Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Сучасні академічні знання у практиці лікаря загальної практики - сімейного лікаря
Зала синя Зала жовта

Сучасні академічні знання у практиці лікаря загальної практики - сімейного лікаря
Зала синя Зала жовта

Журнал «Медицина неотложных состояний» 3-4(22-23) 2009

Вернуться к номеру

Методологічні засади створення системи медичного реагування на надзвичайні ситуації в межах єдиної системи цивільного захисту

Авторы: Волянський П.Б., Державне підприємство «Мобільний рятувальний центр МНС України», м. Київ

Рубрики: Семейная медицина/Терапия, Медицина неотложных состояний

Версия для печати


Резюме

У статті описані методологічні засади створення системи медичного реагування на надзвичайні ситуації в межах єдиної системи цивільного захисту.


Ключевые слова

медичне реагування, надзвичайна ситуація, ліквідація наслідків.

Постановка проблеми

Будь-яка надзвичайна ситуація (НС) створює передумови для раптового (різкого) погіршення стану здоров’я населення, а часом і виникнення людських жертв, що вимагають зосередження в стислий термін значних зусиль існуючих сил і засобів медичних сил системи МОЗ України, у першу чергу бригад швидкої медичної допомоги.

Програмно-методологічні засоби дослідження

Дане дослідження грунтується на аналізі даних світових та вітчизняних джерел наукової інформації із застосуванням методології екстраполяції результатів аналізу досвіду подолання медико-санітарних наслідків НС природного та техногенного характеру на теренах України та за кордоном.

Результати дослідження та їх обговорення

Масштабність і багатогранність завдань щодо протидії сучасним природним і техногенним викликам вимагають висококваліфікованої, технічно оснащеної, мобільної державної системи цивільного захисту.

Система визнана складовою національної безпеки, а виконання її завдань — важливим обов’язком органів виконавчої влади всіх рівнів. Проте природно-техногенна ситуація залишається складною, а в ряді її елементів — загрозливою.

З метою наближення до світових стандартів від назви основного інструмента державної політики у сфері протидії наслідкам катастроф — «цивільна оборона» ми переходимо до назви « цивільний захист». Сукупність завдань, що стоять перед службами цивільної оборони багатьох країн, більше пов’язана сьогодні з проблемами мирного часу, що дозволяє говорити скоріше про цивільний захист населення і територій, ніж про цивільну оборону.

Термін «цивільний захист» має використовуватися для визначення всіх гуманітарних заходів, спрямованих на захист життя людей, власності й навколишнього середовища від усіх катастроф та НС природного або техногенного характеру.

Щодо організаційних та управлінських засад цивільного захисту, то загальне керівництво системою здійснює Кабінет Міністрів України через МНС України, що несе відповідальність за її загальну готовність до виконання покладених завдань, здійснює розробку основних напрямів розвитку і вдосконалення системи з урахуванням загальнодержавних заходів у сфері безпеки країни, організацію і координацію взаємодії всіх органів управління і сил, причетних до виконання завдань цивільного захисту.

Повсякденне керівництво системою здійснює керівник МНС України. Керівництво територіальною підсистемою в АР Крим, областях, районах, містах, селищах і на територіях сільських рад здійснюють відповідно Рада міністрів АР Крим, державні адміністрації відповідного адміністративно-територіального рівня та органи місцевого самоврядування. Очолюють складові ланки територіальної підсистеми керівники відповідних органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, які здійснюють свої функції через відповідні управління (відділи) цивільного захисту.

Порядок створення й функціонування територіальних управлінь, взаємовідношення з центральним органом виконавчої влади, уповноваженим у справах цивільного захисту, і всередині підсистеми регулюються нормативно-правовими актами, що затверджує Кабінет Міністрів України.

Основним завданням плану реагування на НС або загрозу її виникнення є збереження життя та здоров’я людей, мінімізація матеріальних втрат. З цією метою вживаються дієві заходи для захисту житла, дошкільних, навчальних і медичних закладів, місць постійного перебування людей, вирішення питань термінової евакуації населення з території, на яку може бути поширена небезпечна дія наслідків прогнозованої НС.

Медична допомога за умов НС — це особливий вид медичної допомоги, коли за умов дефіциту часу й засобів, а також високої психічної напруги лікар та його помічники повинні постійно проявляти не тільки високий професіоналізм, але і співчуття і вміння працювати у несприятливих умовах. Однією з важливіших умов ефективної роботи в НС є забезпечення повної автономності мобільних формувань в усьому (енергопостачання, вода, зв’язок), не кажучи про все потрібне медичне майно. Пріоритет медика повинен бути обов’язковим для всіх учасників ліквідації наслідків НС будь-якого характеру.

Слід також відзначити велике значення наявності необхідного медичного і спеціального майна. Відсутність у необхідній кількості медикаментів, перев’язувальних засобів, тобто найбільш необхідного, особливо в перші години і дні після катастрофи, а також проблеми з транс­портом, що заважають евакуації постраждалих, нечітка організація першої медичної допомоги безпосередньо в зоні НС і низька оснащеність медичних формувань, розгубленість і паніка в роботі органів управління, психологічна пригніченість місцевих мешканців – все це створює великі труднощі в наданні медичної допомоги.

Не меншу роль у підвищенні ефективності ліквідації медико-санітарних наслідків НС відіграють організаційні аспекти, які мають бути комплексними і повинні реалізовуватись не тільки за умов НС, але й у період підготовки до НС, у режимі підвищеної готовності та ліквідації наслідків НС.

На період підготовки до НС повинні бути заплановані, розроблені і створені мобільні медичні формування для надання допомоги постраждалим внаслідок НС. Ці формування повинні почати свою роботу в тих випадках НС, коли кількість тих, хто потребує медичної допомоги, перевищує можливості лікувальних закладів постраждалої території. Як імовірні НС, за умов яких потрібна організована великомасштабна медична допомога, насамперед розглядаються стихійні лиха (землетруси і повені), великі техногенні аварії на виробництвах, соціальні та інші конфлікти. За даних обставин необхідна взаємодія лікувальних закладів мережі МОЗ та інших міністерств і відомств.

Для оцінки ситуації залежно від тяжкості НС використовується медичний показник тяжкості лиха. Для отримання оцінки за допомогою цього показника необхідно знати ймовірне лікарське навантаження, обсяг медичної допомоги і тяжкість НС.

З перших хвилин після виникнення НС робота органів охорони здоров’я повинна бути спрямована на надання екстреної медичної допомоги (ЕМД): мобілізований персонал, до місць руйнувань направлені мобільні формування ДСМК, налагоджено постачання медикаментів і медичного майна, транспортування постраждалих, забезпечений порядок на дорогах та безперебійна робота транспорту.

За умов масових санітарних втрат, що визначає необхідність розподілу масиву постраждалих, особливого значення набуває медичне сортування, що повинне забезпечувати сприятливі умови для найбільш раціонального використання кваліфікованих лікарських (особливо хірургічних) сил та адекватного задіяння лікувально-профілактичних закладів, найбільш ефективного та своєчасного надання медичної допомоги якомога більшій кількості постраждалих у потрібній черговості.

При ліквідації медико-санітарних наслідків НС на цей час існує проблема надання ЕМД постраждалому населенню, яка полягає в тому, що даний вид медичної допомоги надається формуваннями Державної служби медицини катастроф поза межами зони НС. Тобто віддаляється термін її надання, що призводить до появи ускладнень при ураженнях (захворюваннях) і збільшує ймовірність летальних випадків. До того ж наявний особовий склад бригад швидкої медичної допомоги системи МОЗ України фізично, психологічно та матеріально не підготовлений до роботи безпосередньо в зоні НС.

На сучасному етапі розбудови (реформування) оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, у тому числі створення підсистеми медичного реагування на НС природного й техногенного характеру, передбачається створення сил для виконання завдань, які на даний момент жодне міністерство або відомство не виконує. Тобто організацію та надання ЕМД безпосередньо в зоні НС.

Відповідно до вимог Указу Президента України від 19.12.2003 р. № 1467/2003 «Про Державну програму перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів пожежної охорони в оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 року» та Закону України «Про правові засади цивільного захисту» МНС України запровадило систему медичного забезпечення рятувальників та постраждалого населення під час проведення аварійно-рятувальних робіт і з цією метою ввело до штатів пожежно-рятувальних підрозділів посади середніх медичних працівників (фельдшерів-рятувальників). Головним їх призначенням є надання ЕМД особам, що її потребують безпосередньо в зоні НС на підставі уніфікованих (стандартизованих) медичних технологій.

Створення системи медичного реагування дозволить:
— реально наблизити до осіб, які постраждали внаслідок НС, надання ЕМД;
— уникнути розвитку ускладнень при ураженнях або захворюваннях і зберегти здоров’я людей;
— зменшити навантаження на бригади швидкої медичної допомоги та не порушувати ритм їх повсякденної роботи.

У жодному разі не передбачається руйнування процесу надання ЕМД, що перебуває в штатному (повсякденному) режимі. Часом доведено та виправдано, що організація збереження життя від першого звернення громадянина по медичну допомогу до завершення відновлення здоров’я повинна бути в сфері повноважень одного міністерства — МОЗ України. Це є одним з основних завдань МОЗ України, що й закріплено законодавчо та підтверджено життям.

Існуюча система надання швидкої медичної допомоги населенню в основному розрахована на роботу в штатному режимі. Передача функцій і завдань щодо надання швидкої медичної допомоги населенню від МОЗ до МНС, на нашу думку, є руйнуванням цілісної діючої системи, а саме головне, що ці функції не властиві для МНС.

У той час створення в МНС підсистеми медичного реагування на НС передбачає широке залучення фахівців швидкої медичної допомоги за умов відповідних фізичних, психофізіологічних даних, власного бажання щодо проходження служби в системі МНС. Їх перепідготовка із спеціальних (медичних) питань буде здійснюватись виключно на базі навчальних закладів МОЗ України.

Надання ЕМД постраждалому населенню за умов будь-якої ситуації передбачає використання уніфікованих (стандартизованих) медичних технологій, що розроблені МОЗ України, якими МНС і буде керуватись при наданні медичної допомоги в зоні НС.

Загальним принципом медичного захисту за умов НС (особливо при землетрусах) є в основному двохетапна система надання медичної допомоги й лікування постраждалих з їхньою евакуацією за призначенням. Медичні формування й лікувальні установи, розгорнуті на шляхах евакуації постраждалих із зони (району) НС, призначені для масового прийому, медичного сортування, надання ЕМД постраждалим, підготовки їх до евакуації й лікування.

Основною метою створення системи медичного реагування на НС в системі МНС України є забезпечення Міністерством державної політики у сфері цивільного захисту, спрямованої на захист життя і здоров’я особового складу, який бере участь у ліквідації наслідків НС, та надання в разі необхідності ЕМД постраждалим унаслідок НС.

Завданнями системи медичного реагування МНС України є:
— медичне забезпечення особового складу при ліквідації наслідків НС природного і техногенного характеру, зокрема надання ЕМД особам, які беруть участь у ліквідації цих наслідків, та постраждалим від НС, у тому числі безпосередньо в зоні НС;
— участь у ліквідації медико-санітарних наслідків НС;
— розгортання в умовах НС необхідної кількості медичних підрозділів і формувань сил МНС України;
— участь в організації та проведенні комплексу санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів у зоні НС, які здійснює державна санітарно-епідеміологічна служба України;
— проведення спеціальних заходів, спрямованих на попередження впливу на здоров’я особового складу, який бере участь у ліквідації НС, шкідливих факторів навколишнього середовища, негативних факторів НС та усунення причин і умов для виникнення й поширення інфекційних захворювань серед особового складу;
— організація взаємодії медичних підрозділів та формувань системи медичного реагування з Державною службою медицини катастроф на всіх рівнях сфери медичного захисту населення у разі виникнення (загрози виникнення) НС;
— забезпечення достатнього рівня готовності органів управління, медичних підрозділів та формувань системи медичного реагування до дій за умов НС;
— накопичення та утримання визначених запасів медичного, санітарно-господарського та спеціального майна;
— планування залучення існуючих медичних сил і засобів системи та їх раціональне використання;
— організація та проведення медико-психологічної реабілітації особового складу, який брав участь у ліквідації НС;
— участь у прогнозуванні медико-санітарних наслідків НС, збір, узагальнення та аналіз інформації про ці наслідки та розробка спеціальних заходів (рекомендацій) щодо їх мінімізації;
— участь в організації медичної підготовки особового складу, який не має медичної освіти, відповідно до уніфікованих навчальних програм;
— участь в підготовці та організації атестації медичних формувань системи та їх особового складу;
— участь у проведенні науково-дослідних робіт з питань організації медичного захисту, удосконалення форм і методів надання ЕМД у разі виникнення (загрози виникнення) НС та практичне їх впровадження.

Структуру системи становлять органи управління, медичні підрозділи та формування на центральному й регіональному рівнях.

Висновки

1. Організаційно-методичне керівництво системою медичного реагування та координація її діяльності в разі виникнення НС здійснюється управлінською медичною структурою центрального апарату МНС України через органи управління та сили оперативного реагування на НС: головні управління МНС України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

2. Функції медичних сил МНС не перехрещуються з функціями сил МОЗ, а тільки підсилюються. Зарубіжний досвід свідчить, що функціонування такої системи є виправданим та доцільним.

3. Практичне налагодження функціонування пропонованої системи медичного реагування сил МНС на державному рівні позитивно позначиться на загальних результатах надання ЕМД населенню, яке постраждало внаслідок НС.


Список литературы

1. European Civil Protection [Електронний ресурс] // Офіційний сайт. — 2007. — Режим доступу до сайту: http://www.ec.europa.eu/environment/civil/index.htm

2. Medical disaster management in the US // New England J. Med. — 1989. — Vol. 320. — № 14. — Р. 941-942.

3. Гончаров С.Ф., Бобий Б.В. О некоторых проблемах медицинского обеспечения населения в кризисных ситуациях // Военно-медицинский журнал. – 2005. — № 7. — С. 15-22.

4. Медичне реагування країн ЄС на виникнення надзвичайних ситуацій // Офіційний сайт [Електронний ресурс]. — 2007. — Режим доступу до сайту: www.ec.euripa.eu/environment/civil/pdfdocs/disaster_med_final_2002/c2.pdf

5. Москаленко В.Ф., Рощін Г.Г., Михайловський М.М., Набочен­ко О.З. Правова, нормативна та директивна база розбудови та функціонування Державної служби медицини катастроф України // Зб. наук. праць Укр. війс.-мед. академії. — 2000. — Вип. 7. — С. 262-271.


Вернуться к номеру