Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Журнал «Здоровье ребенка» Том 20, №4, 2025

Вернуться к номеру

Менеджмент больового синдрому у дітей (огляд літератури)

Менеджмент больового синдрому у дітей (огляд літератури)

Авторы: Аряєв М.Л., Коропець В.В., Сеньківська Л.І., Усенко Д.В., Павлова В.В., Лотиш Н.Г.
Одеський національний медичний університет, м. Одеса, Україна

Рубрики: Педиатрия/Неонатология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

Літературний огляд присвячено менеджменту больового синдрому у дітей. Належна клінічна практика розглянута з урахуванням характеру болю (ноцицептивний, нейропатичний або ноципластичний типи), віку дитини, когнітивного розвитку та соціокультурного контексту. Особлива увага зверталась на причину та локалізацію болю, визначення ступеня його інтенсивності та психологічного впливу. Розглянуто особливості оцінки вираженості педіатричного болю за допомогою двох методів — самозвіту або використання поведінкових шкал спостережень у дітей, які не в змозі зробити самозвіт. Мета менеджменту визначена як використання таких методів лікування, які зменшують біль з мінімальними побічними ефектами, забезпечують контроль та запобігання болю. Належну увагу приділено своєчасному призначенню аналгетиків з регулярною оцінкою болю протягом усього курсу лікування. Обговорено особливості лікування легкого болю ацетамінофеном і нестероїдними протизапальними препаратами та помірного або сильного болю із застосуванням опіоїдних препаратів. Надано оцінку немедикаментозних методів лікування болю з включенням фізичних, поведінкових та когнітивних заходів.

This literature review focuses on managing pain syndrome in children. Good clinical practice is considered taking into account the type of pain (nociceptive, neuropathic, or nociplastic), as well as the child’s age, cognitive development, and sociocultural context. Special attention is given to the cause and location of pain, along with assessing its severity and psychological impact. The review discusses two methods for evaluating the severity of pediatric pain: self-reporting and behavioral observation scales for children who cannot self-report. The primary goal of pain management is to use treatments that effectively reduce pain while minimizing side effects. This involves the timely administration of analgesics and regular assessment of pain throughout the treatment process. The text discusses the approach to treating mild pain with acetaminophen and nonsteroidal anti-inflammatory drugs, as well as addressing moderate to severe pain with opioids. Additionally, it includes an evaluation of non-drug methods for pain management, which encompasses physical, behavioral, and cognitive interventions.


Ключевые слова

діти; біль; шкали інтенсивності болю; лікування; огляд

children; pain; pain intensity scales; treatment; review

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0551.20.4.2025.1856
Больовий синдром є однією з найбільш поширених скарг хворих, в тому числі в практиці лікаря-педіатра. Біль посідає окрему позицію в клінічній картині багатьох захворювань, і з’ясування причини його виникнення — практично завжди основний напрям діагностичного процесу. На сьогодні значного поширення набув термін «медицина болю», видаються спеціальні журнали, цілком призначені для висвітлення цієї проблеми. Лише у США створено понад 2 тисячі клінік та центрів з вивчення й лікування болю [1]. Біль завдає значної соматичної та психологічної шкоди як дитині, так і її родині. Негативний травматичний, когнітивний та психосоціальний досвід може спровокувати та підтримувати хронічний біль.
Фізіологічне значення болю пов’язане із захистом організму від руйнування, тобто із системою попередження про реальну чи потенційну небезпеку виникнення ушкодження. За визначенням Міжнародної асоціації вивчення болю, біль — це неприємний сенсорний та емоційний досвід, пов’язаний з дійсним або потенційним пошкодженням тканин [2, 3]. Біль є результатом активації вільних нервових закінчень внаслідок пошкодження тканин або захворювання. Механічні, термічні або хімічні медіатори, як-от брадикінін, субстанція Р, гістамін та простагландини, вивільняються з місця пошкодження, в результаті чого генеруються нервові імпульси, які поширюються аферентними шляхами до дорсального рогу (dorsal horn) спинного мозку (spinal cord). Там вони призводять до вивільнення нейромедіаторів та нейропептидів, які дозволяють нервовим імпульсам переходити у спинномозковий тракт, а потім прямувати до таламуса і середнього мозку. Ноцицептивні сигнали з таламуса передаються в інші ділянки мозку, включаючи кору головного мозку, лімбічну систему, лобові і тім’яну частки, і саме тут нервові імпульси сприймаються як біль. Відчуття болю є суб’єктивним, і на нього можуть впливати емоційні фактори. Стрес, тривога і побоювання, які невід’ємно пов’язані з травматичними ситуаціями, можуть посилювати сприйняття болю.
За типом біль класифікується як ноцицептивний, нейропатичний або ноципластичний. За даними різних авторів, визначення типу болю допомагає з’ясувати його причину, що може допомогти з вибором лікування [2–4].
Ноцицептивний біль виникає внаслідок подразнення больових рецепторів, або ноцицепторів. Залежно від розташування ноцицепторів виділяють соматичний та вісцеральний біль. У першому випадку рецептори розташовані в шкірі, м’яких тканинах, скелетних м’язах і кістках, а в другому — у внутрішніх органах, як-от нирки та шлунково-кишковий тракт. До цього виду належить біль, який виникає при запаленні, ішемії, травмі, а також післяопераційний [4–6].
Нейропатичний біль виникає внаслідок ураження нервів (наприклад, у результаті стиснення, перетину, інфільтрації, ішемії або метаболічного ушкодження). При цьому подразнення больових рецепторів не відбувається, а біль проявляється як відчуття печіння, прострілів, електричного струму або поколювання. Цей вид болю може спричиняти гіпералгезію, гіперпатію, алодинію. Такий біль може відчуватись дистальніше або проксимальніше від місця ушкодження, що зазвичай відповідає шляхам іннервації [2, 4, 5].
Ноципластичний біль виникає без ознак пошкодження тканин чи нервів. Такий біль може спостерігатися ізольовано, як це часто буває при таких станах, як фіброміалгія або головний біль напруги, або як частина змішаного больового стану в поєднанні з триваючим ноцицептивним або нейропатичним болем. Такий вид болю важливо розпізнавати, оскільки він буде реагувати на іншу терапію, ніж ноцицептивний біль [3, 7]. Окрім того, зараз розрізняють механізми формування болю (ноцицептивна система) та механізми контролю почуття болю (антиноцицептивна система). Функція антиноцицептивної системи — зменшення відчуття болю, ця система активізується при інтенсивному болі, тривозі та страху.
Оцінка педіатричного болю включає також визначення його джерела та місця розташування, що є особливо корисним для лікування за специфічними обставинами (процедурний біль, періопераційний біль, неврологічні порушення, онкологічна патологія, хронічні захворювання, хронічний головний біль, абдомінальний біль, опіковий біль тощо). Важливою є оцінка тяжкості психологічного впливу та відстеження відповіді на втручання [3, 4, 8].
Оцінка тяжкості болю у дітей може проводитися методом самозвітування або з використанням поведінкових шкал спостереження [4, 8]. Вираження та опис болю дітьми залежать від віку дитини, когнітивного розвитку та соціокультурного контексту. Самозвітування використовується у дітей, які здатні зрозуміти та повідомити про тяжкість свого болю (наприклад, візуальні аналогові шкали, шкала FACES). У дітей, які не в змозі зробити самозвіт, використовуються поведінкові шкали спостережень (наприклад, інструмент r-FLACC).
Складною є оцінка болю у невербальних дітей з неврологічними порушеннями, оскільки вони не здатні самостійно повідомляти про свій стан. У цій групі в оцінці болю корисні інструменти спостереження, засновані на поведінкових реакціях осіб, які щоденно доглядають за дітьми (наприклад, батьків).
До процедури вимірювання рівня болю за самооцінкою дитину краще ознайомити зі шкалою болю; пояснити, що вимірюється тяжкість болю, а не хвилювання чи страх; надати можливість попрактикуватися зі шкалою. Через неточність оцінки недоцільно розпитувати дитину про біль, який вона відчувала давно [4].
Розроблено десятки шкал для оцінки інтенсивності болю у дітей різних вікових груп, а також для пацієнтів різного профілю (опікові, онкологічні, післяопераційні тощо). Для практикуючого лікаря важливим є вироблення системного та водночас простого алгоритму оцінки інтенсивності болю, що дає можливість ефективно лікувати больовий синдром у дітей. Оскільки немає єдиного золотого стандарту оцінки болю у дітей, більшість авторів рекомендує поєднувати 2–3 інструменти оцінки болю. Мають значення використання саме валідних шкал і точна документація інтенсивності больового синдрому у цифрових еквівалентах, що створює умови для ефективної терапії болю. Важливо, щоб у лікарів був узгоджений погляд на оцінку больового синдрому та використовувалась обмежена кількість шкал [3, 9, 10].
Діти віком від 3 до 8 років здатні кількісно оцінити свій біль і перекласти його за допомогою візуальних аналогових шкал болю у вигляді серії облич, що демонструють посилення дистресу або болю [11]. Застосовують фізіогномічні шкали FPS (Faces Pain Scale), шкалу оцінки рук, інструмент оцінки болю Еланда [12].
Оцінка болю в дітей з 8 до 11 років можлива за допомогою візуальних аналогових горизонтальних або цифрових шкал (наприклад, за шкалою від 0 до 10). Використовують візуально-аналогові шкали, такі як NRS (Numerical Rating Scale), VRS (Visual Rating Scale), VAS (Visual Analog Scale) [13, 14].
Після 12 років можна використовувати шкали для дорослих пацієнтів. Починаючи з цього віку логічне мислення та здатність до самоаналізу достатньо розвинуті, тому доцільно використовувати методи самозвіту та щоденники оцінки болю. У цій віковій групі з анамнезу можна отримати опис болю (різкий, колючий, тупий, пекучий або поколюючий), дані про локалізацію та іррадіацію (де починається та куди поширюється біль), інтенсивність (за шкалою від 1 до 10), тривалість і постійність, частоту та фактори, які посилюють або полегшують біль [4, 13].
Найбільш відомими шкалами для оцінки інтенсивності болю є:
— шкала визначення параметрів болю у недоношених дітей (PIPP) [15];
— шкала оцінки гострого болю у новонароджених (DAN) [16];
— шкала оцінки болю у дітей (немовлята — 6 місяців) CRIES [12];
— шкала оцінки мімічних проявів у новонароджених (NFCS) [13];
— шкала оцінки болю у новонароджених (NIPS) [17];
— шкала оцінки болю і седації у новонароджених, шкала оцінки болю у немовлят за поведінкою (BIPP) [4, 18];
— шкали для оцінки тривалого болю (N-PASS та COMFORTneo) [4, 18];
— у дітей до трирічного віку можна використовувати шкалу TVP [12];
— у дітей, які не вміють говорити, або дітей з когнітивними порушеннями (від 2 місяців до 7 років), осіб будь-якого віку, які не можуть повідомити про свій біль, рекомендована оцінка за допомогою поведінкових шкал, які базуються на оцінці міміки, рівня взаємодії, моторних реакцій кінцівок і тулуба та вербальних реакцій [19];
— у невербальних дітей з неврологічними порушеннями можна використовувати модифіковану версію шкали FLACC (FLACC-R) [18–20, 34] та INRS [20].
Оцінка за шкалами спостереження може не збігатися з показниками самооцінки. Так, дослідження дітей віком від 3 до 7 років, яке проводилось після хірургічного втручання, виявило, що інтенсивність болю за даними інструментів спостереження була нижчою, ніж за результатами самооцінки [21]. До того ж поведінкове вимірювання болю необхідно оцінювати в контексті інших джерел дистресу, як-от голод або тривога. Треба враховувати, що на поведінку дитини може вплинути реакція батьків на її біль [4].
Для визначення локалізації болю у дітей та підлітків можна використовувати графічні контури тіла, коли пацієнта просять позначити (розфарбувати) ділянки, де він або вона відчуває біль [22]. Шкали для оцінки болю передбачають участь батьків та опікунів, які щодня займаються дитиною. Уточнення та деталізація локалізації болю у конкретних анатомічних ділянках (стегно, спина, грудна клітка, суглоби, живіт) допомагає визначити етіологію.
Важлива оцінка батьками і дітьми не тільки тяжкості типового епізоду, але і того, як біль впливає на щоденні функції, такі як відвідування школи, ігри з друзями. У випадках хронічного болю потрібно визначити частоту, тривалість і тяжкість епізодів болю (легкий, помірний, сильний) [3, 4].
Належне визначення типу болю, ступеня тяжкості, локалізації, джерела та психологічного впливу до початку і в процесі лікування сприяє успішності конт–ролю за болем та впливає на вибір лікування з метою забезпечення максимальної ефективності [3, 4].

Лікування больового синдрому

У лікуванні гострого болю важливо дотримуватись таких принципів [3, 23]:
1) при виборі методу знеболювання слід враховувати вік дитини, попередній досвід переживання болю, тип хірургічного втручання, очікувану інтенсивність і тривалість болю;
2) у пацієнтів дитячого віку аналгетики вводять через рівні проміжки часу відповідно до вікової фармакокінетики препаратів або у вигляді безперервних інфузій, що дозволяє підтримувати постійну концентрацію аналгетиків у крові та забезпечити ефективне знеболювання;
3) при правильно проведеному знеболюванні препарати не вводяться на вимогу. У разі проривного болю застосовують рятувальні дози аналгетиків. Слід уникати внутрішньом’язового введення препаратів;
4) найчастіше застосовуються внутрішньовенний або пероральний шляхи введення аналгетиків;
5) якщо обрано внутрішньовенний шлях введення, можуть бути використані такі методи: разові дози аналгетиків, що повторюються через рівні проміжки часу, а також безперервні інфузії, зокрема метод контрольованої пацієнтом аналгезії або метод аналгезії під конт–ролем медсестри (переважно у дитячих відділеннях інтенсивної терапії). У педіатричній післяопераційній аналгезії рекомендується безперервне підшкірне введення аналгетиків (наприклад, морфіну). Цей шлях призначений, зокрема, для онкологічних/хоспісних пацієнтів. Використання трансдермальних пластирів є прийнятним;
6) у наймолодших дітей, якщо аналгетик не може бути введений перорально або внутрішньовенно, допустимим є ректальне введення. Однак цього шляху слід уникати у дітей з імуносупресією через ризик розвитку періанальних абсцесів;
7) належне післяопераційне знеболювання у дітей повинно включати правильну оцінку інтенсивності болю, знання фармакології аналгетиків, що застосовуються у різних вікових групах, та вміння виконувати техніки провідникової (регіонарної) анестезії;
8) Використання місцевої анестезії може стати доповненням у періопераційному знеболюванні;
9) застосування немедикаментозної (відволікаючої) терапії. До немедикаментозних втручань відносять: фізичні методи (масаж, акупунктура), фізичні вправи, арттерапію, ігрову терапію, відволікання, психотерапію [4, 24, 25], грудне вигодовування при процедурному болі у немовлят [26]. Доведено, що споживання морозива зменшує біль після тонзилектомії та скорочує час до першого перорального прийому рідини без збільшення частоти післяопераційних ускладнень [27]. Для дітей, яким проводять інвазивні процедури, адекватність знеболювання стає важливим компонентом в досягненні успіху [3]. У таких випадках можна використовувати немедикаментозні заходи або застосовувати місцеві/системні анестетики. Корисним у підготовці дитини до втручання може стати опис етапів процедури для зменшення стресу та занепокоєння [29]. У деяких випадках необхідне проведення седації [23, 28, 30, 31].
Якщо потрібен нетерміновий внутрішньовенний доступ, можна розглянути можливість використання гелю з місцевим анестетиком (лідокаїн/прилокаїн або тетракаїн). Гель накладається на відповідну вену під оклюзійну пов’язку щонайменше на 20 хв, але не довше 45 хв. Цей метод знеболювання можна використовувати і перед проведенням вакцинації [4, 16]. Протипоказаний дітям з метгемоглобінемією, з обережністю застосовувати у дітей з атопічним дерматитом та з порушенням функції печінки [4, 16].
Найбільш поширеним легким знеболювальним засобом є ацетамінофен (парацетамол), який також має і жарознижувальний ефект. В Україні загальноприйнятою дозою для перорального використання є дозування 10–15 мг на кілограм ваги, кратність прийому від 4 до 6 разів на добу, що не суперечить даним літератури [4, 23, 28, 30, 32–34]. У нашій країні наявний у вигляді пероральних (таблетки, капсули, сиропи) та ректальних форм і для внутрішньовенного введення.
Ризик розвитку токсичних реакцій на ацетамінофен є мінімальним при застосуванні у терапевтичних дозах. Він є гепатотоксичним при неправильному/надмірному дозуванні, порушенні функції печінки та при одночасному застосуванні з іншими гепатотоксичними препаратами.
Метамізол (анальгін) — неопіоїдний аналгетик, має також антипіретичну та спазмолітичну дію. Його застосування в педіатрії є суперечливим. У деяких країнах (США, Канада, Японія, Індія) він заборонений до використання [35–38] у зв’язку з можливим розвитком такого побічного ефекту, як агранулоцитоз, однак в Україні та, наприклад, в Польщі [23] він дозволений до використання. У нашій країні у дітей дозволений для використання з одного року та застосовується переважно з жарознижувальною метою для невідкладної допомоги.
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) — це протизапальні, жарознижувальні та знеболювальні засоби, які довели свою ефективність у лікуванні післяопераційного болю у дітей. В Україні вони доступні в пероральній (таблетки, сиропи, суспензії, розчини), ректальній та внутрішньом’язовій формах. Найбільш часто вживаним представником цієї групи препаратів є ібупрофен. Застосовується у дозуванні 10 мг/кг, інтервали між прийомами становлять 6–8 годин [4, 23, 28, 30, 32]. Доцільним для застосування з урахуванням профілю безпеки неселективних НПЗП у дітей та немовлят вважається вік з 3 місяців і вага понад 5–6 кг [28]. До побічних ефектів від прийому цих препаратів відносять нудоту, запаморочення та головний біль. Тривале застосування НПЗП може викликати гастрит, виразки та шлунково-кишкові кровотечі, підвищувати ризик гострого ураження нирок (особливо у дітей з захворюванням нирок). Препарати можуть викликати бронхоспазм [28].
Суперечливим залишається використання селективних інгібіторів ЦОГ-2 (коксибів) [28].
ВООЗ не рекомендує використання аспірину у дітей молодше 16 років через ризик розвитку синдрому Рея. Але препарат показаний при деяких ревматологічних захворюваннях та при лікуванні хвороби Кавасакі [32, 39].
Помірний та сильний біль потребує застосування опіоїдних аналгетиків або їх поєднання з неопіоїдними аналгетиками [4, 5, 32, 39, 40].
Трамадол — атиповий опіоїд з антиноцицептивною та антинейропатичною дією [28]. Може бути корисним як частина мультимодальної стратегії знеболювання при гострому та невропатичному болі у дітей. Застосовується в дозуванні 1 мг/кг 3–4 рази на день у вигляді оральних крапель (не зареєстрована в Україні лікарська форма) для дитини вагою більше 10 кг, або в таблетках (капсулах) для дитини вагою більше 40 кг, або у вигляді розчину. Обережно призначати після тонзилектомії: FDA США забороняє використання трамадолу при проведенні цього втручання дітям до 18 років та дітям до 12 років, дітям з ожирінням та проблемами з диханням (тяжкі захворювання легень, обструктивне апное сну). Інші побічні ефекти — нудота, блювання, збудження та серотоніновий синдром [28, 41, 42].
Морфін — опіоїдний аналгетик, ефективний при помірному та сильному ноцицептивному болі [23, 28, 43–46]. Представлений у вигляді форм для перорального, внутрішньом’язового, підшкірного, внутрішньовенного або епідурального введення. Необхідно обережно застосовувати у дітей з ожирінням, дітям з супутнім тяжким обструктивним апное сну та дітям до одного року, особливо передчасно народженим. Дозування варіюється залежно від форми випуску через низьку біодоступність морфіну. За еквівалентністю пероральна доза у 2–3 рази перевищує внутрішньовенну (наприклад, 3–5 мг внутрішньовенного морфіну еквівалентні 10 мг перорального морфіну). Найпоширеніші побічні ефекти, пов’язані з прийомом морфіну, включають нудоту, блювання, запор, запаморочення, седативний ефект, свербіж або висип на шкірі та затримку сечовипускання. Ці проблеми підкреслюють необхідність обережного застосування опіоїдів у педіатричних пацієнтів і наголошують на необхідності мультимодальних режимів знеболювання та індивідуальних стратегій дозування для зменшення ризиків, пов’язаних з опіоїдною терапією [4, 5, 23, 28, 32, 39].
Фентаніл є агоністом опіатних рецепторів, він взаємодіє переважно з мю-рецепторами центральної нервової системи, спинного мозку і периферичних тканин і використовується для гострого лікування сильного болю; має прийнятний профіль безпеки. За оцінками, він у 100 разів потужніший за морфін. Окрім традиційних методів введення (внутрішньом’язово та внутрішньовенно), також можна вводити букально, інтраназально та трансдермально [47]. Останній шлях введення особливо корисний для дітей, які потребують паліативної допомоги [23, 28, 46]. Внутрішньовенно застосовують у вигляді болюсів 0,5–1 мкг/кг, інфузій 0,5–3 мкг/кг/год. Інтраназальні дози 1–2 мкг/кг можна використовувати для швидкого знеболювання, якщо внутрішньовенне введення недоступне. Однак в Україні препарати для інтраназального та букального введення відсутні. Загальні побічні ефекти фентанілу подібні до інших опіоїдів і наведені вище для морфіну. Перевагою фентанілу є зменшення свербежу та бронхоспазму, оскільки він не викликає вивільнення гістаміну і не має прямого пригнічувального впливу на міокард [23, 28].
Оксикодон — напівсинтетичний опіоїд, що набуває все більшої популярності в педіатрії [23, 28, 30, 41] і може використовуватися для лікування гострого, хронічного та невропатичного болю. Запропонована цільова концентрація в плазмі 35 мкг/л для ефективної післяопераційної аналгезії, що набагато нижче концентрації, пов’язаної з летальними наслідками (200 мкг/л). Вводитись може перорально, ректально, внутрішньовенно та епідурально. У настанові Державного експертного центру МОЗ України «Рани та садна у дітей» пропонується застосовувати в дозах: оральний розчин з розрахунку 0,1–0,2 мг/кг з інтервалом в 4–6 годин у дітей з вагою більше 10 кг або 0,05–0,1 мг/кг в/в. Оксикодон має вищу ефективність порівняно з морфіном, і він доступний у формі препаратів з негайним та модифікованим вивільненням. В Україні цей препарат представлений як у таблетках, так і у вигляді розчину для парентерального введення, з різними віковими обмеженнями: таблетки — з 12 років, ін’єкції — з 18 років [23, 28, 30, 41].
У певних клінічних ситуаціях може бути корисною ад’ювантна терапія (наприклад, протисудомні препарати при нейропатичному болі, антидепресанти при розладах настрою). Якщо причина не виявлена, можна розпочати емпіричну терапію габапентином або застосувати антидепресанти, клонідин та опіоїди. З огляду на складність оцінки болю у дітей з неврологічними порушеннями та необхідність постійного коригування плану догляду виправданим є залучення педіатричної бригади паліативної допомоги.
Лікування хронічного больового синдрому проводиться на основі наказу МОЗ України від 06.04.2023 р. № 643 «Про затвердження Стандартів медичної допомоги «Хронічний больовий синдром у дорослих та дітей»; клінічної настанови, заснованої на доказах, «Хронічний біль у дітей»; клінічної настанови, заснованої на доказах, «Управління хронічним болем».
Таким чином, менеджмент больового синдрому у дітей є важливою складовою частиною педіатричної практики, що потребує комплексного та індивідуалізованого підходу. Оптимальне лікування болю не лише зменшує фізичні страждання дитини, але й сприяє емоційному, психічному та фізіологічному відновленню. Аналіз сучасної літератури показав, що ефективний менеджмент болю включає такі ключові аспекти:
— своєчасну діагностику болю з урахуванням вікових особливостей та індивідуального сприйняття;
— мультимодальний підхід до лікування, який включає фармакологічні та немедикаментозні методи;
— профілактику болю, особливо у випадках про–цедурного або післяопераційного характеру;
— застосування сучасних технологій, як-от віртуальна реальність, психологічна підтримка;
— підвищення обізнаності батьків/опікунів та медичних працівників щодо сучасних методів оцінки тяжкості та лікування болю у дітей.
Для забезпечення оптимальної допомоги дітям із больовим синдромом необхідно впроваджувати інноваційні підходи, підвищувати стандарти лікування та поглиблювати міждисциплінарну співпрацю. Це сприятиме не лише поліпшенню медичної допомоги, але й підвищенню якості життя маленьких пацієнтів.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Внесок авторів. Аряєв М.Л. — концепція; Коропець В.В. — збирання й обробка матеріалів; Сеньківська Л.І. — аналіз отриманих даних; Усенко Д.В. — дизайн дослідження; Павлова В.В. — оформлення; Лотиш Н.Г. — написання тексту.
 
Отримано/Received 06.04.2025
Рецензовано/Revised 18.05.2025
Прийнято до друку/Accepted 02.06.2025

Список литературы

  1. Mills SEE, Nicolson KP, Smith BH. Chronic pain: a review of its epidemiology and associated factors in population-based studies. Br J Ana–esth. 2019 Aug;123(2):e273-e283. doi: 10.1016/j.bja.2019.03.023.
  2. International Association for the Study of Pain. Pain terms: a current list with definitions and notes on usage [Internet]. Available from: https://www.iasp-pain.org/wp-content/uploads/2022/04/revised-definition-flysheet_R2-1-1-1.pdf. Accessed: May 28, 2025.
  3. Eccleston C, Fisher E, Howard RF, Slater R, Forgeron P, Palermo TM, et al. Delivering transformative action in paediatric pain: a Lancet Child & Adolescent Health Commission. Lancet Child Adolesc Health. 2021 Jan;5(1):47-87. doi: 10.1016/S2352-4642(20)30277-7. Accessed: May 28, 2025.
  4. Hauer J. Pain in children: Approach to pain assessment and overview of management principles. UpToDate. Available from: https://www.uptodate.com/contents/pain-in-children-approach-to-pain-assessment-and-overview-of-management-principles. Accessed: May 28, 2025.
  5. Kliegman R, Geme WSt III. Nelson Textbook of Pediatrics E-Book. 20th ed. Philadelphia: Elsevier; 2019. 4264 p.
  6. Іванова С.В., Галіяш Н.Б. Методи оцінювання болю в дитячому віці. Медсестринство. 2017;4. doi: 10.11603/2411-1597.2017.4.8546.
  7. Fitzcharles MA, Cohen SP, Clauw DJ, Littlejohn G, Usui C, Häuser W. Nociplastic pain: towards an understanding of prevalent pain conditions. Lancet. 2021 May 29;397(10289):2098-110. doi: 10.1016/S0140-6736(21)00392-5.
  8. Birnie KA, Hundert AS, Lalloo C, Nguyen C, Stinson JN. Re–commendations for selection of self-report pain intensity measures in children and adolescents: a systematic review and quality assessment of measurement properties. Pain. 2019 Jan;160(1):5-18. doi: 10.1097/j.pain.0000000000001377.
  9. Міщук Р.В. Оцінка больового синдрому у дітей. Сучасний стан проблеми. Медицина невідкладних станів. 2016;8(79). doi: 10.22141/2224-0586.8.79.2016.90389.
  10. Robinson N, Delorenzo A, Howell S, Smith K, Cameron P, Stock A, et al. Pediatric distraction tools for prehospital care of pain and distress: A systematic review. Pediatrics. 2023;152(1). doi: 10.1542/peds.2022-059910.
  11. Tomlinson D, von Baeyer CL, Stinson JN, Sung L. A systematic review of faces scales for the self-report of pain intensity in children. Pediatrics. 2010 Nov;126(5):e1168-e1198. doi: 10.1542/peds.2010-1609.
  12. Шкали та інструменти для оцінки стану тяжкохворого пацієнта та визначення потреби у паліативній допомозі. Посібник для застосування у клінічній практиці. К.: ТОВ «Видавничий дім «Калита». 2021. 79 с. Режим доступу: https://socialdata.org.ua/wp-content/uploads/2021/11/palliative_scales_tools.pdf. Accessed: May 28, 2025. (in Ukrainian).
  13. Катілов О.В., Бандурка Н.М., Дмитрієв Д.В., Лайко Л.І. Механізми болю й особливості діагностики больових синдромів у дітей. Вісник Вінницького національного медичного університету. 2015;19(1). Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vvnmu_2015_19_1_61.
  14. Wong-Baker FACES Foundation. Wong-Baker FACES Pain Rating Scale. Available from: http://wongbakerfaces.org/. Accessed: May 28, 2025.
  15. Stevens B, Johnston C, Petryshen P, Taddio A. Premature Infant Pain Profile: development and initial validation. Clin J Pain. 1996 Mar;12(1):13-22. doi: 10.1097/00002508-199603000-00004.
  16. Carbajal R, Paupe A, Hoenn E, Lenclen R, Olivier-Martin M. APN: evaluation behavioral scale of acute pain in newborn infants. Arch Pediatr. 1997 Jul;4(7):623-8. French. doi: 10.1016/s0929-693x(97)83360-x.
  17. Lawrence J, Alcock D, McGrath P, Kay J, MacMurray SB, Dulberg C. The development of a tool to assess neonatal pain. Neonatal Netw. 1993 Sep;12(6):59-66. PMID: 8413140.
  18. Johansson M, Kokinsky E. The COMFORT behavioural scale and the modified FLACC scale in paediatric intensive care. Nurs Crit Care. 2009 May-Jun;14(3):122-30. doi: 10.1111/j.1478-5153.2009.00323.x.
  19. Berde CB, Sethna NF. Analgesics for the treatment of pain in children. N Engl J Med. 2002 Oct 3;347(14):1094-103. doi: 10.1056/NEJMra012626.
  20. Solodiuk J, Curley MA. Pain assessment in nonverbal children with severe cognitive impairments: the Individualized Numeric Rating Scale (INRS). J Pediatr Nurs. 2003 Aug;18(4):295-9. doi: 10.1016/s0882-5963(03)00090-3.
  21. Beyer JE, McGrath PJ, Berde CB. Discordance between self-report and behavioral pain measures in children aged 3-7 years after surgery. J Pain Symptom Manage. 1990 Jun;5(6):350-6. doi: 10.1016/0885-3924(90)90029-j.
  22. Hamill JK, Lyndon M, Liley A, Hill AG. Where it hurts: a syste–matic review of pain-location tools for children. Pain. 2014 May;155(5):851-8. doi: 10.1016/j.pain.2013.11.019.
  23. Cettler M, Kurowski A, Gaszynska E, et al. Guidelines for treatment of acute pain in children — the consensus statement of the Section of Paediatric Anaesthesiology and Intensive Therapy of the Polish Society of Anaesthesiology and Intensive Therapy. Anaesthesiol Intensive Ther. 2022;54(3):197-218. doi: 10.5114/ait.2022.118972.
  24. The European Society for Emergency Medicine (EUSEM). Guidelines for the management of acute pain in emergency situations. Aartselaar (Belgium): EUSEM; 2020. 79 p. Available from: https://www.eusem.org/images/EUSEM_EPI_GUIDELINES_MARCH_2020.pdf. Accessed: May 28, 2025.
  25. Dancel R, Liles EA, Fiore D. Acute pain management in hospitalized children. Rev Recent Clin Trials. 2017;12(4):277-83. doi: 10.2174/1574887112666170816151232.
  26. Harrison D, Reszel J, Bueno M, Sampson M, Shah VS, Taddio A, Larocque C, Turner L. Breastfeeding for procedural pain in infants beyond the neonatal period. Cochrane Database Syst Rev. 2016 Oct 28;10(10):CD011248. doi: 10.1002/14651858.CD011248.pub2.
  27. Grati F, Omrane M, Zouche I, Ayadi S, Guermazi W, Cheikhrouhou H. Effect of ice cream intake on post-tonsillectomy pain in children. Int J Pediatr Otorhinolaryngol. 2025 May;192:112254. doi: 10.1016/j.ijporl.2025.112254.
  28. Smith KP, Jones A, Thomas R. An update of systemic analgesics in children. Anaesth Intensive Care Med. 2025 Mar;26(3):148-54. doi: 10.1016/j.mpaic.2024.12.006.
  29. Krauss BA, Krauss BS. Managing the frightened child. Ann Emerg Med. 2019 Jul;74(1):30-5. doi: 10.1016/j.annemergmed.2018.12.011.
  30. Verghese ST, Hannallah RS. Acute pain management in children. J Pain Res. 2010 Jul 15;3:105-23. doi: 10.2147/jpr.s4554.
  31. Di Sarno L, Gatto A, Korn D, Pansini V, Curatola A, Ferretti S, et al. Pain management in pediatric age. An update. Acta Biomed. 2023 Aug 3;94(4):e2023174. doi: 10.23750/abm.v94i4.14289.
  32. World Health Organization (WHO). A primary care physician’s pocket guide to working with children and adolescents: guidelines for health promotion, disease prevention, and treatment from birth to adolescence. Geneva: WHO. Available from: https://www.who.int/ukraine/uk/publications/9789289057622. Accessed: May 28, 2025.
  33. Hider-Mlynarz K, Cavalié P, Maison P. Trends in analgesic consumption in France over the last 10 years and comparison of patterns across Europe. Br J Clin Pharmacol. 2018 Jun;84(6):1324-34. doi: 10.1111/bcp.13564.
  34. Ridderikhof ML, Lirk P, Goddijn H, Vandewalle E, Schinkel E, Van Dieren S, et al. Acetaminophen or nonsteroidal anti-inflammatory drugs in acute musculoskeletal trauma: a multicenter, double-blind, randomized, clinical trial. Ann Emerg Med. 2018 Mar;71(3):357-68.e8. doi: 10.1016/j.annemergmed.2017.08.041.
  35. Zahn J, Eberl S, Rödle W, Rascher W, Neubert A, Toni I. Meta–mizole use in children: analysis of drug utilisation and adverse drug reactions at a German university hospital between 2015 and 2020. Paediatr Drugs. 2022 Jan;24(1):45-56. doi: 10.1007/s40272-021-00481-z.
  36. Stromer W, Palladini M. Metamizole: a comprehensive approach to its benefit-risk profile. Evid Self Med. 2022;2:220153. doi: 10.52778/efsm.22.0153.
  37. Shah RR. Metamizole (dipyrone)-induced agranulocytosis: does the risk vary according to ethnicity? J Clin Pharm Ther. 2019 Feb;44(1):129-33. doi: 10.1111/jcpt.12768.
  38. Lutz M. Metamizole (dipyrone) and the liver: a review of the literature. J Clin Pharmacol. 2019 Nov;59(11):1433-42. doi: 10.1002/jcph.1512.
  39. World Health Organization (WHO). Cancer pain ladder. Geneva: WHO. Available from: http://www.who.int/cancer/palliative/painladder/en/. Accessed: May 28, 2025.
  40. Adams AJ, Buczek MJ, Flynn JM, Shah AS. Perioperative ketorolac for supracondylar humerus fracture in children decreases postoperative pain, opioid usage, hospitalization cost, and length-of-stay. J Pediatr Orthop. 2019 Jul;39(6):e447-51. doi: 10.1097/BPO.0000000000001345.
  41. Wright JA, Anderson BJ. An update of systemic analgesics in children. Anaesth Intensive Care Med. 2022;23(5):270-5. doi: 10.1016/j.mpaic.2022.02.014.
  42. Fortenberry M, Crowder J, So TY. The use of codeine and tramadol in the pediatric population — what is the verdict now? J Pediatr Health Care. 2019 Jan;33(1):117-23. doi: 10.1016/j.pedhc.2018.04.016.
  43. Chou R, Fanciullo GJ, Fine PG, Adler JA, Ballantyne JC, et al. Clinical guidelines for the use of chronic opioid therapy in chro–nic noncancer pain. J Pain. 2009 Feb;10(2):113-30. doi: 10.1016/j.jpain.2008.10.008.
  44. World Health Organization (WHO). Essential medicines list for children (EMLc); palliative care. Consultation document. Geneva: WHO. Available from: http://www.who.int/selection_medicines/committees/subcommittee/2/palliative.pdf. Accessed: May 28, 2025.
  45. WHO Expert Committee on the Selection and Use of Essential Medicines. WHO model list of essential medicines for children: 2nd list (updated) [Internet]. Geneva: WHO. Available from: https://iris.who.int/handle/10665/70653. Accessed: May 28, 2025.
  46. National Institute for Health and Care Excellence (NICE). Chronic pain (primary and secondary) in over 16s: assessment of all chronic pain and management of chronic primary pain. NICE guideline. London: NICE. Available from: https://www.nice.org.uk/guidance/ng193. Accessed: May 28, 2025.
  47. Quinn K, Kriss S, Drapkin J, Likourezos A, Pushkar I, Brady J, et al. Analgesic efficacy of intranasal ketamine versus intranasal fentanyl for moderate to severe pain in children: a prospective, randomized, double-blind study. Pediatr Emerg Care. 2021 May 1;37(5):250-4. doi: 10.1097/PEC.0000000000001556.

Вернуться к номеру