Международный эндокринологический журнал Том 15, №1, 2019

Останнє десятиріччя характеризується стрімким використанням великої кількості віртуальних технологій у різних сферах діяльності людини. Упрова–дження інноваційних технологій у навчальні процеси в системі вищої освіти є актуальною проблемою її модернізації та оптимізації на шляху реформаційних змін у процесі європейської інтеграції [1].

У навчальному процесі вишів новітні інформаційні системи, що використовують комп’ютерні технології, відіграють важливу роль у підготовці лікарів відповідно до вимог сучасного ринку праці в Україні та на міжнародному рівні [1, 2].

2009 року Світовим альянсом за безпеку пацієнтів за підтримки Всесвітньої організації охорони здоров’я було опубліковано «Керівництво щодо забезпечення безпеки пацієнтів для медичних вищих навчальних закладів», в якому зазначається, що навчальні заклади повинні створити безпечне та надійне освітнє середовище для опанування студентами клінічного вміння. Одним із засобів досягнення цього завдання й є застосування віртуальних технологій [4].

За допомогою програми «Віртуальний пацієнт» працівниками кафедри впроваджена клінічне завдання з теми «Ведення пацієнтів із захворюваннями щитоподібної залози» для студентів шостого курсу медичного факультету. Програма «Віртуальний пацієнт» розроблена компанією Microsoft та адаптована інженерами інформаційного відділу Івано-Франківського національного медичного університету.

Ця програма належить до інтерактивного методу навчання «Case-study». Наводиться конкретна ситуація, максимально наближена до реалістичної, у якій студент виконує роль лікаря, до якого на прийом звернувся пацієнт із певними скаргами, тобто студент «потрапляє» в ключове початкове становище, з якого може бути один або декілька варіантів виходу. Кожна подальша ситуація також може мати один або декілька елементів переходу до іншого становища. Таким чином, створюється мережа (лабіринт) ситуацій (кейсів) та елементів переходу між ними. У лабіринті може існувати як один, так і декілька кінцевих вузлів (кейсів) [5].

Після аналізу скарг, анамнезу життя, анамнезу хвороби та даних об’єктивного обстеження студенту пропонується обрати найоптимальніший план обстеження конкретного пацієнта.

Провівши оцінку інтерпретації результатів обстеження й спираючись на попередні дані об’єктивного обстеження, студент повинен обрати правильний діагноз і призначити оптимальну схему лікування для цього хворого. Якщо в одному з кейсів студент обирає неправильну відповідь, то він отримує можливість повернутись на крок назад, проаналізувати свою помилку і виправити своє рішення. Однак ці дії потребують додаткових ходів і додаткового часу, що негативно впливає на кінцевий результат при оцінюванні.

Цікавим є факт, що неправильно встановлений діагноз або неправильно обраний спосіб лікування призводить до погіршення стану віртуального пацієнта або до летального кінця.

Програма «Віртуальний пацієнт» надає можливість студентам припускатися помилок у безпечному середовищі, що покращує опанування ними клінічних умінь. Програма допускає і негативний результат медичної допомоги, щоб студент відчув усю міру своєї відповідальності, але при цьому не отримав психологічної травми, яка можлива, якщо таке трапиться зі справжнім пацієнтом.

Створення максимально реалістичної ситуації за допомогою програми «Віртуальний пацієнт» підвищує мотивацію, активує мозкову діяльність, стимулює критичне мислення, формує емоційний інтелект і практичний хист майбутнього лікаря. При цьому прискорюється досягнення необхідного результату навчання, розвивається системний підхід до розв’язання проблеми, відбувається практичне відпрацювання вивчених теоретичних знань у студента для отримання позитивного результату, шо забезпечує розвиток особистості студентів, їх професійних якостей і клінічного мислення [3].

Водночас віртуальне навчання не слід розглядати як панацеєю, воно в жодному разі не зможе повністю замінити навчання «біля ліжка хворого», тому в сучасному освітньому процесі обидві технології повинні органічно доповнювати одна одну.

У метааналітичному огляді, опублікованому McGaghie із співавт. (2011), однозначно було доведено, що симуляційне навчання має передувати клінічному й доповнювати його. Лише в такому разі воно дозволяє тим, хто навчається, досягти більш високого рівня клінічної компетентності [4].

Студенти, які освоїли практичні навички за допомогою віртуального пацієнта, прослухали та побачили механізми утворення різних патологічних синдромів, значно швидше й упевненіше переходять до методів фізикального обстеження, їх реальні результати стають успішнішими біля ліжка хворого.

Працівники кафедри працюють над подальшим удосконаленням технології використання «Віртуального пацієнта» на різних етапах навчання студентів під час як відпрацювання практичних навиків, так і оцінювання пройденого матеріалу, розробляють кейси з іншими нозологічними одиницями в ендокринології.

Упровадження в навчальний процес новітніх інформаційних технологій сприяє підвищенню оптимальності й ефективності навчання, формуванню професійної компетентності майбутніх лікарів.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.