Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал 6 (54) 2013

Вернуться к номеру

Терапія цитомегаловірусної інфекції за умови супутнього імунодефіциту

Авторы: Господарський І.Я., Господарська Х.О. - Кафедра клінічної імунології, алергології та загального догляду за хворими, Тернопільський медичний університет ім. І.Я. Горбачевського

Рубрики: Эндокринология, Иммунология

Разделы: Медицинские форумы

Версия для печати

В останні роки різко зросла роль ЦМВ­інфекції як одного з основних факторів невиношування вагітності. Перебіг цієї хвороби характеризується поліорганністю уражень, значними труднощами в діагностиці й лікуванні. Проблемність терапії пацієнток значною мірою пов’язана з активацією вірусу на тлі дефектів імунної відповіді, які знижують ефективність противірусних засобів. А тому оптимальною в лікуванні таких хворих є комбінація противірусних та імунотропних медикаментів.

Метою дослідження було вивчити особливості впливу й перевірити лікувальну ефективність препаратів антицитомегаловірусного імуноглобуліну в пацієнток із ЦМВ­інфекцією при різних типах порушення імунної відповіді.

Матеріал і методи дослідження. Обстежено 35 жінок з обтяженим акушерським анамнезом — повторним невиношуванням вагітності в анамнезі. Основними методами верифікації діагнозу були імуноферментний аналіз (ЦМВ IgM та IgG) і полімеразна ланцюгова реакція (виявлення ДНК­вірусу). Імунологічне обстеження проводили за допомогою моноклонових антитіл (визначення CD3, 4, 8, 16, 25). Концентрацію інтерлейкіну­2 (ІЛ­2) визначали імуноферментним методом, рівні імуноглобулінів класів A, M і G — за Манчіні.

Результати дослідження та їх обговорення. У 24 жінок виявлені маркери реактивації хронічної цитомегаловірусної інфекції — поява ДНК вірусу і/або специфічного IgM. У всіх обстежених пацієнток виявлені лабораторні ознаки ураження імунної системи: в 10 пацієнток — за лімфоцитарним типом (чи комбіновані з вираженим домінуванням лімфоцитарного), у 14 — комбіновані (переважно за гуморально­лімфоцитарним чи гуморально­інтерфероновим типами з домінуванням гуморального).

Зважаючи на названі особливості імунного статусу, жінки були розподілені на 2 групи. Всі вони отримували вальтрекс по 3,0 г на добу протягом 14 днів. Відповідно до мети й завдання роботи 5 пацієнток з 1­ї й 7 — з 2­ї груп додатково отримували антицитомегаловірусний імуноглобулін по 100 мл внутрішньовенно 1 раз у 3 дні (всього на курс — 300 мл). Решті 5 пацієнток з 1­ї й 7 — з 2­ї груп був, окрім вальтрексу, призначений ізопринозин по 50 мг/кг ваги протягом 20 днів.

Характерно, що в усіх 10 жінок 1­ї групи, окрім позитивного результату на ЦМВ ДНК, виявляли специфічний IgM і високі показники специфічного IgG. При цьому в 6 пацієнток з 2­ї групи на тлі позитивної ДНК не виявили діагностичних титрів специфічного IgМ, у 9 — IgG перевищував межу менше ніж удвічі, а ще в 2 — взагалі був негативним. Домінування часткових або повних серонегативних варіантів специфічної відповіді корелювало з гуморальним типом імунної недостатності.

Висновки. Виявлено кращий клініко­імунологічний і вірусологічний ефект при використанні вальтрексу в поєднанні з антицитомегаловірусним імуноглобуліном. У 10 пацієнток із 12 під впливом лікування ЦМВ ДНК і специфічний IgM вже через 1 місяць не виявлялися. Таким чином, згадана схема лікування високоефективна для лікування ЦМВ у жінок зі звичним невиношуванням вагітності, особливо у випадках серонегативної форми інфекції.



Вернуться к номеру