2015. 29(5). 569-575.
Federico A., Trappoliere M., Tuccillo C., de Sio I., Di Leva A., Del Vecchio Blanco C., Loguercio C. A new silybin-vitamin E-phospholipid complex improves insulin resistance and liver damage in patients with non-alcoholic fatty liver disease: preliminary observations. Gut. 2006. 55(6). 901-902. DOI: 10.1136/gut.2006.091967.
Ferenci P. Silymarin in the Treatment of Liver Diseases: What Is the Clinical Evidence? Clinical Liver Disease. 2016. 7(1). 8-10.
Gibson G.R., Beatty E.R., Wang X., Cummings J.H. Selective stimulation of bifidobacteria in the human colon by oligofructose and inulin. Gastroenterology. 1995. 108. 4. 975-982.
Gillessen А., Schmidt H.-J. Silymarin as Supportive Treatment in Liver Diseases: A Narrative Review. Adv Ther 2020 Apr. 37(4). 1279-1301. doi: 10.1007/s12325-020-01251-y. Epub 2020 Feb 17.
Grattagliano I., Diogo C.V., Mastrodonato M., de Bari O., Persichella M., Wang D.Q., Liquori A., Ferri D., Carratu M.R., Oliveira P.J., Portincasa P. A silybin-phospholipids complex counteracts rat fatty liver degener ation and mitochondrial oxidative changes. World J Gastroenterol. 2013. 19(20). 3007-3017. DOI: 10.3748/wjg.v19.i20.3007.
Gundermann K.J., Gundermann S., Drozdzik M., Mohan Prasad V.G. Essential phospholipids in fatty liver: a scientific update. Clin Exp Gastroenterol. 2016. Vol. 63. № 9. P. 105-117.
Gundermann K.-J., Kuenker A., Kunts E., Drozdzik M. Асtivity of EPL from soybean in liver diseases. Pharmacological Reports. 2011. Vol. 63. P. 643-659.
Hinou J., Harvala C., Philianos S. Polyphenolic substances of Cynara scolymus L. leaves. Ann Pharm Fr. 1989. 47. 2. 95-98.
Hirano T., Higa S., Arimitsu J., Naka T. et al. Flavonoids such as luteolin, fisetin and apigenin are inhibitors of interleukin-4 and interleukin-13 production by activated human basophils. Int Arch Allergy Immunol. 2004. 134. 2. 135-40 Epub 2004 Ma.
Huang J., Zhang T., Han S., Cao J., Chen Q., Wang S. The inhibitory effect of piperine from Fructus piperis extract on the degra–nulation of RBL-2H3 cells. Fitoterapia. 2014 Dec. 99. 218-226. doi: 10.1016/j.fitote.2014.10.001.
Janakiraman K., Manavalan R. Studies on effect of pipe–rine on oral bioavailability of ampicillin and norfloxacin. Afr J Tradit Complement Altern. Med. 2008 Apr 10. 5(3). 257-262.
Karwande V., Borade R. Phytochemicals of nutraceutical importance. Scitus Academics LLC, 2016. 275 p.
Fang J., Xia C., Cao Z. et al. Apigenin inhibits VEGF and HIF-1 expression via PI3K/AKT/p70S6K1 and HDM2/p53 pathways. FASEB J. 2005. 19.3. 342-53.
Kaur N., Gupta A.K. Applications of inulin and oligofructose in health and nutrition. J Biosci. 2002. 27(7). 703-714.
Kharbanda C., Alam M.S., Hamid H., Javed K., Bano S., Ali Y., Dhulap A., Alam P., Pasha M.A. Novel Piperine Derivatives with Antidiabetic Effect as PPAR-γ Agonists. Chem Biol Drug Des. 2016 Sep. 88(3). 354-362. doi: 10.1111/cbdd.12760.
Kidd P., Head K. A review of the bioavailability and clinical efficacy of milk thistle phytosome: a silybin-phosphatidylcholine complex (Siliphos). Altern Med Rev. 2005 September. 10(3). 193-203.
Kleessen B., Schwarz S., Boehm A., Fuhrmann H. et al. Jerusalem artichoke and chicory inulin in bakery products affect faecal microbiota of healthy volunteers. Br J Nutr. 2007. 98. 3. 540-9. Epub 2007 Apr. 23.
Lai L.H., Fu Q.H., Liu Y., Jiang K., Guo Q.M., Chen Q.Y., Yan B., Wang Q.Q., Shen J.G. Piperine suppresses tumor growth and metastasis in vitro and in vivo in a 4T1 murine breast cancer model. Acta Pharmacol Sin. 2012 Apr. 33(4). 523-530. doi: 10.1038/aps.2011.209.
LDL-cholesterol-lowering effect of a dietary supplement with plant extracts in subjects with moderate hypercholesterolemia / N. Ogier, M.J. Amiot, S. Georgé et al. Eur J Nutr. 2013. Vol. 52. № 2. P. 547-557
Lee S.W., Rho M.C., Park H.R., Choi J.H., Kang J.Y., Lee J.W., Kim K., Lee H.S., Kim Y.K. Inhibition of diacylglycerol acyltransferase by alkamides isolated from the fruits of Piper longum and Piper nigrum. J Agric Food Chem. 2006 Dec 27. 54(26). 9759-9763.
Liu Y., Yadev V.R., Aggarwal B.B., Nair M.G. Inhibitory effects of black pepper (Piper nigrum) extracts and compounds on human tumor cell proliferation, cyclooxygenase enzymes, lipid peroxidation and nuclear transcription factor-kappa-B-Nat Prod Commun. 2010 Aug. 5(8). 1253-1257.
Loguercio С., Andreone P., Brisc C. et al. Silybin combined with phosphatidylcholine and vitamin E in patients with nonalcoholic fatty liver disease: a randomized controlled trial. Free Radical Bio–logy & Medicine. 2012. Vol. 52(9). P. 1658-1665. DOI: 10.1016/j.freeradbiomed.2012.02.008.
Majdalawieh A.F., Carr R.I. In vitro investigation of the potential immunomodulatory and anti-cancer activities of black pepper (Piper nigrum) and cardamom (Elettaria cardamomum). J Med Food. 2010 Apr. 13(2). 371-381.
Malaguarnera M., Motta M., Vacante M., Malaguarnera G., Caraci F., Nunnari G., Gagliano C., Greco C., Chisari G., Drago F., Bertino G. Silybin-vitamin E-phospholipids complex reduces liver fibrosis in patients with chronic hepatitis C treated with pegylated interferon α and ribavirin. Am J Transl Res. 2015. 7(11). 2510-2518.
Mangia A., Santoro R., Copetti M. Treatment optimization and prediction of HCV clearance in patients with acute HCV infection. J Hepatol. 2013. Vol. 59 (2). P. 21-28.
Mehmood M.H., Gilani A.H. Pharmacological basis for the medicinal use of black pepper and piperine in gastrointestinal disorders. J Med Food. 2010 Oct. 13(5). 1086-1096.
Meng S. et al. Roles of chlorogenic acid on regulating glucose and lipids metabolism: a review. Evidence-based Complementary and Alternative Medicine. 2013. Vol. 2013. P. 801457.
Metabolic management in overweight subjects with naive impaired fasting glycaemia by means of a highly standardized extract from Cynara scolymus: a double-blind, placebo-controlled, randomi–zed clinical trial / M. Rondanelli, A. Opizzi, M. Faliva et al. Phytother Res. 2014. Vol. 28. № 1. P. 33-41.
Miccadei S., Di Venere D., Cardinali A., Romano F. et al. Antioxidative and apoptotic properties of polyphenolic extracts from edible part of artichoke (Cynara scolymus L.) on cultured rat hepatocytes and on human hepatoma cells. Nutr Cancer. 2008. 60. 2. 276-283.
Monforte M.T., Trovato A., Kirjavainen S., Forestieri A.M. et al. Biological effects of hesperidin, a Citrus flavonoid (note II): hypolipidemic activity on experimental hypercholesterolemia in rat. Farmaco. 1995. 50. 9. 595-599.
Ohtsuki K., Abe A., Mitsuzumi H., Kondo M. et al. Glucosyl hesperidin improves serum cholesterol composition and inhibits hypertrophy in vasculature. J Nutr Sci Vitaminol (Tokyo). 2003. 49. 6. 447-450.
Ouyang D.Y., Zeng L.H., Pan H., Xu L.H., Wang Y., Liu K.P., He X.H. Piperine inhibits the proliferation of human prostate cancer cells via induction of cell cycle arrest and autophagy. Food Chem Toxicol. 2013 Oct. 60. 424-430. doi:10.1016/j.fct.2013.08.007.
Pares A., Planas R., Torres M. et al. Effects of silymarin in alcoholic patients with cirrhosis of the liver: results of a controlled, double-blind, randomized and multicenter trial. J Hepatol. 1998. Vol. 28. № 4. P. 615-621.
Pattanaik S., Hota D., Prabhakar S., Kharbanda P., Pandhi P. Effect of piperine on the steady-state pharmacokinetics of phenytoin in patients with epilepsy. Phytother Res. 2006 Jun., 12.
Peppercorn M.A., Goldman P. Caffeic acid metabolism by gnotobiotic rats and their intestinal bacteria. Proc Natl Acad Sci USA. 1972. 69. 6. 1413-1415.
Pharmacological Studies of Artichoke Leaf Extract and Their Health Benefits / M. Ben Salem, H. Affes, K. Ksouda et al. Plant Foods Hum Nutr. 2015. Vol. 70. № 4. P. 441-453.
Pilat T.L., Kuz’mina L.P., Gurevich K.G., Khanfer’yan R.A., Radysh I.V., Bezrukavnikova L.M. et al. Nutritional prevention and rehabilitation in gastrointestinal diseases. Moscow, 2019. 36 p. (In Russ.) https://irioh.ru/doc/scie-report/metodRecGastro.pdf.
Pittler M.H., Thompson C.J., Ernst E. Artichoke leaf extract for treating hypercholesterolaemia. Cochrane Database Syst. Rev. 2002. Issue 3. Art. № CD003335. DOI: 10.1002/14651858.CD003335.
Pradeep C.R., Kuttan G. Effect of piperine on the inhibition of lung metastasis induced B16F-10 melanoma cells in mice. Clin Exp Metastasis. 2002. 19(8). 703-708.
Pradeep K., Mohan C.V.R., Gobianand K., Karthikeyan S. Silymarin modulates the oxidant-antioxidant imbalance during die–thylnitrosamine induced oxidative stress in rats. Eur J Pharmacol. 2007 Apr 10. 560(2–3). 110-6.
Prashant A., Rangaswamy C., Yadav A.K., Reddy V., Sowmya M.N., Madhunapantula S. In vitro anticancer activity of ethanolic extracts of Piper nigrum against colorectal carcinoma cell lines. Int J Appl Basic Med Res. 2017 Jan-Mar. 7(1). 67-72. doi: 10.4103/2229-516X.198531.
Rambaldi A., Jacobs B.P., Gluud C. Milk thistle for alcoholic and/or hepatitis B or C virus liver diseases. Cochrane Database Syst Rev. 2007 Oct 17. 2007(4). CD003620. doi: 10.1002/14651858.CD003620.pub3. PMID: 17943794; PMCID: PMC8724782.
Rockey D.C. Antifibrotic therapy in chronic liver disease. Clin Gastroenterol Hepatol. 2005. 3(2). 95-107.
Rossoni G., Grande S., Galli C., Visioli F. Wild artichoke prevents the age-associated loss of vasomotor function. J Agric Food Chem. 2005. 53. 26. 10291-10296.
Saenz Rodriguez T., Garcia Gimenez D., de la Puerta Vazquez R. Choleretic activity and biliary elimination of lipids and bile acids induced by an artichoke leaf extract in rats. Phytomedicine. 2002. 9. 8. 687-693.
Salekzamani S., Ebrahimi-Mameghani M., Rezazadeh K. The antioxidant activity of artichoke (Cynara scolymus): A systema–tic review and meta-analysis of animal studies. Phytother Res. 2019. Vol. 33. № 1. P. 55-71.
Sama V., Nadipelli M., Yenumula P., Bommineni M.R., Mullangi R. Effect of piperine on antihyperglycemic activity and pharmacokinetic profile of nateglinide. Arzneimittelforschung. 2012 Aug. 62(8). 384-388. doi: 10.1055/s-0032-1314849.
Schuppan D., Strosser W., Burkard G. et al. Verminderung der Fibrosierungsaktivitt du rch Legalon bei chronischen Lebererkrankungen. Z. Allg. Med. 1998. 74. 577-584.
Serviddio G., Bellanti F., Giudetti A.M., Gnoni G.V., Petrella A., Tamborra R., Romano A.D., Rollo T., Vendemiale G., Altomare E. A silybin-phospholipid complex prevents mitochondrial dysfunction in a rodent model of nonalcoholic steatohepatitis. J Pharmacol Exp Ther. 2010. 332(3). 922-32. DOI: 10.1124/jpet.109.161612.
Shoba G., Joy D., Joseph T., Majeed M., Rajendran R., Srinivas P.S. Influence of piperine on the pharmacokinetics of curcumin in animals and human volunteers. Planta Med. 1998. 64(4). 353-356. doi: 10.1055/s-2006-957450.
Singh A., Rao A.R. Evaluation of the modulatory influence of black pepper (Piper nigrum, L.) on the hepatic detoxication system. Cancer Lett. 1993 Aug 16. 72(1–2). 5-9.
Son D.J., Akiba S., Hong J.T., Yun Y.P., Hwang S.Y., Park Y.H., Lee S.E. Piperine inhibits the activities of platelet cytosolic phospholipase A2 and thromboxane A2 synthase without affecting cyclooxygenase-1 activity: different mechanisms of action are involved in the inhibition of platelet aggregation and macrophage inflammatory response. Nutrients. 2014 Aug 22. 6(8). 3336-3352. doi: 10.3390/ nu6083336.
Srinivasan K. Black pepper and its pungent principle-pipe–rine: a review of diverse physiological effects. Crit Rev Food Sci. Nutr. 2007. 47(8). 735-748.
Srinivasan M., Sudheer A.R., Menon V.P. Ferulic acid: therapeutic potential through its antioxidant property. Journal of Cli–nical Biochemistry and Nutrition. 2007. Vol. 40. № 2. P. 92-100.
Suarez M., Boque N., Del Bas J.M., Mayneris-Perxachs J., Arola L., Caimari A. Mediterranean diet and multi-ingredient-based interventions for the management of non-alcoholic fatty liver disease. Nutrients. 2017. 9(10). pii: E1052. DOI: 10.3390/nu9101052.
Sun S.S., Wu Y.X., Cheng M.L., Chen C.W., Peng Y.S., Miao Q., Bian Z.L., Wang X.J., Fu Q.C. Experimental study of silybin-phospholipid complex intervention on amiodarone-induced fatty liver in mice. Chinese Journal of Hepatology. 2019. 27(1). 45-50. DOI: 10.3760/cma.j.issn.1007-3418.2019.01.010.
Tak J.K., Lee J.H., Park J.W. Resveratrol and piperine enhance radiosensitivity of tumor cells. BMB. Rep. 2012 Apr. 45(4). 242-246.
Tharmalingam N., Kim S.H., Park M., Woo H.J., Kim H.W., Yang J.Y., Rhee K.J., Kim J.B. Inhibitory effect of piperine on Helicobacter pylori growth and adhesion to gastric adenocarcinoma cells. Infect Agent Cancer. 2014 Dec 16. 9(1). 43. doi: 10.1186/1750-9378-9-43. eCollection 2014.
Ardalani H., Jandaghi P., Meraji A., Hassanpour Moghadam M. The Effect of Cynara scolymus on Blood Pressure and BMI in Hypertensive Patients: A Randomized, Double-Blind, Placebo-Controlled, Clinical Trial. Complement Med Res. 2020. 27(1). 40-46. doi: 10.1159/000502280. Epub 2019 Sep 4. PMID: 31484191.
The influence of supplementation with artichoke (Cynara scolymus L.) extract on selected redox parameters in rowers / S.A. Skarpanska, S.L. Pilaczynska, P. Basta et al. Int J Sport Nutr Exerc Metab. 2008. Vol. 18. № 3. P. 313-327.
Thiel A., Buskens C., Woehrle T., Etheve S., Schoenma–kers A., Fehr M., Beilstein P. Black pepper constituent piperine: genotoxicity studies in vitro and in vivo. Food Chem Toxicol. 2014 Apr. 66. 350-357. doi: 10.1016/j.fct.2014.01.056.
Venkatesh S., Durga K.D., Padmavathi Y., Reddy B.M., Mullangi R. Influence of piperine on ibuprofen induced antinociception and its pharmacokinetics. Arzneimittelforschung. 2011. 61(9). 506-509.
Verspohl E.J., Ploch M., Windeck T., Klaes M., Schmidt T., Bauer K. Effect of two artichoke extracts (36_U and 36_EB) on rat ileum (with respect to bowel syndrome) and the peristaltic threshold. Phytomedicine. 2008 Nov. 15(11). 1002-1009.
Voroneanu L., Nistor I., Dumea R. et al. Silymarin in Type 2 Diabetes Mellitus: A Systematic Review and Meta-Analysis of Randomized Controlled Trials. J Diabetes Res. 2016. 2016. 5147468. Published online 2016 Jun 1. doi: 10. 1155/2016/5147468.
Wittemer S.M., Ploch M., Windeck T., Muller S.C. et al. Bioavailability and pharmacokinetics of caffeoylquinic acids and flavonoids after oral administration of Artichoke leaf extracts in humans. Phytomedicine. 2005. 12. 1–2. 28-38.
Wittemer S.M., Veit M. Validated method for the determination of six metabolites derived from artichoke leaf extract in human plasma by high-performance liquid chromatography-coulometric-array detection. J Chromatogr B Analyt Technol Biomed Life Sci. 2003. 793. 2. 367-375.
Wongpa S., Himakoun L., Soontornchai S., Temcharoen P. Antimutagenic effects of piperine on cyclophosphamide-induced chromosome aberrations in rat bone marrow cells. Asian Pac J Cancer Prev. 2007 Oct-Dec. 8(4). 623-627.
Yaffe P.B., Power Coombs M.R., Doucette C.D., Walsh M., Hoskin D.W. Piperine, an alkaloid from black pepper, inhibits growth of human colon cancer cells via G1 arrest and apoptosis triggered by endoplasmic reticulum stress. Mol Carcinog. 2015 Oct. 54(10). 1070-1085. doi: 0.1002/mc.22176.
Yan J.-J. et al. Protective effects of ferulic acid in amyloid precursor protein plus presenilin-1 transgenic mouse model of Alzheimer disease. Biological & Pharmaceutical Bulletin. 2013. 36(1). 140-143.
Yang Z., Zhuang L., Lu Y. et al. Effects and tolerance of silymarin (milk thistle) in chronic hepatitis C virus infection patients: a meta-analysis of randomized controlled trials. Biomed Res Int. 2014. 2014. 941085.
Zhang Y., Wang X., Ma L., Dong L., Zhang X., Chen J., Fu X. Anti-inflammatory, antinociceptive activity of an essential oil recipe consisting of the supercritical fluid CO2 extract of white pepper, long pepper, cinnamon, saffron and myrrh in vivo. J Oleo Sci. 2014. 63(12). 1251-1260.
Zhong S., Fan Y., Yan Q. et al. The therapeutic effect of silymarin in the treatment of nonalcoholic fatty disease: A meta-analysis (PRISMA) of randomized control trials. Medicine (Baltimore). 2017 Dec. 96(49). e9061. doi:10.1097/MD.0000000000009061.
Zhu X., Zhang H., Lo R. Phenolic compounds from the leaf extract of artichoke (Cynara scolymus L.) and their antimicrobial activities. J Agric Food Chem. 2004 Dec 1. 52(24). 7272-7278.
Zhu X.F., Zhang H.X., Lo R. Antifungal activity of Cynara scolymus L. extracts. Fitoterapia. 2005 Jan. 76(1). 108-111.

Журнал "Гастроэнтерология" Том 56, №4, 2022

Вернуться к номеру

Актуальні аспекти застосування Афосилу при коморбідній патології печінки

Версия для печати

Вернуться к номеру