Международный эндокринологический журнал 2 (50) 2013

Вступ

Цукровий діабет (ЦД) посідає перше місце серед соціально значущих захворювань і на сьогодні залишається проблемою охорони здоров’я у світовому масштабі [1]. Відомо, що понад 80 % хворих на ЦД 2­го типу мають артеріальну гіпертензію (АГ), яка разом із порушенням вуглеводного обміну сприяє ураженню периферичних нервів і супроводжується симптомами дисметаболічної нейропатії вже на етапі предіабету [2]. Діабетична периферична полінейропатія (ДПН) знижує якість життя хворих і є предиктором синдрому діабетичної стопи [3]. ДПН, включаючи доклінічні форми, є поширеною майже в 90 % хворих на ЦД, а клінічні ознаки виявляють у 50 % хворих на ЦД [4].

Використання в комплексній терапії хворих на ЦД 2­го типу препарату Актовегін дозволяє покращити клінічний перебіг діабету і його неврологічних ускладнень (підвищує поверхневу і глибоку чутливість, зменшує больовий і судомний синдроми) за рахунок додаткової гіпоглікемізуючої, цитопротективної, антиоксидантної і антигіпоксичної дії [5].

Мета дослідження — оцінити клінічну ефективність Актовегіну в лікуванні хворих на ЦД 2­го типу з ДПН на тлі АГ.

Матеріали та методи дослідження

За період із 2010 до 2012 року під спостереженням перебували 53 хворих на ЦД 2­го типу з наявністю ДПН на тлі АГ. У дослідження були включені пацієнти, які підписали інформовану згоду, з діагнозом «ЦД 2­го типу середнього ступеня тяжкості, стан суб­ і декомпенсації», «ДПН, дистальний симетричний тип, сенсорна форма», «АГ 2­ї стадії 1–2­го ступеня»; віком 41–66 років; із тривалістю ЦД 2­го типу від 1 до 9 років, які становили контрольну (n = 25) і основну (n = 28) групи.

Усім пацієнтам упродовж лікування призначалася базисна терапія: дієта зі зниженою калорійністю, комбінація пероральних гіпоглікемізуючих препаратів (метформін, похідні сульфонілсечовини), антигіпертензивна і гіполіпідемічна терапія. Пацієнти основної групи додатково до базисної терапії отримували внутрішньовенну інфузію 400 мг Актовегіну (Nycomed) у 100 мл 0,9% розчину хлориду натрію впродовж 10 днів. До групи контролю увійшли 15 осіб, середній вік — 52,30 ± 1,06 року, вік на час діагностики ЦД — 47,10 ± 1,03 року, АГ — 45,60 ± 0,91 року, ДПН — 48,90 ± 1,02 року, тривалість ЦД 2­го типу — 5,70 ± 0,26 року, АГ — 5,90 ± 0,27 року, ДПН — 4,70 ± ± 0,24 року.

З дослідження виключалися пацієнти з тиреотоксикозом, гіпотиреозом, ЦД 1­го і 2­го типів на інсулінотерапії, з гострим порушенням мозкового кровообігу або інфарктом міокарда в анамнезі, АГ 3­ї стадії або 3­го ступеня, ІХС із різними порушеннями ритму, гострими хронічними запальними захворюваннями або їх загостреннями, автоімунною патологією сполучної тканини і будь­якими формами онкопатології; а також особи, які отримували терапію іншими антиоксидантами тривало або впродовж місяця до госпіталізації.

Вивчали динаміку клінічних проявів ЦД і ДПН, рівня АТ, ЧСС, даних ЕКГ, здійснювали оцінку неврологічних симптомів за шкалою нейропатичного симптоматичного рахунку та інтенсивності їх вираженості за шкалою загального симптоматичного рахунку, поверхневої і глибокої чутливості конт­рольних зон згідно з протоколом обчислення шкали нейропатичного дисфункціонального рахунку і ней­ропатичного болю за шкалою DN4. Визначали параметри вуглеводного обміну: вміст у сироватці крові глюкози (глюкозооксидазним методом), глікозильованого гемоглобіну (HbA1c), імунореактивного інсуліну. Обчислювали показник інсулінорезистентності HOMA­IR. Крім того, визначали рівень загального холестерину (ЗХС). Обстеження пацієнтів проводили до початку спостереження і через один місяць після лікування.

Статистичний аналіз отриманих результатів здійснювали на ПК за допомогою пакета статистичних програм Statistica 8.0 (StatSoft, Inc.), Biostatistics 4.03 (McGrawHill) і електронних таблиць Excel 2007 (Microsoft, Corp.) у системі Windows. Відмінності порівнюваних величин встановлювали за критеріями c², Вілкоксона, Манна — Уїтні і вважали вірогідними при р < 0,05.

Результати дослідження та їх обговорення

Встановлено, що основні клінічні прояви захворювання у пацієнтів групи контролю після стандартної терапії зменшилися: сухість у роті — у 17 (68,0 %), спрага — у 19 (76,0 %), слабкість — у 15 (60,0 %), запаморочення — в 11 (44,0 %), головний біль — у 6 (24,0 %), знижена працездатність — в 11 (44,0 %). 14 пацієнтів (56,0 %) досягнули цільових значень АТ.

Відзначалося зменшення індексів нейропатичного статусу: TSS — з 10,14 ± 0,28 бала до 9,52 ± 0,27 бала, NDS — з 17,46 ± 0,48 бала до 17,04 ± 0,46 бала (p > 0,05); NSS — з 9,16 ± 0,15 бала до 8,86 ± 0,17 бала, DN4 — з 7,32 ± 0,23 бала до 6,96 ± 0,12 бала (p > 0,05). Базисна терапія несуттєво впливала на симптоми ДПН, поверхневу і глибоку чутливість у хворих на ЦД 2­го типу.

У контрольній групі спостерігали зниження ЗХС з 6,92 ± 0,18 ммоль/л до 6,44 ± 0,16 ммоль/л, вмісту імунореактивного інсуліну — з 16,20 ± 0,38 мкОд/мл до 14,70 ± 0,31 мкОд/мл, індексу HOMA­IR — з 8,36 ± 0,38 бала до 5,74 ± 0,17 бала (p < 0,05). Як бачимо, базисна терапія проявляла гіполіпідемічну, гіпоглікемізуючу дію зі зменшенням інсулінорезистентності.

У пацієнтів основної групи після терапії Актовегіном встановлено зменшення клінічних проявів захворювання: сухості в роті — у 20 (71,4 %), спраги і слабкості — у 18 (64,3 %), запаморочення і болю голови — у 15 (53,6 %), зниженої працездатності — у 16 (57,1 %) хворих. 19 пацієнтів (67,9 %) досягнули цільових значень АТ. У цих хворих спостерігали значущу зміну індексів нейропатичного статусу: NSS — з 9,38 ± 0,14 бала до 7,12 ± 0,14 бала, TSS — з 11,02 ± 0,24 бала до 8,41 ± 0,23 бала, NDS — з 17,19 ± 0,37 бала до 14,38 ± 0,32 бала, DN4 — з 7,29 ± 0,18 бала до 5,21 ± 0,14 бала (p < 0,05). Терапія Актовегіном сприяла ефективному відновленню тактильної, температурної і больової чутливості, підвищуючи поріг вібраційної чутливості контрольних зон.

Спостерігалося вірогідне зниження вмісту ЗХС з 7,21 ± 0,14 ммоль/л до 6,14 ± 0,16 ммоль/л, імунореактивного інсуліну — з 16,9 ± 0,4 мкОд/мл до 14,1±0,3 мкОд/мл, індексу HOMA­IR — з 8,54 ± 0,28 бала до 4,86 ± 0,07 бала. Використання Актовегіну у хворих на ЦД 2­го типу призводило до вірогідного поліпшення параметрів вуглеводного і жирового обміну і сприяло досягненню суб­ і компенсації метаболізму вуглеводів, що корелює зі зниженням клінічних проявів ДПН.

Висновки

1. Застосування в комплексній терапії ЦД 2­го типу з наявністю діабетичної полінейропатії на тлі артеріальної гіпертензії препарату Актовегін сприяє покращенню клінічної картини захворювання, що супроводжується зниженням вираженості спраги, сухості в роті, слабкості, швидкої втомлюваності, болю голови і запаморочення, нормалізацією артеріального тиску.

2. Препарат Актовегін позитивно впливає на прояви діабетичної полінейропатії, що виражається підвищенням усіх видів чутливості, зменшенням ступеня больового синдрому.

3. Призначення Актовегіну в комплексній терапії ЦД 2­го типу покращує параметри глікемічного профілю, знижує рівень периферичної інсулінорезистентності, а також проявляє сприятливу потенціюючу дію на порушений метаболізм ліпідів.