Мобильная версия

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал Том 18, №1, 2022

Біомаркери йодного дефіциту, методи його профілактики та лікування

Авторы: Камінський О.В.
Державна установа «Національний науковий центр радіаційної медицини, гематології та онкології Національної академії медичних наук України», м. Київ, Україна

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Справочник специалиста

Оглядова стаття присвячена питанню йодного дефіциту (ЙД), який є дуже поширеним в країнах світу і призводить до значної кількості проблем зі здоров’ям, включаючи психічні, розумові, тиреоїдні та нетиреоїдні в усіх вікових групах. На сьогодні в більшості країн запровадження йодної профілактики призвело того, що понад 60 % територій побороли ЙД, однак єдина категорія населення навіть у цих країнах, яка ще має такий дефіцит, — вагітні та жінки, які годують груддю. На цей час Україна провалила програми забезпечення населення достатньою кількістю йоду, національні наукові дослідження цієї проблеми не проводяться декілька десятиліть, тому з 2021 р. на мапах йодного статусу Україна вже значиться як «біла пляма». Йодна профілактика стає особистою проблемою для населення нашої держави, кожен мешканець, який хоче бути здоровим і мати здорове потомство, повинен самостійно цим займатися. Оптимальним шляхом подолання йододефіцитної патології є щоденне вживання комбінації йоду, селену в рекомендованих ВООЗ і вітаміну D в індивідуальних дозах, постійно протягом усього року, з періодичним лабораторним контролем рівнів ТТГ (маркер функції щитоподібної залози (ЩЗ), у тому числі скринінговий), тиреоглобуліну (індивідуальний маркер йодного дефіциту) та вітаміну D (маркер його достатності, що визначає стан кістково-м’язової та паратиреоїдної систем). Низка досліджень показує, що застосування надмірних доз йоду може збільшувати розвиток патології ЩЗ, однак не всі вони мають бездоганний дизайн, який враховує інші чинники такої патології. Сьогодні в Україні існує препарат, що містить комбінацію йоду (150 мкг) і селену (75 мкг) для дорослих осіб. Таке безпечне співвідношення у рекомендованих дозах для віку понад 12 років є найбільш оптимальним для профілактики і лікування йододефіцитної патології та станів. Препарат добре зарекомендував себе, є популярним серед лікарів і пацієнтів. Його одночасне та довготривале застосування з препаратами вітаміну D в індивідуальних дозах протягом років з періодичним моніторингом лабораторних показників і ультразвуковим дослідженням ЩЗ дозволяє досягти в більшості випадків зазначених медичних цілей.

The review article focuses on the issue of iodine deficiency, which is very common in the world and leads to a significant number of health problems, including mental, intellectual, thyroid, and non-thyroid in all age groups. Today, in most countries, the introduction of iodine prevention has resulted in more than 60 % of the population overcoming iodine deficiency disorders, but the only category of the population even in these countries that still has such a deficit is pregnant and breastfeeding women. At this time, Ukraine has failed programs to provide the population with sufficient iodine, national research on this problem has not been conducted for several decades, so since 2021, on the maps of iodine status, Ukraine is already listed as a “white spot”. Therefore, iodine prevention is becoming a problem for the population of our country, every resident who wants to be healthy and have healthy offspring, must do it yourself. The best way to overcome iodine deficiency pathology is the daily use of a combination of iodine, selenium in WHO recommended and vitamin D in individual doses, constantly throughout the year with periodic laboratory monitoring of TSH (a marker of thyroid function, including screening), thyroglobulin as an individual marker iodine deficiency, and vitamin D, a marker of wealth, which determines the state of the musculoskeletal and parathyroid systems. Several studies have shown that the use of excessive doses of iodine can increase the development of thyroid pathology, but not all of them have a perfect design that takes into account other factors of such pathology. Today in Ukraine, there is a drug that contains a combination of iodine (150 mcg) and selenium (75 mcg) for adults. This safe ratio in the recommended doses for people aged over 12 years is the most optimal for the prevention and treatment of iodine deficiency pathology and conditions, is well established, popular among physicians and patients. Its simultaneous and long-term use with vitamin D preparations in individual doses over the years with periodic monitoring of laboratory parameters and ultrasound examination of the thyroid gland allows achieving in most cases these medical goals and objectives.

Ключевые слова

йодний дефіцит; біомаркери; профілактика; лікування

iodine deficiency; biomarkers; prevention; treatment

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.18.1.2022.1145

Вступ

Сьогодні, як і раніше, ендокринна патологія є дуже поширеною. Це пояснюється перш за все наявністю генетичної схильності до неї у більшості людей («сплячі», тобто неактивовані, гени), особливо у жінок, що реалізується через вплив значної кількості чинників зовнішнього середовища, починаючи від харчування, нестачі/незбалансованості мікро- та макроелементів, вітамінів, закінчуючи хімізацією і опроміненням (електромагнітним, радіаційним). На більшість цих негативних факторів ми не маємо змоги впливати, однак харчування та поповнення мікро-/макроелементів є досяжним для всього населення. Понад 100 років відомо про існування йодного дефіциту (ЙД), за цей час більшість країн світу вже вирішили цю проблему завдяки впровадженню примусової йодизації продуктів харчування. На жаль, на територіях України, Росії та деяких інших країн колишнього Радянського Союзу не використовують таку можливість профілактики йододефіцитних станів, хоча у Білорусі, Грузії та Казахстані частково подолали такий дефіцит. Поруч з дефіцитом йоду завжди має місце нестача селену, який є його синергістом, тобто помічником.

До 1990 р. лише кілька країн — Швейцарія, деякі Скандинавські країни, Австралія, США та Канада мали повністю достатнє йодне забезпечення. У США та Канаді досягнутий нормальний рівень споживання йоду, хоча за результатами останніх досліджень у вагітних жінок у США відзначається легкий йодний дефіцит, на що спрямовані профілактичні заходи. При повторних дослідженнях у 1999–2005 рр. у Польщі було встановлено, що застосування масової йодної профілактики призвело до значного зниження поширеності зоба з 40 до 6 % [1].

Йодний дефіцит

У 2001 році Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) запровадила термін «йодній дефіцит», який поєднує всі патологічні стани, що розвиваються в результаті дефіциту йоду в харчуванні, але вони можуть бути усунені завдяки нормальному споживанню йоду [2].

Навіть легкий або помірний ЙД може погіршити когнітивну (пізнавальну) функцію у будь-якому віці, що продовжує впливати на велику популяцію українців та обумовлює, як показують окремі дослідження, зниження бальної оцінки коефіцієнту інтелекту (IQ) та порушення шкільного та студентського навчання, а також багато інших розладів здоров’я. ЙД залишається основною глобальною загрозою здоров’ю та розвитку, оскільки він є найпоширенішою причиною психічних розладів, яким можна запобігти, у всьому світі [3]. Особливо вразливі вагітні жінки та маленькі діти. Інакше можна сказати: «Йод = інтелект», який можливо втратити в будь-якому віці через ЙД або зберегти за умови щоденного споживання йоду в рекомендованих дозах.

Споживання йоду матір’ю необхідне як матері, так і дитині, тому що навіть легкий дефіцит йоду може призвести до зниження когнітивного (розумового) розвитку дитини. Підвищена потреба в йоді під час вагітності змусила ВООЗ рекомендувати збільшити споживання йоду вагітним жінкам з 150 до 250 мкг.

ЙД справляє численні несприятливі впливи на дуже велику кількість фізіологічних процесів у всіх вікових і статевих верствах населення, від первинного запліднення до старості (табл. 1). ЙД має великі негативні наслідки для росту і розвитку людини через недостатнє вироблення активованих форм гормонів щитоподібної залози (ЩЗ).

ЙД збільшує кількість психічних і розумових захворювань в будь-якому віці майже удвічі.

За визначенням ВООЗ (2021), йододефіцитні розлади у період новонародженості, у дитячому та підлітковому віці можуть призвести до виникнення гіпотиреозу та гіпертиреозу (!), перш за все їх субклінічних форм. Відомий вчений-ендокринолог, професор Г. Герасимов звертає увагу, що у журналі «Clinical and Experimental Thyroidology» було опублікувано передрук статті «Йодування солі зменшило ризик тиреотоксикозу в Данії вдвічі» (doi: 10.14341/ket10379) [4]. Цю статтю для розділу «De Gustibus» підготував відомий дієтолог, голова Глобальної йодної мережі, професор Швейцарського федерального технологічного інституту Майкл Циммерман, який довгі роки займається йодною профілактикою та вивченням біомаркерів ЙД.

Серйозний ЙД під час вагітності може спровокувати мертвонародження, спонтанні аборти та вроджені аномалії (косоокість, глухонімоту, вади нервової системи та серця).

Щоденна потреба людини у цьому мікроелементі залежить від віку та фізіологічного стану і становить, за даними ВООЗ [5], у середньому розрахунку на рік:

— 90 мкг/день — для дітей віком до 5 років;

— 120 мкг/день — для дітей від 5 до 12 років;

— 150 мкг/день — для дітей з 12 років та дорослих;

— 250 мкг/день — для вагітних і жінок, що годують груддю.

Принциповим питанням є щоденне вживання йоду в адекватній кількості протягом усього року та життя в цілому, оскільки він майже весь виводиться з організму за 3 дні із сечею і не накопичується. Тому оцінка йодурії не є точною, оскільки відображає йодний статус за три останніх дні, у той час як тиреоглобулін віддзеркалює йодний статус за останні 6–12 місяців.

Йодування солі та інших харчових продуктів (борошна, молока і м’яса через годування худоби) є найпростішою, дешевою та ефективною стратегією профілактики йододефіцитних станів, що застосовується у світі. Програми йодування солі зараз впроваджені в багатьох країнах світу, і, за оцінками, дві третини населення світу (71 %) отримують йодовану сіль, що містить йодид або йодат калію — найдоступніші форми йоду для засвоєння ЩЗ.

У 2005 році Всесвітня асамблея охорони здоров’я прийняла резолюцію, яка закликала країни-члени регулярно відстежувати у себе ситуацію з йодом [6].

Експертами ВООЗ, ЮНІСЕФ та Iodine Global Network створена глобальна база даних щодо поширеності йододефіцитних захворювань (рис. 1) [7]. Для цього були використані відомості про вміст йоду в сечі — найбільш адекватний епідеміологічний (тобто науковий) індикатор вживання йоду населенням у цілому. Дані були отримані з національних і субнаціональних досліджень, проведених у різних країнах світу з 1993 по 2020 р. [7]. Згідно з цими даними, більшість країн СНД та частина Європи залишаються найбільшою зоною дефіциту йоду, включаючи Україну (рис. 1). За останнє десятиріччя кількість країн світу, де вже немає ЙД, збільшилась з 67 до 112, якщо не брати до уваги вагітних жінок, що показано у 121 національному та 31 субнаціональному дослідженні. Ці дослідження показують, що саме у вагітних жінок продовжує існувати ЙД, навіть у США та Великобританії, де побороли такий дефіцит.

В Україні до регіонів з тяжким дефіцитом йоду та максимальними ризиками розвитку йододефіцитних захворювань традиційно відносять Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Рівненську, Тернопільську та Чернівецьку області. На іншій території України, у тому числі Київської, Харківської, Полтавської, Одеської, Дніпропетровської областей, повсюдно існує помірний або легкий йодний дефіцит. За середніми оцінками ВООЗ, кожний українець вживає близько 90 мкг йоду щоденно протягом року замість 150 мкг, які є рекомендованими. Останнє загальнонаціональне українське дослідження щодо вживання населенням харчових мікронутрієнтів було проведене у 2002 р. На сьогодні нових досліджень не було проведено, тому ВООЗ з 2021 р. уже вважає, що по Україні будь-які дані відсутні (біле поле на мапі) (рис. 1). До останнього часу Україна була територією з наявністю доказового йодного дефіциту, зараз — «біла пляма» на карті Європи.

Біомаркери йодного дефіциту

Упродовж останніх 30–40 років змінювалась парадигма визначення достатності йоду та інших мікроелементів у пацієнтів. До маркерів йодного дефіциту, за критеріями ВООЗ, у 2021 р. відносять йодурію, рівень тиреотропного гормону (ТТГ) у новонароджених, частоту зоба і концентрацію тиреоглобуліну (ТГ) у сироватці крові (табл. 2) [7].

Здатність людини виробляти достатній рівень гормонів ЩЗ залежить від запасів йоду, а також селену, вітаміну D та інших речовин, накопичених і підтримуваних протягом всього року. Оскільки понад 90 % йоду секретується із сечею, таке визначення є біомаркером недавнього (близько трьох діб) споживання йоду великими групами людей, що регламентовано ВООЗ (епідеміологічні критерії оцінки йодного харчування в популяції на основі медіанного рівня йоду у сечі [8, 9]). Завдяки одночасному (за 1–2 дні) визначенню концентрації йоду у сечі мешканців однієї місцевості судять про їх забезпеченість йодом (табл. 3) або про ефективність використання йодованої солі населенням. Це дослідження є суто науковим, використовується в епідеміологічних дослідженнях із залученням великої кількості населення, за даними Американської тиреоїдної асоціації (АТА) 2017 р., воно не рекомендоване для індивідуальної оцінки достатності йоду (рекомендація АТА № 4, 2017) [9]. Показник йодурії змінюється швидко — кожні 2–3 дні.

Тиреоглобулін

Для індивідуальної оцінки споживання йоду пацієнтами використовується інший біомаркер йододефіциту — тиреоглобулін, який був визнаний ще у рекомендаціях ВООЗ 1994 р. та на цей час використовується в більшості наукових досліджень. Він дозволяє оцінювати довготривале споживання йоду упродовж 6–12 місяців, змінюється дуже повільно.

Тиреоглобулін — водорозчинний глікопротеїн колоїду ЩЗ, що містить йод. Його молекулярна маса становить 660 КДа. ТГ є білковою матрицею, у якій синтезуються тиреоїдні гормони. Приблизно 70 % ТГ складається з однакових субодиниць, інші 30 % структурно гомологічні ацетилхолінестеразі, що має важливе значення для секреції T3 і T4.

Білок ТГ у незначній кількості можна виявити у крові всіх здорових людей. ЙД призводить до підвищення його рівня у сироватці крові, що виявляють у пацієнтів з дифузним нетоксичним (спорадичним) або вузловим зобом, а тиреоглобулін у цьому випадку відображає йодне забезпечення при харчуванні протягом місяців або років. Це контрастує з концентрацією йоду в сечі, яка більш швидко (але короткостроково) оцінює споживання йоду. Вимірювання ТГ у дітей шкільного віку в сироватці крові або методом сухих плям є чутливим індикатором йодного статусу в популяції (епідеміологічне дослідження) і може використовуватися для моніторингу покращення функції щитоподібної залози після поповнення йоду [7–11].

Вчені та практичні лікарі мислять різними категоріями: перші використовують йодурію в наукових епідеміологічних дослідженнях у великих групах населення 1 раз на 10 років, другі оцінюють індивідуальну достатність йоду в пацієнта шляхом визначення тиреоглобуліну у динаміці 1–2 рази на рік, слідкуючи за ефективністю лікувальних або профілактичних заходів.

Референтний інтервал для визначення концентрації тиреоглобуліну у сироватці крові пацієнтів, які вживають достатню кількістю йоду, за критеріями ВООЗ становить 4–10 нг/мл (табл. 4). У популяційному досліджені 2016 р. (Clin. Endocrinol. 2016. 85(3)) вказується, що ТГ є чутливим маркером споживання йоду.

За зазначеними критеріями ВООЗ йодний дефіцит за рівнем тиреоглобуліну розділяють на легкий (10–19,9 нг/мл), помірний (середній, 20–39,9 нг/мл) та тяжкий (від 40 нг/мл та більше) (табл. 4). Хоча оцінка йодурії показує індекс споживання йоду населенням, отримане його значення відображає нещодавнє споживання з їжею, однак йодурія не є корисним методом для визначення довгострокового йодного статусу людини [12].

Сьогодні в епідеміологічних та наукових дослідженнях часто використовують стандартну методику ВООЗ з визначення рівня тиреоглобуліну на сухому паперовому носії (DBS Tg). Цей тест стабільно зберігається при температурі –20 °C протягом до одного року. Встановлено міжнародний референтний діапазон цієї методики визначення кількості ТГ для дітей віком 5–14 років для моніторингу йодного забезпечення. Референтний інтервал DBS Tg для дітей шкільного віку з достатньою кількістю йоду становить 4–40 мкг/л.

Таким чином, визначення ТГ у сироватці є більш точним методом, цей показник вимірюється за діапазонами до 10, 10–19, 20–39 та більше 40 нг/мл, використовується індивідуально або у наукових дослідженнях, у той час як менш точний і менш дорогий метод визначення ТГ на сухому паперовому носії (у межах 4–40 мкг/л) застосовують у неонатальному скринінгу та в епідеміологічних дослідженнях. Йодурію досліджують лише в епідеміологічних дослідженнях.

Методи усунення дефіциту йоду

Найпростішим методом усунення нестачі йоду в організмі є поповнення через продукти харчування, які містять достатню його кількість, або через штучне збагачення. Найдешевшим є запровадження примусового застосування йодованої солі серед всіх мешканців країни завдяки забороні продажу нейодованої. Це найбільш ефективний засіб профілактики наслідків ЙД, який схвалено ВООЗ та іншими науковими організаціями, що дозволило досягти такої мети в більшості країн світу, окрім України, Росії та інших країн колишнього СРСР.

Фізіологічно необхідна мінімальна кількість вживання йоду з їжею та водою вказана у табл. 5, становить близько 150 мкг/день у середньому на рік для дорослих осіб віком від 12 років, для дітей доза трохи нижча, а для вагітних та жінок, які годують груддю, трохи вища. Це дозволяє уникнути негараздів, пов’язаних з нестачею йоду (табл. 5).

Слід мати на увазі, що йод майже неможливо накопичити у токсичних дозах у йододефіцитних регіонах протягом тривалого часу, він швидко секретується, через 2–3 дні спостерігаються лише його залишки. Це потребує його поповнення щодня, без перерв. Рекомендованими безпечними дозами йоду вважаються сумарні надходження в середньому на рік в Європі до 500 мкг/день, за рекомендаціями ВООЗ — до 1000 мкг/день, а в Австралії — до 2000 мкг/день. Хронічне надходження більшого дозування може викликати йодизм та асоційовані ризики, що зазвичай пов’язано з вживанням антиаритмічних препаратів, йодних контрастів або розчину Люголя. Слід пам’ятати, що у людей, як у всіх ссавців, еволюційно є значна стійкість до надлишку йоду та низька — до нестачі йоду.

Риба та ракоподібні морського походження, морські водорості та морські овочі є найбагатшими харчовими джерелами йоду [12]. Однак у багатьох країнах, зокрема в Північній Європі та Австралії, молочні продукти, включаючи молоко, сир, йогурт та яйця, є основним джерелом, особливо там, де морепродукти через їх вартість або доступність можуть не мати щоденної переваги [12]. Використання йодованої кухонної солі є обов’язковим в одних країнах і майже повністю відсутнім в інших, наприклад у Великобританії, Ірландії. У країнах, де програмами йодування солі не вдалося досягти 80% охоплення населення, ВООЗ рекомендує приймати дозовані добавки йоду всім вагітним жінкам і немовлятам віком до двох років [12].

Важливим зауваженням про харчування, що повинно бути враховано, є заборона вживання риби та морепродуктів вагітними жінками та матерями, які годують груддю, оскільки ці продукти містять важкі метали в незначній кількості: морська риба та морепродукти — ртуть, а річна — свинець, що є критичним для плода і немовляти, хоча майже не впливає на здоров’я дорослих осіб.

Автоімунний тиреоїдит, який ще називають хронічним лімфоцитарним або тиреоїдитом Хашимото, є частиною спектра хронічних автоімунних захворювань ЩЗ і патогенетично пов’язаний з різними порушеннями її функції, перш за все стійким гіпотиреозом, супроводжується підвищенням рівня антитіл до тиреоїдної пероксидази та антитіл до тиреоглобуліну і лімфоцитарною інфільтрацією. У сучасних дослідженнях та публікаціях показано, що є три принципові сполуки, які дозволяють ЩЗ повноцінно виконувати свої функції, — це йод, селен та вітамін D. Без цих речовин у більшості пацієнтів з генетичною схильністю гарантовано розвинеться гіпотиреоз, гіпертиреоз, вузловий зоб або автоімунний тиреоїдит, особливо коли відзначається їх змішаний дефіцит, що характерно для країн Північної півкулі (Європи). Як вже було зазначено вище, у людей еволюційно є значна стійкість до надлишку йоду та низька — до нестачі йоду, а ЙД завжди супроводжується нестачею селену. Тому важливо комбінувати заходи з поповнення йоду з селеном і вітаміном D, які регулюють діяльність імунної системи та автоімунітету. На цей час не існує жодної міжнародної рекомендації, що обмежує застосування таблетованих препаратів йоду у населення, яке мешкає на йододефіцитних територіях та має низку захворювань ЩЗ, у тому числі гіпертиреоз.

На всій території Європи застосовують йодовану сіль, без обмежень для пацієнтів з автоімунною або іншою тиреоїдною патологією. Існуючі регламентуючі документи підкреслюють, що йодну профілактику слід проводити щодоби безперервно в разі проживання в місцевості, де існує дефіцит мікронутрієнтів.

На сьогодні низка досліджень показує, що застосування надмірних доз йоду може збільшувати розвиток патології ЩЗ, однак не всі вони мають бездоганний дизайн, який враховує інші чинники такої патології. Інші наукові дослідження, навпаки, показують зменшення частоти тиреоїдної патології, раку шлунка і грудних залоз, психічних захворювань завдяки запровадженню йодної профілактики в адекватних дозах. Одночасне вживання йоду, селену і вітаміну D потенційно збільшує ефективність та безпечність такого лікування. Декілька досліджень чітко показали кореляцію між рівнем вітаміну D і автоімунітетом ЩЗ.

Сьогодні в Україні існує препарат, що містить комбінацію йоду (150 мкг) і селену (75 мкг) («ЙоСен», виробник «ОМНІФАРМА») для дорослих осіб. Таке безпечне співвідношення у рекомендованих дозах 4для віку понад 12 років є найбільш оптимальним для профілактики і лікування йододефіцитної патології та станів. Препарат добре зарекомендував себе, є популярним серед лікарів і пацієнтів. Його одночасне та довготривале застосування з препаратами вітаміну D в індивідуальних дозах протягом років з періодичним моніторингом лабораторних показників і ультразвуковим дослідженням ЩЗ дозволяє досягти в більшості випадків зазначених медичних цілей.

Висновки

Таким чином, йодний дефіцит, який є дуже поширеним у країнах світу, особливо у Європі, призводить до значної кількості проблем зі здоров’ям, включаючи психічні, розумові, тиреоїдні та нетиреоїдні в усіх вікових групах. На сьогодні в більшості країн запровадження йодної профілактики призвело того, що понад 60 % територій побороли ЙД, однак єдина категорія населення навіть в цих країнах, яка ще має такий дефіцит, — вагітні та жінки, які годують груддю. На цей час Україна провалила програми забезпечення населення достатньою кількістю йоду, національні наукові дослідження цієї проблеми не проводяться декілька десятиліть, тому з 2021 р. на мапах йодного статусу Україна вже значиться як «біла пляма».

Тобто йодна профілактика стає особистою проблемою для населення нашої держави, кожен мешканець, який хоче бути здоровим і мати здорове потомство, повинен самостійно цим займатися. Оптимальним шляхом подолання йододефіцитної патології є щоденне вживання комбінації йоду, селену в рекомендованих ВООЗ і вітаміну D в індивідуальних дозах, постійно протягом всього року, з періодичним лабораторним контролем рівнів ТТГ (маркер функції ЩЗ, у тому числі скринінговий), тиреоглобуліну (індивідуальний маркер йодного дефіциту) та вітаміну D (маркер його достатності, що визначає стан кістково-м’язової та паратиреоїдної систем).

Конфлікт інтересів. Не заявлений.

Отримано/Received 05.01.2022

Рецензовано/Revised 17.01.2022

Прийнято до друку/Accepted 21.01.2022

Список литературы

Baczyk M., Ruchała M., Pisarek M., Pietz L., Wrotkowska E., Wojewoda-Korbelak M., Dziubandowska A., Gembicki M., Sowiński J. Iodine prophylaxis in children population on the Wielkopolska Region area from year 1992 to 2005. Endokrynol. Pol. 2006 Mar-Apr. 57(2). 110-5. PMID: 16773584.
WHO, UNICEF, ICCIDD. Assessment of iodine deficiency disorders and monitoring their elimination. Geneva: WHO, WHO/Euro/NUT, 2001. 230 p.
Zimmermann M.B., Jooste P.L., Pandav C.S. Iodine-deficiency disorders. Lancet. 2008 Oct 4. 372(9645). 1251-62. doi: 10.1016/S0140-6736(08)61005-3. PMID: 18676011.
Zimmermann M.B. Salt iodization halves risk of thyrotoxicosis in Denmark. Nat. Rev. Endocrinol. 2019 Nov. 15(11). 632-633. doi: 10.1038/s41574-019-0261-z. PMID: 31492922.
WHO, UNICEF, ICCIDD. Assessment of iodine deficiency disorders and monitoring their elimination. 3rd ed. Geneva: WHO, 2007. 108 p.
Resolution WHO. WHA58.24. Sustaining the elimination of iodine deficiency disorders. In: Fifty-eighth World Health Assembly, Geneva, 25 May 2005. Geneva: WHO, 2005. Р. 744-750.
WHO, UNICEF, ICCIDD. Assessment of iodine deficiency disorders and monitoring their elimination. A guide for programme managers. Third edition. World Health Organization, 2007. 98 р.
Andersson M., Karumbunathan V., Zimmermann M.B. Global iodine status in 2011 and trends over the past decade. J. Nutr. 2012 Apr. 142(4). 744-50. doi: 10.3945/jn.111.149393.
Alexander E.K., Pearce E.N., Brent G.A., Brown R.S., Chen H., Dosiou C., Grobman W.A., Laurberg P., Lazarus J.H. et al. 2017 Guidelines of the American Thyroid Association for the Diagnosis and Management of Thyroid Disease During Pregnancy and the Postpartum. Thyroid. 2017 Mar. 27(3). 315-389. doi: 10.1089/thy.2016.0457.
WHO/ICCIDD/UNICEF. Indicators for Assessing Iodine Deficiency Disorders and Their Control Through Salt Iodization. Geneva, Switzerland: World Health Organization, 1994. 66 p.
Zimmermann M.B., Aeberli I., Andersson M., Assey V., Yorg J.A., Jooste P., Jukić T., Kartono D. et al. Thyroglobulin is a sensitive measure of both deficient and excess iodine intakes in children and indicates no adverse effects on thyroid function in the UIC range of 100-299 μg/L: a UNICEF/ICCIDD study group report. J. Clin. Endocrinol. Metab. 2013 Mar. 98(3). 1271-80. doi: 10.1210/jc.2012-3952. Epub 2013 Jan 23. PMID: 23345097.
Smyth P.P.A. Iodine, Seaweed, and the Thyroid. Eur. Thyroid J. 2021 Apr. 10(2). 101-108. doi: 10.1159/000512971. Epub 2021 Jan 27. PMID: 33981614; PMCID: PMC8077470.